8.09.1902 р. До Ф. Вовка
Криворівня | Криворівня, 26.VIII(8/IX).902 |
Варіанти тексту
|
||
Високоповажаний Земляче!
Щойно переслали мені Ваш лист зі Львова. Я ще на селі, й за браком листового паперу, пишу Вам на сім бібулясі. Франко вже поїхав до Львова, Гнатюк ще тут, але незадовго і він і ми вже їдемо.
Що Ви пишете про складання статей, то їх можна б складати й зараз, та я боюсь, що зайнявши ними письмо, друкарня потім дуже по маленечку складала б Вашу статтю про мікенську культуру, а ся стаття, як я міркую, буде довша. (До речі, чи звістні звісні Вам замітки (мало важні) про мікенську культуру в Галичині Деметрикевича в IV т. «Materiały antropologiczne»?) Тому ліпше почати складати від сеї. Два тижні невеликий час, а я скажу друкарні, щоб спішили ся. До перших же статей можна б зараз сказати робити кліші.
Коли, як пишете п.Гнатюкови Гнатюкові, маєте так багато матеріялів матеріалів і маєте час їх обробити, то можете застерегти для себе й дальший том вже тепер, мотивуючи тим, що відступили Шухевичу два томи зряду. Се б полекшило полегшило Вашу редакційну теку.
Супроти материяльних матеріальних своїх тіснот Ви могли б забажати від Виділу задатку на рахунок сього тому, гульденів з 200-300. Я певний, що Виділ згодиться, тільки супроти теперішнього формалізму його в грошевих справах (я від них по звістній звісній кризі зовсім відсахнув ся) зверніться листом до нього; а я вже піддержу.
Щодо материялів матеріалів про Дитину, зібраних моїм свояком з Київщини, то я б, коли Ви вже не хотіли б дати їх в однім томі (хоч се було б може найліпше), думав, що їх що найбільше можна розділити на дві частини, і дати в двох ріжних різних томах, з ріжними різними иньшими іншими материялами матеріалами. Материяли Матеріали сі п.Гнатюк Вам пошле. Вони інтересні; є там де що зовсім нове, але вони в стані хаотичнім. Як би Ви мали час і охоту їх упорядкувати й обробити, то се було б найліпше. Як ні, то може б поручите се п.Гнатюку?
Питаєте мене про свою «кандидатуру» на львівську катедру кафедру. Се вже ніяка Staatgeheimniß, бо Барвінський уже багато літ – правда що таємничо говорить – особливо Українцям про сю Вашу кандидатуру, а також про Міщенкову (що навить навіть не відписав на запитання, чи їде до Галичини), а потім як підніс її він у Відні, була вона і по газетах, правда – без Вашого імени імені.
Меж Між нами сказавши, ся кандидатура належить, на мій погляд до тих бальонів з мила, які Барвінський пускав, щоб показати, що мовляв і він чогось добивається і щось може зробити. Поки що реальний результат з піднесення ним справи сеї катедри бачу той, що Поляки вийшли з ходатайством до міністерства про засновання заснування на львівськім університеті катедри антропольогії антропології й етнографії, розуміється польської й сю ми мабуть незадовго дійсно побачимо. А зрештою запитайте Ви самі Барвінського, як справа стоїть – що мовляв Вас кличуть до Петербурга, так як бути?
На університет студенти вернули ся, та тільки під окликом політичної роботи, і як буде при сим оклику – самім по собі симпатичному, йти академічна робота, ще не знати. З університетом усе – навіть з професорами Русинами, яким моє поведення здається занадто радикальним – я зірвав зовсім і обмежуюся ходінням на виклади і роботою серед студентів.
Дуже прикро, що Ви пишете про Ваші материяльні матеріальні обставини. Тяжко радити Вам іти до Петербурга (про колекцию колекцію політично скомпрометованих, що зберає збирає тепер Академія я чув уже) – утонути в морі російської науки. Та не повертається язик і радити Вам іти до Львова, як я колись Вам радив. Гіркий руський громадський хліб – бачу се на своїх ближчих приятелях і співробітниках. Взагалі тут у Львові постали дуже прикрі відносини, тяжка і задушлива атмосфера.
Питали Ви мене про своє, а тепер хочу спитати Вас про своє. Свою «Історію» я хотів би бачити в перекладі на якусь світову мову. Не тільки тому що не хотів би, аби деструктори моєї роботи занапастилися її в українськім виданню (з українців навіть ніхто рецензії дати не спромігся! А як стогнали за «українською історією»), але також і тому, що се причинилося й до популяризації нашої національної ідеї (Німці все ще не можуть добре відріжняти відріжняти Ruthenen і Rumänen).
Розуміється, ніяка фірма не візьме на себе видання власним коштом (я переписувався уже про се), але я подумав повернути на се деякі свої фонди, так щоб якась фірма дала частину накладу, а я також. Питання лише, якою мовою? Я прихиляюся більше до німецької, а то з тих причин:
– на німецьке легше й дешевше можна згодити перекладчика.
– у Німців історична книжка знайде більше читачів.
– у Німців скорше можна, мабуть, знайти накладчика, що щось би й свого гроша схотів у видавництво вложити.
Але хотів би почути ще Вашу гадку. Як чоловіка пізнаного добре з французькими відносинами. Поки що пертрактувати буду лише про видання перших трьох томів, на які маю або властиво [..?] буду мати, коло 3000 гульд[енів].
Здоровлю Вас сердечно!
Щиро до Вас прихильний
М.Грушевський
П.Гнатюк вам посилає свій поклін.
Ага! Як маєте Κρυηταδια, то буду за неї вдячний. А Вам може б мої Розвідки й Материяли Матеріали придали ся? («Історію» Ви, певно, дістаєте з Товариства?)
Примітки
Науковий архів Інституту археології НАН України, ф. 1, № 1929.
Вперше надруковано у часописі «Родовід» (1997, № 15, с.61-62) за автографом. Лист є відповіддю на лист Ф. Вовка від 1.09.1902 р. Ф. Вовк відповів на цей лист 27.10.1902 р.
Що до матеріалів про Дитину – йдеться про двотомну працю Зенона Кузелі «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу», що вийшла друком у VIII і IX томах «Матеріалів до українсько-руської етнології (Львів, 1906-1907) за матеріалами, зібраними Марком Грушевським на Київщині.
Грушевський Марко Федорович (1865-1938) – кузен М.Грушевського, священик, етнограф. Перший дослідник родоводу Грушевських.
Деметрикевич Влодзімеж (1859-1937) – польський археолог, родом зі Східної Галичини, професор Ягелонського університету. Досліджував неолітичні поселення у Дрогобичі, Перемишлі й Теребовлі.
Міщенко Ф.Г. – професор класичної літератури Київського університету, член «Старої громади».
Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 166 – 167.