До земляків в Америці

Михайло Грушевський

Повертаючи на Україну, засилаю щиру, сердечну подяку всім товариствам, інституціям і поодиноким людям, котрі протягом мого п’ятилітнього перебування за кордоном підтримували мою працю морально і матеріально, відзиваючись на мої поклики в справах запомогових і культурних, збираючи складки на вказувані мною цілі, поширюючи видання мої і тих інституцій, в котрих я працював, і т. п.

Знаю, що нелегко це їм приходило, бо в суспільності не раз бувало дуже мало зрозуміння до тих культурних і гуманітарних кличів, котрі я підносив. Тим більше та гарячіша моя вдячність за ту поміч, працю і співчуття, котрою вони потішили мене в тяжких хвилях. Я не забуду їх ніколи і, повертаючи до праці на рідній землі, не залишу своїх зв’язків з ними, не перерву зносин і старатимусь, щоб про мою дальшу діяльність і тамошнє життя мали вони докладні відомості.

Київські робітники науки, літератури і мистецтва з нагоди мого від’їзду, листом з 15-го січня просять мене висловити ще раз їх сердечну подяку всім, хто в останніх лютих роках рятував їх своєю поміччю від голоду і холоду.

«Вдягаючи щодня светра та черевики (переслані торік віденським Союзом «Голодним України»), люди запитують себе, що б робили вони без цих речей, і думка їх обертається до тих, що подбали надіслати ці речі, і почуття подяки, для якої слова замалі, летять до вас».

Тим часом прошу припинити посилання листів і часописів на мою закордонну адресу, з Києва подам нову. В справах пильних поки що можна адресувати на Всеукраїнську академію наук (Київ, бульвар Шевченка, ч. 30) для мене. Тих, у кого лишились на руках видання мої та Українського соціологічного інституту, прошу продовжити їх продажу, а гроші посилати професорові Кирилові Студинському у Львові (вулиця Хмельовського, ч. 15), котрий завідуватиме виданнями моїми Українського соціологічного інституту за кордоном. Пізніше подам до відома, якою дорогою посилати гроші до Києва.

Зі щирим привітом

Михайло Грушевський

Баден, коло Відня, 17 лютого 1924

Примітки

Стаття виявлена у передруках: Народна воля (Скрентон). – 1986. – Ч. 31. – 14 серпня. – С. 5; Михайло Грушевський у 110 роковини народження: 1866 – 1976 / Записки НТШ. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1978. – Т. CXCVII (розділ «Деякі документи про діяльність Грушевського на еміграції» / Упорядкував Матвій Стахів). – С. 157 – 158. Тексти ідентичні. Підпис, місце та дата написання зазначені в кінці тексту: «Михайло Грушевський Баден коло Відня, 17 лютого 1924». Публікація не зафіксована в жодному бібліографічному покажчику праць М.Грушевського. Про неї згадує вчений у листі до К.Студинського від 2 лютого 1924 р. (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894 – 1932 рр.) / Упоряд. Г.Сварник. – Львів; Нью-Йорк, 1998. – С. 142).

Подається за передруком у виданні: Михайло Грушевський у 110 роковини народження: 1866 – 1976.

Повертаючи на Україну… – своїми планами щодо повернення в Україну М.Грушевський ділився зі своїми приятелями – К.Студинським, О.Олесем, В.Кузівим, Т.Починком та Е.Фариняком. Див.: Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894 – 1932 рр.) / Упоряд. Г.Сварник. – Львів; Нью-Йорк, 1998. – С. 103, 115, 121, 124, 125, 131-133, 140-141; Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. – Т.1./ Упоряд. Г.Бурлака, ред. Л.Винар. – С 254, 261; листи до В.Кузіва (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 266. – Арк. 5-5 зв., 15 зв., 144-144 зв., 161 зв.( 235-235 зв., 283-284 зв., 285-285 зв., 286-286 зв.); Листи М.Грушевського до Т.Починка (3 фонду Н.Григорієва). З матеріялів Музею-архіву ім. Д.Антоновича при УВАН у Нью-Йорку, США / Публікація М.Антоновича // Український історик. – 1969. – Ч. 4. – С. 96; Листи М.Грушевського до Е.Фариняка (1923 р.) (До друку підготував М.Антонович) // Український історик. – 1977. – Ч. 1 – 2. – С. 126 – 127, 129 – 130.

Кожний із цих листів наповнений як роздумами і сумнівами («Я большевикам ніякий приятель, мало хто стільки потерпів від них, як я»; «На Україну нема надій. Пишуть товариші, щоб ані мислив! Большевики – кажуть – використали 6 мій приїзд з провокаційними цілями»), так і головним мотивом повернення – продовження наукової праці, завершення фундаментального проекту «Історії України-Руси».

У листі до Олександра Олеся в листопаді 1923 р. надзвичайно виразно прочитується «роздоріжжя», на якому стояв М.Грушевський:

«З одної сторони серіозні мотиви, навіть загально-національного характера, наказують їхати на Укр[аїну], з другого боку докази непережитого ще українофобства большевиків, їх заходів против громад[ської] ініціативи і страшного зубожіння краю змушують з смутком думати про сю перспективу» (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. – Т.1./ Упоряд. Г.Бурлака, ред. Л.Винар. – С. 261).

Одну з контроверсійних гіпотез щодо причин повернення М.Грушевського, не підтверджену і не заперечену на сьогодні іншими джерелами, подає М.Стахів. Він переказує свою розмову зі вченим, який утаємничив його в головні аргументи такого кроку:

«Я на 51 % рішився вертатися до Києва, бо я глибоко переконаний, що там незабаром буде революція і що я там, у тій ситуації, буду конечно потрібний. […] Світ стоїть тепер перед новою світовою війною, а принаймні перед великою війною в Європі […]. Внаслідок того прийде третя революція на Сході Європи, і в тім також нова революція в Україні. Ось така головна спонука, яка каже мені вертатись до Києва» (Стахів М. Чому М.Грушевський повернувся в 1924 році до Києва? (Жмут фактів і уривок зі спогадів) // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – 1978. – Т CXCVII. – С. 137 – 141).

Див. також лист «До редакції «Вперед»-у у Львові» та коментар до нього.

Проблема повернення М.Грушевського в Україну обговорювалася на сторінках українських часописів Америки, львівських періодичних видань. Ще за місяць до цієї публікації в американській газеті «Свобода» з’явилася замітка «Проф. Мих. Грушевський іде на Україну», у якій наголошувалося:

«Це не є з його боку «визнанням» совітської влади, як не є й доказом того, що та влада змінила свою природу й стала українською. Під оглядом політичним це крок цілком нейтральний. Зате під оглядом національним переїзд проф. Грушевського має остільки позитивне значення, що в його особі українські національні круги здобудуть нову видатну силу, яка певно йтиме не проти них, а з ними. Москалем проф. Грушевський ніколи не стане, а як українець, учений і громадський діяч він на Україні принесе більше користі, ніж на еміграції» (Свобода. – 1923. – Ч. 291. – 14 грудня; підпис «Р – н»).

Інакше оцінювали цей крок політичні опоненти, зокрема Закордонний комітет УПСР. У своєму листі вони заявляли:

«Мы считаем, что Вам принадлежит только Ваше бренное существование и научная слава, а Ваш титул председателя Украинской центральной рады, в который Украина вложила все содержание своей крупнейшей освободительной идеи и идеи своих суверенных государственных прав, принадлежит украинскому народу. […]

Однако теперь мы читаем, что Вы собираетесь ехать на Украину, поверженную в прах под ногами московской оккупации. Под эти ноги кидаете Вы свой титул, символ суверенной Украины, полученный через нас от украинского трудящего люда. На какую Украину Вы едете и зачем? […]

Вы ведь отвечаете не только перед собой, и не только перед нами, а перед всей будущей украинской вечностью. Желаете Вы того или нет, но Вы уже сами себе не принадлежите, Вас будут судить не только Ваша совесть, но и все потомки».

Цей лист був вручений М.Грушевському в січні 1924 р. у Відні, а в квітні 1924 р. надісланий в Украшу для розповсюдження в українських колах з метою компрометації вченого. Перлюстрований документ, перекладений російською, зберігався в Архіві СБУ, згодом переданий до ІР НБУВ (Ф. 357. – № 42).

Рефлексії на повернення вченого містять і мемуарні джерела. Див., зокрема: Єфремов С. Щоденники. 1923 – 1929. – К., 1997. – С. 46, 51 – 52, 85, 87; Винниченко В. Щоденник. – Едмонтон; Нью-Йорк, 1893. – Т. II (1921-1925). – С. 250, 279, 286, 395. Рясніла різноманітними інформаціями і тогочасна українська преса.

На широкій, різноманітній джерельній базі питання повернення М.Грушевського в Україну висвітлене в низці публікацій:

Шевченко Ф. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну? // УІЖ. – 1966. – № 11. – С. 13 – 30;

Стахів М. Чому М.Грушевський повернувся в 1924 році до Києва? (Жмут фактів і уривок зі спогадів). – С. 109 – 147;

Пиріг Р. Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття (1924 – 1934). – К., 1993. – С. 16 – 35 (розділ «Шлях на Батьківщину»);

Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ – НКВД. Трагічне десятиліття: 1924 – 1934. – К., 1996. – С. 19 – 34 (розділ «Компроміс повернення»);

Піскун В. Повернення Михайла Грушевського в Україну як зваба більшовизму й надія на дію // Михайло Грушевський – науковець і політик у контексті сучасності. – К., 2002. – С. 45 – 54;

Ульяновський В. Чому не було створено «празької історичної школи» М.Грушевського? // Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 209 – 256;

Пиріг Р. Ідейно-політичні підстави компромісу Михайла Грушевського з більшовицькою владою // УІЖ. – 2006. – № 5. – С. 4 – 19;

Його ж. Михайло Грушевський і більшовицька влада: ціна компромісу // Українська історична наука на шляху творчого поступу: Матеріали III Міжнародного наук, конгресу українських істориків. Луцьк, 17 – 19 травня 2006 р. – Луцьк, 2007. – С. 358 – 364;

Його ж. Феномен рееміграції Михайла Грушевського: сучасні інтерпретації // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. – 2007. – Вип. 91/93. – С. 47 – 50.

Добірку документів див.: Михайло Грушевський. Між історією та політикою (1920 – 1930-ті роки): Збірник документів і матеріалів. – К., 1997. – С. 34-35.

…мого п’ятилітнього перебування за кордоном… – за статтею автобіографічного характеру «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)», закордонним і дипломатичним паспортами М.Грушевського, що зберігаються в Національному музеї історії України (копії – в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського), та іншими джерелами встановлено, що 31 березня 1919 р. М.Грушевський виїхав з Кам’янця-Подільського на конференцію II Інтернаціоналу в делегації від партії українських соціалістів-революціонерів. За декілька днів він дістався Станіславова, де пробув до 15 квітня 1919 p., а вже 18 квітня 1919 р. прибув до Праги. Так розпочався еміграційний період М.Грушевського, який завершився поверненням в Україну 7 березня 1924 р.

Я не забуду їх ніколи… не перерву зносин… – підтвердженням цих слів може слугувати листування М.Грушевського другої половини 1920-х рр. з його попередніми кореспондентами з Америки, зокрема, В.Кузівим (Гирич І. Листи Михайла Грушевського до Василя Кузіва // Український історик. – 1995. – Ч. 1 – 4. – С. 190 – 203; повний корпус взаємного листування М.Грушевського з В.Кузівим зберігається: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 266; Спр. 576), Е.Фариняком (Листи М.Грушевського до Е.Фариняка (Від 18 березня 1924 до 12 лютого 1927) / До друку підготував М.Антонович // Український історик. – 1977. – Ч. 3 – 4. – С. 106 – 112) та Т.Починком (Листи М.Грушевського до Т.Починка з додатком двох листівок до Д.Островського. З матеріалів Музею-архіву ім. Д.Антоновича при УВАН у Нью-Йорку, США / Коментар і примітки М.Антоновича // Український історик. – 1970. – Ч. 1 – 3. – С. 178 – 182).

Листи містять важливі відомості як про обставини повернення М. Грушевського з еміграції, так і його діяльності в Україні. Зокрема, в листі до Т.Починка від 18 грудня 1923 р. вчений писав: «Я сподіваюсь і з Київа підтримувати з Вами зносини» (Листи М.Грушевського до Т.Починка… – С. 176). Проте, найвірогідніше, це листування обірвалося після двох взаємних листів: Т.Починка від 10 серпня 1924 р. та відповіді на нього М.Грушевського від 16 вересня 1924 р., у якому історик на закиди американського знайомого спробував пояснити причини свого повернення в Україну (Там само. – С. 179 – 182).

З Е.Фариняком, якому М.Грушевський так само обіцяв «старатись підтримувати зв’язки» і з Києва, листування продовжувалося до лютого 1927 р. (Листи М.Грушевського до Е.Фариняка (Від 18 березня 1924 до 12 лютого 1927). – С. 106 – 112). Найбільш тісним було спілкування М.Грушевського з В.Кузівим, який у 1927 р. відвідав вченого в Києві, гостював на Паньківській, 9 та «Старій Пасіці» в Китаїві, про що залишив свої згадки (див.: Биковський Л. Василь Кузів і Михайло Грушевський. Взаємовідносини 1921 – 1927. – Вінніпег, 1968).

…професорові Кирилові Студинському… котрий завідуватиме виданнями моїми Українського соціологічного інституту за кордоном – повертаючись в Україну, М.Грушевському не вдалося відразу перевезти наклади видань УСІ, серед них і власні праці. Вони залишалися на зберіганні на складі Дніпросоюзу у Відні. Розпоряджатися продажем цих видань М.Грушевський доручив К.Студинському (Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894 – 1932 рр.). – С. 141 – 146; листи від 2, 11, 25 лютого та 2 березня 1924 р.). У листі від 2 лютого 1924 р. наголошував:

«В прощальнім листі до америк[анських] земляків вкажу В[ашу] адресу як того, що завідує виданнями УСІ і моїми? Чи не буде се для Вас незручним? Цінники для Америки і Праги пришлю» (Там само. – С. 142).

У листі до Т.Починка – розповсюджувача видань УСІ та власних книг М.Грушевського в Америці – 18 грудня 1923 р. М.Грушевський також повідомляв: «Відсильний склад замкну, але зістанеться львівський, звідки відсилатиме К.Студинський» (Листи М.Грушевського до Т.Починка… – С. 177).

Лише під час закордонного відрядження у 1928 р. Катерині Грушевській вдалося переправити до Києва та Львова наклади праць вченого, що вийшли під титулом УСІ. Ці видання зберігалися на львівській віллі до грудня 1941 p., коли на вимогу німецької окупаційної влади все майно з вілли, а з ним і бібліотеку, було перевезено до вже ліквідованого на той час Наукового товариства імені Шевченка. Перевезенням і впорядкуванням безпосередньо займався учень М.Грушевського В.Дорошенко.

Щоб добути кошти для догляду за речами з вілли, В.Дорошенко звернувся до Марії Сильвестрівни Грушевської з пропозицією:

«Правда, гроші можна б добути, продаючи книжки («Нац[іональний] рух», «Всесвітню історію», «Ілюстровану історію України», «Історію української літератури») та видання Укр[аїнського] Соціологічного Інституту. Але на це треба Вашого дозволу. Чому Ви не доручите цього тому, кому вірите? Та ж шкода, що книжки 20 літ а то й більше лежать без руху у великих накладах, і ні Ви з них не маєте матеріяльної користи, ні укр[аїнське] громадянство духової» (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 956. – С. 7 – 8; лист від 21 травня 1942 р.).

Повторно звертався з цією пропозицією і в листі від 8 червня 1942 р. (Горинь В. Вілла Михайла Грушевського у Львові. – Львів, 1999. – С. 56). Перебуваючи у скруті, М.Грушевська погодилась: кошти від продажу В.Дорошенко різними шляхами передавав до Києва (Вальо М. Листи Марії Грушевської до Володимира Дорошенка (1942 – 1943 рр.) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 464-494).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 344 – 345.