10. Громадські ідеали персонажів
Михайло Грушевський
Отже, перший догмат, виголошений устами п. Снятинського, нам не конче подобається. Ми хотіли б бачити женщину не на олтарі, а на широкім шляху світового поступу. Але там польській женщині ще місця немає. От що каже один з видатніших людей другого роману, маляр Свірський:
«Візьмем, наприклад, Завиловського і панну Костеллі. Він напрацювався з дитинних літ, бився доволі з всякими перешкодами, доволі надумався і дав щось світу, а вона? Чисто як канарка в клітці! Дадуть їй води, цукру і насіння, а вона має тільки дзюбиком перебирати своє жовте пір’ячко й цвірінькати. Чи не так? Ми страшенно робимо, пані Поланецька! Цивілізація, наука, штука, хліб і все, чим світ стоїть, – все се нарешті наша справа. А се робота величезна! За се легко казати, а підняти тяжко. Чи то справедливо, чи натурально, що вас від того усувають, я не знаю і в сій хвилі мене не се цікавить, але взявши все під розвагу, зостається вам одно – любити, – принаймні хоч любити вмійте!»
Тільки!..
Другий догмат, вложений в уста Снятинського, як ми бачили, – то громада. Догмат великий і важний, коло нього хотіли б ми більше спинитись, та, на жаль, в обох романах він – наче бракує! Ціла антитеза з того боку заходить між сими романами і попередньою трилогією, де все крутилося коло справ громадських, патріотизму, національної боротьби. Се факт дуже характерний. Об’яснити його цензурними обставинами трудно, бо за політикою для громадських інтересів зостається ще дуже-дуже широке поле.
Літерат Снятинський («Без догмату») – одинока особа, у якої громадська користь займає визначне місце, – є метою його діяльності. Але не можуть же громадські інтереси стати монополем писателів.
Громадський інтерес виступає часом і в інших, але дуже мало. Так різьбяр Лукомський і маляр Свірський мають певний краєвий патріотизм; стара Плошовська теж – дорікає братові, що той хоче віддати свої колекції Римові, а не свому краєві; вона ж займається філантропією. Громадський підклад мають змагання декого з шляхти задержати при собі грунтові маєтності – се уважається за обов’язок. Ненароком чуємо, що один з Хвостовських укладає народну гігієну, і т. ін. Але се все або платонічно, або десь виступає на другім, на десятім плані, – не грає значної ролі в житті. Найвиразніше се дає себе чути на центральній фігурі другого роману, фігурі, що має представити собою сіль землі, надії польської громади.
Ми бачили, Поланецький ставив між дезидератами урегулювання відносин між іншим і до громади. Урегулював він їх просто тим, що любить громаду і радий при потребі для неї жертвувати. Не треба об’ясняти, що громаді від такої платонічної любові не тепло і не холодно, а жертви в критичний момент не заступлять потреби неустанної праці громадської. В звичайнім, регулярнім житті Поланецького ми зовсім не бачимо громадського інтересу; він відступає на десятий план, і вся увага його лежить в збиранні гроша, в будові власного щастя і духового спокою. Правда, він підкладає й під се певну мету громадську.
«Він бачив перед собою постать гарної і урівноваженої людини, доброго чоловіка, доброго батька, що робить і молиться, в свята водить дітей до костелу і живе життям незвичайно здоровим з морального погляду. Він думав, що громада, як числить більше таких членів, була б більше сконсолідованою і здоровою, аніж та, що складається з темних голів на споді, з софістів, дилетантів, декадентів і всяких подібних фігур з переверненим мозком – вгорі, або, як на іншім місці каже автор, – «від своєї громади вимагав він простоти, звичаїв суворих, переконаний міцно, що тільки на тім грунті можна розвинути в громаді здоров’я й силу відпорну».
Але не треба довго придивлятись, щоб побачити, що ся громадська мета грає ролю більш аніж другорядну в житті і діяльності Поланецького. Я наведу маленьку дрібничку. Аферист Машко береться заповіт Плошовської, що віддала все майно на добродійні заклади, уневажнити на користь спадкоємців, між ними – і Плавицькі. Мариня не задоволена такою задачею – відібрати гроші у бідних, і ми можемо се зрозуміти. Але Поланецький, переказуючи Машкові погляд жінки, анітрошки не виявляє свого співчуття. Очевидно, громадський інтерес його не обходить.
Але і в Марині громадський інтерес – слабий; в згаданім епізоді вона виступила, бо доброчинність входила в зміст традиційного катехізму. Але та ж Мариня, поважаючи чоловіка за його практичний комерційний талант, не цікавиться знати, на чім заробляє капітали її чоловік, в чім його діяльність. Мені пригадується маленька подробиця. Йде мова про той же тестамент Плошовської ще перед шлюбом Поланецького.
– Я хотіла б бути дуже багатою, – каже Мариня Поланецькому.
– Чому?
– Пам’ятаєте, ви казали, що хотіли б мати стільки, щоб заснувати фабрику і кинути фірму? Я запам’ятала се і як кожен має свої жадання, то й мені б хотілося мати багато, багато грошей!
Се подобало б ся її чоловікові, значить. Тільки!..