Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

10. Кирило відмовляє Грицькові

Михайло Грушевський

Отець Кирил, вернувшися до господи, оповів Настусі свою стрічу з Грицьком, але, помітивши, що вона незвичайно з того втішилася, додав:

– Викинь ти його з голови! Я з його сподівався на старість потіху мати, але мені козака в зяті не треба. – І щоб перервати неприємну розмову, він пішов до своєї світлиці й зачинив двері.

Сі слова були дуже прикрі Настусі, але над усім панувала тепер у неї радість, що Грицько вернувся живий і здоровий, що вона його скоро побачить, і що він, видко, її пам’ятає, коли просився до них на кутю.

Нарешті зблизився і той так жданий Святий вечір. Як звичайно, прибрано було все, й отець Кирил засів до столу «со чадами і домочадцями». Настуся, що нетерпляче чекала й дивувалась, що Грицько забарився, зараз учула, що хтось застукав, і вислала хлопця.

Справді то був Грицько Піщенко. Він увійшов тихенько в синім жупані, підперезаний турецьким шалевим поясом з багато кованою шаблею. Почоломкався з отцем Кирилом і нерішуче став перед Настусею, що за-червонілась і засоромилась, розрадувана й щаслива, що його бачить.

– Ну, Григорію, сідай скорше! – сказав отець Кирил, і Святовечірній обряд пішов звичайним порядком.

Покінчивши з кутею й відіславши службу, отець Кирил зістався при столі з донькою і Григорієм та ще одним далеким свояком, що звичайно з ним разом їв кутю. Пішли оповідання й розмови. Грицько, учасник цілої війни і близький до Хмельницького чоловік, багато чого мав розказати; і не зчулись, як заспівав півень.

Потішений розмовою, отець Кирил казав Грицькові приходити, поки буде в Київі, але, прощаючися з ним, сказав:

– Тільки то пам’ятай, Григорію: я тебе люблю й тобі радий, але зятем я козака мати не хочу, тож і не забирай собі чогось у голову. Було мене слухатись, як казав не йти у козаки.

Завзятий був старий.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 117 – 118.