[Рец.] В.Б.Антонович. Археологическая карта
Киевской губернии

Михайло Грушевський

додаток до XV т[ому] "Древностей" Моск[овського] археол[огічного] товариства, Москва, 1895, 4°, ст. 139+20+мапа

По вопросу об уничтожении Ярославова вала (відбитка з газети "Киевское слово"), К., 1895, ст. 40, 16°

По вопросу об уничтожении Ярославова вала (відбитка з "Чтений" Київ[ського] історич[ного] товар[иства], т. IX), К., 1896, ст. 19

Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее университета св[ятого] Владимира, вып[уск] I: монеты древнего мира (відбитка з київськ[их] "Университетских известий" 1896 р.), К., 1896, ст. II + 286.

Публичные лекции по геологии и истории Киева, читанные профессорами П[етром] Я[ковлевичем] Армашевским и Вл.Б.Антоновичем в историческом обществе Нестора летописца, К., 1897, ст. 87 + рисунок, 16°

Проф[есор] Антонович, розпочавши свою наукову діяльність археографічними виданнями і документальними розвідками, пізніше – щодалі то більше, почав ділити свої наукові інтереси між історією і доісторичною археологією, особливо від Київського археологічного з'їзду 1874 р., де він брав дуже діяльну участь, і останніми часами працює головно в археології, де здобув собі одно з визначніших місць і роль головного репрезентанта українсько-руської археології.

На жаль, в[исоко]п[о]в[ажний] учений, енергічно працюючи над археологічними дослідами українсько-руської території, численними і методичними розкопками та запопадливо слідячи за всякими, навіть дрібними, новинами в сій сфері і нотуючи їх для себе, дуже скупо публікує результати своїх праць. Сі результати він, звичайно, почавши від згаданого київського з'їзду, подавав в формі рефератів на археологічних з'їздах або в Київськім історичнім товаристві, але, здається, чи не одинокий реферат з українсько-руської археології, надрукований в цілості, то дуже інтересна стаття про дністрові печери в «Трудах» одеського з'їзду.

Прегарний початок – давати річні справоздання з видатніших археологічних новин, зроблений в І т[омі] «Чтений» Київського історичного товариства (з 1876 p.), автор занедбав потім, і з його рефератів, дуже славних в археологічнім світі, звичайно зіставались коротенькі, бідні замітки в протоколах, або й того ні. Автор за весь час опублікував тільки капітальну працю про розкопки в землі древлян (обговорена в IV т[омі] «Записок»), та в 1895 р[оці] нарешті вийшла давно приготована автором, предложена ще московському з'їзду 1890 р[оку], але задавнена редакцією, археологічна мапа Київщини.

Тільки той, хто знає близько сучасний стан археологічних відомостей, зможе відповідно оцінити користь і вагу праці, доконаної проф[есором] Антоновичем. Він звів відомості з друкованих джерел – наукової літератури й часописів, з своїх власних неопублікованих дневників, з зібраних ним приватно і досі неопублікованих відомостей; се все розложено в географічнім порядку – по повітах, а в поодиноких повітах – по річним басейнам, і подано з докладним означенням джерел на початку, під титулом: «Джерела, що послужили до уложення мапи». Під кождою назвою осади подані звістки про останки валів, осад, фортифікацій, далі в хронологічнім порядку – нахідки і розкопки, зроблені на її території; в осібнім розділі на кінці автор описує лінії валів, які заховались в Київщині.

Долучений в кінці покажчик географічний і особливо важний – речовий, що систематизує подані в географічнім порядку відомості: останки культури кам’яної, бронзової, залізної, далі – могили, теж поділені по культурах і типах (могили з фарбованими скелетами, кості з попелом etc.), городища, нахідки історичних часів, монети (теж поділені на групи). На долучених мапах Київщини і Києва фарбами означено культуру, значками – характер нахідки. Таким способом автор зробив все можливе, аби улегшити користання з його праці для різних потреб – чи то для ознайомлення з нахідками певної місцевості, чи з нахідками певної категорії чи певної культури. А в тих «Джерелах» подав дуже повний і науково зроблений перегляд археологічного матеріалу для великої частини нашого краю.

Праця ся, на погляд механічна, має свої значні наукові вимоги; проф[есор] Антонович, як глибокий знавець археології, широко ознайомлений з археологічним українсько-руським матеріалом, міг виїмково гарно виконати її, вповні орієнтуючись і пануючи над своїм предметом. Київщина, взагалі найліпше (хоч все ще, абсолютно беручи – дуже слабо) вистудіювана з археологічного погляду, має тепер приступний і вповні науковий підручник для ознайомлення.

Та що всяка людська робота завсігди має чогось до поправлення, то й ми, не роблячи найменшого закиду авторові, піднесемо дещо, що автор, якби схотів, міг поправити при новім виданні (а таке нове видання за яких 5–6 літ конче потрібне для таких видань).

І так на вступі, вичисляючи різні джерела, на підставі котрих зладжений текст, випадало сказати щось про наукову вартість їх, зазначити цілком певні від більш-менш сумнівних; автор, розуміється, ліпше, ніж хто, міг оцінити ступінь певності кождого з них.

При деяких нахідках бажалося би трохи більших відомостей, для того, аби зрозуміти характер культури, заступленої сими нахідками. Часом хотілось би мати від автора вказівку про техніку, яка вона, чия, що про неї автор думає; правда, се можна часом бачити з покажчика, але не завсіди, і цікаво б почути, на якій підставі ся нахідка зачислена в ту чи іншу категорію. Подекуди вичисляються нахідки кількох могил сумарично, накупу, – от, н[а]пр[иклад], на с[торінці] 56 (Романівка) читаємо: в п’яти могилах знайдено дві бронзові бранзолети, спис, глиняна посудина, cyprea moneta [кіпрська монета]; розуміється, часом для одності треба б знати, які речі приходили разом в одній могилі, і то диво ще (як в сім випадку), де автор подає відомості з невиданих джерел.

Часом автор не каже нічого про спосіб похорону, тільки вичисляє знайдені речі (н[а]пр[иклад], с. Бересняги – знов нахідки неопубліковані). Ще менше може дати читачеві гола замітка, що розкопані могили показались скитського типу (се стрічаємо не раз): при дуже широкім розумінні сього терміну у автора (автор зачисляє сюди, н[а]пр[иклад], і могили Гатного, і могили з античними речами) конче потрібні ближчі відомості. Взагалі в[исоко]п[оважний] автор дуже б добре зробив, якби при найближчім виданні розширив відомості про нахідки і розкопки в тексті – се б ще побільшило корисність його праці.

Дещо можна би змінити і в покажчику; н[а]пр[иклад], автор відрізнив нахідки від похоронів, і тому, н[а]пр[иклад], в категорії «грецьких виробів» поминено речі грецького виробу, знайдені в могилах: їх треба шукати в могилах «скитського типу». Не вирізнено осібно кілька могил переходового часу від кам’яної до металічної культури, теж і з нечисленними похоронами бронзової культури: автор не признає існування на Подніпров'ї «бронзового віку», і його погляд в значній мірі оправданий, але є кілька могил ранньої металічної культури, де виступає бронза, і от одна з них зачислена між могили «залізного віку» (Должик), інша – до категорії палених (Самгородок). Вирізнено в осібну групу «золоті і емальовані речі княжого періоду , але не знаходимо інших речей, хоч і їх з рівним правом можна б зачислити до того ж періоду. Але се все дрібниці, які підносимо на випадок нового видання.

Дальші дві брошури представляють два видання – реферату проф[есора] Антоновича, читаного в Київськім історичнім товаристві з поводу поголосок про знищення в Києві слідів Ярославового валу. Справа ся була докладно вже обговорена на сторонах «Записок» (т[ом] IX, Miscellanea), і ми тут не будемо її повторяти; скажемо лише, що окрім самого питання археологічного, ся суперечка причинилася і до прояснення деяких питань давньої київської топографії. Перша брошура подає реферат в початковій його формі, в другу увійшли деякі додатки, власне щодо топографії київської – про сліди бискупського замку і Мініхових фортифікацій (с. 7–8).

Нумізматична праця проф[есора] Антоновича присвячена античним монетам Київського університетського нумізматичного музею. Античний відділ, вправді, не належить до більш важних сього досить багатого музею, але й у нім є цікавіші для нас колекції монет з чорноморських держав; в згаданім томі описано 314 монет з північного берега Чорного моря, головно Ольвії й Босфору, між ними є й примірники досі не описані. В кінці додано опис звісного київського Оболонського скарбу 1876 р[оку]. За виконання роботи говорить вже саме ім’я в[исоко]п[оважного] автора.

Книжечка, названа нами на останньому місці, містить в собі три популярно-наукові відчити – один професора геології Армашевського, інші два – проф[есора] Антоновича.

Відчит проф[есора] Армашевського (с. 1–27) дає огляд геологічної будови околиці міста в зв’язку з будовою України взагалі і переходить потім до найдавніших останків людського життя – палеолітичної й неолітичної культури. На жаль, шан[овний] автор, уділивши розмірно багато (с. 1–21) місця загальному геологічному огляду, досить коротко і побіжно говорить за сліди чоловіка. Особливо треба жалувати, що д[обродій] Армашевський не дав докладніших і ширших відомостей про недавні нахідки на Кирилівській [в]ул[иці]; правда, в І-[му] т[омі] «Матеріалів до українсько-руської етнології» (що видає наше Товариство) д[обродій] Вовк дав докладніші звістки про сі нахідки, але пишучи на основі письменних матеріалів та рисунків, він багато чого не міг сконстатувати, що могли б сказати наочні свідки, особливо проф[есори] Армашевський і Антонович, що від початку слідили за сими розвідками і нахідками; тим часом ми досі мали тільки справоздання по часописах, на котрі не можна часто спуститись, а і в відчитах, опублікованих тепер обома шан[овними] професорами, знаходимо не багато більше: проф[есор] Армашевський присвятив дві маленькі сторінки палеолітичним нахідкам, проф[есор] Антонович півсторінки неолітичним слідам чоловіка, знайденим при Кирилівській [в]улиці.

Другий з ряду відчит (а перший відчит проф[есора] Антоновича) – «Київ у передісторичні часи» (с. 29–59) дає перегляд історії колонізації Києва в зв’язку з колонізацією Подніпров’я, почавши від неолітичних часів і скінчивши Володимиром. Коротенько згадавши (с. 29–33) про останки неолітичної культури, автор переходить до «скитської». «Скитський тип» в сучасній археології є назва наскрізь конвенціональна: нею означають взагалі всі типи залізної культури перед слов’янською міграцією; з певним застереженням сієї назви можна уживати як означення ранньої залізної культури взагалі, як термін не етнографічний, а хронологічний і культурний.

Тим часом шан[овний] автор категорично каже, що скити принесли з собою металічну культуру, заставши тубільців з кам’яною культурою, і на доказ вказує розкопки коло с[ела] Гатного, а нижче на доказ того, що скити займали територію і на північ від Києва, згадує за могили скитського типу (коло Лодижич) – с. 33–34. Я не буду входити в питання про колонізацію скитів в дійсності, але шан[овний] автор признає, що сконстатувати скитську народність могил коло Гатного і коло Лодижич, або взагалі твердити, що найраніша металічна культура у нас була скитська – на се нема підвалин.

Потім шановний автор переходить до готів, приймає Йорданове оповідання про велику державу Германариха, в роксоланах бачить русь і при тім переносить на них згадки про «Rocas = Rogas», і про «Rosomonorum gens», і про боротьбу Вінітара з антами (70 антських старшин Йордана – у автора 70 старшин роксоланських). Роксоланська теорія Русі, на наш погляд, належить до найслабших, а крім того і «Rogae», і «Rosomoni» дуже тяжко зв’язувати з «Roxolani», що виступають у Йордана під власним іменем («Aroxolani» – гл[ава] 12). Рівно ж гіпотеза Вігфусона, що Київ під іменем Danparstad був столицею готів, оперта на дуже слабих основах, як се було признано між іншими і д[обродієм] Дашкевичем, про котрого згадує автор (с. 36).

Щодо Hunnivar – по думці автора се може бути Київ, то передовсім треба по всякій правдоподібності читати се осібно «amnis… quam lingua sua Hunni Varappellant» (як читається в новім моммзенівськім виданні Йордана – гл[ава] LI), отже, се назва ріки, а не міста, далі в уривках Пріска (с. 345–346, вид[ання] Діндорфа) Денгізих виступає в сусідстві Дунаю, так що деякі «Дніпер» тут уважають похибкою Йордана (Wietersheim, Geschichte der Völkerwanderung, вид[ання] 1881, II, с. 322); в усякім разі коли гуни й сиділи на Дніпрі, то, певно, на нижнім, а не коло Києва.

Далі автор переходить до хозарів, вичисляє київські нахідки «хозарського періоду» і ближче зв’язує роксолан з полянами (с. 43). Про роксолан вже не буду говорити, а тільки зверну увагу от на який історично-культурний факт. На основі київської нахідки в оселі Марра автор ставить тезу, що в VIII–IX в. в Києві не вміли ще зварювати (льотувати) метал; варто би зостановитись, чи се можливо супроти наших відомостей про культурний стан слов’янства в сі часи?

Далі (с. 47) говорить про найдавніших київських князів і топографію Києва X в. Тут піднесемо гадку, що існування двох Олегових могил в Києві може вказувати на існування двох князів сього імені в IX–X в., злучених докупи в народній традиції. Сю гадку я признав би не тільки дуже дотепною, але й дуже можливою, бо існування двох Олегів може нам дуже легко об’яснити накопичення фактів на Олегу X в[іку], при тім деякі з них по всякій імовірності далеко старші, ніж кінець IX і початок X в.

В останнім викладі автор дає короткий перегляд історії Києва і Київщини в XI–XIII в. і знов оповідає (с. 74 і далі) про топографію Києва в сих віках.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1898. – Т. XXV. – Кн. 5. – С. 1–6 (Бібліографія).

Автограф зберігається в: Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. 1235, оп. 1, спр. 234, арк. 4-21. Підпис: М.Грушевський.

Антонович Володимир Боніфатійович (1834–1908) – визначний український історик, археолог, археограф, етнограф, нумізмат, громадсько-політичний діяч. Член-кореспондент Петербурзької АН (1902).

«Древности» Московського археологічного товариства – одне з видань Московського археологічного товариства (1864–1923). Виходило в Москві в 1865–1917 pp. Загалом з’явилося 25 томів.

«Киевское слово» – щоденна газета, котра виходила в Києві з 1886 по 1905 рік (загалом 6425 чисел), коли була закрита владою та продовжувала виходити під назвою «Новый век» у січні-березні (90 чисел), після чого була остаточно закрита. Газету видавав Стефан Васильович Кульженко (1836–1906). Наприкінці 1890-х років газета «Киевское слово» була однією з найбільших в Російській імперії (за межами столиць), її наклад складав від 2 до 5 тисяч примірників.

Армашевський Петро Якович (1851-1919) – український геолог, громадський діяч. Проводив археологічні дослідження. Склав геологічні карти Чернігівщини (1883), встановив палеозойські відклади на Волині (1898) тощо. Автор праць: «О геологическом строении Киева» (1896), «Публичные лекции по геологии и истории Киева» (1897) та ін. Віце-голова правління Товариства любителів старовини та мистецтва.

Историческое общество Нестора Летописца – наукове товариство, що об'єднувало дослідників місцевої та всесвітньої історії, політичної історії, церковної літератури, права, археології, нумізматики та ін. Офіційно відкрилося в січні 1873 p., проіснувало до 1931 р.

…від Київського археологічного з'їзду 1874 p. – йдеться про Третій археологічний з'їзд, що відбувся в Києві в 1874 р. В організації й проведенні з'їзду активну участь взяли діячі Історичного товариства Нестора Літописця.

…дуже інтересна стаття про дністрові печери в «Трудах» одеського з'їзду – у М. Грушевського помилка: праця В.Антоновича була надрукована в «Трудах» казанського з'їзду (Див.: Антонович В. О пещерах каменного века на среднем течении Днепра // Труды IV Археологического съезда в Казани. – Казань, 1884. –Т. I. – С. 1–6.).

…капітальну працю про розкопки в землі древлян… – йдеться про працю: Антонович В. Раскопки в стране древлян // Материалы по археологии России. Издание имп. Археологической комиссии. – № 11. – Древности Юго-Западного края. – СПб., 1893. – 78 с. На цю працю М.Грушевський відгукнувся рецензією в: ЗНТШ. – Львів, 1894. – Т. IV. – С. 170-171 (Бібліографія).

Справа ся була докладно вже обговорена на сторонах «Записок»… – йдеться про працю: [Дорошенко Володимир]. Нові археологічні знаходи в Київі // ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. IX. – С. 1-5.

… «Матеріалів до українсько-руської етнології»… – неперіодичне видання Етнографічної комісії НТШ; під таким титулом виходило у Львові в 1899– 1916 pp. (16 томів); у 1916–1928 pp. – під титулом «Матеріали до української етнології» (17–20 тт.). Редактори – Ф.Вовк та В.Гнатюк. У виданні друкувалися матеріали з етнографії, фольклору та археології України. В 1996 р. видання поновлене в Україні.

…д[обродій] Вовк… – Вовк (Волков) Федір (Хведір) Кіндратович (1847–1918) – антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч.

…гіпотеза Вігфусона… – Вігфусон (Vigfusson) Гудбранд (1827– 1889) – ісландський філолог. Від 1884 р. – професор у Оксфорді. Уклав староісландсько-англійський словник (1869–1874). Основні праці: «Sturlunga saga» (1–2 t., 1878), «Icelandic Prose Reader» (1879), «Corpus poeticum boreale» (1-2 t., 1883), «Place of the Hamtheow lay» (1886).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 3 – 8.