[Рец.] Ястребов В.Н. Опыт топографического обозрения древностей Херсонской губернии
Михайло Грушевський
Одеса, 1894, ст. 116 (відбитка з т. XVII «Записок» Одеського товариства історії)
Хаотичне становище археологічного матеріалу щодо України-Русі добре відоме, тому спасенною була ідея зводити весь відомий матеріал археологічний з певних районів – звичайно губерній, що з’явилася від кількох років. Першою спробою, здається, була археологічна карта Київської губ[ернії], з додатком коментарю («Объяснительная записка»), зроблена проф. В[олодимиром] Антоновичем для Московського археологічного з їзду 1890 р. (сю знаменито зроблену працю мало видати Московське товариство археологічне, але, на жаль, вона й досі в світ не вийшла). На з’їзді археологічному 1893 р. була демонстрована подібним чином зроблена карта Харківської губернії] проф. Д[митра] Багалія, также не видана.
Для Новоросійського краю зробив карту до історичної археології на підставі друкованого матеріалу д. П[латон] Бурачков (видана вона в «Трудах» Москов[ського] археолог[ічного] тов[ариства], т. XII).
До сього ж району, як бачимо, належить і нова праця місцевого археолога, д. В[олодимира] Ястребова, одначе з планом цілком одмінним. Обмежившись самою Херсонською губернією, автор не зостався при самій археології доісторичній, а звів весь матеріал археологічний з усіх епох і всіх категорій. Не задовольнившись друкованим матеріалом, він звертався до місцевих мешканців через те ж археологічне товариство, і безпосередньо, і таким способом здобув багато нового матеріалу.
Подібно до попередніх праць він обробив його таким чином, що на основі його уложив археологічну мапу, і в окремій праці звів матеріал під іменами осад. На жаль, мапа лишилася не видрукувана в Одеськім товаристві історії, і маємо тепер тільки текст, видрукуваний в «Записках» товариства і окремо.
За сю працю належить д. Ястребову від усіх, хто цікавий до українсько-руської археології, щира подяка. Він не тільки дуже старанно і пильно звів друкований матеріал, але доповнив його, як бачимо, багатим запасом відомостей, здобутих або особисто, або від своїх кореспондентів. Між ними є багато цікавого.
Так, у відділі зброї чимало находок кам’яного знаряддя вперше публікується; у відділі монет – цікавий клад римських монет з Крилова (мені досі був відомий з невиданої «Записки» проф. Антоновича – «Очерк ист[ории] Киев[ской] зем[ли]», [с]. 389, тільки відомість у д. Ястребова (с. 15) представляє той скарб далеко більшим, ніж та відомість). Особливо є багато нових відомостей у відділах про городища і могили, де знаходимо цілком неопубліковані розкопки (напр., с. 70, 71, 77, 84 – 85, 91 та ін.).
Признаючи, отже, вагу й вартість сій праці, я, одначе, думаю, що автор значно полегшив би користування з зібраного матеріалу, якби обробив його трохи одмінно. На початку (с. 7) автор каже, що ухилився від поділу хронологічного (археологія доісторична і історична, вік кам’яний, бронзовий і залізний) і етнографічного в класифікації матеріалу, не знаходячи певного критерію. Автор справедливо вважає, що на території губернії досі не констатовано існування віку кам’яного і бронзового в властивому того слова розумінні (себто, що осіла людність на тій території якийсь час жила цілковито в культурі кам’яній або бронзовій), або що годі розмежувати пам’ятки античні й скіфо-сарматські, бо ті дві культури стикалися і посполу впливали, виробляючи культурну амальгаму. Се справедливо, але з того виходить тільки потреба певної обережності в класифікації, а не неможливість її.
Полишаючи дальшим студіям констатування кам’яного й бронзового віків, можна такі характерні находки, як бронзові цельти, серпи віднести до бронзового віку, а з того не перестануть вони бути забутками бронзової культури, що, може були занесені перехожими народами абощо. І автор міг би уставити категорії кам’яного віку, бронзового, залізного і новішої культури, а серед залізного відділити пам’ятки еллінської і еллінізованої культури від варварської. Непевні і нехарактерні речі можна було завше в окрему категорію віднести або якось відзначити.
Праці, як згадана, окрім того, що стають ніби проспектом дальших розвідок археологічних, даючи вказівки, де чого можна сподіватись, мають зараз значення джерела для розвідок історичних – до них звертаються, щоб довідатись про давність такої чи іншої оселі, давність її залюднення, друге – щоб вистежити район певної категорії пам’яток (напр., пам’яток культури античної, кам’яної і т. ін.). Чи при тих, чи при сих студіях, план роботи д. Ястребова не показується вигідним щодо користування.
Д[обродій] Я[стребов] поділив пам’ятки на категорії, щодо речі, і досить дрібні: зброя й знаряддя, монети, лапідарні (менгіри, каміння з образами й написами, кам’яні баби), давнина різного роду, майстерні і шахти, кості і похорони, печери і ходи підземельні, дольмени, вали земляні, городища, могили («кургани»). Хто б схотів про певну місцевість довідатись, мусить всі ті 11 відділів переглянути. Хто б схотів прослідити яку категорію пам’яток, также мусить шукати їх в різних відділах, бо, напр., пам’ятки бронзової культури можуть знайтись і в першій категорії, і в четвертій, і в майстернях, і в похоронах, і в городищах.
Поділ відомостей на категорії в тексті не є конечно потрібний, можна під певною осадою подавати всі відомості археологічні. (Так, пригадую собі, уложена була «Записка» проф. Антоновича, і оселі були подані в порядку географічнім, по районам річок, а класифіковані були лише на мапі: хронологічно – фарбами, а щодо категорій – значками). Але неодмінною потребою з’являються покажчики – коли відомості поділені на категорії, як у д. Я[стребова], то покажчик місцевий і покажчик хронологічний (культур, епох), коли де поділені на епохи і категорії – покажчик хронологічний і предметний. Такі покажчики можуть в значній мірі навіть заступити мапу. Ширший предметний покажчик був би корисним навіть при поділі на категорії.
Нарешті, ще одна увага. Там, де автор наводить дати з друкованих джерел, можна, звичайно, обмежуватись більш-менш загальними характеристиками, але де автор подає нові відомості, і міг їх з власної автопсії провірити, часом би читач бажав більше знайти. Напр[иклад], автор згадує про речі з колекції Єлисаветградської школи реальної, що, значить, були в автора під рукою, не описуючи їх ближче, так що годі дізнатися щось про їх давнину (напр., с. 23, 69, 71).
Повторюємо, наші уваги не зменшують вартості праці д. Ястребова, вони дотикаються другорядних точок, а праця зостається корисною вкладкою в археологічну літературу України-Русі.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. V. – Кн. 1. – С. 1 – 3 (Бібліографія). Автограф зберігається в: Центральний державний історичний архів України в м.Львові (далі – ЦДІАЛ України). – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 48. – Арк. 74 – 76. Підпис: М.Грушевський.
Ястребов Володимир Миколайович (1855 – 1898/1899) – український археолог та етнограф. Одним із перших проводив розкопки некрополя Ольвії. Основні праці: «Малоросійські прізвища Херсонської губернії» (1893); «Матеріали з етнографії Новоросійського краю» (1894).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 6 – 8.