5. Настя сумує за Грицьком
Михайло Грушевський
Грицько справді вигадав для Настусі цілий тиждень. Прийнявши його мовчання за добрий знак, думала вона, що він залишив свою гадку, і тільки тиждень пізніше дійшла до неї вістка, що Піщенко втік. Вона зомліла з жалю й потім розхорувалася так, що отець Кирил не міг собі дати ради. Трошки втішила її записочка, написана до неї Грицьком перед тим, як утік, і передана їй аж пізніше якось через десяті руки. Грицько повторяв свої доводи, що мусить іти в козаки, запевняв надію скоро побачитись, «коли славне військо козацьке своїх ворогів потопче».
«Потопче, але коли ж то буде? І ну ж що з Грицьком до тих часів станеться!» – Настуся тужила і в’яла, а отець Кирил, дивлячися на її тугу, сердито перекидав книжками й посилав нелегкі бажання на голову славного війська козацького.
Тим часом вісті про козачу рухавку ставали все поважніші. На початку весни прийшла звістка, що Хмельницький увійшов у порозуміння з татарами. Коронний гетьман Потоцький бив на ґвалт про новий бунт, а хоч король Володислав накликав його, аби, не допускаючи до кровопролиття, якось спокійно залагодив справу з Хмельницьким, та сих накликувань не слухано, тим більше, що королеві з його ненависним канцлером Оссолінським закидали тайну змову з козаками. Кварцяному війську й реєстровим козакам велено зараз по Великодних святах рушати в похід; обидва гетьмани мали йти з військом.
Великдень був того року ранній; сніг упав у саму Великодню ніч, і люди везли свячене на санках. Звичайна радість Великодних свят багато тратила від сього зимового краєвиду. Ще сумніше було на серці в Настусі, бо звикла стрічати се свято з Грицьком, що, бувало, приходив до них рік річно просто з утрені й розговлявся з ними. Зате з якою увагою слухала вона тих нецікавих давніше воєнних справ! Але з отцем Кирилом не могла вона про них розмовляти, бо той зараз гнівався, починав викрикувати на Грицька й винуватити його, що розбив йому всі плани, – адже він мав женитися з Настусею, стати священиком при Успенській церкві, мешкати з ним разом, щоб не розлучати його з донькою, і з ним разом працювати над многолітньою його працею – щось ніби як догматика в текстах, а по смерті дістати в спадщину його протопопію і його бібліотеку. І отсі всі плани розбивала геть ота Хмельниччина. Як було не гніватись отцю Кирилу!
Примітки
… ненависним канцлером Оссолінським… – Оссолінський Єжи (1595–1650) – коронний підканцлер Польщі з 1638 p., великий канцлер з 1643 p., близький співробітник Владислава IV Вази і Яна II Казимира, після обрання останнього відігравав вирішальну політичну роль у державі; під час Хмельниччини прихильник порозуміння з козаками; видатний оратор.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 112.