7.11.1923 р. До О. Олеся
Баден | 7.ХІ.923 |
Варіанти тексту
|
||
Дістав В[ашого] листа, дорогий Олександр Іванович, в конверті Педаг[огічного] Інст[итуту]. Прикро мені, що Ви так депрімовані моєю резигнацією, але думаю, самі Ви відчуваєте, що іти мені в лектори якихось апокрифічних селян апокрифічної «Селянської спілки на еміграції» значило б зійти зовсім на богадѣльщика «Громад[ського] комітету» і групи Шаповала, і я такого кроку не міг зробити. Гречне постилізовану відмову післав послав я перед кількома днями. Заразом ся пропозиція потвердила мої підозріння, що Шап[овалу] і Ко потрібна не моя наукова робота, а «пріобщеніе къ дѣлу». Почав Міцюк, і тепер уже скромно відійшовши на бік, нічого не пише, а справа пішла з рук до рук і прийшла до «Селянської спілки на еміграції».
Дивно тілько тільки, що при тім призабули, що без паспорту і грошей на дорогу я одинаково не міг би рушитись – а кличуть приїздити «як скорше». Тепер я однаково не рушусь. Що иньше інше якби Господар[ська] Академія або Педагог[ічний] інститут про се були подбали в свій час, може я і був би давно в Празі. А тепер, коли я заплатив помешканнє помешкання на зиму, угілє вугілля і дрова тут – зриватись мені до Праги, щоб там – за браком помешкання мешкати в готелю, їсти в ресторані, писати на чемодані, може на яких 2 – 3 місяці тільки, переривати ту хоч маленьку наукову роботу, котру я роблю тут, на те щоб стати об’єктом якоїсь неясної мині мені політичної гри – шкода! Ніякого приличного житя життя в таких умовах і за 3000 місячно не наладиш, я не можу пускатись і за для більшого на таку совзьку дорогу. По Вас бачу, що нічого там доброго не зробиш, бачу роскусили розкусили Ви «накладателя» Лаврова достатно достатньо!
Що до повороту, то вибачте, дорогий, коли пригадаю, що ще торік казав Вам, що на Вашім місці я був би на Україні вже. Вам се без порівняння лекше легше ніж мині мені; я мушу вважати, супроти мого минулого, на ріжні різні річи речі, котрі для Вас не істнують існують. Але розуміється, кождий кожен найкраще знає свої справи. Завважу тільки, що один раз уже зіставсь за кордоном підчас війни, і знаю, як се тяжко. Правда, тепер не бачу ще занадто ясних знаків, але на випадок – не хотів би сим разом лишатись хоч би і в Чехії.
Отже, з усього бачу, що до Різдва до Праги не поїду, а тим часом мабуть виясниться, чи зможу їхати до Київа Києва.
Лаврів після всіх обіцянок якнайскорше прислати всі гроші прислав вчора, 6.XI «частину», просячи коректу, бо він на 6.XI доконче хоче випустити Вашу збірку. Не гнівайтесь на мене, що супроти всього попереднього я бачив себе змушеним написати, що пішлю пошлю коректу, як він заплатить рахунок.
Наші найщиріші привіти Вірі Антоновні!
Ваш М. Г.
P.S. Балакали ми про Вашого Олега. Коли не записали Ви його до якоїсь школи, чи не добре було б використати час на те, щоб він підучився добре мовам – взяти йому учителя до мов, в Празі ж сього стільки хоч, і не було б Вам трудно, мабуть.
Витаємо Вітаємо Вас усі, на яку адресу післати послати Вам Ваші книги? Праця Христюка чи ще у Вас і досі?
Ваш М. Г.
Примітки
Публікується вперше за автографом (ІЛ, ф. 114, № 16/38).
Місце написання листа встановлено за змістом.
…один раз уже зіставсь за кордоном під час війни… – Перша світова війна застала М.Грушевського у с. Криворівні в Карпатах. З великими труднощами (він був російський підданий) через Закарпаття, Відень, Румунію дістався він до Києва, тут його 28 листопада 1914 року було заарештовано, а у лютому 1915 року заслано до Симбірська.
Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 259 – 260.