Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

2. Склад королівщини

Михайло Грушевський

Сяноцька королівщина в середині XVI в. належала до визначніших у Галичині: до неї належало 54 села і два міста – Сянок і Коросно, третє містечко – Тираву незадовго перед люстрацією віддав був король в «доживоття», але що се було «голе доживоття», тож воно було признано неважним. Але значна частина сеї королівщини була зовсім свіжим колонізаційним здобутком. Як видко з описей 1520-х pp. і поданих в пізніших описях дат осадчих привілеїв, на початку XVI в. число сіл її не сягало й 30. Тоді королівщина складалася з двох волостей – Сяноцької й Боської (villae ad Sanok et ad Besko pertinentes), до Сянока належали села по обох боках Сяну в околиці Сянока:

Сяноцьке передмістя

Дубрівка Руська

Дубрівка Німецька

Половці

Посада

Просік

Чертіж

Терепча

Новосільці

Костарівці

Заболоття

на правім боці Сяну:

Вільхівці

Межиброддя [В 20-х pp. воно було в державі, потім вернулося в управу старости.]

Тирава Сільна

Добра

До Боської волості зачислялися села над Вислоком по обох боках, в околиці Коросна і вище:

під Коросном:

Коростенко Підміське (або Нижнє)

Коростенко Війтівське (або Вишнє)

Білобереги

Головенка

Суходіл

вище:

Іскриня

Гочів

Вороблик

Одрехова

Босько

Взагалі королівщина тоді обмежувалася р.Ославою та поріччями притоків Вислоку, як Пилиця, Морва, тільки поодинокі села виходили за сю лінію в гори, як Щавне на Ославі (осадчий привілей дано 1470 р.), та Суровиця на верхнім Вислоку.

Тільки в XVI в., особливо в середніх десятиліттях його, починають садовитися в усе більшім числі села по верхнім Вислоку, по Ославі, «під горою Бескидом», «на угорській границі», і таким чином в середині XVI в. з’являється нова категорія – цілий ряд «сіл підгірських» (villae submontaneae); так в перших трьох десятиліттях XVI в. з’являються:

Смольник (на Ославі, над пот[оком] Зубенським, осадчий привілей 1511 Р.).

Репеда (коло Ославиці, прив[ілей] 1513).

Команча (на Ославиці, в 1523 ще «на свободі»).

Туринсько (коло Ослави, в 1523 уже «на свободі», але привілей 1527 р.).

Чистогорб (коло Ославиці, прив[ілей] 1524 р.).

Лупків (під Бескидом, прив[ілей] 1526 р.).

В [15]40-х і 50-х pp. з’являються:

Куляшне (на Ославі, прив[ілей] 1546 р.).

Яворник (коло Ослави, прив[ілей] 1546 р.).

Мигова (на Ославі, прив[ілей] 1546 р.).

Мощанець (на верх[ів’ї] Вислоку, мабуть, десь в [15]40-х pp.) [Бо до люстрації 1565 р. вже висидів свободу.].

Банниця («під Бескидом», прив[ілей] дано 1549 p., але осаджуватися стали тут від 1561 р.).

Зубенсько (там же, прив[ілей] 1549, осаджув[алися] від 1559 р.).

Манівка (там же, прив[ілей] 1594 р.).

Должиця (коло Ославиці, мабуть, в [15]50-х pp.) [1565 лишалося ще свободи 7 літ.].

Волосатка (Волосате, під Бескидом, прив[ілей] 1557 р.).

Прилуки (над Ославою, прив[ілей] 1557 р.).

Ясель (над Яселкою, коло верх[ів’я] Вислоку, прив[ілей] 1559 р.).

При кінці 50-х pp., крім того, засновані:

Солинка (в бас[ейні] верх[ів’я] Сяну, на угорській гран[иці]).

Лишня (там же).

Банничка (коло Банниці?).

Собанка (?).

Миків (коло Ослави).

Магориця (?).

Веремієвка (?).

Ославиця (на верх[ів’ї] Ославиці).

Дарів (на верх[ів’ї] Вислоку).

Таким чином, протягом якого півстоліття тут, в горах, засновано 26 сіл – друге стільки більш-менш, скільки числила ціла Сяноцька королівщина на початку XVI в., і села немалі: 18 сіл з тих заснованих в XVI в., про які дає якісь відомості люстрація, в 1565 р. уже містили в собі 311 господарств і коло 200 розроблених уже ланів; села, засновані в 1540-х pp., в 1565 р. були вже порядними осадами, по кільканадцять, по двадцять кілька господарств, хоч обставини вимагали від осадників великого накладу праці й витривалості для розроблення гірського ґрунту: люстрація 1565 р. не раз згадує про «великі й густі ліси», котрі треба було корчувати, аби розробити собі ґрунт, і котрі вимагали великої праці; «хоч там і добре місце для осадження села, – зауважає вона про с. Солинку, – але ліс там великий, і багато ведмедів, що нищать добро осадникам, тому там і небагато осіло і мало ще розробили ґрунту» (с. 285, 287).

Як бачимо, з погляду господарської колонізації Сяноцька королівщина стояла в подібних обставинах, як і Перемиська: вона мала в своїм розпорядженні свіжий, не рушаний колонізаційний терен, куди відливала надвишка людності з давніше засидженої країни. Там приймали радо кождого приходня, хоч би й втікача, хоч би й злочинця (в люстрації Сяноцького староства зазначено про с. Волосатку, що там князь осадив тільки двох чоловіків – а obu furtatow, с. 287), і, певно, зверхність не робила трудності в переході людей з сіл тої самої королівщини. Тож і в Сяноцькім ми стрічаємо теж явище, яке піднесли в огляді Перемиського староства: в північній, давніше колонізованій частині староства, в Сяноцькій і Боській волостях простір обробленої землі зростає дуже слабо, число господарств не помножається, хоч обставини для хліборобства тут були досить добрі. Люстратор так описує ґрунти староства:

«В тім старостві ґрунти дуже добрі й є досить ріллі для оранки; на фільварку боськім земля майже чорна, тільки поля низькі, отже треба добре пильнувати валів над Вислоком, що часто розливається; на сяноцьких фільварках по однім боці Сяну ґрунт дуже добрий на всяке збіжжя, а на другім боці не так добрий; люди казали, що урожай там буває дуже добрий, а є й ким робити, бо досить там і сіл добре залюднених» (с. 301).

Але люди, замість творити тут нові господарства, розробляючи гірші ґрунти, або дроблячи давні, таки відливали з сих «добре залюднених сіл» в гори, в ліси, в сусідство ведмедів, аби там на «суровім кореню», на дозвіллі осідати. Порівнюючи описі 1520-х pp. з описями 60-х, ми бачимо, що в північній, засидженій частині королівщини нові села не закладаються майже або й зовсім ні (одно тільки село ми стрічаємо в пізніших описях, якого не знаходимо в 20-х pp., – Вінка (Wienkowie, Wienkowcze), але можливо, що й воно тільки чомусь було упущене в раніших описях); число розроблених ланів як і збільшується де, то дуже незначно, або й зовсім не збільшується, навіть і зменшується (наслідком скуплі); число селянських (тяглих і служебних) господарств не зростає (з сього погляду цифри Сяноцької королівщини ще характеристичніші, ніж у Перемиській).

Лани Господарства
1523 1548 1565 1523 1548 1565
Сяноцьке передмістя 12 ½ 11¾ 28 17 16
Дубрівка Німецька 7 8 12 13 12
Дубрівка Руська [І ще 8 3/8 ланів agri deserti при обох Дубрівках.] 10¼ 10¼ 11 21 21
Посада 16¼ 15½ 15½ 21 18 19
Вільхівці 11½ [Тут теж значиться 5 порожніх піль, але їх великість не означена.] 11¼ 25 21 22
Половці 4 4 6 6 6
Терепча 16¾ 17¼ 18 26 26 28
Чертіж 7 75/8 14 14 14
Костарівці 11¾ 13 13½ 19 21 22
Новосільці 24½ [І 2½ лани порожні.] 23¾ 23¾+2½ 54 53 49+5
Просік 14 7/8 12 7/8 12½ 24 24 24
Щавне [Ся цифра, за браком дат в описі 1523 p., обчислена на підставі цифри, поданої в реєстрі 1525 р.] 10 11 21 19 19
Тирава Сільна 8 3/8 23 22 25
149 5/8 153½ [Аби мати аналогічну суму для 1548 р., в двох селах, для котрих реєстр 1548 р. не дає дат, беру такі ж цифри, які дає люстрація 1565 р.] 152 5/8 284 275 282
Вороблик 10 7/8 10 25 24 23
Одрехова 53 53 55
Гочів 42¾ 42¾ 43⅔ 66 65 66
Іскриня 9⅔ 27 26 26
Коростенко Війтівське 26½ 27 5/6 26¾ 56 58 52
Коростенко Підміське 23¼ 23⅓ 23⅓ 43 40 41
Білобереги 20¾ 20 5/12 21½ 47 44 45
Головенка 18 18 1/6 18 1/6 28 28 30
Суходіл 17 7/8 17½ 17½ 32 28 26
169⅔ 169¼ 170½ 377 366 364
319½ 322¾ 323 1/8 661 641 646

Отже бачимо в обох волостях – Сяноцькій і Боській те ж саме: протягом 60-ти літ (двох поколінь!) число селянських ланів не зростає: в Сяноцькій волості, коли дочислити agri deserti [пусті поля] Руської Дубрівки, спадає воно з 156 на 153 і 152, в Боській зростає на 1 лан тільки; маленький приріст, певно, був, але він нейтралізувався скуплею селянських ґрунтів, про котру буду говорити нижче, і число господарств стоїть на одній мірі, навіть трошечки спадає (в Сяноцькій волості на 2, в Боській на 13) – то значить, що селянські ґрунти, ще не перестаючи бути тяглими, в значнішім числі переходили в руки неселян (священиків, війтів і т. ін.), що платили ще з них еквівалент тягла – отже явище теж аналогічне зі скуплею.

Свобідних – новоосілих ми не знаходимо зовсім в північних селах королівщини, вони з’являються тільки в підгірських селах, що самі, як ми бачили, були новоосілими. Натомість, як і в Перемищині, помножається в північних селах категорія малоземельних – загородників. Формується отся верства в 50-х pp. XVI в.: в описях 1523 p. ми їх знаходимо тільки в Посаді (2) і Заболотті (7), в описі 1548 р. тільки в Вороблику (6), аж в описі 1558 р. стає їх більше, як то видко з нижчеподаного:

Загородників:

1558 1565
Посада 4
Дубрівка Німецька 1
Дубрівка Руська 4
Чертіж 3
Просік ? [Опись згадує про обов’язки загородників при сім селі, але не дає ніяких відомостей про них.]
Костарівці 8 7
Межиброддя 4
Тирава 11 16
Босько 3 17
Вороблик 6 10
Одрехова 8 8
36 74

Як бачимо, число загородників за 7 літ, від 1558 до 1565 p., подвоїлося. В 1565 р. число загородників становило вже 11% загального числа селянських господарств. Причину сього явища я пояснив при Перемиськім старостві, де ми бачили його ще в ширших розмірах (загородники там дали 26% загального числа селянських господарств): тимчасом як заможніші приходні йшли в гори копати ліс, незаможні осідали в давніх селах в ролі загородників (в сю категорію мусили попадати також і декотрі зубожілі селяни тих сіл або господарі скуплених ґрунтів). В підгірських селах загородників нема зовсім, як і в Перемищині.

При однаковім числі господарств і однаковім просторі орної землі великість селянського ґрунту мусила в середнім зіставатися однаковою протягом усього часу; надвишка людності мусила виходити з села, або переходити в категорію загородників; скупля земель тягнула за собою зменшення господарств.

Розклад ґрунтів і відносини до людності під час люстрації 1565 р. буде видно з сеї таблиці:

Сяноцький ключ лани [Подані тут цифри подекуди трошки нижчі від поданих в таблиці на с. 396, бо тут я потручував з поданих люстрацією цифр участки, які ще хоч уважалися тяглими, не були уже в руках селян, – аби вичислити можливо докладно великість сільських ґрунтів.] господарства свобідні загородники

Сяноцький ключ

Сяноцьке передмістя 16
Посада 15½ 19 4
Дубрівка Німецька 12 1
Дубрівка Руська 10¼ 21 4
Вівківці 2 4
Вільхівці 11¼ 22
Терепча 17¾ 28 3 [Слуги, мабуть, безземельні, бо не написано про їх ґрунти нічого.]
Чертіж 7 5/8 14 3
Заболоття 5
Половці 4 6
Просік 12½ 24
Новосільці 25¾ 54
Костарівці 13 1/3 22 5+2
Межиброддя 13 4 огородн[ики]
Тирава 7 2/3 25 16
152 285 42

Боський ключ

Босько 10¼ 82 17
Вороблик 10 23 10
Гочів 43 2/3 66
Іскриня 9 1/3 26
Головенка 18 1/6 30
Білобереги 20 45
Суходіл 17 1/3 26
Коростенко Війт[івське] 26¾ 52
Коростенко Підміське 23 1/3 41
179 291 27
Суровиця 20½ 21 13
Мощанець 13 17
Куляшне 14 5/8 23
Щавне 19
Туринсько 20½ 31
Чистогорб 13 6
Репеда 22 28
Лупків 15½ 22
Смольник 27 38
Команча 11¾ 19
Яворник 8 12 6
Мигова 17½ 24
179½ 267 25
510½ 843 25 66

Отже пересічна великість селянського ґрунту в обох волостях – Сяноцькій і Боській була однакова: трохи більше півлану (коло 0, 6); в підгірських селах середня великість трохи більше (коло 0, 7): нові села в середині XVI в. займали переважно по ¾ лану на господарство, іноді й по лану. Великість ґрунтів тут була більш-менш однакова, тимчасом як в північних селах вона вагається дуже значно між поодинокими селами або й в тім самім селі: маємо цілі малоземельні села, як Тирава або ще більше Босько, де люди сидять всі на вісімках, з другого боку маємо й села з дуже різнорідними участками, почавши від одного прута (1/12 лану) і до цілого лану, а навіть і трохи вище, напр.:

і коло того 1 лан і більше
1/6 і менше ¼ ½ ¾
Дубрівка Німецька 2 2 5 3
Посада 2 4 13
Терепча 2 15 8 3
Іскриня 7 2 4 9 3
Білобереги 9 8 1 17 3 4
і т. ін.

як з другого боку маємо такі села, де селяни сидять на півланах переважно або й виключно (напр., Дубрівка Руська, Половці, Межиброддя, Вільхівці, Новосільці, Заболоття й т. ін.), так що в Сяноцькім, як і в Перемищині, можна приймати для давніших сіл півлановий участок як нормальний (хоч тут ся норма й не дає себе знати так виразно, як у Перемищині).

Ріллі всюди, або майже всюди маємо вже поміряні; самий термін дворище (давніші описі перекладають його словом curia, замість звичайного area) уживається досить рідко (в люстрації 1565 р., напр., с. 266, 369); одиноке село, де наче б були непоміряні дворища, – се Одрехова: всі описі не подають великості ґрунтів на міру (люстрація теж тільки дуже загально говорить про менші й більші ґрунти); судячи по подимному (по 1 гр[ошу] з дворища), вони, видко, прирівнювалися до півланів.

На закінчення сього розділу мушу сказати дещо про згадувану вже кілька скуплю селянських ґрунтів. Се явище було досить розповсюджене в Сяноччині – в селах королівських і шляхетських скупали землі від князів часом за добровільною угодою, часом примусово, на підставі випрошеного у короля привілею (для королівських сіл), або й силоміць забирали ґрунти від селян. Люстраторам 1565 р. се кинулося в очі, й вони уважно нотують такі факти, часом кладучи особливий натиск на ті кривди людям і шкоди королівського скарбу, які при тім діялися. Так зазначаючи, що в с. Сяноцькім передмісті шляхтичі, переважно старостинські слуги, «скупили» новішими часами 4 лани від селян, вони подають при тім такі замітки:

«Служебники нинішнього старости скупили в нинішнім році трьох селян: так Змійовський скупив Мартина Карика і Войцеха прозвищем Ідова, не без розливу сліз; а вони були обидва дуже добрими господарями, на тих ріллях уродилися й постарілися, і були під ними півтора виміряні лани ріллі, з котрих вони платили чинш і тягло (zacziag) відробляли правильно, пильніше від інших, як то казали про них люди. За сі лани Змійовський казав, що їх дарував йому король, увільнивши від права і власті міста і від плачення всяких податків. Тим осирочено убогих людей, котрих маєтність передано кому іншому, а тягло та чинш має з тих ґрунтів пропасти – се й[ого] к[оролівська] милость зволить розсудити по своїй волі».

«Також і шл[яхетний] П.Відавський, служебник старости, скупив за королівським дозволом Івана Чудла, селянина заможного, з лану ріллі, а кметь просив, аби його зіставлено на ґрунті, і ревізори обидві сторони відіслали до короля».

Підсумовуючи доходи села та ще раз підносячи шкоду в доходах від скуплі (очевидно, вони на сю сторону уважали своїм обов’язком класти натиск, зрідка позволяючи собі забавитися в сентиментальність про хлопську кривду), – ревізори зауважують: «Коли так будуть щороку скуповувати по кількох селян, то таким чином далі їх небагато й у старостві зістанеться» (с. 532 – 533).

Той же старостинський служебник Відавський, що скупив собі лан ґрунту в Сяноцькім передмісті, при люстрації с. Половців показав свіжо випрошений від короля привілей на солтиство в сім селі, «з тим, що буде йому вільно скуповувати там селян, скільки схоче, а ті ґрунти прилучати до солтиства», – як бачимо, декотрі шляхтичі спеціально зверталися до роблення собі маєточків з скуплених від селян ґрунтів (с. 242).

В с. Коростенку Війтівськім шл[яхетний] Мисловський, слуга Сяноцького замку, скупив від трьох селян ¾ лану za ich dobrowolnym spusczeniem, і випросив на них привілей, що увільняв їх від тягла, для заснування на них другого солтиства, priori non derogando scultetiae (отже, очевидно, з зовсім номінальним титулом війта, в ролі маленького півпривілегійованого дідича) – с. 261.

В Репеді війт скупив одного селянина, що сидів на ¾ лану (с. 278).

В с. Одреховій «солтис недавніми часами, не знати яким правом, відібрав ґрунти від двох селян, що сиділи на цілих дворищах, і прилучив їх до своїх ґрунтів» (с. 267).

В с. Мощенці солтис теж «відібрав кілька участків тяглої землі від селян і прилучив до свого фільварку» (с. 270).

Подібне діялося й по шляхетських селах: поясняючи, чому цифра подимного (що платилося з лану тільки селянської землі) з шляхетських сіл зменшилася в порівнянні з попередніми часами, ревізори кажуть:

«Сяноцький староста справедливо пояснив се тим, що шляхта, розмножившись, зігнала чимало селян з ґрунтів, забираючи їх на фільварки для свого прожитку, і так тепер убуло подимного з 201/8 ланів» (с. 290).


Примітки

Сянок і Коросно – Сянок (Сянік) як місто та адміністративний центр від 1150 р. у літопису: Летопись по Ипатьевскому списку. – СПб, 1871. – С. 282. За останнього володаря Галицько-Волинської держави князя Юрія II Тройденовича в 1339 р. отримує магдебурзьке право (Przywilej lokacyjny miasta Sanoka z 1339 roku / Wstęp і opraс. F.Kiryk. – Przemyśl, 1992). Із середини XIV ст. входить до складу Польщі, а з утворенням Руського воєводства перед 1434 p. стає центром Сяноцької землі. Тепер розташований на території Польщі.

Коросно (Кросно) – місто, яке заснували німецькі колоністи близько середини XIV ст.; найраніша згадка датується 1358 p. (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 121). А.Фастнахт вважав, що локаційний привілей був виданий у 1348 р. (Ibid. – S. 122). За короткий час стало найбільшим містом Сяноцької землі.

«голе доживоття» – йдеться про пожиттєве королівське надання маєтностей без зазначення грошового забезпечення; під час екзекуційного руху шляхти в середині XVI ст. саме такі маєтності були відібрані в попередніх державців і знову перейшли до категорії королівських маєтностей.

Сяноцьке передмістя – тепер с. Przedmieście Sanockie на території Польщі; відоме в джерелах з 1419 p. (Ibid. – S. 104).

Дубрівка Руська – тепер с. Dąbrόwka Ruska на території Польщі; відоме в джерелах з 1426 р. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 1. – S. 80 – 81).

Дубрівка Німецька – тепер с. Dąbrόwka Polska на території Польщі; відоме в джерелах з 1515 p. (Ibid. – S. 70 – 80).

Половці – тепер с. Płowce на території Польщі; відоме в джерелах з 1429 р. (AGZ. – Lwόw, 1886. – Т. XI. – Nr 304; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 37).

Посада – тепер частина міста Сянока під назвою: Posada Olchowska; як село відоме в джерелах з 1432 p. (AGZ. – Т. XI. – Nr 485; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 61).

Чертіж – тепер с. Czerteż на території Польщі; відоме в джерелах із 1439 р. (Ibid. – Cz. 1. – S. 74).

Терепча – тепер с. Trepcza на території Польщі; відоме в джерелах із 1339 р. (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 104 – 105; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 190).

Новосільці – тепер с. Nowosielce на території Польщі; відоме в джерелах із 1390 p. (Ibid. – S. 163).

Костарівці – тепер с. Kostarowce на території Польщі; відоме в джерелах із 1390 p. (Ibid. – S. 69).

Заболоття – тепер с. Zabłotce на території Польщі; існувало вже в давньоруські часи (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 105), хоча відоме в джерелах тільки з 1456 p. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 251).

Вільхівці – тепер с. Olchowce на території Польщі; відоме в джерелах із 1424 p. (Ibid. – S. 12).

Межиброддя – тепер с. Międzybrodzie на території Польщі; існувало вже в давньоруські часи (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 105), хоча відоме в джерелах із 1439 р. (AGZ. – S. 153).

Тирава Сільна – тепер с. Tyrawa Wołoska на території Польщі; існувало вже в давньоруські часи (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 105), хоча відоме в джерелах із 1402 p. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 205). Див. також нарис історії села: Филипчак І. Нарис історії Тиряви Сільної // ЗНТШ. – Львів, 1937. – Т. 154. – С. 115 – 138.

Добра – тепер с. Dobra на території Польщі; відоме в джерелах із 1402 р. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 1. – S. 86).

Коростенко Підміське (або Нижнє) – тепер с. Krościenko Niżne на території Польщі; відоме в джерелах із 1408 p. (Ibid. – Cz. 2. – S. 95).

Коростенко Війтівське (або Вишнє) – тепер с. Krościenko Wyżne на території Польщі; відоме в джерелах із 1386 p. (Ibid. – S. 96).

Білобереги – тепер с. Białobrzegi на території Польщі; першу згадку А.Фастнахт датує за копією XV ст. 1410 p. (Ibid. – Cz. 1. – S. 42).

Суходіл – тепер с. Suchodόł на території Польщі; відоме в джерелах із 1430 p. (FastnachlA. Osadnictwo. – S. 122).

Іскриня – тепер с. Iskrzynia на території Польщі; засноване в 1352 p. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 1. – S. 166 – 169).

Гочів – тепер с. Hoczew на території Польщі; відоме в джерелах із 1400 р. (Ibid. – S. 150 – 154).

Одрехова – тепер с. Odrzechowa на території Польщі; відоме в джерелах із 1419 р.; локоване в 1420 р. на волоському праві (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 138).

…Щавне на Ославі (осадчий привілей дано 1470 р.) – див. примітку на с. 620 нашого видання.

Суровиця – тепер с. Surowica на території Польщі; вперше згадується в документі від 1361 p. (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 161).

Команча (на Ославиці, в 1523 ще «на свободі») – тепер с. Komańcza на території Польщі; локаційний привілей був виданий у 1512 p. (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 156). На локованій території пізніше були засновані ще чотири села: Должиця, Чистогорб, Яворник та Перелуки (Ibid. – S. 156).

Туринсько (коло Ослави, в 1523уже «на свободі», але привілей 1527 р.) – тепер с. Turzańsk на території Польщі; локаційний привілей був виданий у 1514 р. (Ibid. – S. 156; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 196).

Чистогорб (коло Ославиці, прив[ілей] 1524 p.) – тепер с. Czystohorb на території Польщі; перша згадка датується 1524 p. (Ibid. – Cz. 1. – S. 75).

Лупків (під Бескидом, прив[ілей] 1526 р.) – тепер с. Łupkόw на території Польщі.

Куляшне (на Ославі, прив[ілей] 1546 р.) – перша згадка датується 1538 p.; локаційний привілей на суровому корені був виданий у 1546 p. (Fastnacht А. Osadnictwo. – S. 157).

Яворник (коло Ослави, прив[ілей] 1546 р.) – тепер с. Jawornik на території Польщі; локаційний привілей був виданий у 1546 p.; із 1512 р. відомо про потік з такою назвою (Ibid. – S. 157; Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 2. – S. 39 – 40).

Мигова (на Ославі, прив[ілей] 1546 p.) – село отримало назву від Міха-русина, князя с. Ільник; за привілеєм мало мати назву: Ослава Міхова Воля (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 157).

Мощанець (на верх[ів’ї] Вислоку, мабуть, десь в 40-х pp.) – див. примітку на с. 621 нашого видання.

Банниця («під Бескидом», прив[ілей] дано 1549p., але осаджуватися стали тут від 1561 р.) – тепер с. Balnica на території Польщі; локаційний привілей був виданий у 1549 p. (Ibid. – S. 158 – 159).

Зубенсько (там же, прив[ілей] 1549, осаджув[алися] від 1559 р.) – локаційний привілей напевно був виданий у 1549 p. (Ibid. – S. 158 – 159); інші дані про це село відсутні (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 276).

Манівка (там же, прив[ілей] 1594 р.) – локаційний привілей був виданий у 1554 p. (Fastnacht A. Osadnictwo. – S. 158 – 159). У даті, поданій у тексті статті, очевидно, припущена друкарська помилка.

Должиця (коло Ославиці, мабуть, в 50-х pp.) – початки осадництва в цьому селі А.Фастнахт відносить до 1548 p. (Ibid. – S. 158).

Волосатка (Волосате, під Бескидом, прив[ілей] 1557 р.) – локаційний привілей був виданий у 1557 р. зі звільненням від сплати податків на 23 роки (Ibid. – S. 179).

Ясель (над Яселкою, коло верх[ів я] Вислоку, приврлей 1559 р.) – тепер с. Jasiel на території Польщі; виникло на землях, наданих для осадження с. Мощанець (Ibid. – S. 138).

Солинка (в бас[ейні] верх[ів я] Сяну, на угорській гран[иці]) – тепер с. Solinka на території Польщі; виникло приблизно у кінці 40-х–на початку 50-х років XVI ст. (Ibid. – S. 174).

Лишня (там же) – пізніше село отримало назву Розтоки (Roztoki Gόrne) (Ibid. – S. 174).

Банничка (коло Банниці?) – А.Фастнахт вважав, що ця мала осада біля села Банниці, що потім з’єдналася з нею (Ibid. – S. 160).

Собанка (?) – у пізніших джерелах більше не згадується, важко ідентифікувати (Ibid. – S. 160).

Миків (коло Ослави) – тепер с. Mikόw на території Польщі.

Магориця (?) – у пізніших джерелах не згадується, важко ідентифікувати (Ibid. – S. 160).

Веремієвка (?) – тепер с. Wernejόwka на території Польщі; виникло в 1559 p. (Ibid. – S. 139).

Ославиця (на верх[ів’ї] Ославиці) – А.Фастнахт припускає, що це міг бути присілок села Каманьчи (Ibid. – S. 160).

Дарів (на верх[ів’ї] Вислоку) – тепер с. Darόw на території Польщі; виникло на землях, наданих для осадження села Мощанець (Ibid. – S. 138).

Вінка (Wienkowie, Wienkowcze) – тепер це село не існує; правдоподібно, у раніших часах – фільварок між селами Дубровка Польська та Дубровка Руська (Słownik historyczno-geograficzny. – Cz. 3. – S. 225).

…тягло (zacziag) відробляли правильно – йдеться про роботу на панщині з худобою.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 393 – 401.