Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

4. Сільські слуги

Михайло Грушевський

Категорію сільських слуг ми стрічаємо в чотирьох селах: Вільхівцях, Новосільцях, Боську й Терепчі, й, окрім того, маємо ціле колись служебне село – Добру. Одначе добрянські слуги вже встигли вибитися на більш привілейоване становище – явище, яке бачили ми в с. Негребці Перемиського повіту. Такі факти переходу слуг-бояр в вищу верству належать до рідших в порівнянні із звичайним переходом їх в категорію тяглих селян, і з сього погляду й історія добрянських слуг, предків голосної в наших часах фамілії Добрянських, звертала на себе увагу дослідників [Линниченко, Черты из истории сословий, с. 68 – 69 (с. 69 – 71 укр[аїнського] видання).].

Сю історію переказує люстрація 1565 p.: 1402 р. сей ґрунт надано улицьким слугам з обов’язком висилати трьох коней на замкову службу; під сею службою розумілося виповнювання всяких старостинських поручень: село висилало по черзі трьох слуг, що перебували в замку тягом, возили листи, їздили вибирати десятину від худоби, пильнували селян на панщині; так оповідали, по словам люстратора, самі добряни.

З часом вони умовилися, що будуть замість сього служебного обов’язку платити з села 10 гривень (16 зл.), тільки на війну їздити мають разом з іншими «зем’янами й шляхтичами польськими», кождий з свого господарства; нарешті на Пйотрковськім соймі 1565 р. вони здобули собі привілей, що увільняв їх від тієї оплати 10 гривень і признавав за ними тільки обов’язок посилати чотирьох кінних вояків під час загального шляхетського походу. Сі останні полегші люстратори 1565 p., очевидно, уважали неоправданими, і звертали на се увагу правительства, але таки титулують добрянських слуг «зем’янами».

В Вільхівцях і Новосільцях для слуг нормою було платити по гривні з півлану (вони сиділи на півланах, як і переважна більшість інших господарів у сих селах), у Вільхівцях давали, очевидно, також і пошту, 8 гр. з господарства, як і інші; декотрі слуги в сім селі мали знижку й платили менше як гривню. З люстрації 1523 р. довідуємося, що тоді в Вільхівцях кілька слуг зовсім не давало чиншу, тільки по Уг гр. ахтельового: троє з них були обов’язані «їздити в далекі дороги, куди їх посилає староста, одначе коштом старости», четвертий возив щотижня сіль з тиравської жупи до замку, п’ятий був возним; в 1565 р. таких привілейованих слуг уже тут не було.

Нормальним чиншем в обох селах гривня була і в 1523 р., в Вільхівцях декотрі мали знижку. В 1565 р. було слуг у Вільхівцях 13, у Новосільцях 5; цікаво, що се останнє село було німецького права; може бути, що слуги заціліли тут ще з часів руського права. Обов’язки вільховецьких слуг люстрація описує так: «Повинні їздити з листами, куди їм скажуть, також з старостою і підстаростою повинні їздити на угорську границю або куди їм скажуть; з писарем вони повинні їздити збирати плату за пашу і данину свинячу і овечу», – се звичайний обов’язок слуг. Їх чинш (48 гр.) вищий від чиншу тяглих півланових господарств обох сих сіл (38 – 39): очевидно, служба слуг уважалася легшою від панщини тяглих господарів, і вищий чинш мав се зрівноважити.

В Боську 1565 р. було 12 слуг, всі вони сиділи на вісімках, як і інші господарі [Було, властиво, 10 на вісімках, та двох братів разом сиділи на чвертці.], платили такий майже грошевий чинш, як і тяглі (3013, отже о 1 гр. менше), але хлібну данину давали меншу (2½ корці вівса, разом з іншими натураліями = 24 гр., тимчасом як данина тяглих = 45 гр.); коли зауважити ще, що панщина в Боську була велика (щоденна), то треба признати, що слуги стояли тут в порівнянні з тяглими в привілейованому становищі. Давніше (1523) вони давали трохи меншу данину (2 корці вівса, а не 2½), але тоді й тяглі давали менше (2, а не 3); між ними був тоді (1523, і ще в 1558 р.) слуга, що не платив нічого, як і декотрі вільховецькі: «бо їздить в далекі дороги, коштом старости», – поясняє реєстр 1523 р.; «обов’язаний до воєнних походів із старостою», – толкуе реєстр 1558 р. Таких привілейованих слуг в 1565 р. вже не було.

В Терепчі було троє слуг: «їх звуть лісним, вони не дають нічого, тільки стережуть лісів і їздять, куди їм кажуть», – але се були, мабуть, малоземельні господарі, щось як загородники.


Примітки

…голосної в наших часах фамілії Добрянських – можливо, М.Грушевський мав на увазі також відомого закарпатського діяча Адольфа Добрянського (1817 – 1901), але він був родом із Земплинщини (с. Рудлів). У Галичині представники цієї родини були греко-католицькими священиками, один із них – А.І.Добрянський, автор ґрунтовної церковно-історичної роботи: Добрянский А. История епископов трёх соединённых епархий перемышльской, самборской и саноцкой от наидавнейших времён до 1794 г., по источникам составленная. – Львов, 1893.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 411 – 412.