33. Сага про Олафа Тригвасона

Михайло Грушевський

Цілком осібне місце серед наших джерел займають північні саги; герої їх часто досить виступають на руськім грунті, а з джерел тубільних знаємо, як дійсно, часами, (в X – XI в.) багато пробувало на Русі між дружиною скандинавів. Однак законоположник наукової історіографії Шлецер дав дуже суворий осуд про саги як історичний матеріал; хоч з часом погляд на них значно пом’якшав (в російській історіографії гарячим оборонцем їх виступив 1834 р. проф. О.Сенковський [Исландские саги]), але досі не висліджено й не оцінено їх докладно, як джерело для історії Русі.

Трудність головна в тому, що саги сі заховались не в оригінальній формі, а літературних обробленнях, і то значно пізніших; найранішу збірку, т. зв. «Старшу едду» (едда – бабка), змісту переважно мітологічного, і в формі переважно поетичній, надають Земунду Зигфусону, ісландському священику з 2-ї пол[овини] XI в.; т. зв. «Молодша едда», мішаного змісту, в формі прозаїчній з фрагментами оригінальних пісень, належить Сноррі Стурлусону, ісландському аристократу († 1241); він же уважається автором «Геймскрингли», циклу саг про королів норвезьких. В передмові до неї головним джерелом укладчик представляє історичні пісні й перекази усні, і сам зауважує, що пісні мають можливість довго заховуватись без переміни; одначе він не обмежувавсь їх записуванням, а користав з того матеріалу, виявляючи певну самостійність в композиції.

«Сага про Олафа Тригвасона» ввійшла в цикл «Геймскрингли», але заховалась ще в обробленнях двох давніших ісландських монахів – Одди Снорросона і Гуннлауга Лейфсона; редакція Одди належить до другої полов[ини] XII в., Гуннлауга, мабуть, трохи пізніша (вмер 1218 p.); обидві були уложені мовою латинською, але заховались в ісландськім перекладі: автором його уважають Стирмера, капелана Стурлусонового († 1245); редакції Сноррі і Гуннлауга мають фрагменти пісень, редакція Одди прозаїчна цілком. Редакція Стурлусона далеко менше оповідає про Гардарик (Русь), ніж ті дві: нема тут ані Володимирової матері, ані участі Олафа в охрещенні Русі.

Уривки з них видані в І т. збірника Antiquités russes d’aprés les monuments historiques des Islandais et des anciens Scandinaves, де зведено з саг, що належить до історії держави Руської; скандинавські тексти подані тут з латинським перекладом (вид. Товариство північних антикварів під редакцією Рафна, в Копенгагені, 1850 – 1852, 2 т. in fol.). Подаю ексцерпти з редакції Одда, нотуючи важніші варіанти з двох інших.

3. Про короля гардів і його матір

Тоді панував над Гардариком з великою славою король Валдамар; за його матір казали, що вона пророчиця: таке пророкування язичників в Письмі зветься духом питайським. Що вона прорекла, стверджувалось фактами; але тоді була вже вона дуже ослабла від старості. Був у них такий звичай, що першого вечора свята Іольського виносили її на стільці перед трон короля, і перш ніж почнуть пити, король питає у матері, чи не предчуває вона і чи не знає – чи загрожує його королівству яка небезпечність або шкода, чи не надходить який пополох, чи страх, чи не жадає його землі хто інший.

Вона йому відповіла: «Не предчуваю я душею, сину, нічого такого, щоб уважала для тебе або твого королівства небезпечним і взагалі нічого такого, щоб могло твоє щастя потурбувати, але бачу якесь дивне і незвичайне видіння: тепер, сього року уродився в Норвегії син від одного короля, що буде вихований в сій (нашій) землі, і буде з нього чоловік знаменитий і славний князь, він не зробить шкоди твому королівству, але багатьма способами побільшить, а потім вернеться ще за молодого віку в Норвегію й опанує королівство, що до нього правом прирожденим належить, і, ставши королем, ясним світом заблище, буде помічник багатьом в північнім краї землі, але під властю його недовго буде Норвегія. Та вже несіть мене звідси, бо вже сказала досить, навіть занадто, і більш не скажу». Сей Валдамар був батько короля Ярислейфа [В сім оповіданні бачать звичайно пам’ятку про «наймудрішу жінку» кн[ягиню] Ольгу, бабку Володимира; тільки ся постать в традиції поетичній роздвоїлася і з того вийшла пророчиця-бабка і жінка Володимира Алогія (зам[ість] Ольга), «найрозумніша між жінками». В редакції Стурлусона епізоду про матір нема зовсім. З комбінацій фактів виходить, що Олаф уродивсь 969 р., коли Володимир ще не був князем. Гардарик – край городів (замків), звичайне ім’я Русі в сагах; тимчасом, як редакція Одди не поясняє ближче, де в Гардарику князював Володимир, в двох других редакціях виступає він князем Голмгарда – Новгорода.].

4. Про Олафа, сина Тригви і його матір Астриду

Олаф і Астрида пробули дві зими у старого Гакона; вирядивши їх знаменито, доручив він купцям, що їхали на схід в Гарди, щоби виправити їх до брата Астриди Сигурда, що був у великій шанобі у короля (конунга) гардського [Батька Олафа – Тригви забито в боротьбі з суперечниками, і Олаф родився вже після смерті батька; жінка Тригви Астрида переховувалась у батька, потім в Швеції, у Гакона, але як вороги всякі заходи робили, щоб Олафа в свої руки дістати, постановила їхати до брата Сигурда.]. Старий Гакон наділив їх усім, що потрібно було для сієї подорожі, і не перш відступив, аж як посідали вони на корабль з добрим проводом. Поплили в море, і в сій дорозі напали на них розбійники, що забрали в них все добро, частину людей побили, а решту, розлучивши, забрали в полон і неволю. Тут Олафа відлучено від матері, і її потім продавали з одної землі до другої; Олафа, як і інших невільників, продано за раба, і в сій неволі мав він трьох господарів.

Перший з них, що купив, на ім’я Клеркон, вбив на його очах його доглядача [На ім’я Торольва; вбив тому, що той був занадто старий для роботи (як об’ясняють інші ред [акції]).]; скоро потім продав він його якомусь чоловіку на ім’я Клерк, взявши за нього доброго цапа; і в його власті був (Олаф) якийсь час. Але Бог, не зоставляючи в темряві слави і гідності своїх другів, як і світ не може сховатися в пітьмі, виявив і славу сього хлопця і визволив його з неволі, як колись Іосифа. Бо той чоловік, що мав Олафа в своїй власті, продав його певному чоловіку на ім’я Ерес, взявши за нього дорогу одіж, що ми своєю мовою звемо vesl або slagning (плащ). Хазяїн, що купив його на сей раз, був родом з язичеських країв; жінка його звалася Рехон, син Реас. Купив він разом з Олафом і його товариша Торгильса, сина Торольва, старшого від Олафа. В сій неволі пробули вони 6 зим.

5. Про Олафа

Тоді правив Гардариком Валдамар, мав він жінкою королеву на ім’я Алогію, жінку дуже розумну. Сигурд, брат Астриди, мав такий вплив у короля, що одержав від нього великі маєтності й великий край до правління, наставлений був судити справи, що приходили до короля, й побирати мито королівське з багатьох округів; власть його мала значити по цілім королівстві [Сей Сигурд в джерелах руських невідомий; але таких норманів між боярами Володимировими могло бути немало; цікаво, якби могли ми покластись на оповідання саги про обов’язки Сигурда, але не можна. В двох інших редакціях означено, що Сигурд знайшов Олафа в Eisland, збираючи податки на Володимира; але територія естів (чуді) не належала до волостей Володимирових – перші звістки про заходи коло неї належать до часів Ярослава (похід 1070 p.).]. Олафу було вже дев’ять років, як трапилось, що вуй його Сигурд прийшов в село, де пробував Олаф, а селянин з робітниками був в полі. Сигурд, окружений купою людей і світлим проводом, в’їхав в село конем, а Олаф тоді з іншими хлопцями грався: бо хазяїн так його любив, що не тільки (Олаф) роботи не робив, а був за сина, не відмовляв він (хазяїн) йому жадної річі і щодня дозволяв йому, коли хотів, бавитися іграми.

Олаф повітав приїжджого весело й дуже чемно, а Сигурд відповів на його слова ласкаво й привітно, кажучи: «Ти, хлопче, як бачу, не нагадуєш тубільців сього краю ані виглядом, ані бесідою, скажи-но мені своє ім’я, рід і вітчину», – а той йому: «Звуся я Олафом, вітчина моя Норвегія, а роду королівського». Сигурд питає: «А як зветься твій батько або мати?» Той каже: «Батько Тригви, а мати Астрида». Сигурд знову: «Чия дочка була твоя мати?», – а той: «Ейрика Опростадського, мужа могутнього».

Почувши се, Сигурд зліз з коня й, вітаючи його привітно, обцілував, кажучи, що він його вуй, «і то радісний день, що ми тут здибались». Далі розпитав Сигурд про подорожі Олафа, як він прибув в ті краї, і скільки часу терпів він неволю. Той йому оповів про свої подорожі, як були, а тоді Сигурд каже: «Хочеш, викуплю тебе, родичу, в твого хазяїна, щоб ти довше в нього не був невільником або слугою». Той йому: «Тепер моя доля, в порівнянні з попередньою, добра, та все-таки дуже б хотів викупитись, аби тільки мій товариш визволений був і разом зі мною пішов». Сигурд сказав, що радо то зробить і жадних коштів не пожалує. Потім хазяїн-селянин вернувсь додому й привітно повітав Сигурда, бо сей мав вибирати чинші з маєтностей і домів того округу, й доглядати справедливої їх оплати.

Нарешті Сигурд став з селянином говорити, чи би не продав хлопців: «Зараз за них заплачу», – той йому на те: «Старшого хлопця продам, на якій ціні згодимось, але менший непродажний, бо видається й красою, й розумом і мені далеко миліший, нерадо б його віддав, хіба продам за великі гроші». Почувши се, спитав Сигурд, до чого ж то воно йде (чого він, властиво, хоче), але селянин все-таки ухилявся, хоч Сигурд все більш допевнявся; скінчився сей торг на тім: старшого хлопця продано за марку золота, а меншого за дев’ять марок золота, і все-таки селянину було тяжче сього, як того продати.

Потім Сигурд, забравши свого родича Олафа, поїхав до Гардарика. В сій землі закон забороняв, щоб ніхто без відома короля не виховував якого заграничного королевича, хоч би й з далекого краю; тому Сигурд взяв Олафа до своєї господи й там ховав потай, так що мало хто знав, хоч багато його любили. Так минув якийсь час, і трапилось одного дня, що Олаф разом з своїм товаришем без відома вуя вийшли потай з свого покою, пішли, й прийшли на якусь вулицю. Тут познає перед собою Олаф свого ворога, що перед шістю літами вбив його доглядача перед його очами, й самого в неволю продав; як вздрів його, почервоніло в нього лице, як кров, надулося, й дух в нього стурбувався дуже, тому швидко вернувсь до своєї хати.

Скоро прийшов і Сигурд з торгу й побачив, що родича його Олафа нема; розгніваний, запитався, що то трапилось, і той оповів йому причину й просив, щоб поміг йому помститись за свого доглядача, «бо той чоловік мені вчинив стільки жалю й багато всякої наруги, тепер хочу я помститися за свого доглядача». Сигурд каже, що то йому дозволить; повставали й з великою купою людей, з Олафом на чолі, йдуть на торг; як побачив Олаф того чоловіка, ухопили його й повели за місто; тут Олаф, той молодий хлопець, виступає, щоб помститись за свого опікуна; дають йому велику сокиру, щоб нею того чоловіка вбив; було тоді Олафу дев’ять літ. Махнув сокирою, вдарив по шиї й відрубав голову; такий удар малого хлопця дуже вихваляли [Інакше і правдоподібніше оповідають се дві інші редакції, наводжу оповідання Сноррі: одного дня Олаф Тригвасон, стоячи на торгу, де зібралась велика сила людей, пізнав там Клеркона, що вбив Торольва, його пестуна; Олаф мав в руці маленьку сокиру і так нею влучив в голову Клеркону, що застрягла в мозку; побіг скорше додому, до покою, й оповів сю справу своєму родичу Сигурду. Сигурд зараз одвів його до покою королеви й оповів їй, що сталось. Звалась вона Алогія. Сигурд просив її, щоб оборонила хлопця, а вона, глянувши на нього, сказала: не годиться, щоб такого гарного хлопця вбили, й звеліла своїм воякам узброїтися й прийти. В Голмгарді спокій так свято поважався, що законом було ухвалено: хто чоловіка без суду вб’є, сам має бути вбитим. Стався великий рух, і все множество, по закону й звичаю, шукало хлопця, де він подівся; розійшлася чутка, що він в двірці королеви, й що туди пішло велике військо, цілковито узброєне. Прочувши про се, конунг прийшов з військом і, не хотячи, щоб свої з своїми бились, привів попереду до згоди, далі до ласки: конунг ухвалив кару, королева її заплатила; Олаф зостався у королеви, і та його дуже любила. А як в Гардарику був закон, щоб ніхто з королівського роду не перебував там без дозволу конунга, тому Сигурд оповів королеві, якого роду Олаф і чому він туди прийшов. В сьому оповіданні цікаве те задивування нормана з такого руського ригоризму щодо заховання спокою.].

Тоді в Гардарику було багато віщих, що вперед знали багато, і з їх ворожбитства показалось, що прийшов в той край якийсь значний, але молодий віком, що кращого від нього, казали, й не бачили; то вони широко висловляли, а не знали, де він є; казали – такий він видатний, що світ, що його освічує, розповсюдиться по всьому Гардарику і багатьох краях східних. Королева Алогія, що, як сказали-сьмо, була найрозумніша між жінками, надавала тому велику вагу й попросила короля красними словами, щоб оголосив збір, аби на нього зійшлися всі з близьких округів; а вона вже там буде і зробить все так, що буде йому до вподоби.

Король так і зробив; зійшлася велика сила людей, і королева звеліла всьому множеству кругами стати: «Щоб один при одному стояв, аби могла я кождому чоловіку глянути на лице, особливо на очі: сподіваюся, що як гляну йому в зіньки очей, зможу пізнати, хто то є той славний, і тоді не зможе втаїтись, хто має отаку вдачу». Король її послухав. Два дні тривав той збір, королева по одному підходила і заглядала в лице, та нікого не знайшла, щоб видко в ньому було таку силу прирождену.

По двох днях прийшов третій, знову зібрався збір і всі зійшлися з приказу короля: хто б не прийшов, мав бути караний; весь збір став кругами і та надзвичайна жінка, славна цариця, розглядала кождого в лице. Нарешті прийшла, де стояв перед нею якийсь хлопець, зле одягнений, обернений плащем, з відлогою на плечі відкиненою. Поглянувши йому в вічі, зразу зрозуміла, що то він тішиться тим надзвичайним даром щастя, повела його до короля, всім даючи знати, що дійсно знайдено того, кого довго шукала. І так того хлопця прийнято в опіку королівську. Тут він об’явив королю і королеві свій рід значний, що він не раб, але, як об’явилося тепер, що він з роду королівського. Король і королева стали його виховувати з великою любов’ю й ласкою, і наділили його різним добром, як рідного сина.

Виріс сей хлопець в Гардах, дозрівши силами й розумом; підростаючи день у день поспівав, так що за недовгий час далеко випередив однолітків у всьому тому, що може бути окрасою доброму князю; став показувати своє знання в штуці, значно видаючись, і швидко перейняв всю справу кінну й військову науку, бо вони в тих справах найбільш досвідчені й пильні; і тим здобув собі велику повагу і честь у короля та королеви, далі й у всіх, значних і менших. Так він там виріс і дозрів розумом і літами, і досвідом в усіх штуках, що окрасою бувають для найліпшого князя. Король Валдамар скоро настановив його старшим над двором і воєводою іменував над тими вояками, що мали здобувати честь королю. Багато він вчинив славного в Гардарику і східних краях, але тут ми небагато тільки вичислимо.

Бувши дванадцяти літ, спитав короля, чи є які замки та округи, щоб належали до його королівства, але відібрали їх язичники, порушивши його майно й власть? Король відповів, що було кілька замків та округів, що їх чужі позабирали і своїй власті привласнили. Олаф каже: «Дай щось війська під мою власть і кораблів придай, попробую, чи не зможу вернути ту втрачену частину королівства, бо жадаю я воювати, жадаю битися з тими, що порушили твою честь; хочу до того покористати і з твоїх засобів, і з свого щастя, і або їх поб’ю, або силою вижену». Король на се відповів привітно й дав йому війська, скільки просив.

І показалось, як то вже вище сказано, який він освідчений в усякій кінній штуці і військових справах, бо вмів так добре керувати впорядкованим військом, ніби в тім велику вправу мав. Рушивши з сим військом, багато вчинив битв, здобув велику побіду над ворогами, вернув всі замки та тверді, що давніше належали до Гардарика, і підбив під власть Валдамара багато чужих народів. На другу осінь вернувся з славною побідою й знаменитою здобиччю, приніс королю й королеві багато золотих клейнодів, дивні пурпури шовкові й дороге каміння. Так поновилася його честь, і всі зраділи надзвичайно з його приходу. Так він і далі чинив кождого літа, давав битви, чинив вчинки славні, а зимою перебував у Валдамара. Серед такої слави, вернув він, як кажуть, в Гарди по славній побіді, на кораблях, з такою пишністю і славою, що замість вітрил були шовки дорогі червоні, і такі ж шатра корабельні. З того можна зрозуміти, якої пишності дійшов він на сході славними вчинками [Ся легендарна подробиця нагадує літописну легенду про похід Олега на Ко[н]стантинополь, де також вітрила зроблено з шовку й полотна.].

6. Про короля Олафа

Кажуть люди вчені і освідчені, що Олаф ніколи не служив ідолам, і завше його душа від того відверталась. Навіть, хоч мусив часто проважати короля до храму, ніколи не входив, але завше стояв надворі, коло входу. Король одного разу упоминав його, аби того не робив: може статись, що боги на тебе розгніваються, і втратиш ти цвіт твоєї молодості; тому я дуже хотів би, щоби ти був до богів побожним, бо боюся за тебе, що легковажиш такі речі, аби великого гніву то на тебе не стягнуло. Той йому каже: «Не боюся я ніколи богів, що не чують, не бачать, і розсуду не мають, про яких я знаю, що не володіють розумом; а які вони, про се я, пане, з того можу догадатись, що все бачу тебе веселого, виключивши ті години, коли ти пробуваєш в храмі і жертви богам справляєш: коли там буваєш, то лице в тебе, бачу, недобре віщує; з того я розумію, що боги, яких ти поважаєш, – боги темряви».

Кажуть, що коли Олаф процвітав такою славою, знайшлися деякі люди, сповнені не ласкою, а заздрістю, обвинуватили його перед королем і підбили на нього багато значних людей [Інші редакції подають таку ближчу причину підозріння: «Були такі, що радили конунгу, аби не давав Олафу занадто сили, бо той чоловік був би тобі дуже небезпечний, якби заходився вчинити яку шкоду тобі або твоїй державі: так він видається всіма оздобами природи й штуки, таке має приятельство, та й не знаємо, про що вони ведуть такі часті бесіди з королевою». «Бо у могутніх конунгів тогочасних широко був розповсюджений звичай, що королева мала половину надвірних вояків і своїм коштом утримувала, і на то, скільки могла, побирала податків і чиншів; так і у конунга Валдамара був такий звичай, що королева мала не менше число вояків, як конунг, і вони дуже між собою конкурували з-за видатних людей: і той, і та таких хотіли до себе перетягнути».]. Тому він відійшов і з великим військом напав на язичеські народи, побідив їх, обійшов багато краю коло Балтійського моря і підбив собі ту людність; коли ж та справа почала йому наскучати, з початком зими задумав вернутися до гардів [Варіант іншої рукописі – Гардарик, як і нижче.], та задержала його велика непогода і він з військом звернувся до Вендландії, і там кораблі на стоянку поставив [Тут оповідає сага, як Олаф оженився з дочкою короля Вендії (себто слов’ян поморських, вендів) Бурислейвою, але та вмерла по трьох роках, і Олаф вдався в піратство; про поворот Олафа до Гардарику редакція Сноррі не згадує.].

10. Сон короля Олафа

Потому Олаф рушив з кораблями й поплив на схід до Гардарику, де король і королева прийняли його найпривітніше, й пробув він зиму там. Тут йому було одного разу важне видіння: явилась якась велика скеля і він ніби йшов на неї, доки не вийшов наверх; тут піднімається він в повітря, вище хмар; поглянувши, бачить місця надзвичайно гарні, і ті місця замешкують люди ясні; чує солодкі пахощі, бачить гарні квітки різнорідні, бачить славу яснішу, ніж можна словами представити, хоч би розумом і думкою зрозумівши.

Далі чує – голос говорить до нього: «Слухай, в тобі ознаки доброго чоловіка: не шанував ти богів і служби їм жадної не чинив, але зневажаєш їх, тому твої діла закінчить добрий і корисний кінець; але багато ще тобі бракує для того, щоб міг ти в сих місцях пробувати, щоби годен був вічно жити, бо ще не пізнав свого Творця, не знаєш, хто є правдивий Бог». Почувши се (Олаф), злякався дуже й спитав: «Хто ти, Господи, щоби в тебе міг я вірити?»

Голос відповів: «Іди в Грецію, там тобі сказано буде ім’я Господа Бога твого. Як будеш слухати його науки, здобудеш вічне життя і щастя, і напоївшись правою вірою, повернеш багато інших від блудів до спасіння, бо Бог тебе поставив, щоб ти багато народів до нього привернув». Побачивши і прочувши се, ніби зійшов з скелі, а сходячи, бачив місця страшні, повні полум’я й муки, чув ревний плач і багато страшного; тут ніби пізнав він багато другів і князів, що вірили ідолам, і дізнався, що та мука приготована для короля Валдамара і королеви. Се все так його стурбувало, весь слізьми облився і з великого страху не спав.

Після сього Олаф сказав своєму війську збиратись до походу: «Постановив я йти в Грецію». Так і зробив, за добрим вітром приїхав до Греції, там знайшов славних і правовірних учителів, які навчили його імені Господа Ісуса Христа. Так напоєний він був тією вірою, що раніше йому вві сні була об’явлена; далі знайшовши якогось доброго єпископа, просить його, щоб охрестив його св[ятим] хрещенням, якого давно бажав, і прилучив таким чином до громади християнської, і так зараз охрещений був. Тоді попрохав єпископа, щоб з ним поїхав в Русь і ім’я Боже проповідав язичеським народам; єпископ обіцяв поїхати, якщо й він разом поїде, бо тоді й король, і інша старшина менше буде противитися, якщо він йому ревно помагати буде, аби з того який плод вийшов, і церква Христова собі щось придбала.

[Єпископа сього ред[акція] Ганнлауга зве Павлом; про охрещення Володимира оповідає так:

«Нарешті за намовою королеви конунг скликав великі збори; коли зійшлося багато старшини і велика сила народу, і збори сталися, конунг Олаф устав і сказав так: «Сподіваюся, що ти, конунг, розумом своїм розумієш, як вже тобі згадував, що далеко більше випадає й тобі й усім іншим, і багатим, і бідним, вірувати в єдиного Бога, творця, що сотворив небо і землю, і всі речі видимі і невидимі, що дає вічне, безконечне спасіння всякому, хто право вірить в нього, й праведно служить, аніж блудити в такій пітьмі, вірити в неправдиві ідоли, що не можуть нікому й помогти нічого, коли самі з міста рушитись не можуть, як хто їх не понесе чи повезе, як то вже давно я казав тобі, коли ще не мав ніякої відомості про Бога, – що все мені здавалося нерозумним їм служити. І я до того всякої праці та клопоту доложу й ніколи не перестану проповідувати вам ім’я Боже, поки не виведу тебе, конунг, і цілого сього народу з темної й блудної стежки, якою занадто довго йшли, на ясні стежки надії на вічне спасіння».

В відповідь на його бесіду сказав конунг Валдамар так: «З того проміння, що світить з гарних твоїх намов, приходжу я до гадки, що звичай християнський далеко ліпший від нашого; та довге призвичаєння до давньої віри не дає мені розбирати в належних до неї річах, і розум мій мені каже, що мені дурному не випадає зрікатися віри, якої трималися мої родичі й предки один по одному завсіди, увесь час. Тому в сій тяжкій справі послухаю думок інших, і перш за все – королеви, бо вона далеко від мене розумніша, а далі – всеї старшини й радників наших».

Сю бесіду конунга прийняли всі з великою похвалою, а як утихли, королева так почала: «Сей Олаф прийшов до тебе, конунг, як ще був хлопцем, визволившись перед тим недавно з вигнання і великої неволі, прийняв ти його незначного чужинця, й вигодував та виховав ласкаво так, як свого сина; він покористав з того, й як тільки літа дозволили йому до чогось узятись, він ревно скріпляв і побільшував твою державу; придбав він ласку всіх добрих людей; а виїхавши на недовгий час, став вірним і корисним порадником володарям, хоч їм і не завдячував стільки, як тобі. Тому думаю, що він щиро й поважно дуже підносить ту гарну справу, в якій виступає речником, і вона всім розумним здається спасенною. Совість пригадує мені матір твою, конунг, що наперед знала про сього чоловіка, і що багато розумних і свідомих людей пророкувало, що буде тут вихований чоловік, що не тільки сю державу окрасить сяйвом блискучого свого розуму і знання, але його добра воля й по інших місцях процвіте красно. Я се з лиця його давно вже пізнала, і зараз же тоді, та й потім завсіди я його вище ставила від інших хлопців; се правдивіше, ніж що хотіли деякі злі люди нашу любов обвинуватити». Так закінчила королева, і всі її красномовність і розум хвалили.

Збори скінчилися на тім, що з ласки Божої і з намови королеви всі обіцялись прийняти праву віру. Тим часом прибув з Греції єпископ Павел, здавшися на Олафа, і охрестив, і в правій вірі затвердив конунга Валдамара і королеву Алогію і весь нарід їх. Се приніс вірний слуга (Олаф) Бога небесного перший плод своєї праці Господу своєму, ще нехрещений, подібно до Св. Василя, що перше явно возвістив св[яту] віру, ніж охрестився. І се, що оповідано про проповідь віри християнської Олафа Тригвасона в Гардарику, не є неправдоподібним, бо і славна, і для знаття корисна книга, звана Imago mundi [картина світу], ясно свідчить, що народи, звані русами (Rusci), поляками (Palovi) і уграми, зверігулися до християнства за часи Оттона Третього. В деяких книгах сказано, що імператор Оттон ходив з військами на східні краї (що лежать коло Балтійського моря) і там, по багатьох місцях, привернув народ до християнства, і що Олаф Тригвасон ходив з ним разом».]

Олаф, отже, поїхав і вернувся до Русі; прийнято його привітно, як і раніше. Тут зоставався він якийсь час, радячи королю і королеві часто, щоби зробили те, що їм випадає: бо далеко ліпше вірувати в Бога правдивого і Творця, що сотворив небо й землю і все що на них. Також доводив, як то не випадає могутнішим людям в такій темряві блудити – вірити в такого Бога, що жадної помочі не може вчинити, і на його всю вагу покладати: «З вашим розумом можете зрозуміти, що ми правду вам проповідуємо; і я ніколи не перестану вихваляти вам правдиву віру і слово Боже, щоб могли всемощному Богові плод принести».

Король довго противився й не згоджувався відкинути свій звичай і культ богів, та за ласкавою поміччю Божою зміг зрозуміти, що велика різниця між вірою, якої тримається, і тією, що Олаф проповідує. Часто доводив (Олаф) красними бесідами, що то помилка з їх вірою попередньою, і з жертвами, і що то розуму противне, а християнська віра і краща, і ліпша; до того прийшов ще й голос королеви, що також, за ласкавим натхненням Божим, за те встоювала, і так король з усіма своїми прийняв святий хрест і правдиву віру, і всі мешканці його краю стали християнами. Потім Олаф звідти рушив, а слава про нього велика йшла скрізь, куди він не простував, не тільки в Гардарику, але і в північних краях: і та світла слава, і славні вчинки, що чинив щодня, вже й тоді розпросторились на північ до Норвегії [Се оповідання саги одному з видатніших істориків давньої церкви руської проф. Голубинському послужило за підвалину до виводу, що християнство на Русі розповсюджували дружинники норманські. Другою підвалиною є згадка літописна в оповіданні про християнську присягу вояків Ігоревих: «Мнози бо бѣша Варязи христьяни»; але літописець з своїми поглядами на давню дружину руську, як на варязьку, може, тільки й хотів того сказати, що між дружиною (=варяги) були християни. Щодо оповідання саги (Рафн догадувавсь, що воно пішло з зле зрозумілої відомості «Imago mundi» і не признавав за ним жадного історичного значення) про вплив Олафа на розповсюднення християнства на Русі, то тут є очевидне побільшення; чи не обмежувалось все справді на охрещенні Олафа самого: тож відомо, що саги взагалі дуже побільшують вплив і славу своїх героїв. Цікаво, що Олаф приймає хрест в Греції, після служби в Русі; цілком можливо, що нормани здобували відомості про християнство через зносини з Візантією в руській службі; але абсолютно не можна собі уявити, щоб в тих відносинах Русі з Візантією брали участь виключно скандинави, що були на Русі, а русини-слов’яни – ні; ба, вони ще могли в Візантію знати дорогу далеко раніше, ніж стали ті скандинави до Русі приїздити, тож і не потребували варязької проповіді до розповсюдження християнства в Києві й на Русі.].

Примітки

… Шлецер дав дуже суворий осуд про саги як історичний матеріал… – йдеться про працю: SchiözerA.L. Algemeine Nordische Geschichte. – Halle, 1771.

… редакція Одди належить до другої половини XII в. – серед дослідників немає єдності щодо часу створення цієї редакції; її датують від 1160 до 1190 p., див.: Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе (с древнейших времен до 1000 г.). – М., 1993. – С. 122.

… Олаф уродився 969 р. – згідно з даними ісландських королівських анналів Олаф народився у 968 – 969 p., на Русь потрапив у 977 – 978 p., покинув її у 986-987 p., помер 999 – 1000 р. (Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе (с древнейших времен до 1000 г.). – С. 119).

… перші звістки про заходи коло неї належать до часів Ярослава (похід 1070 р.)… – тут йдеться про похід Ярослава Мудрого на чудь у 1030 р.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 118 – 127.