Загальні замітки

Михайло Грушевський

котрі читач може проминути, якби вони здалися занадто теоретичними, і вернутися до них по прочитанні дальших розділів

XVI вік має дуже велике значення і визначний інтерес в нашій історії. Він не тільки стоїть на порозі старої і нової України, що в другій половині XVI і XVII в. живе інтересами й ідеями, які в значній мірі не пережилися й досі, не стратили свого живого, гострого значення в ріжних сторонах українського життя й по нинішній день.

Не тільки зазначений він великими, епохальними подіями, які на цілі віки дали напрям і закраску дальшому розвоєві життя, – як прилучення українських земель до Польщі в 1569 p., в сфері життя політичного; як сформування козаччини – в сфері політично-суспільній; як упадок натурального господарства, розвій вивозу продуктів сільського хазяйства й незвичайний зріст рільної (хліборобської) господарки – в сфері економічній, а в зв’язку з тим – незвичайний розвій панщини й експлуатації трудящих мас поміщицькою шляхетською верствою – в сфері суспільній; нарешті в сфері культурно-національній – переведення церковної унії, розповсюдження західної культури в польській одежі серед вищих верств української суспільності, швидке винародовлення їх і як реакція тому всьому, – гарячі, нервові заходи серед українського громадянства коло того, щоб противставити католицькій вірі та латинсько-польській культурі й освіті – свою, національну, оперту на традиції православній, на стихії українській та білоруській, а з тим – небувалий перед тим культурний і освітній рух і незвичайний зріст національної свідомості.

Крім того всього – XVI вік має ще свій спеціальний інтерес, що залежить уже не від подій, а від стану наших відомостей про них, про тодішнє життя і його еволюцію й притягає до нього особливу увагу дослідника.

Попередні століття всі дуже бідні історичним матеріалом. Приходиться брати все, що дають наші джерела, силкуватися використати все, що може з якогось боку освітлити сучасне життя, – хоч би було то дрібне, менш цікаве і цінне тільки тому, що, заповняючи якусь маленьку прогалину, воно може нам помогти відтворити в нашій уяві образ тодішнього життя в його суцільності. З дрібних натяків, маловажних подробиць, з наведень, даних іншими сторонами життя, приходиться не раз майже в цілості викомбіновувати обставини, еволюцію таких многоважних сторін життя, які в нормальних обставинах повинні б служити вихідними точками для наших студій над еволюцією тодішнього життя.

От як, наприклад, обставини економічні, про які не тільки в X – XII, а навіть в XIII – XIV в. ми можемо сказати дещо тільки на основі наведень, аналогій, деяких пізніших пережитків та дрібних натяків, замість того, аби положити факти з сеї сфери основою студій над життям культурним і суспільно-політичним. Навіть XV вік, – не вважаючи, що для Західної України з сього століття маємо вже судові записки (протоколи), велике число осадчих привілеїв й інші дорогоцінні матеріали, він все ще не може дати відповіді на питання дослідника щодо багатьох основних підстав тодішніх відносин. Аж в XVI в. матеріал стає настільки багатий, що ми можемо вибирати з нього що нам потрібне, що важне для слідження еволюції економічних, суспільних, культурних відносин. Можемо ставити питання й діставати на них відповіді.

Так, наприклад, в сфері економічних відносин. Для XI – XIV віків, як я вже сказав, з джерел, з фактів, з помічень з сфери історично-культурної або історично-правничої (юридичної) ледве можемо видавити деякі найзагальніші натяки та наведення щодо розвою економічних обставин, і тільки гіпотетично, здогадами, можемо говорити про впливи, які мали зміни в економічних обставинах на розвій культурний, на суспільно-політичну еволюцію. XV вік дає більше, але тільки при світлі багатших, повніших звісток XVI віку можемо позв’язувати ті переважно відокремлені, розбиті вказівки, які дають нам матеріали XV віку.

Аж у XVI в. набігає стільки матеріалу, що він не тільки дає можливість розглянутися в тодішнім розвою економічних відносин, але освітлює ретроспективним світлом і попередні стадії економічного процесу. Поруч багатого судового матеріалу, всякого роду грамот, осадчих привілеїв і т. ін., з’являються й ростуть такі многоважні категорії матеріалу, як інвентарі приватних і королівських маєтностей, що описують доходи сих маєтностей, їх господарство, податки людності; люстрації королівщин – ще багатші всякими подробицями про організацію господарства, економічний стан селянства й його оподаткування; поборові реєстри державних податків – з господарських грунтів (подимне), з міської людності (шос), з ріжних промислів і ремесел; записки митних комор, що дають нам образи товарового обміну, вивозу й довозу; торговельні контракти місцевих і заграничних купців; правила і такси товарів та виробів для купців і ремісників і т.д.

В світлі сих матеріалів вирисовується й виясняється перед нашими очами многоважний економічний процес, на тлі якого розвиваються тодішні економічно-суспільні відносини – перехід центру ваги економічного й суспільного життя з города-міста на село, на панський двір-фільварок і панщинне хазяйство.

В старих київських часах центром і огнищем економічного і суспільно-політичного життя був город. Міська громада, а ліпше сказати – міський патриціат, що стояв на чолі її, багаті бояри-купці і промисловці, задавали тон суспільному й політичному життю. На системі городів оперлася організація Київської держави; інтереси торгівлі й промислу, передовсім торгівлі вивозової й перевозової (транзитної) послужили провідним мотивом сеї організації й її дальшого розвою. Держава, її право й власть стояла на услугах інтересам міського життя, того міського патриціату, що в тіснім союзі з княжою властю править всею державою [Ширше про се в І і III т. «Історії України-Руси».].

Але в XI, ще більше в XII і XIII українська торгівля переживає тяжкі часи. Міське життя взагалі упадає. З городів українського Подніпров’я, що були огнищем українського політичного і культурного життя в X – XI віках, багаті патриції-капіталісти подаються до городів Західної України та на Північ, а безперечно також ідуть на село. Бо розвій хліборобської культури і великого сільського господарства ішов паралельно з упадком міст, промислу й торгівлі. Ті ж обставини, що впливали на упадок міського промислу й торгівлі, впливали на збільшення елементів, несвобідних або економічно залежних серед сучасної суспільності; розвивалася праця кріпацька, невольнича й давала можливість розвивати в ширших розмірах господарство сільське, підіймала вартість земельної власності, оживляючи мертву й безвартісну землю живим людським інвентарем.

Коли Західна Україна, де зібралося тодішнє українське життя, переходить під впливи польського права – Галичина з Поділлям і Холмщиною в другій половині XIV в., Волинь пізніше і не так безпосередньо, – сей процес упадку міста й зросту сільського господарства та його значення розвивається ще скоршим темпом.

Міста організовано на німецькім праві і виключено з загального устрою землі; введено до них також і багато чужих, німецьких колоністів, і через те вони стали ще більше чужими землі та стратили майже всякі зв’язки з нею й впливи на її розвій і порядкування. Український елемент відтиснено майже вповні від міського життя, від торгівлі й промислу, від управи міської. Але й ті нібито привілегійовані міські німецько-польські елементи, що відтиснули елемент український, не можуть розвинутися через ту виключність, у якій опинилися міські громади, через завистну конкуренцію шляхетської верстви та всякі обмеження й трудності, якими обставляє міський промисел і торгівлю шляхетське законодавство.

Після того, як міста стратили всяку участь і вплив в земській управі і в державному житті, забирає шляхта в свої руки законодавство й управу держави та, представляючи собою інтереси панського сільського господарства, пильнує виробити можливо легкі, привілегійовані умовний для свого господарства, для вивозу його продуктів та довозу всього потрібного для панського ужитку.

Розвій вивозу сільських продуктів в другій половині XVI в. загострює шляхетські апетити в сім напрямі, і шляхта відтирає міську людність від заграничної торгівлі та підриває до решти міську торгівлю своєю конкуренцією. Міська людність, обплутана й без того сіттю всяких ограничень, скована дрібною середньовічною регламентацією, никне все більше й більше [Ширше в т. V «Історії України-Руси».].

Упало ремесло, майже зникла торгівля. Міста бідніють страшенно, міська людність маліє замість зростати [Порівняння податкових реєстрів з часів Баторія і з 1660-х pp. привело до таких результатів (щоправда, тільки приблизних): в Краківськім воєводстві в 1580-х pp. було коло 90 тис. міської людності, в 1660-х pp. – 50 тис.; в Сандомирськім в 1580-х pp. – 70 тис., в 1660-х pp. – 40 тис.], і заповняє міста людність жидівська, напливаючи з Німеччини: більше витривала, невибаглива, призвичаєна до всяких утисків і обмежень, вона ліпше приладжується до неможливих обставин міського життя, сотворених польським режимом, і в свої руки захоплює бідні останки промислу й торгівлі, відсуваючи не тільки український, а й привілегійований польський елемент.

Весь актив торговельного балансу земель Польської корони лежить в вивозі сирових продуктів, і майже весь він покривається довозом заграничних фабрикатів та заграничних предметів розкоші для панського вжитку. Власники предметів вивозу – пани-шляхта в свої руки збирають весь дохід краю, представляють не тільки політичну, але й економічну, а в дальших наслідках – культурну силу краю. Дуже невелику, але одиноку. Бо зубожене, позбавлене не тільки політичних, а й економічних сил і засобів, міщанство не може грати ніякої культурної ролі. Зникла всяка можність вироблення культурно й економічно сильного третього стану. Лишається тільки шляхетський Молох як єдина політична, економічна й культурна сила.

З тим матеріалом в руках, який дають нам джерела XVІ віку, ми можемо представити собі, на основі тих пережитків, які держалися місцями дуже сильно навіть в 2-ій пол. XVI в., образ натурального хазяйства, його форм і практик. Потім, освітлюючи ретроспективним світлом XVI віку розрізнені згадки XV в., можемо слідити, як починаючи уже з XV віку поволі вдирається в се нерухливе, консервативне господарське життя західноєвропейський попит на сирові продукти сього господарства, та які пертурбації робить в нім. Попит іде головно на худобу, товари лісові (дерево, попіл, смолу), далі на збіжжя. Під впливом попиту на збіжжя розвивається панське рільне господарство, розширяються і множаться панські фільварки, збільшуються панщинні обов’язки.

Під впливом запотрібування товарів лісових шляхта кидається нищити ліси королівщин, випрошує порожні або слабко залюднені українські простори, де ще не було ким вести фільваркову господарку, не було з кого брати чиншів і данин, але можна було робити попіл, курити смолу, гнати дьоготь. Незвичайний зріст панщинних обов’язків в Західній Україні з кінцем XVI в. починає, одначе, гнати в сі напівпорожні або й зовсім безлюдні простори маси української робочої людності, й за ними, як ловці за звіром, спішить шляхта, випрошуючи привілеї на маєтності, викупаючи права від давніх власників, закладаючи фільварки, помалу вправляючи в панщинне ярмо сих іскателів свободи.

На цілім просторі українських земель, від Сяну до Сули, під впливом заграничного запотрібування, розвивається погоня за панщинною працею, лови на чоловіка – робітника, кріпака. Використовується все, що може бути запряжене до панщинного плуга, що може збільшити суму продуктів, які можуть бути спродані на гданськім ринку, замінені в монету або західні продукти панського ужитку й розкоші. І доводяться до незвичайного напруження й вигострення відносин між робочою масою й верствою привілегійованих панів-експлуататорів, а сей контраст загострюється ще тим, що він лучиться і поглиблюється контрастом національним і релігійним.

Небувалий приплив грошей, завдяки сьому розвою експорту шляхетських товарів, викликає небувалий зріст культурного життя серед шляхетської верстви. Те, що давніше було приступне тільки магнатам, завдяки сьому багатству гроша стає приступним шляхетському загалові. Розвивається незвичайна розкіш в житті, обиході, убранні, але дещо дістається й на долю дійсно культурних сторін життя.

Польська шляхта кінця XVI в. не тільки дістає зверхню політуру, але й своєю освітою, культурними інтересами підіймається значно над низьким шляхетським рівнем XV і першої половини XVI віку. Се життя, сей блиск, хоч як поверховий, неглибокий, впливає на вищі верстви української суспільності. Українське панство, виведене політичними і культурними подіями з своєї вікової інерції, з глибокого консерватизму, піддається чарам сього рухливого, блискучого польського шляхетського життя – тим більше, що й йому нові економічні обставини давали можність дзвонити золотом, іти навзаводи з польським панством в присвоєнні культурної зверхності.

Введення українських земель в склад Польської держави мало в процесі польщення українського панства, розуміється, дуже велике значення. Але в обставинах старого, малорухливого, консервативного і українського, і польського життя не можна собі представити такого незвичайно швидкого процесу винародовлення, як перебуває його українське панство Волині й Київщини. Протягом одного покоління, на переломі XVI і XVII в., стало воно польським і католицьким. При українській народності зосталися або виїмки-одиниці, або дрібні роди, яким брак достатків не давав можливості забагати вищої «культурності».

А що економічна політика шляхти, як я вже сказав, не лишила місця для витворення економічно й культурно сильного «третього стану», то український елемент зістався без всякого економічно сильного класу, без всякої вище-культурної верстви (не рахуючи купки православного духовенства, яке заціліло в Києві під ослоною козаччини). І так зарисувалася глибока антитеза елементу українського – православного, плебейсько-пролетарського, культурно нижчого, польським елементом пригніченого, і елементу польського, католицького, панського, привілегійованого, що з висоти своєї економічної, політичної й культурної сили гордо дивився на елемент український і нехтував ним. І став неминучим конфлікт між ним.

Так глибоко входили економічні фактори в сферу відносин суспільних, політичних, культурних, національних. Розуміється, вони не були одинокі. Було б великою помилкою піддатися спокусі «упрощения» історичного процесу й силкуватися звести всю ріжнорідність і ріжносторонність його до впливу самих економічних причин. Така чисто династична подія, як шлюб Ягайла з Ядвігою, або така клерикальна інтрига, як церковна унія, мали на дальший розвій українського життя не менші, може, впливи, як розвій фільваркового господарства. Сього, розуміється, не треба забувати. Але історія подій політичних, дипломатичних, церковних в нашій історії яко-тако просліджена, бодай здебільшого. А розвій економічних явищ, їх впливи й значення в історії українського життя досі ледве зачіпався. І тому вони варті особливої уваги, особливого розроблення тепер. В отсих статтях, опираючися на матеріалах XVI в., я хочу дати образ старого господарства, його розкладу під впливами заграничного вивозу й грошевого хазяйства, яке несли вони, і ті зміни в економічнім житті, які виникали під впливами сеї вивозової торгівлі.

Примітки

Навіть XV вік, – не вважаючи що для Західної України з сього століття маємо вже судові записки (протоколи)… – значна частина згаданих актових документів для Руського воєводства (Львівської, Перемиської, Галицької, Сяноцької земель) була опублікована в серійному виданні: Akta grodzkie і ziemskie. – Lwów, 1868 – 1906. – Т. I – XIX. М.Грушевський сам видав збірник документів, який також стосувався і XV ст., див.: Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України // ЗНТШ. – Львів, 1905. – Т. LXIII. – С. 1-46; Т. LXIV. – С. 47-84; 1906. – Т. LXIX. – С. 84-66.

…з’являються й ростуть такі многоважні категорії матеріалу, як інвентарі приватних і королівських маєтностей… – до сьогодні цей вид джерел мало досліджений та майже не використовується в дослідженнях.

Значно більша увага була звернута на люстрації королівських маєтків, які розпочав публікувати у «Жерелах» М.Грушевський. Раїса Майборода видала цінний покажчик цих люстрацій: Люстрації королівщин українських земель XVI – XVIII ст.: матеріали до реєстру рукописних та друкованих текстів. – К., 1999. Див. також її окремі джерелознавчі розвідки: Майборода Р.В. Інвентарі Сяноцької землі XVIII ст. як джерело для вивчення аграрних відносин // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 1985. – Т. 32. – С. 90 – 95; Майборода P. Люстрація королівщин Руського, Белзького і Волинського воєводств 1616 року та її архівна доля // Третя академія пам’яті професора Володимира Антоновича, – К., 1996. – С. 352 – 365.

Нещодавно з’явилися два збірники описово-статистичних документів, що стосуються одного українського регіону. Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 р.) / Переклад, упорядкування та передмова Ірини Ворончук. – К..; Старокостянтинів, 2001; Описи Острожчини другої половини XVI – першої половини XVII століття / Упор. Віктор Атаманенко. – К..; Острог; Нью-Йорк, 2004 (= Серія «Історичні джерела», т. 1). Див. також критичний відгук на останнє видання: Тесленко І. Джерелознавчі клопоти з Острожчиною // Український гуманітарний огляд. – К., 2006. – Вип. 11. – С. 134-145.

…поборові реєстри державних податків – з господарських грунтів (подимне)… – назва подимного податку походить від одиниці оподаткування «диму» (двору, будинку) – тяглого селянського господарства, М.Крикун систематично використовує у своїх дослідженнях результати аналізу подимних реєстрів XVII – XVIII ст., див., напр.: Крикун М.Г. Подимні реєстри XVII ст. як джерело // Третя українська республіканська конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. – К.., 1968. – Т. 2. – С. 69 – 98; Крикун М.Г. Подимні реєстри першої і початку другої половини XVIII ст. // Історичні джерела та їх використання. – К., 1972. – Вип. 7. – С. 69-79.

…з міської людності (шос), з різних промислів і ремесел… – шос (від нім. «Schoss») – прямий податок з нерухомості (земля, будинки), а також з товарів та капіталу, що платили міщани у Польському королівстві та Речі Посполитій; спочатку стягувався як надзвичайний податок, проте в середині XV ст. його сплату почав регулювати центральний сейм або місцеві сеймики і він набув характеру постійного податку (Kutrzeba S. Szos we Lwowie w początkach XV wieku // Przewodnik Naukowy і Literacki. – Lwów, 1900. – R. XXVIII. – S. 401 – 411; рецензія С.Томашівського на цю статтю: ЗНТШ. – Львів, 1901. – Т. XLII. – С. 11-12).

…перехід центру ваги економічного й суспільного життя з города-міста на село, на панський двір-фільварок і панщинне хазяйство – зміна соціально-економічних умов на українських землях відбувалася під впливом зовнішніх чинників, насамперед збільшення попиту в країнах Західної Європи на збіжжя у кінці XV ст. і як наслідок поступовий зріст експорту зерна з українських та польських земель, що наприкінці XVI ст. сягав 100 тис. лаштів, тобто близько 190 тис. тонн (в 1 лашті було близько 116 пудів чи 1,9 тонн зерна).

Цей економічний процес призводив до зростання панщини, обезземелення селян та поширення фільваркового господарства в напрямку на схід. Про це детальніше на великому фактажі писав автор, див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1996. – Т. VI. – С. 192 – 212. Інший фактор, що впливав на розвиток панщинного господарства та зростання числа фільварків, мав внутрішньополітичний вимір – посилення ролі шляхти в політичному житті країни та усунення міського стану від впливу на ухвалення законодавчих рішень на рівні загаль-нопольського сейму, що особливо стало помітним у другій половині XV ст.

Упало ремесло, майже зникла торгівля. Міста бідніють страшенно, міська людність маліє замість зростати, і заповняє міста людність жидівська… – М.Грушевський дещо в перебільшених тонах подає картину заникнення міського ремесла й торгівлі. Як свідчать сучасні конкретні дослідження на цю тематику, продуктивний розвиток торгівлі та міського ремесла продовжувався без огляду на несприятливі для міщанства політичні обставини впродовж XVI ст., а перші ознаки економічної кризи у Польсько-Литовській державі помітні лише в перших десятиліттях XVII ст. Економічному зростанню товаришувало й зростання чисельності міського населення. Так, найбільший економічний центр українських земель того часу – Львів постійно збільшував кількість своїх мешканців фактично до половини XVII ст. (Капраль М. Національні громади Львова XVI – XVIII ст. (соціально-правові взаємини). – Львів, 2003. – С. 247-259).

Порівняння податкових реєстрів з часів Баторія і з 1660-х pp. привело до таких результатів… – автор порівнює число господарств за поборовими реєстрами 70-х років XVI ст., які опублікував О.Яблоновський у «Źródłach dziejowych» (T. 17 – 22), з даними люстрацій з 1660-х pp. (для західноукраїнських земель опубліковані, див.: Lustracja województwa Ruskiego 1661 – 1665. – Wrocław, 1970 – 1976. – Т. 1 – 3). Втім порівнювати ці дані не цілком коректно з наукової точки зору, адже внаслідок воєнних дій середини XVII ст. економічні втрати на цих територіях сягали до 70 – 80 % від довоєнного потенціалу.

…позбавлене не тільки політичних, а й економічних сил і засобів, міщанство не може грати ніякої культурної ролі… – роль львівської української громади та інших українських міських середовищ у XVI – XVIII ст. у виникненні братського руху та пов’язаних з цим культурних ініціатив у освітній та культурній роботі серед українського населення (про це ширше у виданні: Грушевський М. С. Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці. – К.; Львів, 1912), очевидно, була тим винятком, який дає змогу авторові цілком скептично оцінити культурну роль міщанства у Польсько-Литовській державі.

…не можна собі представити такого незвичайно швидкого процесу винародовлення– сучасна історіографія, як польська, так і українська, не так драматично оцінює процес денаціоналізації української шляхти в цей період, див.: Litwin H. Katolizacja szlachty ruskiej 1569 – 1648: stosunki wyznaniowe па Kijowszczyznie і Bracławszczyznie // Przegląd Powszechny. – Warszawa, 1985. – T. 10. – S. 58 – 70; Мальчевський О. Полонізація української шляхти: 1569 – 1648 pp. // Україна в минулому. – К.; Львів, 1992. – Т. 1. – С. 37 – 53; Litwin H. Naplyw szlachty polskiej па Ukrainę 1569 – 1648. – Warszawa, 2000; Яковенко Н. Паралельний світ: дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст. – К., 2002 (особливо розділ про релігійні конверсії української шляхти. – С. 13 – 79).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 13 – 18.