До редакції «Вперед»-у у Львові

Михайло Грушевський

Шановна редакціє!

За останні місяці заявлялися різні звістки про мене по часописах (дещо з того і у вашій), що я їду з товаришами по делегації, українськими соціалістами-революціонерами на Україну, то що їду до Львова, то що вже приїхав до Одеси, – або знову, що взяв представництво Українського Червоного Хреста за кордоном, став на чолі видавництва для шкіл Радянської України і т. ін. Люди з цього приводу звертаються з різними запитами, роблять різні висновки. Отже, позвольте на сторінках вашої часописі пояснити, що в тім є.

Протягом цього року кілька разів переказувано мені від різних міродайних представників Української Радянської Республіки заклики, щоби я сам чи з співробітниками прибув на Україну, став до культурної, наукової праці та потягнув своїм прикладом українську інтелігенцію. Та при тому підчеркувалося, що роботу я можу робити виключно наукову, культурну, всякої ж політичної діяльності мушу виріктися і вийти з партії українських соціал-революціонерів.

Через це я не вважаю цю комбінацію підхожою для себе, особливо після того, як член закордонної делегації укр[аїнських] соц[іалістів]-рев[олюціонерів] Мик[ола] Чечель на місці в Харкові в липні – серпні ц. р. вияснив, що уряд Української Рад[янської] Республіки ніяк не годиться на легалізацію Партії укр[аїнських] соц[іалістів]-рев[олюціонерів], а Центральний комітет цеї партії вважає необхідним, щоби його делегація продовжувала діяльність за кордоном в нинішньому складі – себто і я в тому числі.

В признанні заслуг цеї партії в Українській революції і в свідомості її цінності для нашого трудового народу в будучині, приступив я до цеї партії в часах її найтяжчого упадку, в 1919 р., щоби по змозі послужити її реорганізації і ідеологічному піднесенню [Мотиви і свої погляди в цій справі я виложив докладно в своїй статті в 1[-му] числі «Борітеся – Поборете», органі закордонної делегації українських соціал-революціонерів.] і трудно мені відійти від неї, поки вона зістається під тяжкою нагінкою і не може стати на ноги.

Потому я дійсно отримав пропозицію зайнятися організацією міжнародної помочі Україні, з мандатом Українського Червоного Хреста. На цю тему мав розмову з тов. Чечелем голова радянського уряду Раковський, а зі мною – представники Українського Червоного Хреста за кордоном. Пропоновано мені також стати на чолі Науково-редакційної колегії, що мала зайнятися видаванням і закупном книг і шкільних прирядів для шкільного і позашкільного вжитку Укр[аїнської] Рад[янської] Республіки. В обох справах я дав свою принципіальну згоду, але заразом вияснив, що якійсь значніші наслідки Україні ця акція зможе дати тільки в тому разі, коли не я сам один займуся справами, але до роботи стануть ширші ряди обізнаних з цим людей.

Отже, я подав свої гадки про те, як мала б бути організована ця червонохресна і видавничо-закупочна робота під фірмою нейтральних громадських організацій, як Червоний Хрест, Українське наукове товариство, кооперативи, – щоби вона могла справді розвинутися реально, широко, успішно. В такому напрямі 14. IX мною і деякими запрошеними евентуальними співробітниками-спеціалістами був списаний протокол з представниками місій Радянської Республіки, і в ньому були зафіксовані головні принципи організації роботи. Але, очевидно, запроектовані мною методи громадської організації роботи не знайшли спочуття в правлячих кругах Укр[аїнської] Рад[янської] Республіки. Переговори перервалися і не відновилися.

Так стоїть справа. Я зістаюся за кордоном і продовжую свою діяльність лише як член Закордонної делегації українських соц[іалістів]-революціонерів і організатор Українського соціологічного інституту, не виконуючи ніяких інших доручень. Був я і тепер зістаюся при тому переконанні, що в інтересах українського народу українське громадянство, без різниці поглядів, повинно віддавати свої сили культурному будівництву в рамцях Української Радянської Республіки, заповнюючи живим змістом ці рамці прокламованої української самостійності, а, з другого боку, що правляча комуністична партія для урятування соціал-революційних здобутків повинна якнайтісніше зв’язатися з українськими радянськими соціалістичними партіями, покликати їх до роботи й зробити співучасниками державного й соціального радянського будівництва.

Переговори, ведені мною й моїми товаришами з правлячими кругами Укр[аїнської] Радянської Республіки, показали, що справа ще не дозріла. Отже всім, хто відкидає боротьбу з цими кругами, приходиться ще раз узброїтися терпеливістю і віддати справу єдиному посередникові – часові.

Відень, 29.Х.1921

З товариським привітом

Мих. Грушевський

Примітки

Вперше під назвою «Письмо до редакції» опублікована в газеті: Вперед (Львів). – 1921. – Ч. 202. – 3 листопада. – С. 3. Невдовзі автор здійснив передрук під заголовком «До редакції «Вперед»-у у Львові» в журналі: Борітеся – Поборете! (Відень). – 1921. – № 10 (Жовтень – Грудень). – С. 30 – 31. Підпис: Мих. Грушевський. Дату і місце написання автор зазначив у кінці тексту: Відень, 29.Х.1921.

Під заголовком «Проф. Мих. Грушевський і большевики» з редакційною приміткою лист передрукований у газеті: Свобода (Джерсі Сіті). – 1921. – Ч. 280. – 2 грудня. – С. 2. Під заголовком «Михайло Грушевський і Радянська Україна» (Письмо до редакції львівського часопису «Вперед») передрукований у газеті: Народна воля (Скрентон). – 1921. – Ч. 142. – 6 грудня. – С. 2.

З сучасних передруків див.: Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991. – С. 236 – 237. Чернетка листа (автограф, рукопис, оригінал) зберігається: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 72. – Арк. 3 – 4 зв. Там же зберігаються дві машинописні копії листа (Арк. 1 – 1 зв.; 2 – 2 зв.), а також повідомлення редакції газети «Вперед» про публікацію та пересилку двох примірників газети автору (Арк. 5).

Подається за публікацією в журналі «Борітеся – Поборете!»

…дещо з того і у вашій… – йдеться про повідомлення «Поворот на Україну», вміщене у львівській газеті «Вперед» (1921. – Ч. 212. – 28 липня. – С. 1):

«Закордонна делегація УПСР, з проф. Грушевський на чолі, звернулася до радянського українського уряду з побажанням повернути на Україну і взяти чинну участь в радянській роботі. Побажання їх принято і в цій справі виїхав на Україну Чечель, бувший секретар Центральної Ради. Другі члени закордонної делегації: Грушевський, Шраг, Жуковський, Штефан і інші в короткому часі виїзджають туди-же».

Дослівно цю звістку повторила американська «Свобода» в замітці «Грушевський вертає на Україну» (Свобода (Джерсі Сіті). – 1921. – Ч. 188. – 13 серпня. – С. 1).

На подану інформацію зреагував новостворений Закордонний комітет УПСР, подавши (без підпису) заяву:

«1) […] цей виїзд відбувається без відома і згоди ЦК партії, а також і закордонних організацій; 2) цей в[и]їзд в той час, коли члени ЦК партії сидять в тюрмі, а партію переслідують, є тільки демонстративним нетактом і зрадою партії, і тому ті особи не можуть бути взагалі членами партії» (Вперед (Львів). – 1921. – 24 серпня. – Ч. 143. – С. 1).

Ці поголоски не були випадковими, адже перемовини щонайменше про співпрацю велися, про що свідчить як лист М.Грушевського до Х.Раковського, так і його листування з О.Олесем (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. – Т. 1 / Упоряд. Г.Бурлака; ред. Л.Винар. – С. 235 – 236; Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2006. – Т. З / Упоряд. Г.Бурлака, Н.Лисенко, ред. Л.Винар. – С. 433 – 434), К.Студинським (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894 – 1932 рр.) / Упоряд. Г.Сварник. – Львів, 1998. – С. 132) та іншими кореспондентами. Проте, однією з головних умов співпраці була легалізація УПСР.

…щоби я сам чи з співробітниками прибув на Україну… – запрошення повернутися в Україну М.Грушевський вперше отримав від членів делегації уряду УСРР на радянсько-польських переговорах у Ризі в лютому 1921 р. Про це він пізніше повідомляв львівського колегу К.Студинського:

«[…] мині кілька разів давано можливість повороту: в 1921 р. Шумський, тодішній посол в Ризі, переказував до мене […] офіціально, щоб я вертав на Україну, взявши з собою своїх наукових співробітників для праці в академії» (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського. – С. 132).

Сам же вчений, пояснюючи свою позицію щодо цієї пропозиції, у листі до американського приятеля Е.Фариняка писав:

«Я на Україну свій поворот рішив ще позаторік, кілька разів мене туди закликали, але я не бачив пригожих обставин для праці там, а міг щось робити тут» (Листи М.Грушевського до Е.Фариняка (1923 р.) / До друку підготував М.Антонович // Український історик. – 1977. – Ч. 1 – 2. – С. 130; лист від 16 грудня 1923 p.).

Проте офіційна влада і до, і після цієї пропозиції висловилася проти приїзду Грушевського, про що свідчать збережені протоколи засідань політбюро ЦК КП(б)У за 25 січня та 26 квітня 1921 р. (див.: Михайло Грушевський: Між історією та політикою (1920 – 1930-ті роки): Збірник документів і матеріалів. – К., 1997. – С. 17; Пиріг Р.Я. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). – К., 1993. – С. 24). Пізніше, у 1922-1923 рр., Політбюро ЦК КП(б)У не раз поверталося до розгляду питання про можливість повернення М.Грушевського в Україну, яке, врешті, було вирішене лише в листопаді 1923 р. і лише з санкції ЦК РКП(б). (Михайло Грушевський: Між історією та політикою… – С. 27, 31 – 32),

Мик[ола] Чечель на місці в Харкові в липні – серпні ц. р. вияснив, що уряд Української Рад[янської] Республіки ніяк не годиться на легалізацію Партії укр[аїнських] соц[іалістів]-рев[олюціонерів]… – ще у травні 1921 р. секретар Закордонної делегації УПСР О.Жуковський надіслав до Харкова клопотання про легалізацію УПСР в Україні.

3 червня 1921 p. M.Грушевський надіслав лист колишнім членам ЦК УПСР в Україні про ставлення Закордонної делегації УПСР до радянської влади, в якому наголошував:

«Наше перше слово при всяких розмовах – се недопустимість таких фактів, як арешт наших [членів] ЦК, необхідність легалізації нашої партії» (Українська політична еміграція 1919 – 1945: Документи і матеріали. – К., 2008. – С. 101 – 102).

У червні – липні 1921 р. член Закордонної делегації УПСР М.Чечель перебував на конгресі Третього Інтернаціоналу в Москві, де 8 липня мав зустріч з колишнім есером О.Шумським, від якого дізнався про постанову Політбюро ЦК КП(б)У від 4 червня 1921 р.:

«В легализации УПСР отказать. Разрешить въезд на Украину для советской или ученой работы отдельным членам УПСР, которые заявят о своем выходе из партии и ее осудят» (Михайло Грушевський. Між історією та політикою… – С. 18).

Побував він і в Харкові, де мав зустрічі з головою РНК УСРР Х.Раковським та іншими діячами більшовицької партії. 5 серпня М.Чечель виїхав з Харкова, а 27 серпня прибув до Відня. Докладний звіт М.Чечеля про зустрічі, перемовини та останні відомості з України під назвою «Звідомлення з моєї командировки на Вкраїну» були опубліковані в журналі «Борітеся – Поборете!» (1921. – № 9. – С. 7 – 16). 5 вересня 1921 р. Закордонна делегація УПСР на своєму засіданні заслухала доповідь М.Чечеля про переговори з представниками уряду УСРР та зустрічі з ЦК УПСР і прийняла відповідну резолюцію, у якій зазначалося, що небажання легалізувати партію есерів в Україні є «серйозною небезпекою» та проявом «помилкової політики КП(б)У на Україні» (Борітеся – Поборете! (Відень). – 1921. – № 9 (Липень – Вересень). – С. 26 – 27).

У листі до американського приятеля В.Кузіва М.Грушевський 10 вересня 1921 р. підсумовував:

«Ми не ідемо на Україну, бо совіт[ський] уряд не згодився легалізувати партію УСР. Наш висланець відвідав Центр[альний] Комітет партії, яка сидить в тюрмі, і дістав від нього інструкцію, аби ми продовжували нашу роботу за кордоном» (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 266. – Арк. 144-144 зв.).

…приступив я до цеї партії в часах її найтяжчого упадку, в 1919 р. – відомо, що за Центральної Ради М.Грушевський був прихильником УПСР, але не був її офіційним членом. Свій статус «безпартійного» й на час Люцернської конференції II Інтернаціоналу (1 – 9 серпня 1919 р.) історик особисто оприлюднив в опублікованому «Листі від професора Мих[айла] Грушевського [до Мирослава Січинського]» (23 серпня 1919 p.):

«Стоячи завсігди на грунті селянських інтересів і їх представництва, і я через те йшов разом з соціалістами-революціонерами, хоч з огляду на свою позицію позостався формально безпартійним».

Це підтверджене і замітками початку липня 1919 р. в записнику О.Жуковського, де зафіксоване незадоволення окремих політиків, що М.Грушевський представляє УПСР на соціалістичних конференціях, не будучи її офіційним членом (Записна книжечка О.Жуковського з 1919 року // Український історик. – 1986. – Ч. 1 – 2. – С. 82).

Аналізуючи діяльність Закордонної делегації УПСР, відомий дослідник українських есерів Т. Бевз подає відомості про конфлікт на IV конференції УПСР за кордоном (21 – 23 січня 1921 p.), пов’язаний з М.Грушевським. Представники Празької групи не хотіли брати участь у конференції, якщо на ній будуть присутні не члени партії. Це стосувалося насамперед М.Грушевського. Ще в серпні 1920 р. на запитання М.Шаповала про партійну належність вченого, він відповів, що не член УПСР. Це підтвердили також члени Закордонної делегації М.Шраг і М.Чечель.

Вже в ході самої конференції, на якій передбачали прийняти проект нової програми УПСР, над якою активно працював і М.Грушевський, він зробив заяву, що «зв’язав навіки своє ім’я з УПСР, віддав їй всі сили, репутацію і став в її ряди». Розглядаючи версію про офіційний вступ до УПСР саме в січні 1921 p., дослідниця вважає більш вірогідною дату, яку вчений називає у листі «До редакції «Вперед»-у у Львові» – 1919 рік (Бевз Т. М.Грушевський та Українська партія соціалістів-революціонерів // Михайло Грушевський – науковець і політик у контексті сучасності. – К., 2002. – С. 214 – 215).

Вважаємо, що на сьогодні питання про час офіційного вступу М.Грушевського до УПСР залишається відкритим, так само, як і питання про те, чи це офіційне членство взагалі було реальністю. Див. також коментар до «Листа від М.Грушевського [у відповідь на запросини до Америки]» (2 вересня 1919 p.).

Потому я дійсно отримав пропозицію зайнятися організацією міжнародної помочі Україні, з мандатом Українського Червоного Хреста – М.Грушевський через рік у листі до К.Студинського від 20 червня 1922 р. так прокоментував цей епізод:

«Ще рік тому, коли позначивсь неврожай, я і мої товариші предложили мої послуги. В укр[аїнських] радян[ських] кругах було рішено, що я дістану головне представництво від Укр[аїнського] Черв[оного] Хр[еста] для організації міжнар[одної] помочи. Так заявив Раковський Чечелю, що мандат уже післав в серпні мин[улого] р[оку] – гляди мій отвертий лист в № 10 «Борітеся».

Москва перебила сі пляни, щоб справити всю поміч на Великоросію. Тільки в лютім с. р. Укр[аїнський] Черв[оний] Хр[ест] і радян[ські] місії почали сю агітацію – коли вже схід України спорожнів і вимер від голоду – і за се Шум[ський], Коц[кубинський] і М.Лев[ицький] дістали формальну догану за сю агітацію для Укр[аїни]. Здається, маю відомості, що користаючи з хороби Леніна, тепер хочуть покасувати всю окремішність Укр[аїни] й інших радян[ських] республік, можливо, що місій Укр[аїни] скоро не буде. Все, що нагадує осібність Укр[аїни], в Москві не приємне» (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського. – С. 18).

Про згоду М.Грушевського виконувати цю місію див.: «До наших спроб співробітництва з УСРР. До В[исоко]поважаних товаришів: М.В Левицького, пов[новажного] пред[ставника] УСРР, Ю.С.Новаковського, гол[ови] торг[овельної] місії, Д.Е.Кудрі, пред[ставника] Вукопспілки в Празі» (29 жовтня 1921 p.), «Відкритий лист Мих[айла] Грушевського, закордонного делегата УПСР, голові Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки Х.Г.Раковському» (15 листопада 1921 р.) та коментарі до них.

На цю тему мав розмову з тов. Чечелем голова радянського уряду Раковський… – у звідомленні М.Чечеля про розмову на цю тему не йдеться (див.: Чечель М. Звідомлення з моєї командіровки на Вкраїну // Борітеся – Поборете! (Відень). – 1921. – Ч. 9 (Липень – Вересень). – С. 13).

Пропоновано мені також стати на чолі науково-редакційної колегії… – див. листи М. Грушевського: «До наших спроб співробітництва з УСРР. До В[исоко]поважаних товаришів: М.В.Левицького, пов[поважного] пред[ставника] УСРР, Ю.С.Новаковського, гол[ови] торг[овельної] місії, Д.Е.Кудрі, пред[ставника] Вукопспілки в Празі» (29 жовтня 1921 р.) та «Відкритий лист Мих[айла] Грушевського, закордонного делегата УПСР, голові Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки Х.Г.Раковському» (15 листопада 1921 р.).

Мотиви і свої погляди в цій справі я виложив докладно в своїй статті в 1[-му] числі «Борітеся – Поборете»…– йдеться про статтю «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання. Замітки з приводу дебат на конференціях закордонних членів партії» (Борітеся – Поборете! – 1920. – № 1 (Вересень). – С. 1 – 54).

В такому напрямі 14. IX… був списаний протокол… – цей протокол М.Грушевський видрукував у примітках до «Відкритого листа Мих[айла] Грушевського, закордонного делегата УПСР, голові Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки Х.Г.Раковському» (див. у цьому томі).

…організатор Українського соціологічного інституту… – проблемі діяльності інституту М.Грушевський присвятив низку своїх публіцистичних виступів періоду еміграції: «Проект Українського соціологічного інституту», «В справі Українського соціологічного інституту», «Від Мих[айла] Грушевського. До шановних земляків в Америці» (20 листопада 1921 р.), «До шан[овних] земляків в Америці» (не пізніше 4 квітня 1923 p.), «В ім’я української культури і українського імені до всіх вірних дітей України за океаном Український соціологічний інститут звертається з гарячим прошенням помочі!», «Від Українського соціологічного інституту».

Важливу інформацію щодо заснування інституту М.Грушевський подає в автобіографічній статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)».

Про заснування та діяльність УСІ див.: Масненко В. Історичні концепції М.С.Грушевського та В.К.Липинського. Методологічний і суспільно-політичний виміри української історичної думки 1920-х років. – Київ; Черкаси, 2000. – С. 29 – 37; Матяш І. Український соціологічний інститут М.С.Грушевського: основні напрями та етапи діяльности // Український історик. – 2000. – Ч. 4. – С. 44 – 56; Судин Д.Ю. Женевський період діяльності Українського соціологічного інституту (серпень 1919 – березень 1920 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. – 2012. – Вип. 6. – С. 37 – 50; Потульницький В.Л. Наукова діяльність М.С.Грушевського в еміграції (1919-1924 рр.) // УІЖ. – 1992. – № 2. – С. 48-57; Ульяновський В.І. Проекти українського соціологічного інституту М.С.Грушевського // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 7. – С. 109-123.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 193 – 194.