3. Селянські обов’язки
Михайло Грушевський
Переходимо до селянських обов’язків і почнемо від господарств тяглих. Вказівки описей 1523 і 1548 р. й люстрації дають нам можливість вирізнити, в переважній більшості, села різних «прав» руського, німецького й волоського права зовсім певно. І так селами руського права опись 1525 p. називає отсі села: Вільхівець, Костарівці, Половці, Босько.
До них треба додати ще Дубрівку Руську, Добру (але ся стоїть зовсім на осібній стопі), мабуть, Тираву Сільну (устрій її зовсім не подібний до сіл німецького права), може, ще Вороблик (де нема слідів німецького права).
Селами німецького права в реєстрі 1523 р. названі: Сяноцьке передмістя, Чертіж, Дубрівка Німецька, Новосільці, Посада, Просік, Терепча.
До них з усякою правдоподібністю можна дочислити ще: Гочів, Коростенко Війтівське, Коростенко Підміське (сі три й залюднені були в значній мірі німецькими колоністами), Білобереги, Головенку, Суходіл – бо сі села мали привілегійовані війтівства і, мабуть, Іскриню, бо там селяни були зовсім так само оподатковані, як у Гочеві.
Підгірські села, в числі 29, всі були, безперечно, засаджені на волоськім праві; переважна більшість з них виразно названі такими в описях 1548 і 1565 р. [В інвентарі 1548 р. вичислено як волоські отсі: Щавне, Репеда, Туринсько, Команча, Смольник, Куляшне, Одрехова, в люстрації 1565 р. названі волоськими отсі: Яворник, Манівка, Чистогорб, Мигова, Должиця, Мощанець, Суровиця вказують на свою приналежність до волоського права повинностями. Про Щавне реєстр 1523 р. каже: Valachi incolunt. Sed iure theutonico utuntur (імена сих «волохів», одначе, всі майже чисто руські), але в інв[ентарі] 1546 р. і в люстр[ації] 1565 р. воно зветься волоським.], бракує виразніших вказівок тільки для Лупкова і 8 найновіших сіл, сумарично вичислених в люстрації 1565 р. (с. 287), але не може бути навіть непевності, з огляду на всі інші відомості, що й вони теж були засаджені на волоськім праві, як і інші «підгірські села».
В дальшім огляді ми будемо пам’ятати про приналежність сіл до сих «прав», не забуваючи при тім і того, що в XVI в., як я підносив не раз в попередніх статтях, різниця «німецького» й «руського» права сильно вже затерта.
Насамперед порівняємо податки сіл різних категорій 1565 р. з податками 1523 (про панщину описі [15]20-х pp. не подають відомостей і се не позволяє перевести повного порівняння). От кілька сіл різних категорій (цифри без ближчого пояснення означають гроші, маленькою цифрою вгорі означено частини гроша):
Села руського права:
Босько 1523: «з півмірка» чиншу 7; стації 8; куниці 12; подимного і ін. 1; списного 14; пшениці 1½ корця; вівса 2 корця; коноплі 1 мірка; курка
Босько 1565: 6; 8; 12; 1; –; ½; 3; 1.
Отже зміни невеликі.
Вільхівець 1523: з лану чиншу 12 – 16; стації 6½; за лиску декотрі 8; Vаccale 3 (коров’яче); курку дають лише декотрі, пошта не згадана
Вільхівець 1565: 20; 6; Всі 8; списного 21+ з господарства 8 гр. пошти і 1 курка.
Тут бачимо досить значний зріст оподаткування.
Костарівці 1523: з лану чиншу 24; стації 16; ахтельового 4+ з господ; 2¾ корця вівса і 1 курка etс.
Костарівці 1565: 24; 16; ахтельового й ін. 6; 2¼ 2 курки etс.
Різниця тільки в хлібній данині, можливо, що тут є помилка.
Половці 1523: з лану чиншу 12; ахтельового 1; вівса 1 корець; курка 1
Половці 1565: 12; 2; нема; 1
Знесена хлібна данина, мабуть нагороджена була на панщині, що була в сім селі 1565 р. дуже значна.
Села німецького права беру на виривки в ріжних групах, при дрібних перемінах вони задержують загальну великість оподаткування незмінною:
Посада 1523: з лану чиншу 20; стації 30; подимного 2; Vаccale (коров’яче); 4⅓ вівса; 4 корця + з господ.; ½корця 2 курки = 94
Посада 1565: 58 (чинш + стація + по;исне); списного; 6; 3; 2; 2 = 94
Гочів 1523: з лану чиншу 48; стації 17; подимного 2; обідного 3; нема; вівса 4 корця; 2 курки = 104
Гочів 1565: 48; 17⅓; 2; 3; сокірного2 1/5; 3 + з господ.; ½корця; 2 = 103
Терепча 1523: з лану чиншу 13⅓; стації 18½; подимного коло 1 + з господ; вівса ¾ корця; 2 курки і яйця = 33 + 8½
Терепча 1565: 14; стації + списного + ахтельового + подимного 20; 2 курки і яйця = 34 + 7.
Волоських сіл маємо в 1523 р. тільки три:
Одрехова 1523: з дворища чиншу 16; сири 2; 2 попруги; баранів 3; подимного 1.
Одрехова 1565: 167; в грошах 5; в грошах 21 (=1½ барана) овес і інше + 11 гр.
Щавне 1523: з лану чиншу 20; 4 сири і 4 попруги; ягнят 6.
Щавне 1565: 78; нема; ягнят 2.
Сировиця 1523: з лану чиншу 12; сир 1; ягня 1 (= 17 гр.)
Сировиця 1565: 30; подимного 2.
Великість оподаткування та сама але продукти пастушого господарства перекладаються на гроші.
Як бачимо з сих порівнянь, висота оподаткування трималася досить рівно, найбільше змін помічаємо у селах руського права, що й само собою зрозуміле (див. статтю про Перемиське староство [Грушевський, Економічний стан], с. 13 і далі).
Так само й між собою села руського права найбільше різнилися в оподаткуванні; порівнюючи відомості 1565 р., не знаходимо між ними й двох сіл з однаковим або бодай однаково високим оподаткуванням; одно, що можна вказати в них спільного, – се сильно розвинена панщина, і значні різниці між податками різних сіл можна розуміти там, що вони нейтралізувалися до певної міри неоднаковою панщиною.
Свій огляд сіл руського правая почну, власне, двома такими найнижче оподаткованими:
В с. Половцях, де сиділи переважно на півланах, давали з лану 12 гр. чиншу, по 1 курці і 1 гр. «ахтельового», разом 24 гр. тільки, але за те селяни «повинні щодня робити в замку, що буде треба, також мусять зганяти до замку або до фільварків баранів і свиней, що беруть (як данину) на полонинах».
В с. Тираві Сільній платили з лану (а сиділи на чвертях, півтора чвертях і вісімках) по 16 гр. чиншу і списного по 6 ден[аріїв] тільки, але, окрім того, давали з господарства овес і курку = 5 гр., що для чвертьланових господарств підносило на 20, а для вісімок навіть на 40 гр. Селяни один день косили і один гребли до року, а, окрім того, були обов’язані до тяжкої роботи в місцевій жупі «що і коли їм скажуть».
Дубрівка Руська, де сиділи майже всі на півланах, мала 20 гр. чиншу з лану, але, окрім того, стації – 24⅔ гр., подимне – 2 гр. і «коров’ячі» (vaccalium) – 4 гр. = 50 [Складові частини сумаричної плати, поданої в люстрації 1565 p., виказує реєстр 1523 р.] списне – 4 шел[ягів]; «пошта» з господарства (= 7 гр.), підіймала се до 64 гр. з лану. Робили щодня «що скажуть».
Вільхівці, де сиділи також на півланах, мали також 20 гр. чиншу, стації – 6 гр., за те «списного» – 21 гр. і 8 гр. «за лиску»; за пошту з господарства давали овес, курей, яйця, хліб (= 8 гр.), і се підносило податок з лану до 7 гр.; стація, подимне і ахтельове платилося громадою разом, і на лан припадало коло 5 гр.; окрім того, давали «бортне» 3½ гр., але тільки декотрі; про панщину люстрація не згадує, але з реєстру 1558 р. знаємо, що тут «обов’язані були щодня відбувати роботи, які їм накажуть замкові урядники».
У Костарівцях, де сиділи на півланах і трьох чвертках, чинш був 24-грошевий, до того стації – 16 гр., ахтельове і подимне – по 2 гр., кури і яйця, разом 52 гр., але з господарства давали значну хлібну данину: 1½ корці вівса «вічового» (avenae iudicii), ½ корця «великоднього», та пошту овес, кури, яйця, хліб, разом з господарства 21 гр.; для півланових господарств (а їх була більшість) се підносило суму оплат з лану до 94 гр. Селяни роблять щодня «що їм скажуть».
В Вороблику селяни сиділи на половинах і третинах лану, головна вага в оподаткуванні лежала на хлібній данині, й вона підіймала податки до дуже значної висоти, не зовсім однакової для півланових, третинних і чвертьланових господарств: сума грошових оплат з третини виносила з чверті 7, 12 гр., з півлану 13, вартість хлібної данини, з іншими натураліями 53½ з чверті, 58 з третини і 836з півлану; таким чином чвертьлановнй господар (платив один тільки) оплачував з лану 206, півланові господарі платили з лану 193½ гр., а третинні – 211½; окрім того, давали свинячу десятину (вона пересічно давала до 50 гр, на господарство, 136 – на лан!), так що середня оплата з лану сягала 340 гр.; селяни робили «що скажуть» (реєстр 1558 p.).
Великі трудності дає с. Босько; люстрація каже, що селяни сиділи всі однаково «на півчвертях лану, як вони се звуть», так само називає їх реєстр 1558 р. (інші звуть просто «півмірками» – pulmiarek). З такого господарства платили по 32 гр. грошевих оплат (дуже різнорідних – 6 гр. чиншу, 8 гр. стації, 3 гр. бортного, 12 гр. за куницю, 14 списного, 1 подимного, ½ гр. війтового (scabinalium), 04 ахтельового) і дуже значну хлібну данину (1 корець пшениці, 3 к[орця] вівса й дрібніші натуралії), вартості 45 гр., разом 90 гр. з господарства, окрім того, давали десятину від свиней і двадцятину від овець, що пересічно давало на господарство близько золотий (28 гр.).
Коли приймати, що господарства сі були на вісімках, як кажуть описі, ми б дістали для лану незвичайно високу цифру – 944 гр.! Але навіть прийнявши тут помилку й припустивши, що господарства були півланові (вони платили по 1 гр. подимного, значить більше, як півланові, у всякім разі не могли бути), ми дістанемо дуже поважну цифру – 236 гр. При тім панщина була дуже значна: «Селяни обов’язані відбувати роботу щодня, коли, що і скільки раз їм скажуть» (реєстр 1558 p.).
Переходячи до сіл німецького права, ми мусимо піднести, що між ними не бачимо таких великих різниць в оподаткуванні; з невеликими виїмками вони укладаються в кілька груп з однаковими податками, панщина унормована певним числом днів і значно менша, ніж по селах «руського права». Окрім сіл, про котрі знаємо певно, що вони належали до німецького права, се все можна сказати також про три села, про котрі не маємо таких виразних вказівок, але на сій підставі прилучимо теж до сеї категорії – се Межиброддя, Заболоття й Вінки.
Найнижче оподатковане було село Терепча: тут платили з лану 34 гр. різних податків, і з господарства давали натуралії («пошту») вартості 7 гр., для півланових се давало 48 гр. з господарства разом, для чвертьланових (а їх було в селі досить) підіймало до 62 гр. Панщину робили два дні на тиждень.
Село Межиброддя платило з лану подібну суму грошевих оплат – 32 гр., але, окрім того, натуралії = 1 гр. (господарства всі були півланові), так що загальна сума з лану виносила 60 гр. Панщина в 1565 р. була дводенна (на тиждень); реєстр 1558 р. вправді пише, що селяни «обов’язані відбувати роботи, які їм накажуть урядники Сяноцького замку», але се мусить бути помилка, бо знижку панщини досить трудно припустити, а податки й у 1558 р. були такі ж, як і в 1565.
Група сіл коло Коросна – Коростенко Підміське, Головенка, Білобереги й Суходіл мали однакові податки й панщину: платили з лану 36 гр. чиншу, 19 стації, 19 списного, 2 подимного, разом = 58 (в Коростенку списного було тільки 0, так що загальна сума була о 1 гр. нижча), з господарства давали пошти ½ корця вівса і 2 курей; за панщину косили 3 дні на рік і робили в потребі коло короснянського млина – поправляли гаті й т. ін. Але при великій різнорідності між селянськими ґрунтами, що вагалися між ланом і 1/12 (прутом), або навіть 1/24 лану (півпрутом), ся нібито одностайність на практиці була дуже неодностайною завдяки тій пошті = 10 гр. з господарства: для ланових господарств вона = 10 гр., для двопрутових = 60, для прутових – 120 гр.!, а таких двопрутових і менших господарств було кільканадцять, а між ними 2 півпрутових.
Дуже близько стояли до сього податки с. Просіка і Новоселець, що хоч лежали не в сусідстві, мали майже однакові податки: 40 гр. чиншу, стації 17 з лану, подимне, ахтельове і списне = 4 до 5 гр.; окрім того, з господарства давали овес і кури, вартості 8 до 10 гр.; панщина була теж подібна: по дню на тиждень і, окрім того, мали направляти гать у млині при потребі. І тут неоднаковість ґрунтів (переважно були півланові, але були і ¾ і ¼) давали в оподаткуванні різницю на 25 гр. (74 – 99).
Однакові податки мали також села Заболоття й Вінки: платили 48-грошевий чинш і давали овес і інші натуралії вартості 23 гр.; з господарства давали пошту (овес, кури, яйця) вартості 11 гр., але господарства були однакові – півланові, так що оподаткування було однакове = 93 гр. з лану. Панщина була неоднакова: в Вінках селяни були обов’язані до спеціальних робіт: возили сіно й збіжжя в жнива на рік, засівали на фільварку, мали їздити з фірами зо три милі, орати не обов’язані, але інші роботи, які їм накажуть, мають робити. В Заболотті два цілі дні тижнево і робота коло гаті, або при спусті ставу; реєстр 1558 р. при сім селі додає цікаве пояснення: панщинні дні рахуються від сходу до заходу сонця (a primo diluculo usque ad occasum solis), а коли не стануть до роботи зі світом (prima luce), мають робити тиждень щодня.
Обов’язки одної групи сіл коло Коросна ми вже бачили; тепер з черги треба сказати про другу, що мала обов’язки значно вищі, – се Гочів, Іскриня й Коростенко Війтівське або Вишнє; тут платили з лану 48 гр. чиншу, 176 стації, давали хлібну дань (овес, вартості 24 гр.), інші дрібні оплати (списне, подимне, обідне, сокірне) виносили 6 – 8 гр. («обідне» вагалося в різних селах); з господарства давали пошту (= 10 гр.): при неоднаковості ґрунтів (від ½4 до лану) се знову робило значну різницю – від 10 до 120 гр. і навіть 240 гр. Панщини мали – кілька день роботи в жнива (в Коростенку – 3 дні, в Гочеві й Іскрині – 9) і спеціальні роботи: в Коростенку люди мали дати до тартака 18 брусів, але відколи сей обов’язок перейшов на підгірські села, вони відкупали се грошима, платячи 8 гр. від бруса (се на господарство давало коло 2 гр., на лан – коло 4 гр.); в Гочеві й Іскрині мали висилати фіри – возити матеріал на будову Сяноцького замку (в Гочеві – 12 фір, в Іскрині – 5), так що припадала фіра на 5 більше-менше господарств.
Три села в околицях Сянока мали теж більш-менш однакові обов’язки – Сяноцьке передмістя, Посада, Дубрівка Німецька; до них зближається ще Чертіж, але він має менші податки й значно більшу панщину. Платили тут з лану 20 гр. чиншу, 30 гр. стації, дрібних оплат (списне, подимне, ахтельове, vaccale [коров’яче]) 11 – 16 гр., давали хлібну дань – «лісний» овес (=24 гр.); окрім того, давали з господарства овес і курей (= 6 – 7 гр.). Панщини мали три дні до року і деякі спеціальні роботи (в Сяноцькім передмісті возили збіжжя до фільварку, вапно і пісок – до замкової роботи, і два вози дерева з кождого лану на Різдво, в Посаді і Дубрівці, окрім того, ще возили дерево, спущене з гірських сіл, до тартака і направляли гаті коло млина); сю панщину люстратори рахують на гривню грошей (с. 233, 234).
В Чертежі не було хлібної данини, натомість була триденна панщина на тиждень (trzi dni czale w tidzien). Неоднаковість ґрунтів і тут робила деяку різницю (хоч не так дуже значну): в Посаді переважали господарства на цілих ланах, але були й чвертки, в Сяноцькім передмісті і Чертежі господарства півланові, в Дубрівці – тричверткові, так що виходила різниця на 6 – 24 гр. з лану.
Для легшого перегляду подаю села руського й німецького права в одній таблиці (на с. 524) в порядку висоти їх податків.
Села руського й німецького права 1565 р.
[В сій табличці всі податки обчислені для лапу; через те Босько, котрого цифри при переводі на лан виходять занадто сумнівними, не заведено сюди; натомість виказано с. Лодинку, що під час 1565 р. не входила в склад староства, бо незадовго перед тим віддано її в державу. Звіздкою () означено села руського права. В рубриці чиншу + означає, що чинш показано разом з іншими оплатами, які не можна було вирізнити. В рубриці «пошти» виказано всі взагалі податки, що давалися не з лану, а з господарства, а тут переведені на лан; нормою узято півланове господарство; там, де в селі виступають й інакші господарства, подано кілька цифр; з них передостатня все належить до півланових, остатня – до найдрібніших, означаючи maximum податку з лану; де тих дрібніших дуже мало, там ся остатня цифра взята в скобки; де є ще й третя (від кінця) цифра, вона вказує minimum податку з лану – з більших господарств.]
Приглядаючись до сеї таблички, ми приходимо до ось яких виводів:
1. Однаковість чи неоднаковість оподаткування не залежали від географічного сусідства чи віддалення; напр., села з околиці Сянока одні належать до нижче-, другі – до вищеоподаткованих; одна група сіл з-під Коростенка різниться від другої податками о 1½ рази.
2. Села руського права займають скрайні місця в сій скалі (стрічаючись й посередині); таких скрайностей між селами німецького права не бачимо.
3. Різниці в оподаткуванні поодиноких сіл дуже великі, значно більші, ніж у сусідній Перемищині (таких високооподаткованих ланів у Перемищині не було): сума податку в найвищеоподаткованих перевищувала в 7 – 8 раз податок найнижчеоподаткованих, навіть полишивши на боці такі скрайні явища, як Босько, з одного боку, а Половці або Сільну Тиряву, з другого, де низький чинш винагороджувався сильною роботою. Середній чинш дасть 80 до 100 гр. з лану для півланових господарств (подібно як у Перемищині); дрібніші господарства, завдяки існуванню оплат з господарств, часто оплачували більше, часом навіть дуже значно (в виїмкових випадках 1½, 2, 3 рази більше).
4. Панщина тільки до певної міри і то не скрізь вирівнює різниці в оподаткуванні. Так поминаючи села руського права, ми бачимо певне степенування панщини, в противності до степенування оплат: 3 дні тижнево при оплаті коло 40 гр., 2 дні при оплатах 50 – 60 гр., 1 день при оплатах 80 – 90 гр., кілька день до року при оплатах вищих; але й тут нема повної консеквенції (Чертіж має завелику панщину, Коростенко Підміське з подібними – розмірно замалу). Села ж руського права становлять повну аномалію: найвище оподатковані села, як Вороблик і навіть Босько, мають таку панщину, як: «що скажуть», або щоденну.
Села волоського права і тут, як і в Перемищині, визначалися далеко більшою одностайністю в оподаткуванні і взагалі в обов’язках. Над звичайною нормою оподаткування підіймаються тільки два села давнішої дати: Одрехова (осадчий прив[ілей] 1420 р.) і Щавне (1470).
В Одреховій давали з дворища 43 до 507 гр. (відповідно до неоднакової їх великості); ся оплата, як видко з давніших реєстрів, зложилася з таких складових частин: чиншу 16, подимного 1, за сири і попруги 5 гр., плата за баранів 21 гр., вона заступила давнішу данину – по три барани з дворища, але не дорівнювала їй, натомість з’явилася данина з господарства – овес, кури і т. ін. (= 10 гр.).
Але що тутешні дворища були по всякій правдоподібності менші від ланів, мабуть, півланові, тож для переводу на лани сі суми треба би побільшити, мабуть, удвоє; се дало б з лану (=2 дворищ), разом з невеликою стацією, що платили цілою громадою, 108 – 123 гр. У Щавнім давали з дворища 78 гр. чиншу, що заступив початковий менший чинш (20 гр.) і продукти пастушого господарства (сири, попруги, 4 ягнят), по 2 баранці, і се разом з дрібнішими оплатами давало 105 гр. з лану. Окрім того, в обох селах давали двадцятину від овець і десятину від свиней; за панщину спускали кождий господар по одному брусу до тартака, стерегли митні шляхи, а в Щавнім ще мали достачити дерево на замкові будови – сі обов’язки повторяються і в інших селах волоського права.
Інші села волоського права мають дуже одностайне оподаткування: чинш 30 – 42 гр. з лану, 2 гр. подимного, часом дрібні натуралії (сир, попруги, пструги), «вічового» (або «на збір», iuducium, інакше звалося се «празничним» (с. 277)), з цілої громади різні датки (зайці, сарна, або грошева оплата) вартістю 48 – 60 гр. [Люстрація ([Жерела, т. III], с. 270) пояснює се так: в селі раз до року правлять суд або віче, на котре повинний приїхати підстароста або інший хто, кого пошле староста; солтис з селянами «підіймають» його (себто приймають своїм коштом), а, окрім того, громада має дати до двору трьох зайців, а солтис четвертого, і замість сарни – 36 гр.], подекуди «воєнщина» – «якби була воєнна потреба», мали дати з лану 8 – 12 гр. (с. 271, 282); пасічники давали спеціальну дань. Окрім того, як уже було згадано вище, давали двадцятину від овець і десятину від свиней (певної, наперед означеної данини худобою від дворища, яку ми бачили в Перемищині, тут не було ніде, з виїмком тільки с. Щавного), а за панщину постачали дерево і часом відбували інші роботи: звичайно кождий господар був обов’язаний вирубати й спустити рікою один брус до королівського тартака і, окрім того, постачати дерево для замкової будови (часто се заступалося обов’язком спустити другий брус на рік – для замкової потреби); в кількох селах до сього прилучається обов’язок – три дні робити на замковім фільварку під час жнив (в с. Куляшнім обов’язані були «робити з іншими селами на Сяноцьких фільварках, поки не буде покінчено з усяким збіжжям») або обов’язок переловлювати перемитників, стерегти ліси й пасовиська.
Ближче розклад податків і їх відміни буде видно з сеї таблички:
Села волоського права 1565 р.
Села в сій табличці ідуть в порядку висоти оплат від лану, – так би сказати, ґрунтового податку, бо дань від овець і свиней була вже податком доходовим [Я переложив її на лани, аби можна було порівняти загальну суму оплат з лану з сяноцькими селами інших прав і з волоськими селами Перемищини. Цифри тільки приблизні, бо люстрація виказує число штук худоби, вже без війтівської часті – (⅓ в одних селах, 1/6 в других), сю частину я додавав до вартості данини, але її війт брав, мабуть, в штуках, з якимсь приблизним рахунком, нам ближче незвісним.].
Щодо чиншу села поділяються на кілька груп: з чиншем 30, 34 і 40-грошевим, поза котрими зістаються тільки два села; маленьку різницю (1 – 2 гр.) при однаковім чиншу робить розклад «вічевого» на неоднакові числа ланів; більші різниці роблять в ґрунтових податках побічні додатки: в Яворнику се роблять сири, попруги й пструги, в Должиці й Манівці – сири й попруги, в Куляшнім – пструги.
Але і з сими відмінами загальна сума всяких оплат з лану вагається, як бачимо, між 34 і 63 гр., виключивши ті два вищеоподатковані старі села – Щавне і Одрехову; середня оплата виносить 40 – 50 гр., отже значно нижче, ніж у Перемиськім, де середня оплата з лану виносить 80 – 90 гр. Податок від худоби в сяноцьких селах теж нижчий, ніж у перемиських, де з лану давали два барани і дві свині, що для полегші заступалося грошевою платою – 93 гр.: в сяноцьких селах, як бачимо з таблички, дань від худоби пересічно на лан давала 26 – 92 гр. (с. Мигову полишаю на боці, бо то було село недавно осаджене), а в середнім 40 – 70 гр.
В загальнім рахунку пересічна сума оплат з лану в сяноцьких селах волоського права вагається між 60 і 200 гр., середня оплата дасть 80 – 100 гр., як і в сяноцьких селах німецького права, тільки при тім панщина в селах волоського права була значно нижча: тимчасом як найнижчу панщину німецького права люстратор оцінював на 48 гр., середня панщина волоських сіл була не більше 24 гр., судячи по тому, що в Коростенку Війтівськім замість одного бруса платили по 8 гр. При тім таких великих різниць в оподаткуванні, як в селах руського права, в волоських селах не було, а й дань від худоби далеко рівномірніше відповідала спроможності поодиноких господарств.
Так, як і в Перемищині, хоч і не в такій мірі, і в сяноцьких селах волоського права пастуше господарство, що мало бути основою господарства волоських осад, представляється слабо. Маючи перед очима табличку податків, ми можемо легко визнатися, скільки штук худоби припадало на лан: треба знати тільки, що 3 гр. з лану відповідають більш-менш 3 штукам овець на лан, а 5 гр. – одній свині (бо вівця цінилася на 15 гр., а свиня – на 48), а маючи відносини числа ланів до числа господарств на с. 398, можна знати, скільки припадало худоби на господарство, і так припадало на господарство:
овець | свиней | |||
в Сировиці | коло | 6 | 7 | (господарства пересічно ланові) |
Смольнику | 23 | 6 | (¾ ланові) | |
Команчі | 4 | 3 | (⅔) | |
Лупкові | 5 | 5 | (2/3) | |
Чистогорбі | 11 | 9 | (¾) | |
Туринську | 3 | 5 | (⅔) | |
Мощанці | 3 | 8 | (⅔) | |
Репеді | 3 | 8 | (¾) | |
Куляшнім | 15 | 10 | (⅔) | |
Щавнім | 1 | 5 | (½) | |
Одреховій | 4 | 7 | (½) |
Як бачимо, тільки в трьох селах може бути мова бодай про якісь овечі стада; свині й тут, завдяки своїй ціні, в господарстві грали далеко важнішу ролю, ніж вівці.
Примітки
списного – оплата, яку вимагали збирачі податків за запис сплаченого податку, тобто за квит про сплату (див.: Горбачевский Н. Словарь древнего актового языка Северо-западного края и Царства Польского. – Вильно, 1874. – С. 338).
ахтельового – сплата за одиницю міри вареного пива, званого ахтелем (Zajda A. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і oplat (do 1600 roku). – Warszawa; Krakόw, 1979. – S. 88). Про інші податки: поволовщину, пчільну десятину, чинш, стацію, яловицю, куну, жер, подимне, лазебне, ставниче, або пошту, очкове, ямницю, лісне, кінне, кухонне, попругу, стругу, празничне див. коментарі до аналогічних статей автора про селянські повинності: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Т. 5. – С. 504 – 506, 508, 510, 514 – 518.
корець – міра об’єму, дорівнювала в різних місцевостях 20 – 32 гарнцям; гарнець дорівнював близько 4 л (Торгівля на Україні: XIV–середина XVII століття. Волинь і Наддніпрянщина. – К., 1990. – С. 369). Про інші метрологічні та нумізматичні терміни: лан, гривню, локіть, колоду див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Т. 5. – С. 505 – 506, 514.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 401 – 411.