«Історія України-Руси»
Михайло Грушевський
Моєї «Історії України» [«Історія України-Руси до початку XI віку», т. І, 1898, с. IV + 496 («Збірник історико-філософської секції», т. І). Т. II, 1899, «XI–XIII віки», с. 403 («Збірник», т. II). Т. III, 1900, «до року 1340», с. 700 («Збірник», т. III і IV). Т. IV, 1903, «XIV-XVI віки – відносини політичні», с. 532 («Збірник», т. VI і VII). Перші томи вже розійшлися, і з нового року почне виходити нове видання, з якого зроблять і німецький переклад для видання, яке здійснюватиме фірма «В. G. Teubner» у Ляйпціґу.] досі вийшло чотири томи, які охоплюють період до кінця XVI століття; подальшу я збираюся викласти у чотирьох томах. Перший том починається з історії території – огляду археологічних слідів людини на території від Карпат до Кавказу, від палеолітичної культури до історичної – елліно-сарматської.
Розглядом питання про прабатьківщину індоєвропейських і, зокрема, слов’янських племен встановлюються вихідні точки пізнішої слов’янської колонізації (наскільки це можливо за сучасними відомостями), а далі йде огляд неслов’янської колонізації південноруських теренів: грецька колонізація Чорномор’я, іранська степова (скіфи, сармати, алани), фракійська, до якої можна з найбільшою ймовірністю зарахувати найдавніші карпатські племена, германська (бастарни й готи) і, врешті, азійська, турецько-фінська міграція (гуни, болгари, хозари, авари, угри, печеніги) [С. 1 – 91 і 341 – 378 (примітки).].
Другий розділ містить нарис слов’янської колонізації південноруської території – історію заселення й огляд розселення окремих племен на цій території; досить велике місце відведене встановленню західної і південно-західної границь південноруської колонізації (вони найменше зрозумілі у наших джерелах); розділ закінчується оглядом втрат, які зазнала південноруська колонізація під натиском печенізької орди [С. 92 – 143 і 371 – 391.].
Третій розділ присвячений культурі й побутові південноруських племен у період розселення й утворення держави, на підставі лінгвістичних, археологічних та історичних відомостей: господарство і промисловість, побут, торгівля, людина – її фізичний і психічний тип, релігійний світогляд, поховальні й весільні обряди, родинне життя і суспільна організація [С. 144 – 229 і 392 – 411.].
У четвертому розділі подано історію утворення Руської (Київської) держави – вказано на слабкі сторони нашої літописної традиції, а далі викладено відомості про початки державної організації, незалежно від теорії варязьких початків Русі: зібрані найдавніші відомості про Русь, вказівки на процес формування території Київської держави, а далі зроблено огляд її історії в X столітті (Олег, Ігор, Ольга, Святослав) [С. 230 – 300 і 412 – 426.]. Сюди ж відносяться два екскурси в кінці тому: про Початковий літопис [С. 439 – 459.] та про норманську теорію в історичній літературі (історія і критика норманізму) [С. 460 – 479.]. Останній розділ присвячений завершенню будівництва Київської держави за Володимира [С. 301 – 341 і 426 – 438.].
Другий том складається з двох частин – перша (І–III розділи) викладає історію Київської держави, її розклад і занепад, до середини XIII ст. [С. 1 – 180 і 307 – 348.] ; друга складається з нарисів, присвячених окремим південноруським землям – Київській (до якої приєднано невеликий нарис Турово-Пінської), Чернігівської і Переяславської, їх території, історії, культурного й суспільного життя (розділи IV і V) [С. 183 – 267 і 348 – 361.]. Останній розділ присвячений степовому Чорномор’ю, решткам південноруської колонізації у степу й тюркській колонізації (печеніги, торки, половці, їхні колонії на Русі, прихід монголо-татарів).
Третій том розпочинається нарисом галицько-волинських земель; окремий розділ, цікавий своєю цілковитою новизною, присвячений угорській Русі – тут зібрані вказівки угорських документів XII–ХІІІ століть про угорські провінції, заселені русинами [С. 1 – 110 і 447 – 523.]. Наступний розділ присвячений історії Галицько-Волинської держави XII–XIV століть (до 1340 року) [С. 111 – 204 і 523 – 578.]; третій – долі Подніпров’я під татарським пануванням, яке супроводжувалося цілковитим занепадом тут державного життя й культури [С. 205 – 238 і 578 – 594.].
Друга половина тому (близько 320 сторінок) містить нарис політичного й суспільного ладу, економічних умов, побуту і культури південноруських земель у період їхнього самостійного державного життя (X–XIV століть): державна система і міжкнязівські стосунки, політична організація земель, князь і віче, адміністрація і суд, церква й церковне управління; суспільний лад – стани; економічні стосунки; право як культурно-побутове явище; приватний побут – родинне життя, тогочасні вади в уявленні церковної літератури і вплив християнства; церковне життя; мистецтво, освіта, книжність і літературна творчість.
Том IV присвячений зовнішнім політичним подіям XIV–XVI століть, що вплинули на долю південноруських земель і врешті призвели до того, що південноруські землі були об’єднані під владою Польського королівства. Його перший розділ присвячений історії окупації південноруських земель Великим Литовським князівством і Польським королівством у XIV столітті та боротьбі між ними за галицько-волинські землі [С. 1 – 87 і 357 – 411.].
Другий розпочинається польсько-угорською суперечкою за Галичину, а далі переходить до подій кінця XIV і початку XV століття, які потужно вплинули на стосунки Русі, Литви й Польщі та визначили їхню історію в подальші століття: унії 1385 року і трактату про приєднання земель Великого Литовського князівства безпосередньо до Польщі; опозиції цій «інкорпорації» у В[еликому] Литовському кн[язівстві] на чолі з Вітовтом; знищення майже самостійних князівств, з яких складалися південноруські землі Великого Литовського князівства і перетворення їх на звичайні провінції [С. 88 – 156 і 411 – 441.].
Третій розділ описує боротьбу південно- і західноруських князів та боярства з неприхильною до них політикою литовсько-польського уряду, конфлікти автономістської програми Литовської аристократії з централістичною політикою Польщі; окремий розділ розповідає про долю Чорномор’я, утворення Кримської орди, її стосунки з польсько-литовською державою і татарські спустошення, що починаються від початку XV століття [С. 156 – 282 і 441 – 480.]. Останній розділ присвячений довершенню унії і приєднанню решти південноруських земель до Польщі [С. 283 – 356 і 480 – 496.]. Pendant до цього огляду зовнішніх стосунків буде т. V, присвячений суспільній і культурній еволюції південноруських земель у литовсько-польський період – майже завершений, він почне виходити, мабуть, за рік.
Я дозволив собі детальніше викласти схему мого курсу, позаяк, за винятком нещодавно надрукованого в «Киевской старине» огляду перших трьох томів, я не знаходив у російській науковій літературі жодних відомостей про нього; тим часом особи, що займаються історією давньої Русі й західноруською історією, можуть знайти у ньому не одну корисну вказівку.
[Із зарубіжних відгуків дозволю собі навести кілька рядків з огляду берлінського професора Брікнера про перші два томи «Історії» у виданні «Archiv für Slavische Philologie» (т. XXII, с. 293): der Varfasser ist ausserordentlich belesen, zeigl kritischen Takt, sichere Schulung unci Methode und hat uns ein schönes, verlässliches, lesbares. Werk geschaffen, dem gleiches lange nicht jede, auch ältere slavische Litteratur zur Seite stellen kann. [Упорядник добре володіє матеріалом, демонструє критичний такт, добрий вишкіл і методику. Він створив для нас гарний читабельний твір, з яким, зокрема з огляду на обсяг, важко співставити будь-який інший, в тому числі і давнішої слов’янської літератури]. З огляду на такий відгук стороннього й досить авторитетного вченого гадаю, що й російським читачам моя «Історія» могла б дати певну користь, особливо для тих галузей південно- і західноруської історії, які зазвичай відносять до російської історії.].
Примітки
…нове видання, з якого зроблять і німецький переклад для видання, яке здійснюватиме фірма «В. G. Teubner»у Ляйпціґу –німецький переклад вийшов тільки у 1906 р. під назвою: Geschichte der ukrainischen (ruthenischen) Volkes. – Leipzig, 1906. – Bd. I: Urgendeschichte des Landes und des Volkes Anfange des Kiewer Staates / Autorisierte Übersetzung aus der zw. ukrainischen Aufgabe.
…за винятком нещодавно надрукованого в «Киевской старине» огляду перших трьох томів, я не знаходив у російській науковій літературі жодних відомостей про нього – див.: Доманицкий В. Рец. на: Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 1 – 3. – 1897 – 1900 // Киевская старина. – К., 1902. – Дек. – С. 186 – 193. Цей же автор у 1903 р. прорецензував наступний 4-й том монументальної праці М.Грушевського, див.: Доманицкий В. Рец. на: Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 4. – 1903 // Киевская старина. – К., 1902. – Дек. – С. 163 – 171.
…з огляду берлінського професора Брікнера про перші два томи «Історії» у виданні «Archiv für Slavische Philologie» (т. XXII, с. 293) – див.: Brückner A. Hruszewski M. Istorija Ukrainy-Rusy. – Lwiw, 1899 – 1900 // Archiv für slavische Philologie. – Berlin, 1900. – T. XXII. – S. 293 – 300.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 511 – 514.