2. Роман «Без догмату»
Михайло Грушевський
В найбільш простій, а разом в найбільш повній і щасливій формі визначається се в першім романі «Без догмату», романі, що може уважатись chef d’oeuvre’-ом Сенкевича, а разом признаний за одну з перлин сучасної всесвітньої скарбниці літературної. Він уложений весь в форму дневника героя – форму дуже невдячну; інтрига роману дуже проста і розказана в значній мірі формою оповідання, а не діалогу, фігур небагато, і психологічний аналіз героя над собою йде через увесь роман нічим не прикритий, незвичайно тонкий і широкий. Треба було незвичайно майстерного виконання, щоб ся безконечна протоналізація тонких вібрацій нервових не знудила читача, і се треба признати автору. Правда, часами сі протоколи стають трохи довгими і важкими, але глибина аналізи, оригінальність і разом натуральність вражень викупають се і дають роману право на назвисько класичного утвору.
Герой роману – потомок багатої й аристократичної родини Лєон Плошовський, вихований за границею, переважно в Римі, своїм батьком, талановитим, хоч і непродуктивним дилетантом-любителем штуки, визначається і він незвичайно тонкою духовою чи нервовою організацією; багатою задатками талантів вдачею, але разом дилетантизмом, поверховістю. Скептицизм роз’їв традиційні принципи, вложені в нього вихованням, не давши натомість нічого. «Я скептик в квадраті, – каже він за себе, – се значить, що я скептично приймаю навіть свій власний скептицизм».
Наслідком сього – повний нігілізм духовий, пустота, існування «без догмату». Се розуміє й сам герой; тонка вигострена аналітична вдача дає йому можливість ясно і тонко розуміти свою вдачу, й се побільшує тільки його муку.
«Мені взагалі здається, – каже він, – що я людина, може, трохи попсована, але порядна, чи, краще сказати, така, що поки що висить в повітрі, не опираючись на жадні догмати, чи то релігійні, чи громадські. В мене нема мети, якій я міг би присвятити своє життя, тому мені так і погано. Коли йде до розв’язання якоїсь задачі життя, мій скептицизм відбирає в мене сили, ум, заплутується в лабіринті дрібниць, воля не має на чому опертись, і вчинки мої залежать почасти від моїх нервів, почасти від зверхніх обставин». Одинокий регулятор, який знаходить в собі він, се естетичне почуття, що здержує його від неестетичних збочень; не дає йому розминутись з карним кодексом, як він зауважує; коли він зводить жінку Девіза, його непокоїть тільки мізерне поводження її чоловіка; «я хотів би краще, – каже він, – щоб сей чоловік не був таким нужденним, хорим, одно слово – не був таким бідним сопляком. Я маю препогане враження, наче ніби вдарив паралітика».
Плошовський розуміє своє становище, розуміє свої сили і свою неміч зробити що-небудь з ними. Причина – неміч волі; він знає, що «добрі люди» жалкують, що він нічого не хоче робити, і зауважує: «Добрі люди не уважають, що треба вміти захотіти». Се почуття його тяжко мордує, непокоїть, він надає собі саркастичний титул «генія без портфеля», а причину шукає по расових ознаках, в слов’янській непродуктивності, improductivité slave, в польськім характері [65], то просто в дегенерації. «Я родивсь на світ з дуже вразливими нервами, що обточила культура цілого ряду поколінь», – зауважує він спочатку, і потім не вертається до сеї думки про дегенерацію.
«Я думав не раз, – каже Плошовський, – що якби не мав маєтку, то я мусив би за щось узятись». Але дідичне багатство визволило його від потреби братись за щось і при браку енергії лишило серед тієї громади, для якої існують самі свята без буденних днів, без жадної мети, окрім втіхи.
«В великосвітськім порожнім житті, – каже він, – яке провадимо всі ми, що не ставимо перед собою жадної високої мети, не віддаємося жадній високій ідеї і разом з тим не маємо потреби працею заробляти на кавалок хліба, – женщина ніколи не злазить з сцени – всі ми на неї дивимось, до віку до неї лицяємось і нарешті так до неї призвичаїмось, що залічуємо до звичайних гріхів життя».
Отсе «заняття» тих сфер стає фахом і Плошовського, що й культивує його з великим успіхом, поновляючи репутацію свого батька необорного Лєона, Leon l’invincible. На сім же грунті і зустрічається сей герой «без догмату», різнорідно освічений чоловік з тонким аналітичним розумом з женщиною тихою, непоказною, з нехитрими, але міцними моральними догматами.
Примітки М. С. Грушевського
65. «L’improductivité slave може існувати само собою, а геній без портфеля – сам собою, се наш справжній привіслянський овоч. Ще розкажу – ім’я моє легіон. Я не знаю жадного кутка землі, де пропадало б даремно стільки блискучих талантів, де й ті навіть, що дають дещо, давали так мало, нечувано мало, як порівняти з тим, що дав їм Бог».