2. Склад королівщини
Михайло Грушевський
Сяноцька королівщина в середині XVI в. належала до визначніших у Галичині: до неї належало 54 села і два міста – Сянок і Коросно, третє містечко – Тираву незадовго перед люстрацією віддав був король в «доживоття», але що се було «голе доживоття», тож воно було признано неважним. Але значна частина сеї королівщини була зовсім свіжим колонізаційним здобутком. Як видко з описей 1520-х pp. і поданих в пізніших описях дат осадчих привілеїв, на початку XVI в. число сіл її не сягало й 30. Тоді королівщина складалася з двох волостей – Сяноцької й Боської (villae ad Sanok et ad Besko pertinentes), до Сянока належали села по обох боках Сяну в околиці Сянока:
Сяноцьке передмістя
Дубрівка Руська
Дубрівка Німецька
Половці
Посада
Просік
Чертіж
Терепча
Новосільці
Костарівці
Заболоття
на правім боці Сяну:
Вільхівці
Межиброддя [В 20-х pp. воно було в державі, потім вернулося в управу старости.]
Тирава Сільна
Добра
До Боської волості зачислялися села над Вислоком по обох боках, в околиці Коросна і вище:
під Коросном:
Коростенко Підміське (або Нижнє)
Коростенко Війтівське (або Вишнє)
Білобереги
Головенка
Суходіл
вище:
Іскриня
Гочів
Вороблик
Одрехова
Босько
Взагалі королівщина тоді обмежувалася р.Ославою та поріччями притоків Вислоку, як Пилиця, Морва, тільки поодинокі села виходили за сю лінію в гори, як Щавне на Ославі (осадчий привілей дано 1470 р.), та Суровиця на верхнім Вислоку.
Тільки в XVI в., особливо в середніх десятиліттях його, починають садовитися в усе більшім числі села по верхнім Вислоку, по Ославі, «під горою Бескидом», «на угорській границі», і таким чином в середині XVI в. з’являється нова категорія – цілий ряд «сіл підгірських» (villae submontaneae); так в перших трьох десятиліттях XVI в. з’являються:
Смольник (на Ославі, над пот[оком] Зубенським, осадчий привілей 1511 Р.).
Репеда (коло Ославиці, прив[ілей] 1513).
Команча (на Ославиці, в 1523 ще «на свободі»).
Туринсько (коло Ослави, в 1523 уже «на свободі», але привілей 1527 р.).
Чистогорб (коло Ославиці, прив[ілей] 1524 р.).
Лупків (під Бескидом, прив[ілей] 1526 р.).
В [15]40-х і 50-х pp. з’являються:
Куляшне (на Ославі, прив[ілей] 1546 р.).
Яворник (коло Ослави, прив[ілей] 1546 р.).
Мигова (на Ославі, прив[ілей] 1546 р.).
Мощанець (на верх[ів’ї] Вислоку, мабуть, десь в [15]40-х pp.) [Бо до люстрації 1565 р. вже висидів свободу.].
Банниця («під Бескидом», прив[ілей] дано 1549 p., але осаджуватися стали тут від 1561 р.).
Зубенсько (там же, прив[ілей] 1549, осаджув[алися] від 1559 р.).
Манівка (там же, прив[ілей] 1594 р.).
Должиця (коло Ославиці, мабуть, в [15]50-х pp.) [1565 лишалося ще свободи 7 літ.].
Волосатка (Волосате, під Бескидом, прив[ілей] 1557 р.).
Прилуки (над Ославою, прив[ілей] 1557 р.).
Ясель (над Яселкою, коло верх[ів’я] Вислоку, прив[ілей] 1559 р.).
При кінці 50-х pp., крім того, засновані:
Солинка (в бас[ейні] верх[ів’я] Сяну, на угорській гран[иці]).
Лишня (там же).
Банничка (коло Банниці?).
Собанка (?).
Миків (коло Ослави).
Магориця (?).
Веремієвка (?).
Ославиця (на верх[ів’ї] Ославиці).
Дарів (на верх[ів’ї] Вислоку).
Таким чином, протягом якого півстоліття тут, в горах, засновано 26 сіл – друге стільки більш-менш, скільки числила ціла Сяноцька королівщина на початку XVI в., і села немалі: 18 сіл з тих заснованих в XVI в., про які дає якісь відомості люстрація, в 1565 р. уже містили в собі 311 господарств і коло 200 розроблених уже ланів; села, засновані в 1540-х pp., в 1565 р. були вже порядними осадами, по кільканадцять, по двадцять кілька господарств, хоч обставини вимагали від осадників великого накладу праці й витривалості для розроблення гірського ґрунту: люстрація 1565 р. не раз згадує про «великі й густі ліси», котрі треба було корчувати, аби розробити собі ґрунт, і котрі вимагали великої праці; «хоч там і добре місце для осадження села, – зауважає вона про с. Солинку, – але ліс там великий, і багато ведмедів, що нищать добро осадникам, тому там і небагато осіло і мало ще розробили ґрунту» (с. 285, 287).
Як бачимо, з погляду господарської колонізації Сяноцька королівщина стояла в подібних обставинах, як і Перемиська: вона мала в своїм розпорядженні свіжий, не рушаний колонізаційний терен, куди відливала надвишка людності з давніше засидженої країни. Там приймали радо кождого приходня, хоч би й втікача, хоч би й злочинця (в люстрації Сяноцького староства зазначено про с. Волосатку, що там князь осадив тільки двох чоловіків – а obu furtatow, с. 287), і, певно, зверхність не робила трудності в переході людей з сіл тої самої королівщини. Тож і в Сяноцькім ми стрічаємо теж явище, яке піднесли в огляді Перемиського староства: в північній, давніше колонізованій частині староства, в Сяноцькій і Боській волостях простір обробленої землі зростає дуже слабо, число господарств не помножається, хоч обставини для хліборобства тут були досить добрі. Люстратор так описує ґрунти староства:
«В тім старостві ґрунти дуже добрі й є досить ріллі для оранки; на фільварку боськім земля майже чорна, тільки поля низькі, отже треба добре пильнувати валів над Вислоком, що часто розливається; на сяноцьких фільварках по однім боці Сяну ґрунт дуже добрий на всяке збіжжя, а на другім боці не так добрий; люди казали, що урожай там буває дуже добрий, а є й ким робити, бо досить там і сіл добре залюднених» (с. 301).
Але люди, замість творити тут нові господарства, розробляючи гірші ґрунти, або дроблячи давні, таки відливали з сих «добре залюднених сіл» в гори, в ліси, в сусідство ведмедів, аби там на «суровім кореню», на дозвіллі осідати. Порівнюючи описі 1520-х pp. з описями 60-х, ми бачимо, що в північній, засидженій частині королівщини нові села не закладаються майже або й зовсім ні (одно тільки село ми стрічаємо в пізніших описях, якого не знаходимо в 20-х pp., – Вінка (Wienkowie, Wienkowcze), але можливо, що й воно тільки чомусь було упущене в раніших описях); число розроблених ланів як і збільшується де, то дуже незначно, або й зовсім не збільшується, навіть і зменшується (наслідком скуплі); число селянських (тяглих і служебних) господарств не зростає (з сього погляду цифри Сяноцької королівщини ще характеристичніші, ніж у Перемиській).
Лани | Господарства | |||||
1523 | 1548 | 1565 | 1523 | 1548 | 1565 | |
Сяноцьке передмістя | 12 ½ | 11¾ | 6¾ | 28 | 17 | 16 |
Дубрівка Німецька | 7 | 8 | 8¼ | 12 | 13 | 12 |
Дубрівка Руська | 5½ [І ще 8 3/8 ланів agri deserti при обох Дубрівках.] | 10¼ | 10¼ | 11 | 21 | 21 |
Посада | 16¼ | 15½ | 15½ | 21 | 18 | 19 |
Вільхівці | 11½ | – [Тут теж значиться 5 порожніх піль, але їх великість не означена.] | 11¼ | 25 | 21 | 22 |
Половці | 4 | – | 4 | 6 | 6 | 6 |
Терепча | 16¾ | 17¼ | 18 | 26 | 26 | 28 |
Чертіж | 7 | 7½ | 75/8 | 14 | 14 | 14 |
Костарівці | 11¾ | 13 | 13½ | 19 | 21 | 22 |
Новосільці | 24½ [І 2½ лани порожні.] | 23¾ | 23¾+2½ | 54 | 53 | 49+5 |
Просік | 14 7/8 | 12 7/8 | 12½ | 24 | 24 | 24 |
Щавне | 9½ [Ся цифра, за браком дат в описі 1523 p., обчислена на підставі цифри, поданої в реєстрі 1525 р.] | 10 | 11 | 21 | 19 | 19 |
Тирава Сільна | 8½ | 8 3/8 | 7¾ | 23 | 22 | 25 |
149 5/8 | 153½ [Аби мати аналогічну суму для 1548 р., в двох селах, для котрих реєстр 1548 р. не дає дат, беру такі ж цифри, які дає люстрація 1565 р.] | 152 5/8 | 284 | 275 | 282 | |
Вороблик | 10 7/8 | 9½ | 10 | 25 | 24 | 23 |
Одрехова | – | – | – | 53 | 53 | 55 |
Гочів | 42¾ | 42¾ | 43⅔ | 66 | 65 | 66 |
Іскриня | 9⅔ | 9¾ | 9½ | 27 | 26 | 26 |
Коростенко Війтівське | 26½ | 27 5/6 | 26¾ | 56 | 58 | 52 |
Коростенко Підміське | 23¼ | 23⅓ | 23⅓ | 43 | 40 | 41 |
Білобереги | 20¾ | 20 5/12 | 21½ | 47 | 44 | 45 |
Головенка | 18 | 18 1/6 | 18 1/6 | 28 | 28 | 30 |
Суходіл | 17 7/8 | 17½ | 17½ | 32 | 28 | 26 |
169⅔ | 169¼ | 170½ | 377 | 366 | 364 | |
319½ | 322¾ | 323 1/8 | 661 | 641 | 646 |
Отже бачимо в обох волостях – Сяноцькій і Боській те ж саме: протягом 60-ти літ (двох поколінь!) число селянських ланів не зростає: в Сяноцькій волості, коли дочислити agri deserti [пусті поля] Руської Дубрівки, спадає воно з 156 на 153 і 152, в Боській зростає на 1 лан тільки; маленький приріст, певно, був, але він нейтралізувався скуплею селянських ґрунтів, про котру буду говорити нижче, і число господарств стоїть на одній мірі, навіть трошечки спадає (в Сяноцькій волості на 2, в Боській на 13) – то значить, що селянські ґрунти, ще не перестаючи бути тяглими, в значнішім числі переходили в руки неселян (священиків, війтів і т. ін.), що платили ще з них еквівалент тягла – отже явище теж аналогічне зі скуплею.
Свобідних – новоосілих ми не знаходимо зовсім в північних селах королівщини, вони з’являються тільки в підгірських селах, що самі, як ми бачили, були новоосілими. Натомість, як і в Перемищині, помножається в північних селах категорія малоземельних – загородників. Формується отся верства в 50-х pp. XVI в.: в описях 1523 p. ми їх знаходимо тільки в Посаді (2) і Заболотті (7), в описі 1548 р. тільки в Вороблику (6), аж в описі 1558 р. стає їх більше, як то видко з нижчеподаного:
Загородників:
1558 | 1565 | |
Посада | – | 4 |
Дубрівка Німецька | – | 1 |
Дубрівка Руська | – | 4 |
Чертіж | – | 3 |
Просік | ? [Опись згадує про обов’язки загородників при сім селі, але не дає ніяких відомостей про них.] | – |
Костарівці | 8 | 7 |
Межиброддя | – | 4 |
Тирава | 11 | 16 |
Босько | 3 | 17 |
Вороблик | 6 | 10 |
Одрехова | 8 | 8 |
36 | 74 |
Як бачимо, число загородників за 7 літ, від 1558 до 1565 p., подвоїлося. В 1565 р. число загородників становило вже 11% загального числа селянських господарств. Причину сього явища я пояснив при Перемиськім старостві, де ми бачили його ще в ширших розмірах (загородники там дали 26% загального числа селянських господарств): тимчасом як заможніші приходні йшли в гори копати ліс, незаможні осідали в давніх селах в ролі загородників (в сю категорію мусили попадати також і декотрі зубожілі селяни тих сіл або господарі скуплених ґрунтів). В підгірських селах загородників нема зовсім, як і в Перемищині.
При однаковім числі господарств і однаковім просторі орної землі великість селянського ґрунту мусила в середнім зіставатися однаковою протягом усього часу; надвишка людності мусила виходити з села, або переходити в категорію загородників; скупля земель тягнула за собою зменшення господарств.
Розклад ґрунтів і відносини до людності під час люстрації 1565 р. буде видно з сеї таблиці:
Сяноцький ключ | лани [Подані тут цифри подекуди трошки нижчі від поданих в таблиці на с. 396, бо тут я потручував з поданих люстрацією цифр участки, які ще хоч уважалися тяглими, не були уже в руках селян, – аби вичислити можливо докладно великість сільських ґрунтів.] | господарства | свобідні | загородники |
Сяноцький ключ |
||||
Сяноцьке передмістя | 6¼ | 16 | – | – |
Посада | 15½ | 19 | – | 4 |
Дубрівка Німецька | 8¼ | 12 | – | 1 |
Дубрівка Руська | 10¼ | 21 | – | 4 |
Вівківці | 2 | 4 | – | – |
Вільхівці | 11¼ | 22 | – | – |
Терепча | 17¾ | 28 | – | 3 [Слуги, мабуть, безземельні, бо не написано про їх ґрунти нічого.] |
Чертіж | 7 5/8 | 14 | – | 3 |
Заболоття | 2½ | 5 | – | – |
Половці | 4 | 6 | – | – |
Просік | 12½ | 24 | – | – |
Новосільці | 25¾ | 54 | – | – |
Костарівці | 13 1/3 | 22 | – | 5+2 |
Межиброддя | 6½ | 13 | – | 4 огородн[ики] |
Тирава | 7 2/3 | 25 | 16 | |
152 | 285 | 42 | ||
Боський ключ |
||||
Босько | 10¼ | 82 | – | 17 |
Вороблик | 10 | 23 | – | 10 |
Гочів | 43 2/3 | 66 | – | – |
Іскриня | 9 1/3 | 26 | – | – |
Головенка | 18 1/6 | 30 | – | – |
Білобереги | 20 | 45 | – | – |
Суходіл | 17 1/3 | 26 | – | – |
Коростенко Війт[івське] | 26¾ | 52 | – | – |
Коростенко Підміське | 23 1/3 | 41 | – | – |
179 | 291 | – | 27 | |
Суровиця | 20½ | 21 | 13 | – |
Мощанець | 13 | 17 | – | – |
Куляшне | 14 5/8 | 23 | – | – |
Щавне | 9½ | 19 | – | – |
Туринсько | 20½ | 31 | – | – |
Чистогорб | 9½ | 13 | 6 | – |
Репеда | 22 | 28 | – | – |
Лупків | 15½ | 22 | – | – |
Смольник | 27 | 38 | – | – |
Команча | 11¾ | 19 | – | – |
Яворник | 8 | 12 | 6 | – |
Мигова | 17½ | 24 | – | – |
179½ | 267 | 25 | – | |
510½ | 843 | 25 | 66 |
Отже пересічна великість селянського ґрунту в обох волостях – Сяноцькій і Боській була однакова: трохи більше півлану (коло 0, 6); в підгірських селах середня великість трохи більше (коло 0, 7): нові села в середині XVI в. займали переважно по ¾ лану на господарство, іноді й по лану. Великість ґрунтів тут була більш-менш однакова, тимчасом як в північних селах вона вагається дуже значно між поодинокими селами або й в тім самім селі: маємо цілі малоземельні села, як Тирава або ще більше Босько, де люди сидять всі на вісімках, з другого боку маємо й села з дуже різнорідними участками, почавши від одного прута (1/12 лану) і до цілого лану, а навіть і трохи вище, напр.:
і коло того | 1 лан і більше | |||||
1/6 і менше | ¼ | ⅓ | ½ | ¾ | ||
Дубрівка Німецька | – | 2 | – | 2 | 5 | 3 |
Посада | – | 2 | – | 4 | – | 13 |
Терепча | – | 2 | – | 15 | 8 | 3 |
Іскриня | 7 | 2 | 4 | 9 | 3 | – |
Білобереги | 9 | 8 | 1 | 17 | 3 | 4 |
і т. ін. |
як з другого боку маємо такі села, де селяни сидять на півланах переважно або й виключно (напр., Дубрівка Руська, Половці, Межиброддя, Вільхівці, Новосільці, Заболоття й т. ін.), так що в Сяноцькім, як і в Перемищині, можна приймати для давніших сіл півлановий участок як нормальний (хоч тут ся норма й не дає себе знати так виразно, як у Перемищині).
Ріллі всюди, або майже всюди маємо вже поміряні; самий термін дворище (давніші описі перекладають його словом curia, замість звичайного area) уживається досить рідко (в люстрації 1565 р., напр., с. 266, 369); одиноке село, де наче б були непоміряні дворища, – се Одрехова: всі описі не подають великості ґрунтів на міру (люстрація теж тільки дуже загально говорить про менші й більші ґрунти); судячи по подимному (по 1 гр[ошу] з дворища), вони, видко, прирівнювалися до півланів.
На закінчення сього розділу мушу сказати дещо про згадувану вже кілька скуплю селянських ґрунтів. Се явище було досить розповсюджене в Сяноччині – в селах королівських і шляхетських скупали землі від князів часом за добровільною угодою, часом примусово, на підставі випрошеного у короля привілею (для королівських сіл), або й силоміць забирали ґрунти від селян. Люстраторам 1565 р. се кинулося в очі, й вони уважно нотують такі факти, часом кладучи особливий натиск на ті кривди людям і шкоди королівського скарбу, які при тім діялися. Так зазначаючи, що в с. Сяноцькім передмісті шляхтичі, переважно старостинські слуги, «скупили» новішими часами 4 лани від селян, вони подають при тім такі замітки:
«Служебники нинішнього старости скупили в нинішнім році трьох селян: так Змійовський скупив Мартина Карика і Войцеха прозвищем Ідова, не без розливу сліз; а вони були обидва дуже добрими господарями, на тих ріллях уродилися й постарілися, і були під ними півтора виміряні лани ріллі, з котрих вони платили чинш і тягло (zacziag) відробляли правильно, пильніше від інших, як то казали про них люди. За сі лани Змійовський казав, що їх дарував йому король, увільнивши від права і власті міста і від плачення всяких податків. Тим осирочено убогих людей, котрих маєтність передано кому іншому, а тягло та чинш має з тих ґрунтів пропасти – се й[ого] к[оролівська] милость зволить розсудити по своїй волі».
«Також і шл[яхетний] П.Відавський, служебник старости, скупив за королівським дозволом Івана Чудла, селянина заможного, з лану ріллі, а кметь просив, аби його зіставлено на ґрунті, і ревізори обидві сторони відіслали до короля».
Підсумовуючи доходи села та ще раз підносячи шкоду в доходах від скуплі (очевидно, вони на сю сторону уважали своїм обов’язком класти натиск, зрідка позволяючи собі забавитися в сентиментальність про хлопську кривду), – ревізори зауважують: «Коли так будуть щороку скуповувати по кількох селян, то таким чином далі їх небагато й у старостві зістанеться» (с. 532 – 533).
Той же старостинський служебник Відавський, що скупив собі лан ґрунту в Сяноцькім передмісті, при люстрації с. Половців показав свіжо випрошений від короля привілей на солтиство в сім селі, «з тим, що буде йому вільно скуповувати там селян, скільки схоче, а ті ґрунти прилучати до солтиства», – як бачимо, декотрі шляхтичі спеціально зверталися до роблення собі маєточків з скуплених від селян ґрунтів (с. 242).
В с. Коростенку Війтівськім шл[яхетний] Мисловський, слуга Сяноцького замку, скупив від трьох селян ¾ лану za ich dobrowolnym spusczeniem, і випросив на них привілей, що увільняв їх від тягла, для заснування на них другого солтиства, priori non derogando scultetiae (отже, очевидно, з зовсім номінальним титулом війта, в ролі маленького півпривілегійованого дідича) – с. 261.
В Репеді війт скупив одного селянина, що сидів на ¾ лану (с. 278).
В с. Одреховій «солтис недавніми часами, не знати яким правом, відібрав ґрунти від двох селян, що сиділи на цілих дворищах, і прилучив їх до своїх ґрунтів» (с. 267).
В с. Мощенці солтис теж «відібрав кілька участків тяглої землі від селян і прилучив до свого фільварку» (с. 270).
Подібне діялося й по шляхетських селах: поясняючи, чому цифра подимного (що платилося з лану тільки селянської землі) з шляхетських сіл зменшилася в порівнянні з попередніми часами, ревізори кажуть:
«Сяноцький староста справедливо пояснив се тим, що шляхта, розмножившись, зігнала чимало селян з ґрунтів, забираючи їх на фільварки для свого прожитку, і так тепер убуло подимного з 201/8 ланів» (с. 290).
Примітки
Сянок і Коросно – Сянок (Сянік) як місто та адміністративний центр від 1150 р. у літопису: Летопись по Ипатьевскому списку. – СПб, 1871. – С. 282. За останнього володаря Галицько-Волинської держави князя Юрія II Тройденовича в 1339 р. отримує магдебурзьке право (Przywilej lokacyjny miasta Sanoka z 1339 roku / Wstęp і opraс. F.Kiryk. – Przemyśl, 1992). Із середини XIV ст. входить до складу Польщі, а з утворенням Руського воєводства перед 1434 p. стає центром Сяноцької землі. Тепер розташований на території Польщі.
Коросно (Кросно) – місто, яке заснували німецькі колоністи близько середини XIV ст.; найраніша згадка датується 1358 p. (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 121). А.Фастнахт вважав, що локаційний привілей був виданий у 1348 р. (Ibid. – S. 122). За короткий час стало найбільшим містом Сяноцької землі.
… «голе доживоття» – йдеться про пожиттєве королівське надання маєтностей без зазначення грошового забезпечення; під час екзекуційного руху шляхти в середині XVI ст. саме такі маєтності були відібрані в попередніх державців і знову перейшли до категорії королівських маєтностей.
Сяноцьке передмістя – тепер с. Przedmieście Sanockie на території Польщі; відоме в джерелах з 1419 p. (Ibid. – S. 104).
Дубрівка Руська – тепер с. Dąbrόwka Ruska на території Польщі; відоме в джерелах з 1426 р. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 1. – S. 80 – 81).
Дубрівка Німецька – тепер с. Dąbrόwka Polska на території Польщі; відоме в джерелах з 1515 p. (Ibid. – S. 70 – 80).
Половці – тепер с. Płowce на території Польщі; відоме в джерелах з 1429 р. (AGZ. – Lwόw, 1886. – Т. XI. – Nr 304; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 37).
Посада – тепер частина міста Сянока під назвою: Posada Olchowska; як село відоме в джерелах з 1432 p. (AGZ. – Т. XI. – Nr 485; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 61).
Чертіж – тепер с. Czerteż на території Польщі; відоме в джерелах із 1439 р. (Ibid. – Cz. 1. – S. 74).
Терепча – тепер с. Trepcza на території Польщі; відоме в джерелах із 1339 р. (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 104 – 105; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 190).
Новосільці – тепер с. Nowosielce на території Польщі; відоме в джерелах із 1390 p. (Ibid. – S. 163).
Костарівці – тепер с. Kostarowce на території Польщі; відоме в джерелах із 1390 p. (Ibid. – S. 69).
Заболоття – тепер с. Zabłotce на території Польщі; існувало вже в давньоруські часи (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 105), хоча відоме в джерелах тільки з 1456 p. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 251).
Вільхівці – тепер с. Olchowce на території Польщі; відоме в джерелах із 1424 p. (Ibid. – S. 12).
Межиброддя – тепер с. Międzybrodzie на території Польщі; існувало вже в давньоруські часи (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 105), хоча відоме в джерелах із 1439 р. (AGZ. – S. 153).
Тирава Сільна – тепер с. Tyrawa Wołoska на території Польщі; існувало вже в давньоруські часи (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 105), хоча відоме в джерелах із 1402 p. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 205). Див. також нарис історії села: Филипчак І. Нарис історії Тиряви Сільної // ЗНТШ. – Львів, 1937. – Т. 154. – С. 115 – 138.
Добра – тепер с. Dobra на території Польщі; відоме в джерелах із 1402 р. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 1. – S. 86).
Коростенко Підміське (або Нижнє) – тепер с. Krościenko Niżne на території Польщі; відоме в джерелах із 1408 p. (Ibid. – Cz. 2. – S. 95).
Коростенко Війтівське (або Вишнє) – тепер с. Krościenko Wyżne на території Польщі; відоме в джерелах із 1386 p. (Ibid. – S. 96).
Білобереги – тепер с. Białobrzegi на території Польщі; першу згадку А.Фастнахт датує за копією XV ст. 1410 p. (Ibid. – Cz. 1. – S. 42).
Суходіл – тепер с. Suchodόł на території Польщі; відоме в джерелах із 1430 p. (FastnachlA. Osadnictwo. – S. 122).
Іскриня – тепер с. Iskrzynia на території Польщі; засноване в 1352 p. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 1. – S. 166 – 169).
Гочів – тепер с. Hoczew на території Польщі; відоме в джерелах із 1400 р. (Ibid. – S. 150 – 154).
Одрехова – тепер с. Odrzechowa на території Польщі; відоме в джерелах із 1419 р.; локоване в 1420 р. на волоському праві (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 138).
…Щавне на Ославі (осадчий привілей дано 1470 р.) – див. примітку на с. 620 нашого видання.
Суровиця – тепер с. Surowica на території Польщі; вперше згадується в документі від 1361 p. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 161).
Команча (на Ославиці, в 1523 ще «на свободі») – тепер с. Komańcza на території Польщі; локаційний привілей був виданий у 1512 p. (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 156). На локованій території пізніше були засновані ще чотири села: Должиця, Чистогорб, Яворник та Перелуки (Ibid. – S. 156).
Туринсько (коло Ослави, в 1523уже «на свободі», але привілей 1527 р.) – тепер с. Turzańsk на території Польщі; локаційний привілей був виданий у 1514 р. (Ibid. – S. 156; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 196).
Чистогорб (коло Ославиці, прив[ілей] 1524 p.) – тепер с. Czystohorb на території Польщі; перша згадка датується 1524 p. (Ibid. – Cz. 1. – S. 75).
Лупків (під Бескидом, прив[ілей] 1526 р.) – тепер с. Łupkόw на території Польщі.
Куляшне (на Ославі, прив[ілей] 1546 р.) – перша згадка датується 1538 p.; локаційний привілей на суровому корені був виданий у 1546 p. (Fastnacht А. Osadnictwo. – S. 157).
Яворник (коло Ослави, прив[ілей] 1546 р.) – тепер с. Jawornik на території Польщі; локаційний привілей був виданий у 1546 p.; із 1512 р. відомо про потік з такою назвою (Ibid. – S. 157; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 2. – S. 39 – 40).
Мигова (на Ославі, прив[ілей] 1546 p.) – село отримало назву від Міха-русина, князя с. Ільник; за привілеєм мало мати назву: Ослава Міхова Воля (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 157).
Мощанець (на верх[ів’ї] Вислоку, мабуть, десь в 40-х pp.) – див. примітку на с. 621 нашого видання.
Банниця («під Бескидом», прив[ілей] дано 1549p., але осаджуватися стали тут від 1561 р.) – тепер с. Balnica на території Польщі; локаційний привілей був виданий у 1549 p. (Ibid. – S. 158 – 159).
Зубенсько (там же, прив[ілей] 1549, осаджув[алися] від 1559 р.) – локаційний привілей напевно був виданий у 1549 p. (Ibid. – S. 158 – 159); інші дані про це село відсутні (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 276).
Манівка (там же, прив[ілей] 1594 р.) – локаційний привілей був виданий у 1554 p. (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 158 – 159). У даті, поданій у тексті статті, очевидно, припущена друкарська помилка.
Должиця (коло Ославиці, мабуть, в 50-х pp.) – початки осадництва в цьому селі А.Фастнахт відносить до 1548 p. (Ibid. – S. 158).
Волосатка (Волосате, під Бескидом, прив[ілей] 1557 р.) – локаційний привілей був виданий у 1557 р. зі звільненням від сплати податків на 23 роки (Ibid. – S. 179).
Ясель (над Яселкою, коло верх[ів я] Вислоку, приврлей 1559 р.) – тепер с. Jasiel на території Польщі; виникло на землях, наданих для осадження с. Мощанець (Ibid. – S. 138).
Солинка (в бас[ейні] верх[ів я] Сяну, на угорській гран[иці]) – тепер с. Solinka на території Польщі; виникло приблизно у кінці 40-х–на початку 50-х років XVI ст. (Ibid. – S. 174).
Лишня (там же) – пізніше село отримало назву Розтоки (Roztoki Gόrne) (Ibid. – S. 174).
Банничка (коло Банниці?) – А.Фастнахт вважав, що ця мала осада біля села Банниці, що потім з’єдналася з нею (Ibid. – S. 160).
Собанка (?) – у пізніших джерелах більше не згадується, важко ідентифікувати (Ibid. – S. 160).
Миків (коло Ослави) – тепер с. Mikόw на території Польщі.
Магориця (?) – у пізніших джерелах не згадується, важко ідентифікувати (Ibid. – S. 160).
Веремієвка (?) – тепер с. Wernejόwka на території Польщі; виникло в 1559 p. (Ibid. – S. 139).
Ославиця (на верх[ів’ї] Ославиці) – А.Фастнахт припускає, що це міг бути присілок села Каманьчи (Ibid. – S. 160).
Дарів (на верх[ів’ї] Вислоку) – тепер с. Darόw на території Польщі; виникло на землях, наданих для осадження села Мощанець (Ibid. – S. 138).
Вінка (Wienkowie, Wienkowcze) – тепер це село не існує; правдоподібно, у раніших часах – фільварок між селами Дубровка Польська та Дубровка Руська (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 225).
…тягло (zacziag) відробляли правильно – йдеться про роботу на панщині з худобою.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 393 – 401.