Георгій Кониський

Михайло Грушевський

Георгій Кониський, архієпископ Білоруський, що прославився як оборонець православної віри в землях українських і білоруських, що тоді до Польщі належали, має також почесне місце в історії української літератури. За молодших літ він був професором в Київській академії, що тоді була найвищою українською школою; учив у ній літератури, письменства, і, як інші професори, укладав також театральні п’єси (представлення), які представляли на свята студенти академії.

Тоді сі п’єси так укладалися, щоб мали часті побожні, писані мовою книжною, підхожою до церковної, і часті веселі, написані народною мовою. П’єса, написана Кониським, називалася «Воскресеніє мертвих». Вона була представлена 1746 року і дуже сподобалася як своїми поважними, так і веселими частями. На Україні їх довго пам’ятали, переписували і рівняли ті веселі його українські «інтерлюдії» (так звалися ті веселі представлення) до найкращих заграничних комедій. Для прикладу випишу мову селянина, що тішиться з доброго урожаю:

Тото кажуть, або так балагурять люде,

Що будто мудрагелі вгадають, що буде.

Аж і вгадали, завтра! Хто то можеть знати,

Що нам його святоє маєть грішним дати!

Хоч пак вони по йонам [По звіздах.] мудрощей доходять,

Та ба, не дойдуть того, як нивки зародять.

Куди пак їм те знать – таки кажу сміло,

Бо то не їх, то наше, господарське діло.

Ми то люде пахарні, все веремя знаєм,

Коли яке насіння в поле засіваєм.

Дай-бо і до віку так як у мене зродило!

Коли б тілько без капости в цілости доспіло!

Бо ми за його ласку і святую волю

Орем і сієм на всякого долю,

Щоб невимовно перше чим світять одмінити [Свічки до церкви одмінити.]

Да і чим курят у оній [До церкви кадила.] в крамарів купити.

Треба ж і роковщину, що школу зучає [Дякові до школи роковщину.].

І тому тим у оній отсе зриває [Паламареві, що свічки у церкві зриває.],

Треба ж і тим що миркають [Дячкам.] що-небудь уткнути,

А того пак що пака [Попові, що «пакає» («паки каже»).] сим тим це одбути.

Ще ж то і на правенти [Доходи.] – тільки б з того дбати.

І себе б то і саму [Жінку.] з дітьми годувати,

Аби ми були годні да Його хвалили.

Така була українська мова тому сто шістдесят літ, і так на ній компоновано вірші та представлення в тодішній Київській академії – тодішнім українськім університеті, де вчилася українська молодь всякого стану, в великім числі (студентів було тоді понад тисячу звичайно), способлялися до всякої діяльності, світської і духовної.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 18 березня. – № 12. – С. 3 – 4. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана 5 березня 1910 р. (Гирич І., Тодійчук О. Щоденник Михайла Грушевського за 1910 рік // Український історик. – 2002. – Ч. 1-4. – С. 107).

Подається за першодруком.

…укладав також театральні п’єси… – бібліографію праць Г.Кониського див.: Українські письменники. Біобібліографічний словник. – К., 1960. – Т. 1. – С. 363-373.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 303 – 304.