[Рец.] Gustave Schlumberger. L'epopée Byzantine
à la fin du dixième siècle

Михайло Грушевський

1896, Париж, с. VI+799

Під сим титулом французький академік видав дальшу частину своєї історії Візантії в X в., розпочату монографією про Никифора Фоку (Un empereur byzantin au X siécle. Nicéphore Phocas, 1890); нова книга обіймає двадцять літ – від смерті Никифора до шлюбу Володимира з царівною (969–988), себто царювання Цимисхія і початок царювання Василя і Константина.

Автор в передмові каже, що вложив у сю книгу семилітню працю, студіюючи джерела письменні й археологічні до сього часу; окрім різнорідних джерел він використав і досить значну літературу, виказану ним на с. 779–784. Книжка видана дуже розкішно, як і попередня.

Д[обродій] Шлюмберже, спеціаліст в візантійській штуці, подав тут звиш двіста гравюр, переважно предметів візантійської штуки X і початку XI в.; правда, сі образки переважно не стоять ні в якім зв’язку з текстом і, може, з більшою користю могли б бути зібрані в спеціальній збірці, але у всякім разі інтересні й цінні – багато є тут матеріалу вперше опублікованого; для Русі автор подав небагато та й то переважно, вже видане, відоме; при тім йому, очевидно, зістались невідомими мініатюри до історії Скіліци, що ілюструють деякі з описаних ним подій (деякі з них подав Кондаков в своїй книзі «Русские клады»). З поданого ним археологічного матеріалу занотую печатку Василя і Константина (с. 708), інтересну для руських нумізматів своїми аналогіями з монетами Володимира.

В розвідці автора для нас мають безпосередній інтерес розділи, присвячені Русі – війні Святослава з Цимисхієм і відносинам Візантії до Володимира. Святославова війна розповіджена автором дуже широко; сам похід Цимисхія на Святослава зайняв близько сто сторін; описаний він гарно, легко і автор сам, очевидно, дуже пильнує гарної форми. Він старанно використав досить значну російську літературу сієї війни і в передмові згадує про свої тяжкі детальні студії. Тим сі глави (І–III) я б поставив значно вище від історії русько-візантійської війни в попередній праці автора.

Одначе й тепер, треба признати, він трохи поверховно перейшов усю справу, ідучи за візантійськими оповіданнями і не дуже заглиблюючись в деякі темні питання, вже зазначені в літературі. Так, він дуже легко збуває собі, н[а]пр[иклад], битву при Аркадіополі, приймаючи без дальших клопотів візантійську звістку, не заглиблюється в дуже тяжке і важне хронологічне питання про рік походу Цимисхія (с. 138 і 172); там, де він робить екскурси в руську історію, він попросту іде за літописсю (умови Русі з греками – с. 150 і далі); як завзятий норманіст, автор не вагається навести вивід (Черткова) слова κομεντον від німецького kommen (с. 138).

Взагалі, не вважаючи на всю старанність і працю, вложену автором, його оповідання дуже небагато вносить в літературу свого предмета, навіть не знайомить читача докладно із зв’язаними з ним питаннями; хоч і далеко вище стоїть у всякім разі від іншої монографії, що вийшла з ним разом – д[окто]ра Сркуля.

В остатній главі автор говорить між іншим про союз Візантії з Володимиром і його охрещення. І тут він совісно познайомився з літературою, що безпосередньо належала до русько-візантійських відносин, і йде за працями Васильєвського, Розена, Успенського; але інша література Володимирового охрещення зісталась йому невідомою, і автор, н[а]пр[иклад], спокійно наводить літописне оповідання про вибір віри Володимиром. Справу охрещення самого Володимира автор зовсім зігнорував і побіжно тільки кладе її на 989 рік, не згадуючи про суперечки і трудності, зв’язані з такою гадкою.

Зазначу його здогад (не новий), що літописне оповідання про посольство до Володимира могло виникнути з факту політичних посольств до Володимира (с. 708). Далі занотую його гадку, що Василь перейшов на агресивну війну з Вардою в перших тижнях 989 р. (с. 733) – по-моєму, се запізно.

Автор кінчить патетичними увагами про долю царівни Анни й, порівнюючи її з долею її старшої сестри Теофано, як-то кажуть, переборщив рішучо, порівнюючи тодішню Русь з сучасною Німеччиною: там

une nation de chevaliers, de bourgeois, d'artisans et de prêtres, тут populations sauvages, aux moeurs violentes, aux passions uniquement guerrieres, droupees du nom de villes. Elle allait chez ces barbares terribles, «les plus sales des hommes que Dieu a créés», comme s'écrie Ibn-Fozlan qui les visita en l'an 922.

[там нація лицарів, буржуа, ремісників і священиків. Дикі народи із жорстокими звичаями та войовничим характером об'єднані в агломерації з брудних куренів, помпезно оздоблених та названих містами. Вона вийшла із цих жахливих варварів – «найбрудніших з людей, яких сотворив Господь», – як писав Ібн-Фадлан, який їх відвідав у 922 р.]

Можемо потішити шан[овного] автора, що такої великої різниці між Німеччиною й Руссю не було в X в., а щодо чистоти, то акурат те саме написав про сучасних німців інший араб (у Казвіні), що про Русь Фадлан, котрий в додатку й не був на Русі.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1899. – Т. 27. – Кн. 1. – С. 7 – 9 (Бібліографія).

Автограф зберігається в: ЦДІАК України. – Ф. 1235, on. 1. Без початку. Продовження: спр. 237, арк. 136, від слів: «…розкішно, як і попередня… «, 135; спр. 235, арк. 249, від слів: «…[ста]ранно використав…», 252. Підпис: М.Г.

Шлюмберже (Schlumberger) Густав Леон (1844-1929) – французький історик та нумізмат, медик за освітою. Спеціалізувався з проблематики хрестових походів та історії Візантії.

Основні праці: «Numismatique de Г Orient Latin» (1878–1882), «Les iles des Princes» (1884), «Un empereur byzantin au dixieme siecle: Nicephore Phocas» (1890), «L'Epopée byzantine à la fin du dixième siècle» (1–3 vol., 1896–1905), «Campagnes du roi Amaury Ier de Jerusalem en Egypte, au Xlle siecle» (1906), «Récits De Byzance Et Des Croisades» (1922-1923), «Byzance et les croisades» (1927).

…далеко вище стоїть у всякім разі від іншої монографії, що вийшла з ним разом – д[окто]ра Сркуля – йдеться про працю: Srkulj Stjepan. Die Entstehung der ältesten russischen sogenannten Nestorchronik mit besonderer Rücksicht auf Svjatoslav's Zug nach der Balkanhalbinsel. Literar-Historische Studie. – Požega, 1896. – 57 s.

…Розена… – Розен Віктор Романович (1849–1908) – російський сходознавець-арабіст.

…Успенського… – Успенський Федір Іванович (1845–1928) – російський візантиніст.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 126 – 127.