Від Мих[айла] Грушевського.
До шановних земляків в Америці
Михайло Грушевський
Дорогі браття!
За останні місяці мої зв’язки з вами дещо ослабли. Можливо, що і у вас поширились чутки, що я на Україні. Такі поголоски дійсно раз у раз подавались у часописях. Писано, що я вже у Львові, в Одесі, в Москві, в Харкові, наділювано мене всякими призначеннями і т. д.
Недавно вважав я потрібним на сторінках львівського «Впереду» пояснити, як малася справа з тим моїм поворотом і всякими функціями, котрі я нібито на себе взяв. Справді, мене і моїх найближчих товаришів з колишньої Президії Укр[аїнської] Центральної Ради та її уряду закликувано вертатись на Україну.
І з того часу, як ми усвідомили собі, що радянський устрій єдино відповідає даним умовам, внутрішнім і зовнішнім, українського життя, і не з безнадійно зрадливою і ворожою нам російською та західноєвропейською буржуазією, а з російськими комуністами мусимо доходити порозуміння для забезпечення національних і соціальних інтересів українського люду – (сі погляди умотивував я торік в ваших часописях і ширше розвинув у статті в ч. 1 нашого органу «Борітеся – Поборете!») – я і мої товариші з повним почуттям ставились до сих проектів повороту і роботи на Україні в умовах нинішнього радянського режиму.
Я особисто вважав, що для української інтелігенції се чергове завдання – заповнити дійсним українським змістом декларовані форми Української Соціалістичної Республіки та надати їй реальне буття. Мик[ола] Чечель, б[увший] секретар Укр[аїнської] Ц[ентральної] Ради, з поручення мого і моїх товаришів їздив сього літа до Харкова, щоб вияснити умови нашого повороту і можливості праці.
Але інформації і матеріали, ним привезені (витяги з його справоздання, надруковані в ч. 9 «Борітеся – Поборете»), і ті переговори, котрі мені довелось мати в серпні – вересні з представниками різних місій Радянської України в справі організації санітарної і культурної допомоги Україні за кордоном (моє справоздання з сих переговорів в ч. 10 «Борітеся»), переконали мене і всіх нас, що справа співробітництва ще не дозріла. Ми і большевики все ще стоїмо на відмінних тактичних позиціях.
На мій погляд – котрий я недавно розвинув в одвертім листі до голови укр[аїнського] уряду Раковського (надр[уковано] в ч. 10 «Борітеся») – зовсім ясно виявилось, що правляча нині на Україні большевицька партія не може сама опанувати ситуації на Україні, здобути довір’я і повести економічне і культурне відбудування України. Се буде можливо тільки тоді, коли вона ввійде в щире і чесне порозуміння з радянськими українськими кругами – як Укр[аїнська] комуністична партія.
Укр[аїнська] партія соціалістів-революціонерів й інші, можливо, що існуючі радянські формації, – розділить з ними працю, владу і відповідальність. Під такою об’єднаною радянською фірмою, я думаю, що Україна зможе стати на ноги скорше, ніж під яким-небудь іншим правлінням. Зможе зробитись економічно і політично сильною, опираючись на довір’ї і прив’язанні трудящих, робітничо-селянських мас. Зможе зібрати свої країни, розгублені та роздаровані петлюрівцями та большевиками, і в цілості забезпечити соціальні й національні інтереси люду України.
Большевикам же все ще здається, що їх головне завдання – зломити національну українську опозицію, а тоді все само приложиться: українські маси з подякою приймуть з їх рук економічні і культурні добра і підуть за ними без застережень. Для сього вони кличуть до себе в партію і в службу всякі суголосні, радянські українські елементи, щоб протиставити їх українській національній опозиції та з їх поміччю її розкладати й нищити.
Але таким тараном, таким снарядом в руках нинішніх керманичів Радянської України ні я не вважав бути, ні мене не хотіли бачити ті елементи на Україні, які слідять за моєю діяльністю, одобрюють політичну лінію, котру я веду, і покладають на мене свої надії.
Сі елементи – серед трудової української інтелігенції, яка масами пішла на села, як я то собі уявляв в своїй програмній статті рік тому («На село» в ч. 4 «Борітеся»), серед молодшого селянства, яке піднялось серед Української Революції і становить тепер головну активну силу будучої України (бо робітництво України, обезкровлене й розбите в сій завірюсі, стратило енергію й активність). Вони прийняли гасла Радянської України і ворожо ставляться до всякої реакції, хоч би й прибраної в національні оздоби отаманщини, гетьманщини чи української габсбургії.
Але вони не миряться і з тенденціями большевиків, які хотіли б правити Україною без українців та тримати її в ролі російської колонії. Вони готові підтримати большевиків, оскільки ті зречуться отсих тенденцій; готові ввійти з ними в порозуміння, в союз, в блок, але не хочуть входити до большевицької партії (так званої офіціально – «Комуністичної партії большевиків України» , КП(б)У) – не хочуть ототожнюватися з нею й приймати на себе відповідальність за всі їх політичні помилки й гріхи.
Сі елементи, розуміється, рішучо не бажають собі, щоб большевики могли вимахувати мною перед їх очима, як своєю власністю, похваляючись, що от «Грушевський з нами, а не з вами!», поки порозуміння не осягнене і радянсько-українські «ми» і большевицькі «вони» не зійшлись у спільній роботі для Радянської України.
Я, очевидно, теж не можу інакше думати й інакше хотіти.
При всім бажанні працювати на Радянській Україні, я далі лишаюсь за кордоном, поки не доспіє момент порозуміння. Я далі приготовлятиму грунт для нього в нашім органі «Борітеся – Поборете» і всякими іншими дорогами вияснятиму правлячим радянським кругам необхідність щирого і чесного порозуміння з радянськими українськими елементами – блоку КП(б)У, УКП і УПСР – в першу чергу. З другого боку, доводитиму конечність прийняти гасла соціальної революції і радянського устрою всім українцям, які дійсно хочуть свободи і добра свому народові.
З приємністю бачу, що взята мною і моїми товаришами тактична лінія знаходить все більше зрозуміння серед української інтелігенції, і люди, які в початках її засуджували, тепер все частіше признають її єдино оправданою в нинішній ситуації.
Становище дійсно дуже серйозне і відповідальне. Якій Україні бути – панській чи робітничо-селянській, се питання стає гостро на чергу. Не можна його збувати балаканиною, що, мовляв, про те, яка має бути Україна, можна буде потім дебатувати, а зараз треба України якої-будь – тільки України.
Різко і непримиренно вже стали против себе дві українські лави: робітничо-селянська і шляхетсько-панська, і супроти них не можна зіставатись нейтральним, тільки приставати до одної або до другої. Одна рішучо відкидає вмішування реакційних сил у внутрішні справи України, хоче України радянської і орієнтується на світову революцію. Друга в’яжеться з російськими чорносотенцями, вислуговується польським та антантським провокаторам, в надії з їх поміччю знищити не тільки большевизм і соціалізм, але й демократизм, – завести монархію, панування поміщиків, капіталістів та їх прислужників.
Котра сторона візьме гору, се питання життя і смерті, і з всеукраїнського, і спеціально – з галицького становища. До нього не можна ставитись байдужо чи легковажно, як до питання, мовляв, академічного, нереального! Елементи панські, монархічні скріпляються, консолідуються, заручаються протекторами і союзниками, не жалують для них зобов’язань, запродують Україну гуртом і частями, аби в момент, коли большевизм – мовляв – неминучо впаде через свою непоправну національну політику, стати панами України або хоч і підпанками з ласки своїх протекторів, а все-таки панувати над українським [людом].
Се панування не буде ніколи тривке, хоч би вони його і допались! Відомості, які я дістаю з України з місць, раз у раз стверджують, що український трудящий нарід зростає духово і політично, сильно гартується в тяжких умовах і досить влучно в них орієнтується. Він спізнав свої сили, свої інтереси, знає, що йому потрібне, а що згубне. Під номінальним большевицьким пануванням він і нині живе вповні самостійним життям і не знесе ніякої нової панської кормиги, хоч би й прибраної українськими прикрасами.
Національне подражнення, невдоволення пануванням всяких «зайд» під титулом нинішньої Радянської Республіки можуть пірвати навіть значні сили до опозиції, до повстання, можуть привести до того, що большевики ще й не раз будуть змушені тікати з України, коли не змінять своєї політики супроти українців. Але й реакція, петлюрівщина, шляхетчина не опанують України. Викличуть тільки нову горожанську війну і ще тісніше об’єднають соціал-революційні українські елементи з большевицькими російськими та викличуть неохоту до націоналістичних гасел, відданих на послугу польському та всякому іншому імперіалізмові.
Такий новий вибух горожанської війни я вважаю можливістю небажаною, зв’язану з нею нову руїну, нові обгострення терору – перспективою небезпечною. Рахую обов’язком кождого прихильника робітничо-селянської України запобігати сій небезпеці і помагати порозумінню революційних радянських і комуністичних елементів і об’єднанню їх в один блок против реакційних інтриг.
Присвячую свої всі сили, щоб помогти розв’язанню української справи в сім напрямі – в інтересах українського робітництва й селянства, незалежності і суверенності українського трудового народу на всій Україні, єдиній і об’єднаній, – і відкликаюсь до вашої помочі в тім, американські браття!
Більше мені нізвідки надіятись її!
Ті елементи, що сприсягаються на повалення большевизму і поставлення панської України, від монархістів до так званих «соціалістів-федералістів», річ розуміла, ведуть против мене справжню кампанію інтриг, клевет і денунціацій, ні перед чим не спиняючись.
Але і большевицькі круги не багато відстають від них, сподіваючись, що обложені з усіх боків, позбавлені всякої помочі і засобів, відрізані від однодумних елементів України і розсварені з українською інтелігенцією на еміграції, я і мої найближчі товариші будемо змушені капітулювати: піти на большевицьку службу, влитися в їх партію, – і так українська опозиція буде нарешті зломлена!
Наша маленька числом, але важка моральною силою закордонна група не хоче сього. Вона воліє зносити глум і нагінки, жити в голоді і холоді, урізувати себе у всім, аби тільки витримати свою лінію. Видає, невважаючи на все згадане, орган «Борітеся – Поборете», працює в Українськім соціологічнім інституті – маленькім огнищі будучої великої робітничої і селянської України, котре я заложив тут, на еміграції, два роки тому.
Відкидаючи всякі спокуси з правої і з лівої сторони, великії і багатії милості, пропоновані їй за відречення від своєї опозиції, вона завзялась довести діло до того моменту, котрого жадібно чекають разом з нею суголосні елементи, громадяни сеї будучої робітничо-селянської України: коли російські большевики, які й нині фактично правлять Україною, побачать себе змушеними віддати керму України українським соціалістичним радянським партіям і групам, разом з КП(б)У.
Але матеріальні засоби, потрібні для продовження сеї роботи, були відразу дуже малі, а тепер таки вичерпані до краю! Ще рік тому, подаючи до ваших часописей справоздання з діяльності Комітету незалежної України, котрому ваші організації зробили невелику, але цінну поміч вашими складками зимою 1919 – 1920 р., я просив вашої помочі на продовження діяльності Українського соціологічного інституту, котрому, ліквідуючись, переказав свою роботу Комітет нез[алежної] України. Просив також вашої помочі для продовження «Борітеся». Але ці поклики зістались без відклику. Натомість після Різдва сього року почали несподівано приходити на мої руки складки і жертви на різні гуманітарні цілі, для жертв польського терору тощо. З лютого і до липня було разом 16 таких присилок, а саме:
1) від Українського робітничого союзу (Скрентон) 33.335 кор[он] чеських;
2) Української громади в «Фейрмаунт» Авеню, в Філадельфії, 110 дол[арів];
3) Рятункового комітету тої ж громади, складка тов[ариств] «Мир», «Січові стрільці», «Укр[аїнська] громада», «Бр[атство] св. Василія» і січові організації разом 100 дол[арів];
4) збірки укр[аїнських] дівчат в Філадельфії (два перекази) разом 4283 ч[еських] кор[он];
5) запомогового ком[ітету] т[оварист]ва «Провидіння» в Філадельфії (два перекази) разом 65 дол[арів];
6) від д-ра В.Сіменовича з фондів Укр[аїнського] Чер[воного] Хреста 12.000 к[орон] ч[еських]; 7) Комітету злучених товариств помочі в Ньюарку, 14.285 к[орон] ч[еських];
8) т[оварист]ва «Українська школа» в Бостоні 9000 к[орон] ч[еських];
9) т[оварист]ва «Січ» в Ньюарку 3700 к[орон] ч[еських];
10) Української музики т[оварист]ва «Запорожжя» в Ньюарку 3350 к[орон] ч[еських];
11) комітету в Сент-Луїсі через о. Уляницького 10.000 кор[он] австр[ійських];
12) Комітету злуч[ених] тов[ариств] помочі в Ньюарку 100 дол[арів];
13 – 15) комітетів укр[аїнського] жіноцтва в Дорізон, Марешаль, Маллет і Вера Гварані в Парижі разом 1432 швейцарських франків;
16) складки Укр[аїнського] Черв[оного] Хреста в Вінніпезі через ред. «Укр[аїнського] голосу» 109 ф[ранків] 16 ш. 6 п.
[Звертаю увагу на цей виказ усіх, хто посилав мені які-небудь жертви сього року; коли в нім його посилки нема, значить, я ні його листа, ні дрефта не одержав, – тому зволить рекламувати.]
З сих дрефтів тільки ч. 2 досі не виплачений банком через якісь неформальності в виставленім чеку: кілька разів я про се писав до жертводавців і до виставителя, але справа не полагоджена й досі. Інші суми в міру того, як виплачувались банками, розходувалися мною відповідно вказівкам і побажанням, висловленим в супровідних листах (перше справоздання про план розходування було мною подане в часописях в цвітні, друге буде розіслане жертводавцям в грудні).
Притримуючись сих вказівок, я тільки небагато з сих грошей міг ужити на національно-політичні справи, котрими займався ближче. Розділювання ж грошей між різними запомоговими організаціями, згідно з побажаннями жертводавців, завдавало мені не тільки дуже багато праці з розміном, розсилкою, кореспонденцією, розслідом фактичного стану потрібуючих, контролею і т. д. – але й приносило чимало неприємностей без великої користі для справи.
Тому, дякуючи жертводавцям за їх довір’я, я, кінець кінцем, побачив себе змушеним просити їх на будуче з такими поручениями по можності звертатись безпосередньо до самих запомогових організацій; на мої ж руки посилати тільки датки на справи, якими я займаюсь: на Укр[аїнський] соціологічний інститут, на його видання, на «Борітеся – Поборете» та на ту політичну роботу, котру я веду з моїми найближчими товаришами. Сі мої листи мали той наслідок, що складки на гуманітарні цілі на мої руки справді перестали напливати, але й жертв на ті цілі, на котрі я звертав увагу: на Укр[аїнський] соц[іологічний] інститут, на «Борітеся», на політичну роботу – теж не приходило.
Се жаль, дорогі браття! Можу вас запевнити, а думаю, що ніхто, знайомий з моєю майже сорокалітньою працею на громадській ниві, не посудить, ніби я хочу задурити вас голосними словами, – сі справи, для котрих я просив і нині отсим прошу вашої помочі, справи дуже важні, і ви матимете чималий гріх перед своїм народом, коли і сим разом не послухаєте мого слова і не прийдете їм у поміч!
Наскільки, приміром, важні з національного погляду видання Укр[аїнського] соц[іологічного] інституту, котрі він випускає у своїй інтернаціональній серії, на французькій мові, нехай посвідчить хоч би отсей лист, отриманий мною від італійського славіста, університетського професора, з приводу випущеної Інститутом «Антології укр[аїнської] літератури до смерті Шевченка» (з дуже теплим переднім словом найславнішого французького лінгвіста проф. Мейє і моєю інформаційною вступною статтею).
«Я тільки що прочитав, – пише він, – з таким же великим інтересом, як і користю, Вашу чудову «Антологію». Для мене, котрий досі знав тільки Шевченка, вона була правдивою інтродукцією в пізнання української літератури. Певно, Вам буде інтересно знати, що в «Rivista dell Instituto per L’Europa Orientale» тільки що з’явилось коротке справоздання про «Антологію» проф. Римського університету Феста, з котрого з приємністю наведу отсі слова: «Збірка не тільки інструктивна, але можна сказати – се взірець тонкого і доброго смаку. Очевидно, ми завдячуємо її невтомній діяльності Грушевського». «Читаючи Вашу передмову, – пише далі згаданий славіст, – я все більш і більш переконувавсь в справедливості Ваших слів, що L’Ukraina fará da se (Україна дасть собі раду) – і з сим побажанням я звертаюсь до Вас як до визначного її представника!»
Досі Укр[аїнський] соц[іологічний] інститут міг в сій серії випустити тільки дві книги: сю першу частину антології і історію України: інші, як друга частина антології, історія укр[аїнської] літератури, історія укр[аїнського] мистецтва, економічна географія України, не могли вийти задля браку фондів.
Друга серія видань Укр[аїнського] с[оціологічного] інституту містить першу документальну, тим дуже цінну, а при тім легко й приємно написану історію Української революції й українського державного будівництва; вийшло три томи про Велику Україну в рр. 1917 – 1918, написані П.Христюком, б[увшим] міністром Укр[аїнської] Нар[одної] Республіки; том IV, теж давно готовий, не може появитись з тої ж причини недостачі коштів. Зате вийшла в тій же серії книга про Галичину в рр. 1918 – 1920, написана д-ром М.Лозинським, заступником держ[авного] секретаря заграничних справ, дуже корисна і гарно написана праця. За кілька тижнів вийде там же том, присвячений Драгоманівському женевському гурткові й початкам укр[аїнського] соціалістичного руху – дуже цінний для пізнання змагань противників укр[аїнського] трудового люду в попередніх поколіннях.
В серії соціальних студій вийшла моя велика книга про «початки громадянства», В.Старосольського «Теорія нації» – про походження, завдання й вагу національної спільності, а книга [М.]І.Шрага про минувшину і будуччину держави ще «чекає». Інші ж намічені студії, які розроблюють різні питання соціального ладу, вже таки зовсім не мають коштів на видання.
З тяжкими трудностями бореться також згадане видання «Борітеся – Поборете», в якім містяться студії, статті й матеріали про сучасне становище Великої України. Досі вийшли чч. 1 – 5 і 7 – 9, ч. 10 вийде за кілька день, але ч. 6, де мали появитись програмні начерки по соціальним, економічним, політичним і національним питанням, досі не могло появитись через брак гроша, і так само браку – засобів для продовження сього видавництва, дуже важного під теперішню хвилю, коли нічого подібного не може виходити в краю. Як оповідають приїжджі з Вел[икої] України, там книжечки «Борітеся», як дорогоцінність, ідуть з рук до рук і з хати до хати серед прихильників будучої робітничо-селянської України.
Задля неї, тої робітничо-селянської української нашої будуччини, я сердечно прошу вас, дорогі браття, в інтересах нашого трудящого люду, його просвіти, культури, його кращої долі – підтримайте Укр[аїнський] соціологічний інститут і се видавництво «Борітеся – Поборете»!
Нині українська справа загальмувалась на якийсь час, і не знати, з котрої сторони вдасться її зрушити. Треба працювати в різних сферах і в різних напрямах, і праця ся повинна знаходити у вас поміч і підтримку. Робота, про котру вам оповідаю, не має претензій обхоплювати всіх завдань і потреб нинішньої хвилі, але з становища українського народу се праця корисна, сумлінна і чесна, і того, що робимо в вказанім напрямі ми, не зроблять за нас інші чинники й організації українські. Тому вважаю своїм моральним правом з усею рішучістю відкликатись до вас!
Старші наукові інституції наші, що працюють в краю, через усякі політичні обставини нині мусили зредукувати свої публікації, і багато тем для них стали забороненими. Україн[ський] соціол[огічний] інститут може не в’язатись сими оглядами і, як бачите, розвинув за сі півтора-два роки дуже значну активність і міг би з великою користю продовжувати свою роботу в нинішнім критичнім моменті при вашій допомозі.
Так само від вас залежить дальша доля видавництва «Борітеся – Поборете», котре в нинішніх обставинах не може мати ніякої помочі з краю, і тої політичної роботи, котрої завдання і напрям я вище схарактеризував.
Тому кличу до вас, дорогі браття! При найближчій нагоді, уділюючи з своїх засобів підмоги на цілі гуманітарні і національні, не забудьте і не зігноруйте порушених мною справ! Організації, комітети і приватні особи – уділіть, що можете, на сі видавництва і на політичну роботу, що ведеться мною за кордоном.
Коли хто не може, при всім бажанні, зробити нічого дорогою складки, нехай прийде в поміч, спровадивши собі наші видання. Тим способом не тільки дістане по дешевій ціні дуже добрі і цікаві книги, але й споможе нашу роботу. Нехай тільки зробить се зараз і пришле гроші безпосередньо на подану нижче адресу (замовлення без грошей не узглядняються!). За п’ять доларів Спол[учених] Держав дістанете рекомендованою посилкою зараз же комплет українських видань Укр[аїнського] соц[іологічного] інституту і «Борітеся»: сім більших книг і вісім випусків «Борітеся».
За другі чотири долари дістане мої книги по історії українській і всесвітній, які вийшли тут, за кордоном, разом сім книг (декотрі дуже великі, як «Ілюстрована історія України», доведена до 1915 р.) – між ними історія Хмельниччини 1643 – 1650, котрої єдиний примірник, випущений перед большевицькою революцією, зацілів у мене і тепер передрукований. Ще за один долар може дістати обидві французькі книги, випущені досі У[країнським] с[оціологічним] інститутом.
Коли в Америці знайдеться навіть тільки кількадесят прихильників нашої праці для робітничо-селянської України, які зараз пришлють по 10 доларів на книги, то і се вже послужить нам на разі цінною підмогою.
Гроші прошу посилати і переводити тільки в американській валюті або в швейцарських франках чи фунтах, а ніяк не переводити на австрійські гроші.
Дрефти прошу писати на моє ім’я на Wiener Bankverein у Відні або на Société de Banque Suisse в Женеві. Посилаючи гроші чи дрефт, добре післати ще картку окремо.
Поштова адреса моя для сих місяців: Wien, VII, Kirchengasse, 41, M.Hruschevsky. На стару празьку адресу прошу нічого не посилати.
Часописи, котрі спочувають моїй праці для України, а їх адреси мені невідомі, прошу передрукувати ласкаво сей мій лист та від себе заохоти своїх читачів до мого прошення.
Особливо прошу не забути нас при складках на Різдвяних святах! Нехай живе Україна і її робучий нарід!
Вам вірно прихильний і служити готовий
М. Грушевський
У Відні дня 20 листопада, 1921
Примітки
Вперше опублікована в американській газеті: Народна воля (Скрентон). – 1921. – Ч. 145. – 13 грудня. Підпис: М.Грушевський. Місце та дату написання автор зазначив наприкінці тексту: У Відні дня 20 листопада. 1921. Те саме: // Америка (Філадельфія). – 1922. – Ч. 49. – С. 2. У хронікальній замітці «Український Соціологічний Інститут» наголошувалося:
«Організатор Інституту, М.Грушевський, удався 20.XI. з покликом до Українців в Америці, звертаючи їх увагу на видання УСІ, особливо інтернаціональної серії, і просячи їх підтримки. Від висліду сього заклику залежатиме близша діяльність УСІ» (Борітеся – Поборете! – 1921. – № 10. – С. 31 – 32).
Відомості про публікацію та реакцію американських українців на це звернення містить лист В.Кузіва до М.Грушевського від 29 грудня 1921 p.:
«Листа Вашого, що був друкований в «Народній волі», «Свобода» не помістить, занадто «большевицький», але сподіваюсь, що они щодо продажі книжок будуть помагати» (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 576. – Арк. 20).
І хоча не всі американські газети видрукували цю відозву М.Грушевського, це не зупиняло його. У кореспонденції до В.Кузіва від 15 березня 1922 р. він сповіщав про свої наміри щодо допомоги Україні:
«Коло нас сумно і тяжко. З України йдуть відомости прикрі до неможливості. Руїна і голод. Мабуть, прийдеться знову писати відозву до укр[аїнських] часописей Америки – хоч вони й не надрукували моєї відозви з 20/ХІ» (Там само. – Спр. 266. – Арк. 70).
Цей останній лист засвідчує, що М.Грушевський не завжди мав відомості щодо публікацій його статей, листів і відозв в українських часописах Америки.
Подається за публікацією в «Народній волі».
львівського «Впереду»… – вперше під назвою «Письмо до редакції» лист опублікований у газеті: Вперед (Львів). – 1921. – Ч. 202. – 3 листопада. – С. 3. Невдовзі автор здійснив передрук під заголовком «До редакції «Вперед»-у у Львові» в журналі: Борітеся – Поборете! (Відень). – 1921. – № 10 (Жовтень – Грудень). – С. 30 – 31.
«Вперед» – робітнича газета, орган Української соціал-демократичної партії. Перший номер вийшов 17 грудня 1911 р. Відтоді виходила у Львові у 1911 – 1913 рр., 1918 – 1922 рр., 1924 p., 1929 p., 1931 p., 1933 р., 1934 р. Серед відповідальних редакторів – В.Левинський (1911 – 1912), Ю.Бачинський (1913), П.Буняк (1918-1922, 1931), Є.Гуцало (1918-1919) та ін. Див. : Передирій В. Вперед // Українські часописи Львова: 1848-1939. – Львів, 2002. – Т. 2:1901-1919. – С 433-439.
Справді, мене і моїх найближчих товаришів з колишньої Президії Укр[аїнської] Центральної Ради та її уряду закликувано вертатись на Україну – на підставі архівних джерел сучасні дослідники, зокрема Р.Пиріг, детально реконструювали всі заходи М.Грушевського щодо можливого повернення в Україну, пропозиції, висловлені йому на початку 1921 р. О.Шумським і делегацією уряду УСРР на радянсько-польських переговорах у Ризі в лютому 1921 р. (Пиріг Р. Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття (1924-1934). – К., 1993. – С. 5-35). Проте рішення Політбюро ЦК КП(б)У були категоричними: «Высказаться против приезда Грушевского на Украину» (25 січня 1921 p.), «Признать приезд Грушевского на Украину в настоящее время несвоевременным» (26 квітня 1921 р.) (Михайло Грушевський. Між історією та політикою (1920 – 1930-ті роки): Збірник документів і матеріалів. – К., 1997. – С. 17). Див. також листи «До редакції «Вперед»-у у Львові» та «До земляків в Америці» (17 лютого 1924 р.) і коментарі до них.
…ширше розвинув у статті в ч. 1 нашого органу «Борітеся – Поборете!»… – йдеться про статтю «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання» (вперше опублікована: Борітеся – Поборете! (Відень). – 1920. – № 1 (Вересень). – С. 1 – 51).
…витяги з його справоздання, надруковані в ч.9 «Борітеся – Поборете»… – з метою з’ясування можливості легалізації УПСР в Радянській Україні за завданням Закордонної делегації УПСР М.Чечель відбув 23 червня 1921 р. з Відня до Москви та Харкова. 8 липня він прибув до Москви, де зустрічався з О.Шумським. Задля зустрічі з Х.Раковським та Д.Мануїльським, а також заарештованими членами ЦК УПСР, він прибув до Харкова. Питання про легалізацію есерів позитивно вирішене не було. 5 серпня М.Чечель виїхав з Харкова, а 27 серпня прибув до Відня. У своєму звіті детально описав свої зустрічі та питання, які обговорювалися на них. Див.: Чечель М. Звідомлення з моєї командіровки на Вкраїну // Борітеся – Поборете! (Відень). – 1921. – Ч. 9 (Липень – Вересень). – С. 7-16.
…моє справоздання з сих переговорів в ч. 10 «Борітеся»… – йдеться про лист «До наших спроб співробітництва з УСРР. До В[исоко]поважаних товаришів М.В.Левицького, пов[новажного] пред[ставника] УСРР, Ю.С.Новаковського, гол[ови] торг[овельної] місії, Д.Е.Кудрі, пред[ставника] Вукопспілки в Празі» (29 жовтня 1921 р.) (вперше опублікований: Борітеся – Поборете! (Відень). – 1921. – № 10 (Жовтень – Грудень). – С. 28 – 30).
…в одвертім листі до голови укр[аїнського] уряду Раковського… – йдеться про «Відкритий лист Мих[айла] Грушевського, закордонного делегата УПСР, голові Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки Х.Г.Раковському» (15 листопада 1921 р.) (вперше опублікований: Борітеся – Поборете! (Відень). – 1921. – № 10 (Жовтень – Грудень). – С. 1 – 8).
…»На село» в ч. 4 «Борітеся»… – йдеться про статтю «На село! (Чергові завдання української трудової інтелігенції)» (вперше опублікована: Борітеся – Поборете! (Відень). – 1920. – № 4 (Листопад – Грудень). – С. 1 – 19).
При всім бажанні працювати на Радянській Україні, я далі лишаюсь за кордоном… – ці самі думки звучать і в листі М.Грушевського до Е.Фариняка від 16 грудня 1923 р.:
«Я на Україну свій поворот рішив ще позаторік, кілька разів мене туди закликали, але я не бачив пригожих обставин для праці там, а міг щось зробити тут» (Листи М.Грушевського до Е.Фариняка (1923 р.) / До друку приготував М.Антонович // Український історик. – 1977. – Ч. 1 – 2. – С. 130).
я просив вашої помочі на продовження діяльності Укр[аїнського] соц[іологічного] інституту, котрому, ліквідуючись, переказав свою роботу Комітет нез[алежної] України – див. статтю «Ліквідація Комітету незалежної України» та коментар до неї.
З лютого і до липня було разом 16 таких присилок, а саме… – дані перших 8 позицій подані також у публікації: «Лист від проф[есора] М.Грушевського» (20 березня 1921 р.).
Української музики т[оварист]ва «Запорожжя» в Ньюарку 3350 к[орон] ч[еських]… – звіт про призначення цих коштів М. Грушевський подав у «[Листі до Українського музичного товариства «Запорожжя» в Ньюарку]» (29 квітня 1921 р.).
…перше справоздання про план розходування було мною подане в часописях в цвітні… – див. у цьому томі «Лист від проф[есора] М.Грушевського» (20 березня 1921 p.).
…у своїй інтернаціональній серії… – інформацію щодо цієї серії М.Грушевський подав у доповіді «Український соціологічний інститут і дослідча катедра історії України – загальної й української» від 14 березня 1924 p.:
«В серії інформаційній інтернаціональній (на французькій мові) 2 книги – коротка історія України, написана мною [М.Hrushevsky. Abrégé de L’histoire de L’Ukraine. – Paris-Genéve – Prague, 1920. – VII+256]; антологія української літератури до Шевченка включно, укладена мною і моєю донькою К.Грушевською [Anthologie de la littérature ukrainienne jusqu’au milieu du XIX-iéme siécle. – Paris – Genéve – Prague, 1921. – XXIV+143] (що працювала весь час разом зо мною в УСІ і була моєю найблизшою помічницею в сій роботі), з передмовою звісного французького філолога А.Мейє» (Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М. М.С.Грушевський і Academia: Ідея, змагання, діяльність. – К., 1993. – С. 205).
…«Антології укр[аїнської] літератури до смерті Шевченка»… – Anthologie de la littérature ukrainienne jusqu’au milieu du XIX siécle / Avec un avant-propos de M.A.Meilet. – Paris – Genéve – Prague, 1921. – XXIV+143.
…найславнішого французького лінгвіста проф. Мейє… – Мейє Антуан Поль Жюль (1866 – 1936) – французький учений-славіст, професор Колеж де Франс, іноземний член ВУАН за спеціальністю мовознавство (з 1924 p.).
моєю інформаційною вступною статтею… – йдеться про передмову до «Антології» під назвою «La littérature ukrainienne, son nom, son développement, ses époques» («Українська література, її назва, розвій, періоди»). Сучасний передрук за збереженим машинописом українською мовою (відсутній фрагмент у перекладі з французького першодруку) див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2008. – Т. 11 / Упоряд. Г.Бурлака. – С. 213-224.»
…з’явилось коротке справоздання про «Антологію» проф. Римського університету Феста…– в огляді «Український Соціологічний інститут» (Борітеся – Поборете! – 1921. – № 10. – С. 31 – 32) також подана інформація про відгуки на франкомовні видання УСІ, зокрема:
«Видання випущені в інтернаціональній серії, на франц. мові, дійсно викликали заінтересування і признання спеціалістів. Римський проф. Феста в «Rivista dell’Instituto per L’Europa Orientale» відізвавсь про «Антологію» з великою похвалою, не тільки як про інструктивну річ, але й «взірець тонкого і доброго смаку». Проф. Е.Бернекер, один з визначніших сучасних славістів, вітаючи вихід сеї книги і похвалюючи вірний добір матеріалу, висловлює тільки жаль, що її не випущено також і по-німецьки, бо вона б «дуже послужила українській справі» і т. д.».
…вийшло три томи про Велику Україну в рр. 1917 – 1918, написані П.Христюком… – йдеться про видання: Христюк П. Замітки і матеріяли до історії української революції 1917 – 1920. – Відень, 1921-1922. – Т. І – III (Т. 1 (1921); Т. II (1922); Т. III (1921)). – 152 с., 204 с., 160 с.
…том IV, теж давно готовий, не може появитись з тої ж причини недостачі коштів – з приводу виходу цього тому М.Грушевський не раз звертався за допомогою до своїх американських приятелів. Так, 25 серпня 1921 р. у листі до В.Кузіва вчений писав:
«Я мусів припинити друк Історії революції Христюка – хоч се єдина скільки-небудь повна і об’єктивна праця, яку можна протиставити ворожим брехням» (Гирич І. Листи Михайла Грушевського до Василя Кузіва // Український історик. – 1995. – Ч. 1 – 4. – С. 193).
У листі за 10 грудня 1921 р. знову звучить прохання «роздобути» 50 – 60 $ для друку IV тому праці П.Христюка (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 266. – Арк. 22 зв.). Том вийшов наприкінці 1922 р.
…книга про Галичину в рр. 1918 – 1920, написана д-ром М.Лозинським… – Лозинський М. Галичина в 1918-1920 рр. – Відень, 1922. – 228 с.
…том, присвячений Драгоманівському женевському гурткові й початкам укр[аїнського] соціалістичного руху… – йдеться про працю: З починів соціалістичного руху. Мих[айло] Драгоманов і женевський соціалістичний гурток / Зладив М.Грушевський. – Відень, 1922. – 212 с. До видання увійшла праця М.Грушевського «З починів українського соціалістичного руху. Начерки і фрагменти» (передрук: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2009. – Т. 9. – С. 86 – 198).
…моя велика книга про «початки громадянства»… – Грушевський М. Початки громадянства. Генетична соціологія. – Відень, 1921. – 328 с.
…В.Старосольського «Теорія нації»… – Старосольський В. Теорія нації. – Відень, 1922. – 228 с.
…а книга [М.]І.Шрага про минувшину і будуччину держави ще «чекає» – Книга вийшла 1923 p.: Шраг М. Держава і соціалістична суспільність. – Відень, 1923. – 224 с.
Досі вийшли чч. 1 – 5 і 7 – 9, ч. 10 вийде за кілька день, але ч. 6… досі не могло появитись через брак гроша… – видання виходило впродовж 1920 – 1922 рр. (1920 p.: № 1 (Вересень); № 2 (Жовтень); № 3 (Листопад); № 4 (Листопад – Грудень); № 5 (Грудень); 1921 p.: № 7 (Лютий – Березень); № 8 (Квітень – Червень); № 9 (Липень – Вересень); № 10 (Жовтень – Грудень); 1922 p.: № 6 (Лютий)).
У шостому номері був опублікований проект «Програми Української партії соціалістів-революціонерів», «загальну часть, розділ політичний і культурний» якої підготував М.Грушевський (Листи М.Грушевського до Т.Починка (3 фонду Н.Григорієва). З матеріалів Музею-архіву ім. Д.Антоновича при УВАН у Нью-Йорку, США / Публікація М.Антоновича // Український історик. – 1969. – Ч. 4. – С. 95). У листі до Т.Починка від 12 січня 1923 p. M.Грушевський повідомляв:
««Борітеся» випустили ми останнє число за лютий 1922, в марті, і більше не могли, бо виданнє влізло в великі довга, а кошти друку дуже здорожіли від літа; рік тому можна було випустити одно число за 40 – 50 долярів, а тепер треба 120 – 150 долярів!» (Там само. – С. 83).
За другі чотири долари дістане мої книги по історії українській і всесвітній, які вийшли тут, за кордоном, разом сім книг… – за бібліографічними покажчиками уточнено, що «Дніпросоюз» упродовж 1919 – 1921 рр. видав 6 книг М.Грушевського:
1) Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці. Вид. 2-е. – [Відень]: Дніпросоюз, 1919;
2) Про старі часи на Україні. Коротка історія України (Для першого початку). Вид. 6-е. – [Відень]: Дніпросоюз, 1919;
3) Всесвітня історія. Приладжена до програми вищих початкових шкіл і низших кляс шкіл середніх. – Київ: Дніпросоюз, 1920;
4) Всесвітня історія в короткім огляді. [Приладжена до програми вищих початкових шкіл і низших кляс шкіл середніх]. – Частина 2. – Київ: Дніпросоюз, 1920;
5) Ілюстрована історія України. – Київ; Відень: Дніпросоюз, 1921;
6) Історія України. Приладжена до програми вищих початкових шкіл і низших кляс шкіл середніх. – Київ; Відень: Дніпросоюз, 1921.
Цю ж цифру (6 книг) називає і сам М.Грушевський у листі до Т.Починка від 26 липня 1923 p.:
«[…] я став торгувати книгами своїми, тою часткою, котру дістав замість гонорару від «Дніпросоюза» (6 книг)» (Листи М.Грушевського до Т.Починка з додатком двох листівок до Д.Островського. З матеріалів Музею-архіву ім. Д.Антоновича при УВАН у Нью-Йорку, США / Коментар і примітки М.Антоновича // Український історик. – 1970. – Ч. 1 – 3. – С. 168).
Сьомою книгою, як уточнює далі в статті М.Грушевський, була «Історія України-Руси» (Том VIII, Частини III: Хмельниччина в розцвіті (1648 – 1650). Видання друге, повторене), видана наприкінці 1921 р. (на титулі: 1922 p.). Огляд відгуків на ці видання див.: Тельвак В. Діяльність Михайла Грушевського еміграційної доби в дискусіях першої половини 20-х років // Історіографічні дослідження в Україні. – К, 2008. – Вип. 18. – С. 183-184.
між ними історія Хмельниччини 1648 – 1650, котрої єдиний примірник, випущений перед большевицькою революцією, зацілів у мене і тепер передрукований – історію цієї, третьої, частини VIII тому «Історії України-Руси» М.Грушевський подав у «Вступному слові» до неї, датованому 1 грудня 1921 р. (Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – К., 1995. – Т. VIII. – Ч. III. – С. 4). Детально див. коментар до статті «Життя Михайла Грушевського від вибуху війни».
Ще за один долар може дістати обидві французькі книги, випущені досі У[країнським] с[оціологічним] інститутом – йдеться про видання: M.Hrushevsky. Abrégé de L’histoire de L’Ukraine. – Paris – Genéve – Prague, 1920. – VII+256; Anthologie de la littérature ukrainienne jusqu’au milieu du XIX siécle / Aves un avant-propos de M A.Meilet. – Paris – Genéve – Prague, 1921. – XXIV+143.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 303 – 310.