6. Інтрига роману «Над Неманом»
Михайло Грушевський
Така сцена і дієві люди. Акція п’єси не визначається особливо зложеністю.
Повість починається поворотом Юстини разом з Мартою в свято з костелу до двору пішки, між полями, на початку літа. Дві стрічі трапилися тут їм: до Корчинського двору перегнали їх фаетоном двоє сусідів – славнозвісний пан Ружиц в товаристві бідного шляхтича Кирла, старого трутня, що зложивши господарство з клопотами про родину на плечі жінки, неустанно кружив по сусідніх домах панських, і спеціально був великим приклонником пані Бенедиктової. За фаетоном нагнав їх віз сільський, переповнений дівчатами з Богатировичівської околиці, а поганяв Ян Богатирович, братанич Анзельма, сильний і гарний парубок, з ясним, як золото, волоссям.
Ті стрічі не минули дурно. Юстина впала в око Ружицу, і сей пережитий морфініст заінтересувався нею, скільки ще ставало в нього взагалі сили чимсь інтересуватись. Розуміється, для нього то не була відповідна пара: по з’їденім мільйоні в нього ще зістався гарний маєток, великі конекси, а вона, як знаємо, була «нічим», і він, інтересуючись нею, ніяких серйозних замірів ще до неї не мав. Але його кузина Кирлова, жалуючи свого доброго, хоч і непорядного кузена, не на жарт ухопилася за думку, що женячка з такою гарною, доброю, розумною дівчиною, як Юстина, могла б ще вирятувати його.
Він був не одиноким аспірантом. Жигмунт Корчинський, що вже вспів цілком скучити[ся] своєю жінкою, і ще більше – життям на селі, почув наново сильний афект до колишньої своєї симпатії. На іменинах пані Бенедиктової (се був одинокий день, коли Бенедикт, отрусивши з себе щоденні гризоти господарські, уряджував рік річно гучний бенкет для сусідів) освідчився він до неї, але для Юстини те освідчення не могло бути нічим, як тільки образою, і вона рішучо відперла залицяння кузена. А по тій відправі чекав її з якимись освідченнями, яких вона не розібрала докладно, але відчула нове почуття урази – пан Ружиц.
Кинувши гучне товариство, вийшла вона між укриті недозрілим житом поля, і тут спіткала знову того гарного парубчака з околиці – Яна Богатировича. Вона знала сю родину з оповідань тітки Марти, але не відала, що той Ян від якогось часу очима стежить її всюди.
«Панночка і знати того не може, що я на неї часом дивлюся, і різні думки приходять мені в голову. Сонце малої пташини не бачить, а, одначе, вона починає співати, як воно зійде, і ніхто їй того не зможе заборонити, бо хоч вона живе в низенькому кущі, але має свою пісню і свою волю!..»
Ян відважився тепер, при тій стрічі, заговорити до неї, а проводжаючи до двору, запросити й до своєї загороди, де мешкав з стриєм та нерідною сестрою. Анзельм прийняв її чемно, але без охоти: по тих нещасливих мріях і пробах братерства з панами він дізнав такого розчарування, що не мали для нього ніякої приємності зносини з панами з Корчинського двору. Але Юстина не зважала на те і, довідавшись, що обидва Богатировичі вибираються на могилу Яна й Цецилії, де поновляли монумент, упрошується з ними. Тут і чує вона оповідання про ту легендарну пару, що вже його оповів я.
Ми можемо собі представити, як мусив вплинути на сю енергічну й щиру дівчину контраст між бездільністню й фальшою остогидлих для неї панських кругів та простою, натуральною поезією хліборобського життя, контраст в її положенні, що була нічим там, а тут з’являлася сонцем, до якого з любов’ю й вірою оберталося щире й не замазане серце парубоче; контраст між тою любов’ю, про яку оповідав самотній монумент над мовчазними берегами Неману, і тими освідченнями, які підносили їй ті паничі, «що з такими дівчатами романсують, але не женяться майже ніколи», і їх любов могла бути схарактеризована тими віршами, що прочитала Юстина в присланій їй Жигмунтом книжці Мюссе – колись їх улюбленого поета:
Aimer, c’est douter d’un autre et de soi-même,
C’ect se voir tour à tour dédaigne et trahi…
Ся візита, можна сказати, порішила її долю. Коли трохи пізніше по ній Жигмунт прислав Юстині ту книжку Мюссе й листи, «пробуючи воскресити давню Юстинку», вистачило спогаду про Янка Богатировича, про Яна й Цецилію, аби відігнати сю спокусу.
Під час жнив Юстина вибралася знову до околиці, а здибавши Янкову мати, що, бувши за іншим чоловіком, прийшла в поміч на синове господарство, попросила її навчити жати, і жала з ними потім, а при іншій нагоді брала науку, як молоти жорнами, і т. ін. Чи здавала собі ясно справу з того, куди зайде вона сією дорогою? Досить, що Марта перестерігала її, аби не крутила хлопцеві голови даремно, але вона не перервала по тому своїх візит до Богатировичів.
В дальшім розвої акції відіграє важну ролю весілля сусідки Яна Ельжусі Богатировичівни з шляхтичем з іншої околиці – Ясмонтом. На весілля се прибуває Юстина з Мартою, прибуває Витольд і перша приклонниця проповідуваних ним ідей молоденька Кирлівна. Се мовби поновляються так немилосердно колись перервані зносини Богатировичівської околиці з т. зв. інтелігенцією. По довгих роках Анзельм ходив з Мартою, показуючи їй своє господарство.
Юстина з Яном тішилися першим розцвітом свого кохання, в якім ледве ще собі признавалися; того щастя не порушила незручна авантюра, зроблена найбагатшою «акторкою» (дідичкою) околиці панною Домунтівною, що сподівалася колись мати Яна своїм женихом і тепер завистно дивилася на його відносини до Юстини; джентльменське поводження Яна, що вигородив нещасливу панну перед публікою, залагодило справу. Інша роля випала Витольдові: під час весілля дізналася околиця, що їх процес з Бенедиктом за суперечні грунти, в який вложили вони стільки грошей, програний безповоротно, і ще Корчинському признано значну суму коштів судових; учасникам процесу се грозило цілковитою руїною. Вони звернулися до Витольда і просили бути його посередником між ними та Корчинським.
Пройшла бурхлива сцена між батьком та сином. То було по довгім відчуженні після попередньої суперечки. Витольд застав батька серед вражень від нового листа середнього брата, що зістав російським сенатором; колись в такій самій ситуації вирятувала його любов до сина й надія на нього – і от знову він приходить до нього, але зі скаргами і доріканнями людей, що з ними він став ворогом, замість стати провідником та другом. Ані гарячі поклики, ані широкі теорії не здолали пробити муру, який утворився між батьком і сином: Бенедикт з гіркою іронією й погордою приймав все те, і Витольд з розпуки береться за рушницю, не хотячи прожити тієї останньої проби примирення з батьком.
Та ся трагічна хвиля розбила кригу на серці старого. «Поворотна хвиля» колишніх ідеалів захопила й понесла його; міцне зворушення скинуло з його душі роками зібрану шкаралупу. Справа з Богатировичами була залагоджена: Бенедикт вирікся судових коштів. Спільно з сином цілий день укладав він плани господарства наново, з новими задачами, а ввечері разом поїхали до бору на могилу Андрія, що його й імені довгими роками не згадував Бенедикт, перестрашений сучасними обставинами, загребаний господарськими гризотами.
Тим часом наближалася до розв’язки й історія Юстини. Історія з Жигмунтом була полагоджена; по нещасливім листі з томом Мюссе він ще раз приїздив до неї, але, вернувшись не з більшим поспіхом додому, постановив виїхати доконче за границю і умовляв мати, аби спродала маєток і разом з ним перенеслася до більш цікавих і поетичних країв. Для його матері се було ударом: перед нею вперше цілковито голим виглянув безкраїй егоїзм сина й його цілковита нездатність ні до якої громадської користі, але вона не здалася.
За Жигмунтом прибула до Юстини вже формально сваха від Ружица. Він противився спочатку намовам своєї кузинки, прийняв їх зо сміхом: взяти за себе дівчину з кулявою фанцузчиною і з диваком татком на придачу.
«В таких амфібіях, як наша Юстина, кохатися можна дуже, але женитися з ними неможливо».
– Амфібії! – крикнула Кирлова. – Женщину прирівнювати до жаби!..
– Натурально, – перервав Ружиц. – Сама подумай: благородна (urodzona) і неблагородна, вихована й невихована, бідна й небідна… Одно слово – не знати хто…
Але ідея, що здалася йому на перший раз такою дикою, з часом стала виглядати інакше, розуміється, не без впливу й Кирлової, до якої мав він щиру повагу й прив’язання.
Для Юстини то не було цілковитою тайною; могла вона то помітити і з переміни в відносинах до неї декого з сусід і домашніх навіть. Бідна своячка, «не знати хто» має стати панею Ружицовою! Хто міг би сподіятися для неї такої блискучої партії»! Але що ніхто не адресувався до неї в сій справі безпосередньо, то не мала вона й нагоди свої погляди на сю справу висловити; могла хіба про себе повторяти прислів’я Янкової матері: Wy wiecie jedno, a ja drugie…
Доперва кілька днів по тім славнім весіллі Ельжусі прибула, кажу, сваха – пані Кирлова, велика симпатія Юстинина, з своїм чоловіком і дітьми, вертаючись з гостини в Ружица, і в повнім зборі родини Корчинських переказала Юстині освідчення Ружица.
Розуміється, відповідь згори можна було знати – її поспішила висловити в імені Юстини пані Бенедиктова, а Кирло завчасу заявив свою покірність «будучій пані Ружицовій», але яке було зачудування, коли Юстина, подякувавши, заявила, що не може того освідчення прийняти, бо від учорашнього дня заручена – з ким? – з Яном Богатировичом. Розуміється, стався страшенний заколот. Вправді Бенедикт не дуже трагічно се прийняв; а спитавши Юстину, чи не буде її праця затяжкою й чи не буде для неї прикрою різниця в освіті, він зауважив:
– Ви молоді всі тепер в одну дудку граєте! Але, – додав, – маєте правду за собою, нема що казати! Маєте правду.
Витольд ентузіастично повітав замір Юстини, а й Кирлова, хоч жалувала кузина, не знайшла слова осуду для заміру Юстини:
– Коли розгосподарюєшся вже в своїй хаті, – потиху промовила вона, – віддам до тебе мою Рузю (другу дочку)… до твоєї хати віддам, щоб була тобі помічницею й ученицею та училася власними руками робити коло землі й привикала. – І крізь сльози усміхаючись, додала: – А, може, з часом знайдеш і для неї, як для себе знайшла, якогось гарного й чесного хлопця.
Марта також заявила охоту переїхати з Юстиною до Богатировичів, уважаючи себе безпотрібною в Корчинському дворі; але запевнення Бенедикта, що нею ще той дім і держиться, утішило й спинило її. І по тій мові Бенедикт з Юстиною пішли разом в гостину до Богатировичів.