Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

4. Нігілізм і догматизм

Михайло Грушевський

Сею психологічною драмою вичерпується зміст роману. Деякі побічні епізоди, як роман Плошовського з Лаврою, як любов до нього німецької артистки Клари Гільст, щирої й простої дівчини, що не пожалувала своєї репутації, аби його доглянути, коли лежав він хорий в Берліні, втікши з Плошова під впливом одного з своїх вибухів ремства й обурення, – такі епізоди змальовані коротко, также, як і деякі другорядні особи роману; тому визначається він цілістю і єдністю форми. Що психологічний процес проведено натурально і глибоко, сказав вже я вище.

Але ми не можемо задовольнитися тільки тим, що талановитий автор щасливо розв’язав психологічну проблему в своїм романі. Від знаменитого літературного утвору ждемо ми ще чогось іншого.

Автор хотів дати антитезу духового нігілізму fin du siecle і елементарного катехізму традиції. Катехізм устояв перед атаками нігілізму, узброєного всім блиском природженої талановитості, світовим досвідом і останніми словами сучасної культури. Показалося, що бездогматність не переможе догмату, що спостереження, зроблені на грунті безпринципного життя, не можна прикласти до людей з догмами. Се так, але чи побідив догмат? Я думаю, автор не задоволявся лише першим результатом, що він не хотів представити Анєльку в ролі обложеного міста, де оборонці погинули від трудної облоги, а не здалися. Для нього, безперечно, Анєлька є типом позитивним; він малює її фарбами ідеалу жіночого (чи справедливо – про те буде ще мова), ми ждемо, що вона не тільки відіб’ється від бездогматного чоловіка, але й сама вплине на нього, защепить в ньому своє життя. Думаю, що й автор хотів сього, але мені се не ясно, я не бачу сього, а розмірковуючи, думаю, що сього нема.

Чи вплинула Анєлька, чи любов до неї, на світогляд Плошовського? Він зауважує якось по дорозі, що «більшість його давніх поглядів подерлась на шмаття, як стара одіж», що він стоїть на границі містицизму, але се не показує переміни. Треба пам’ятати, що Плошовський – «скептик в квадраті», що і свій скептицизм приймає скептично; він не матеріаліст чистої води, він не негус ідеального змісту життя, він тільки в собі його не має, та й і не набуває. На початку свого дневника він записує:

«З сього не виходить, щоб я був атеїстом, ні! Давнішими часами, як хто не признавав духу, то казав собі – матерія, і тим себе заспокоював. Тепер тільки самі задавнені філософи стоять на такій задавненій точці… Тепер мені легко буде представити становище свого розуму. Ось воно: не знаю, не знаю, не знаю!» А коли він вмирає тому тільки, що не може пустити Анєльку саму в ту пітьму загробну, про яку так само нічого не знає, як і давніше, і записує: «що більш я боюсь, що більше я не знаю, то більше не можу пустити тебе саму, не можу, моя Анєлько, й іду»… Він як стояв на границі абсолютної негації і містицизму, так і зостався, справедливо зауваживши, що «ніхто не стоїть так близько до безодні містицизму, як крайній скептик».

Але, може, переміна перейшла поза теоретичним світоглядом його в сфері практичній? І тут не бачу я переміни. Правда, відносини його до Анєльки перемінились, але перемінились під впливом обставин зверхніх. Він і давніше не обмежувавсь чисто зоологічними враженнями; він уважав ще давніше, що є різниця між ними і античним чоловіком, що сучасний чоловік має в душі своїй, як він каже, багато горичних вивертів. Такою гориною було почуття ласкаве, жалібне до Анєльки, але й се почуття не видаляє егоїзму з його любові до неї. Платонічність її не була послідком переміни у Плошовського духового організму.

«Я знаю добре, – записує він недовго перед кінцем, – що я обіцяв (вище він се об’ясняє так: я зрікся цілого щастя, щоб одержати хоч половину, а захотів ліпше хоч так володіти Анєлькою, як не володіти зовсім). Непохитна воля Анєльки виключає всяку можливість прояву моєї злої чи доброї волі».

Правда, можна б ще сказати, що Плошовський міг зле аналізувати своє становище духове, не помічає тих нових елементів, що в ньому з’явилися за час тих тяжких мук духових, але сього не видко з фактів, з тих вражень, які він протоколізує. І коли він на свою любов, на її необорний характер дивиться як на випадок хоробливий, я думаю, що то була правда.

І от, передумуючи, я думаю, що нігілізм був відбитий, мав фіаско, але догмат не переміг його, не опанував ціною тих всіх мук душі Плошовського, що Анєлька вмерла даремно.