9. Кияни зустрічають Хмельницького

Михайло Грушевський

У неділю 17-го грудня 1648 р. в Київі було велике свято: мав прибути Хмельницький Волинським шляхом, від Білгородки. Про се було повідомлено наперед, і місто, духовенство, і все, що було живого в Київі (крім тієї перехованої шляхти, розуміється), готувалось приймати «протектора руського народу і грецької релігії», тим більше – помиреного тепер з королем.

Митрополит Сильвестр Косів разом з патріархом ієрусалимським Паїсієм, що пробував тоді в Києві, чекаючи Хмельницького, з усім головнішим духовенством, з магістратом, з братством виїхав йому назустріч пополудні. Сила-силенна народу з Київа і з околиці рушила теж на Білгородський шлях. Коли Хмельницький зблизився на чолі старшини, на чудеснім воронім багато вбранім коні, з білими перами на соболій шапці, патріарх з митрополитом вийшли з саней йому назустріч з хрестом та свяченою водою. Хмельницький і старшина злізли з коней і підійшли до хреста.

Тут приступив магістрат та підніс гетьману хліб-сіль на срібній тарілці. По сім стала пописуватись Академія: один з професорів виголосив латинську промову, де величав Хмельницького як «Нового Мойсея, опекуна, спасителя, свободителя народу від лядського іга єгипетського», – «для того-то і названий був Богданом – від Бога даний руському народу». По тім пішли многоліття й слави. Сила народу переймала кожний оклик, з замку почали бити «славу» гармати, а далі спудеї Академії стали співати кант:

Вічної похвали от нас єсть достоїн

Храбрий на землі і на морі воїн –

Войск запорозьких Хмельницький старіший,

Вождь ізрадніший.

Отечество над вся паче возлюбивий

І його ради ні во что вмінивий

Розкоші, покой, користі, інтрати,

І вся привати і т. д.

При співанню того канту патріарх запросив Хмельницького в сані митрополита, в котрих вони приїхали, й посадив митрополита по ліву руку, а Хмельницького – по праву від себе. Окружений кінною старшиною і масою народу, поїзд звідти під’їхав до відновленої покійним Могилою Софійської катедри, де його стріло духовенство в ризах і зараз почалося Богослуження.

Отець Кирил теж був між зібраним духовенством і його запрошено звідти на перекуску до митрополита, що приймав у себе гетьмана. Коли він, скинувши ризи, а взявши теплу кирею, з своєю довгою палицею з срібною головкою у руці, виходив бічними дверми з катедри, до нього приступив якийсь молодий та гарний козак і поцілував його в руку.

– Чи пізнаєте, панотче, мене? – спитав він.

– Я – тебе? А ти ж звідки?

– Я Грицько Піщенко, коли пам’ятаєте.

Справді Грицька досить трудно було пізнати. Він обсмалився й наче виріс, мав страшні вуса, поважну поставу і був багато по-козацькому вбраний. Отець Кирил в першу хвилю зрадів з несподіванки й почав з ним чоломкатись, але разом спинився:

– Чекай! Я з тобою, як з добрим, а ти зо мною як? Казав я тобі – не подарую, якщо підеш до війська. Я сподівався з тебе на старості літ потіху мати, а ти науку покинув та бач – який лицар! А був би з тебе добрий богослов! Як ти тоді декламував за Ксенофанеса, га? Тільки то схибив, що казав за ту власть диявольську…

Грицько сумно прослухав тієї бесіди.

– То так мене стрічаєте, отче? – гірко сказав він. – Я скільки разів був в небезпечності, груди свої наставляв, крові своєї не жалував за наш нарід та потішав себе, що стрінете мене, як доброго сина свого народу, а ви натомість…

– Та що ж, – утихомирився трохи отець Кирил, – за заслугу тобі слава, а мені все жаль: наче сина мав і стратив.

Духовенство вже все виходило з катедри, й отець Кирил мусив спішитися.

– Чи ж позволите сього року бодай на кутю прийти, як давніше? – спитав козак.

– Приходь, хто ж тобі боронить? Тільки мені все шкода… – відповів отець Кирил, прощаючись з ним.

Примітки

… мав прибути Хмельницький Волинським шляхом, від Білгородки… – Волинський шлях – давня транспортна магістраль з Києва через Житомир – Новоград-Волинський – Корець – Острог – Дубно – Луцьк, звідси – на Брест-Литовський (тепер м. Брест у Білорусі). У межах Києва цей шлях переходить у міський проспект, відомий з першої половини XIX ст. як Житомирське і Києво-Брестське шосе. Із кінця XIX ст., від початку його забудови, мав назву Брест-Литовське шосе, в 1964–1985 рр. – Брест-Литовський проспект. Сучасна назва – Проспект Перемоги (з 1985 p.). Білогородка – село Києво-Святошинського району Київської області, розташоване на правому березі річки Ірпеня, за 22 км від Києва.

Митрополит Сильвестр Косів (? – 1657) – український письменник і церковний діяч, православний Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Походив із білоруського шляхетського роду з Вітебщини. Активний противник унії Гетьманської України та Московії 1654 p., був також проти беззастережної угоди з Польщею. Обстоював незалежність Української Православної Церкви та її перебування в юрисдикції Царгородського патріарха.

Вічної похвали от нас єсть достоїн… – цитуються перші дві строфи заключного хору віршованої драми «Милость Божія». Вона написана і поставлена на сцені в Київській академії 1728 р. до 80-річчя початку народно-визвольної війни. Це перша українська п’єса, в якій відтворено події 1648–1654 рр. під керівництвом Б. Хмельницького і з’єднання України з Росією. Автор драми невідомий. Твір вперше надрукував О. Бодянський у «Чтениях в обществе истории и древностей российских». – 1858. – Кн. 1. – С. 79–100. Друга публікація подана у вид.: Исторические песни малорусского народа, с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. – К., 1875. – Т. 2. – Вып. 1. – С. 141 – 166.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 116 – 117.