[Рец.] Н.Дашкевич. Еще разыскания и вопросы
о Болохове и болоховцах
Михайло Грушевський
Київські "Университетские известия", 1899, I, ст. 1 – 63.
Коли я вісім літ тому читав свій реферат про Болохово в Київськім історичнім товаристві, старенький Ів. Малишевський пожартував: От, старше покоління перечилося про Копирев конець, молодше – про Болохово. Небіжчик сим дотепом, може, несвідомо схарактеризував різницю між objecta litis старшої й новішої генерації. Болохово і болоховці притягають до себе увагу дослідників тому, що з ними в’яжеться одно з кардинальних явищ українсько-руської історії, тим часом як Копирев конець ніколи не мав іншої цікавості, як тільки чисто археологічну.
Найважніше місце між сучасними «болоховцями» належить М.Дашкевичу, автору монографії «Болоховская земля», і він добре робить, що від часу до часу подає перегляд питання, нових матеріалів і поглядів; так зробив він в 1884 p., і тепер перед нами новий огляд, що являється на часі перед Київським археологічним з'їздом, бо на дневний порядок його знову поставлені питання, зв’язані з старим Болоховим.
Стаття д[обродія] Дашкевича поділена на три частини: перша (с. 2–18) присвячена питанню: «Де було давнє Болохово», друга (с. 19–47) – «Питанню про генезу болоховців», ліпше б сказати – болоховців і болоховських князів, третя – «Громадському руху на полудневій окраїні ХІІІ в.» (с. 48–63). Інтерес і цінність сих глав не однакові: тим часом як в двох останніх, за браком нових матеріалів, автор розвиває або повторяє погляди, висловлені в давніших розвідках, та збиває піднесені против них закиди, в першій він подає й деякі нові та цінні матеріали.
В своїм рефераті 1891 р. я опублікував документ 1553 p., де стрічалося ім’я Болохова з деякими ближчими вказівками щодо його місцевості. Д[обродій] Дашкевич подав іще два аналогічні документи, 1557 і 1569 р[оків] (про перший не сказано, звідки його взято, але, мабуть, з Литовської метрики, другий – з луцьких актових книг Київського архіву), що додають кілька нових подробиць до локалізації Болохова документа 1553 p.; автор тільки трошки засвобідно інтерпретує сі документи: перший виразно вказує «на Болохові» тільки селища Колесні й інше, неназване, на р. Білозірці; в другім слова «на Болохов под Збараж» можна різно розуміти: або що селян відправлено на Болохово, що було під Збаражем, або: через Болохово під Збараж; хоч се різниця й не дуже велика.
Крім того, д[обродій] Дашкевич згадує про опублікований д[обродієм] Уляницьким документ 1433 р. з іменем Болохова, але щодо нього не висловляє виразної гадки: чи се теж саме Болохово, чи подібноіменна інша місцевість, і навіть не пробує ближче його локалізувати, хоч се можна зробити досить докладно – се «Болохове поле» мусило бути десь коло Городенки (Шепинці, – очевидно, нин[ішній] Шепинич, коло Пруту, нижче Снятина, і відси границя мусила йти більш-менш коло теперішньої границі Галичини і Буковини до Дністра, може, коло с. Поточиськ «выше села Потока»).
В II розділі автор полемізує головно з волоською теорією (А. Петрушевича і І.Линниченка) і гадкою про болоховських князів – Олеговичів, поновленого д[обродієм] Зотовим; з огляду, що се не нові теорії, що з ними автор полемізував і давніше, він небагато міг висловити тут нового; на жаль, побіжно тільки зачепив він аналогію болоховських князів з князями волоських громад, справедливо признавши, що ся аналогія головно й надає інтерес волоській теорії (с. 29).
Занадто вже несміле становище зайняв автор щодо генеалогії звісного кн[язя] Ізяслава: «Деякі учені готові уважати на підставі літописей Ізяслава не Володимировичем, а Мстиславичем», – каже він. – «Коли б сі підозріння (сомнения) справдилися, то здобуто було б певний аргумент проти гіпотези д[обродія] Квашніна-Самаріна і Зотова» (с. 44). Сим деяким ученим був я: я вказував в «Історії Київщини» (с. 281–282), що гадка, немовби Ізяслав був Ольговичем, противиться літописній традиції й є зовсім довільною гадкою (поставленою Карамзіним); уважати її якимсь фактом, проти котрого щойно підозріння (сомнения) підносяться, є попросту superstitio docta [вченим забобоном].
В III розділі автор дає д[обродію] Любавському, що з чисто столичною нецеремонністю з'їздив собі нашого брата – репрезентантів того погляду, що в середині XIII в. на Україні був розвинувся противкнязівський рух; д[обродій] Дашкевич дуже докладно сконстатував недоречності й слабкий запас відомостей сього добродія, зрештою – поважного дослідника в іншій, ближче йому відомій сфері. Тим вичерпується зміст цікавого й корисного огляду д[обродія] Дашкевича.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1899. – Т. 30. – Кн. 4. – С. 5 – 7 (Бібліографія).
Дашкевич Микола Павлович (1852-1908) – літературознавець, історик, фольклорист.
…Коли я вісім літ тому читав свій реферат про Болохово в Київськім історичнім товаристві… – йдеться про працю: Грушевський М. К вопросу о Болохове // Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. – 1893. – Т. VII. – С. 3-11.
…Ів. Малишевський… – Малишевський Іван Гнатович (1828–1897) – український історик та богослов.
…д[обродієм] Уляницьким… – Уляницъкий Володимир Антонович (1854– 1920) – юрист.
…д[обродієм] Зотовым… – Зотов Рафаїл Володимирович (1848–1893) – російський підполковник по адміралтейству. Редактор журналу «Морской сборник» (від 1889). Проводив дослідження в галузі давньої історії. Основні праці: «Стратегические уроки морской истории» (1892), «О черниговских князях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время» (1892).
…д[обродія] Квашніна-Самаріна… – Квашнін-Самарін Микола Дмитрович (1841 – ?) – історик-краєзнавець. З 1884 р. – член-засновник Тверської вченої архівної комісії, член Московського архівного товариства. Основні праці: «Русские былины в историко-географическом отношении» (1871), «По поводу Любецкого синодика» (1873), «Новые источники для изучения русского эпоса» (1874), «Исследование об истории княжеств Ржевского и Фоминского» (1887), «О зубцовских и ржевских переписных книгах как источнике к изучению местной истории» (1891).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 129 – 130.