Помпеї

Михайло Грушевський

Друга неминуча екскурсія з Неаполя – для культурного чоловіка далеко більш інтересна і більше привабна – се Помпеї, воскрешене з двотисячолітнього сну античне місто, з усіма дрібними, найінтимнішими подробицями старого життя.

Уже по перших розкопках в Помпеї і ще перед тим – в сусіднім Геркулані, в другій половині XVIII в., їх результати викликали загальну сенсацію. Спочатку особливо робили враження знахідки геркуланські, багатіші, цінніші з артистичного погляду – бо се місто не було обшукане різними копачами по свіжих слідах події й пізніше так, як обшукувано Помпеї. Р[оку] 1755 була заснована спеціальна «Геркуланська академія» (accademia Ercolanese) для студіювання і публікування знахідок, і її публікації викликали загальну сенсацію.

Вінкельман, авторитет в класичній археології й історії штуки, дав вираз свому ентузіазму для сих розкопок в писаннях 1760-х рр. Шіллер шумним віршом привітав се життя, поглинене і несподівано віддане нам наново землею. І що далі розширявся круг находок, що більше використовувалися вони в науці, в літературі, белетристиці, штуці, тим популярніші ставали і в широкій публіці сі воскрешені міста, а центр ваги пересувався на Помпеї, де величезна маса відкопаного матеріалу відкривала перед сучасниками широкий образ буденного, приватного життя римського міста в нечуваній деталічності. І вони стали одним з популярніших, загальноприйнятих цілей для сучасного паломництва.

В противенстві до Неаполя, міста грецького, Помпеї служать показником римської культури І віку по Хр[исті]. Місто було оське, залюднене осками, але під той час воно вповні було латинізоване, вповні перейняте сучасною римською культурою. Немало причинилося до того заложення тут на початку І віку перед Хр[истом] римської колони, з римських вояків – вчинено було се як кара на помпеян за участь їх в повстанні італійських міст проти римського режиму в 91 р.; у міста була забрана третина грунтів і на них осаджено вислужених солдатів-легіонерів.

В р. 63 по Хр[исті] Помпеї зруйновані були землетрусом і по тім наново відбудувалися, властиво, відбудовувалися, бо деякі публічні будинки так і не встигли бути відновлені, як р. 79 наступила звісна катастрофа, досить докладно описана в листах Плінія Молодшого, котрого стрий Пліній Старший, бувши при фльоті в Мізенськім порту, поїхав був в Стабії, в сусідство Помпеїв, і згинув тут під час катастрофи. Помпеї були засипані дрібним вулканічним камінним градом на яких 2–2.5 метра, а потім залляв се потік попелу з водою, лігши на то верствою на метр–два. Більшість людей утекла; згинуло з загальної людності, яку обраховують, 20 до 30 тисяч, з яких дві тисячі, що зосталися в місті.

Місто зосталося не відновлене і не відкопане – в нім греблися тільки за цінними річами; пізніше відси тягли різний будівельний матеріал, мармур особливо. Розкопки розпочато, як я вже сказав, в середині XVIII в., після одної припадкової знахідки статуї і бронзової посуди. Спочатку, одначе, шукали тут тільки статуй, бронз, цінних річей; розкопані будівлі, обшукавши і обдерши їх, на початках засипали наново; пізніше лишали їх відкритими, але все скільки-небудь цінне і вартне забиралося звідси до неаполітанського музею, до мозаїк і стінних фресків включно, що зрізувалися з мурів і переносилися також до музею. Се не перестали робити і в новіших часах, коли розкопки прийняли вповні науковий і плановий характер (від р. 1860).

Таким чином, на місці лишився сам голий скелет відритого міста; тільки для прикладу один дім – «дім Ветіїв», domus Vettiorum, полишили без змін так, як його знайдено, не розбираючи нічого, тільки підреставровано місцями і накрито деякі часті дому дахом, щоб не нищилися від дощу фрески, та в інтересах публічної моральності позабирано з місця під замок деякі «неприличні» предмети: сучасна італійська адміністрація не хоче зостатися позаду від старих пап, що поналіплювали фігові листки на неприличні місця статуй в своїх музеях. Сей дім – найцікавіше, що мають тепер Помпеї, і можна побажати тільки, щоб таких «нерушених» домів адміністрація розкопок лишала більше, не жалуючи коштів на їх консервацію і обслугу, а менше дбала про збагачення неаполітанського музею. З другого боку, всі ті доми, де все цінне забране, зовсім непотрібно замикаються ще на замок – злодіїв такі кратчасті дверки не спинять, а публіці непотрібне утруднення – приходиться чекати сторожа, щоб відчинив, вишукувати його, не кажучи вже про дрібні оплати за се. Майже всі цікавіші доми й ін. будинки позамикані таким чином, і се непотрібно утрудняє оглядання старого міста.

Ціле місто займає 662 кв. метрів [sic!]; з того відкрито досі коло половини, і то важніша частина міста – форум, базиліка (судова зала), ринок (macellum), торгові ряди (лавки з матеріями), т. зв. Евмахія по імені жриці Евмахії, що їх побудувала, два більші храми Зевса і Аполлона і кілька менших, лазні (терми), два театри – більший і менший, також амфітеатр (цирк) на другім, ще не відкритім кінці міста. Але невідкрите обіцює ще багато, і може дуже багато додати інтересу місту, коли воно по можності буде заховуване на місці, як тепер до того змагають.

Розкопки поступають дуже помалу; стане їх, при теперішнім tempo, на довгі десятки літ, і, може, се й ліпше – чим пізніше відкопуватимуть, тим ліпше се зроблять, ліпше заховають, зручніше відреставрують, матимуть до того більше коштів, зручності і знання. Місце обдертого скелета – голих цегляних мурів, які бачить перед собою теперішній турист, може заступлять зручно доповнені, відновлені доми, які воскресять перед ним старе місто в його повнім вигляді, а не в самих тільки натяках, як тепер.

Як я вже сказав, Помпеї були вибудувані наново протягом 16 літ між катастрофами 63 й 79 рр. Тільки деякі публічні будинки, – як напр., базиліка, або храм Зевса, – зісталися в розвалинах до самого 79 р. Через те місто, старе само по собі (в історичних звістках згадується від IV в. перед Хр[истом], але існувало ще давніше), мало в 79 р. дуже одностайний, «модерний» характер, і через те дає незвичайно яскравий, одноцільний і колоритний образ римської культури того часу – 60–70 років, а заразом – тип другорядного римського міста тих часів.

Через склепіння міської брами (так зв. морська брама) повз старого храму Венери, оберненого на маленький музей, турист входить на головнішу улицю старого міста, що йде між базилікою й храмом Аполлона на форум, далі до великих терм, а виходить, мабуть, на другий кінець під амфітеатр. Проминувши просторий, але гірко знищений і обідраний форум, такі ж убогі останки храму Зевса і веселий, на червоно помальований ринок, вступаєш в тісний лабіринт домів. Узькі улиці, 4 до 8 м вшир, дають посередині узький проїзд для возів, вистелений старим брукуванням – величезними брилами лави, на якім століття вирізали глибокі колії коліс. По обох боках високі хідники для пішоходів. Для переходу з хідника на хідник через улицю положені великі камінні брили і проїздити через них було немалою штукою. Взагалі весь уличний рух був головно пішим, і проїхати кіньми або волами через місто було завданням нелегким.

Місто забудоване тісно; внутрішні двори домів і часом невеличкий городчик – от уся свобідна просторонь. План дому звичайно зложений з двох таких внутрішніх дворів: переднього, більше, так сказати, офіціального – атріума, і заднього – перістіля, де скуплене було більш інтимне і господарське життя дому. До них прилягають покоїки, переважно тісні й маленькі: все життя, вся робота проходила на тих ясних, відкритих дворах, – коли не за домом. На улицю виходили або склепики, крами, що займали фронтову частину дому і давалися в найми, або рівні гладкі стіни. Улиці серед приватних домів, отже, не визначалися красою – та були й тісні до того. Краса дому відкривалася доперва всередині, коли через вхідний коридорик чоловік вступав на внутрішній двір, прикрашений басейником з неминучою фігурою серед нього, й перед ним відкривалися весело помальовані покої, що виходили на сей дворик.

Доми побудовані з лихого матеріалу – цегли, дрібного каміння і всякого роду фрагментів з старих домів; сей лихий матеріал покривала штукатура, розмальована фресками на білім, чорнім і особливо червонім, так званім помпеянськім тлі. Багатство декорацій незвичайне; мармури й бронзи були уділом багатих, фреска – загальноприступною декорацією.

Без Помпеїв ми б не мали поняття про малярство сих часів; вони дали безконечний запас фрескових образків і мозаїк на різні міфологічні, побутові, жанрові теми. Яка шкода, що їх приходиться переважно оглядати не на місці, а в залах неаполітанського музею. Тільки з сильним напруженням фантазії, проходячи сими безконечними рядами обдертих і напіврозвалених сірих мурів з того будівельного сміття, можна собі уявити їх колишній, веселий, усміхнений вид – калейдоскоп романтичних сцен з міфології, безконечні ряди граціозних, легких хороводів і процесій ніжних німф, брусоватих селенів і похотливих сатирів, що усміхалися з своїх червоних, білих, чорних плафонів, заохочуючи до безжурної й легкої радості життя останніх мешканців сих домів.

Був час спочинку під сильною рукою нового цісарського режиму по бурях і неспокоях попередніх століть, і всякий чоловік, до котрого оберталося життя своєю ясною стороною, хто мешкав в сих веселих домах серед тихих водограїв, веселих фресків і мозаїк, а не в тісних і понурих норах, призначених для «фамілії», як називали тоді рабів, – спішив узяти від життя все, що могло воно дати доброго, приємного, не журячися клятими питаннями політики чи етики…

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 575 – 578.