Львів

Михайло Грушевський

В № 4 «Села» подали ми види найстаршої і найпершої столиці українських земель – Києва. Тепер подаємо види другої, молодшої столиці наших земель – міста Львова. Молодший він від Києва значно. Київ був столицею наших земель уже тисячу літ тому, а Львів став значним городом тільки в ХІІІ віці, тому 600 літ, та й недовго перед тим став городом: своє ім’я одержав він на честь князя Льва, сина українського короля Данила; мабуть, як були хрестини або « пострижини» Льва (така тоді була церемонія), назвав Данило сей город на його честь, в 1230-х роках.

Сто літ пізніше стає Львів столицею Галичини. Старий Київ тоді дуже підупав, через погроми та неспокої татарські всі його покинули. В Галичині ж тоді жилося спокійніше, і Львів в XVI віці, тому триста-чотириста літ, стає найбагатшим і славнішим городом на всі українські землі та вважається їх столицею. Найбільше там було різних майстрів, митців усяких, багатих крамниць тощо.

Але все було в польських руках, а українці не мали ніякого права. Навіть в середині міста не позволяли їм мати домів, могли селитися на передмістях, а в самім місті (городі) – тільки на одній улиці, що й звалася улицею Руською (бо українці в Галичині звалися тоді й досі звуться по-давньому русинами, а мова їх – мовою руською, а та, що у нас звуть руською, – звуть московською або російською). Не позволяли за польських часів ані до ремісничих цехів належати, ані купецтвом займатися. Через те українці у Львові були дуже підупали. Церкви довго були майже одиноким проявом українського життя.

Аж в 1570 – 1580-х роках розвинулося славне братство українське, засноване при церкві Успенія на Руській улиці. При нім було заведено гарну школу українську, друкарню, шпиталь для убогих. Се братство є й тепер, тільки вже давно не має того значення, як тоді, коли було воно осередком (центром) усього народного українського життя не тільки для Львова, але й для великої часті українських земель.

Навіть в Київ виписували учених людей з Львова, як там почало будитися українське життя, і перші початки просвітньому життю Києва положили галичани, особливо львів’яни за часів Сагайдачного і перед ним. Потім у Львові поляки придавили українське життя і воно тільки за останню сотню літ, а особливо за тридцять-сорок літ знову починає підійматися. Українці купують та будують доми для своїх товариств різних, заводять гарні магазини, книгарні, бібліотеки, музеї, школи, збираються будувати театр, добиваються, щоб був у Львові український університет і таке інше.

На першій картинці бачите Львів, як він виглядав в часах Сагайдачного. На горі стоїть замок (кріпость), між горами, над маленькою річечкою Полтвою розложилося місто, обведене мурами з баштами. З-за мурів виглядають дзвіниці. Третя дзвіниця [з] правого боку – се братська церква. Навколо мурів передмістя, обведені парканами. На горі з лівого і з правого боку бачите герби міста.

На другій картинці – катедральні (собори) церкви св. Юрія, «Святий Юр», як його звуть там. Стоїть за старим містом, на горі. Нинішня церква побудована тому півтораста літ; це найкраща церква у Львові.

Тепер Львів має коло 200 тисяч народу. З них половина поляків – прихожих усяких і таких, що спольщилися з українців і німців, котрих тут було багато, – скликали їх з різних сторін, аби заводили всяке майстерство й торгівлю. Українців тепер несповна четверта часть, але їх число зростає і приходить все до більшої сили з кож дим роком, і певне, що як не ми, то діти наші побачать Львів українським містом.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 13 травня. – № 19. – С. 5 – 6. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 345 – 347.