10. Провідні ідеї повістей
Михайло Грушевський
Таким чином в подібній ситуації герой «Австральчика» приходить до результату цілком відмінного, ніж в попередній повісті: тут цивілізований чоловік переходить в табір «диких», там він вертається в цивілізований світ, з признанням моральної вищості людей з пущі, але з свідомістю своєї безсильності виступити на новий шлях. Різниця залежить від значних відмін в самій особі героїв: Дарновський в порівнянні з Грановським – одиниця, значно менше заїдена «цивілізацією»; він виріс сам в сфері праці й замолоду був тих самих ідей, що привели його стрия й кузина до цілковитої реформи свого життя; тих десять років, що він помалу відбивався і нарешті зовсім відбився й перейшов в ряди кар’єристів, не могли цілковито знищити в його душі інших інтересів, інших поглядів; вони лише приглушили, укрили їх новими поглядами й фразами – до певного часу.
Коли зустрівся він наново з колишніми близькими людьми, сі старі враження стали вилазити нагору й цілковито чоловіка опанували. Інакше було з Грановським: син багатого егоїста, що належав від уродження до аристократичних кругів, він ніколи не мав, правдоподібно, періодів праці й ідейних інтересів, відразу сформувавшися в трутня й сибарита. Тому й враження від Северини й його окруження могли впливати лише на його естетичне чуття, вражали його своєю оригінальністю, але не ворушили в його істоті ніяких глибших моральних основ – в значній часті попросту атрофованих вихованням і життям.
Сею різницею поясняється й певна відміна в конструкції повістей: в «Dwa bieguny» на першім плані стоїть женщина й її вплив на Грановського, в «Australczyk-y» – нові люди, їх життя й погляди; Ірена має своєю особою, розуміється, також важний вплив на духовий процес Дарновського, але вона стоїть на другім плані: для чоловіка з невигаслими до решти інтересами ідейними, з потребою примирення з собою, нових основ життя – важніший був ідейний зміст життя, те прояснення життєвої проблеми, що він знаходив у нових людей, і се в першій лінії тягне його. Любов виступає лише як осолода тих жертв, яких вимагає та цілковита переміна життя. Для Грановського всі ідеї, плани, жертви і т. ін. були те ж, що фарба для сліпого; вони могли займати його лише в тій мірі, в якій відбивалися вони на особі Северини; ніщо інше, окрім неї, не могло б зворушити такого атрофованого чоловіка, як він.
Щодо артистичної вартості, то я поставив би на першім місці «Dwa bieguny», вище і від «Австральчика», і від «Над Неманом». Форма оповідання старшого чоловіка, що з певною іронією споглядає на своє минуле життя й на його окружения, кажу, – певною, бо поза тим життям йому, одначе, світу не стало, дуже добре прислужилась автору. Оповідання стає сатирою на той спосіб життя, сатирою, яка тим більш робить враження, що ведеться в тоні ніби поважнім, чоловіка, що стоїть сам ніби на грунті принципів того життя. Розуміється, при такім способі головне місце в повісті займає сам герой і його цивілізований світ; «дикі» люди з антиподів того світу виступають лише епізодично.
Одначе положивши в основу повісті любов Грановського до Северини й його спостереження над нею й її життям, автор дав все-таки досить ясний малюнок того «дикого» світу й його ідеалів. Контраст «Двох бігунів»: одного, де панує лише уподоба, з цілковитим браком почуття громадського й обов’язку, другого, де особисті симпатії й інстинкти цілковито підпорядковано громадській ідеї, виступає виразно, хоч моглибисьмо жадати собі більш виразного малюнка, більш конкретності в представленні діяльності тих громадян.
Щодо повісті «Nad Niemnem», то я вже зауважив, що деякі епізоди, другорядні для головного плану, шкодять суцільності складу – така історія Жигмунта Корчинського, образки околичного життя (при всій своїй цікавості); задовгі часом і описі природи. Трошки разить і декламація молодого Корчинського, хоч то можна в значній мірі оправдати – дійсним резонерством тих молодечих років. Як зауважив я також, програма нового напряму тут представлена дуже невиразно, більш натяками, більш відчувається, ніж дійсно представляється.
В «Australczyk-у» почувається трохи брак акції; є се психологічна студія, але знову автор не переводить свого аналізу психологічного крок за кроком, очевидно, – не хотячи зробити з повісті психологічного протоколу; той момент, де герой, не цілком свідомо може сам для себе, перемінює позицію й переходить з боку оборонців «паштету» на сторону його противників, якось трохи непримітно й невиразно переходить в повісті; автор в значній мірі зіставляє то відгадувати й доповняти своїм читачам. Неправдоподібність в поводженні «Австральчика», в його короткій пам’яті я вже зазначив. Ще додам, що візита до спустілого палацу займає занадто багато місця, а автор не поясняє нам докладніше вплив сієї візити на психологічний процес Дарновського.
Щодо провідних ідей, вложених в повісті, є й тут певна різниця. Юстина іде в околицю з мотивами передовсім особистого щастя, інакше й мудріше взятого, ніж приймалося воно звичайно в тих шляхетських кругах. Запорукою щастя є для неї любов, поважання до неї в першій лінії; вже в другій, мабуть, стоїть незалежність, праця, і тут злегка приходять елементи громадські, – про світ, що вона вносить в околичні круги. Вправді, поруч з Юстиною стоїть Витольд з ідеєю служби землі, громаді, але се доперва зав’язок.
Сей зав’язок доходить до свого розвитку в «Dwa bieguny». Громадська ідея цілковито панує в кругу Северини. Я позволю собі навести уривок з розмови Грановського з Богурським, співробітником і учителем Северини. На увагу Грановського, що поступ завсігди обіймає лише маленьку, верхню частину громади, відповідає Богурський, що верхи громадські й цивілізація зовсім не те саме, і пастух буває часто більш цивілізованим, ніж який князь, – «у всіх тих випадках, коли пастух більш громадянин (uspołeczniony), ніж князь.
– Але що ж таке, на вашу думку, бути громадянином?
– Жити не лише для себе, а також і для інших; коротше кажучи, бути добрим і корисним для інших. В такім значенні пастух, садячи дерево, що буде давати тінь і овочі тоді, як самого його вже не буде на світі, є більше цивілізованим в порівнянні з князем, що для побільшення своїх утіх вирубає ліси».
Ідея зовсім ясна, хоч трохи притемнена спеціальними місцевими обставинами, через котрі надзвичайної важності громадської набирає, напр., задержання в польських руках земельної власності, піддержання середньої шляхетської посілості, що деінде зовсім ніякої принципіальної вартості не мають.
Знаючи, як трудно ті громадські ідеї на реальнім грунті перепровадити, які з дійсних обставин виникають перешкоди, колізії, серед яких гинуть і заникають найкращі заміри і зістаються безплодними найкращі слова, ми дуже б цікаві знати, як в дійсності ті громадські ідеї перепроваджувались; цікаві також, чи національний патріотизм тих діячів не входив в конфлікт з змаганнями народних мас, часом іншої національності. Але того автор нам не показує, і ми заглублятися в них не маємо права, хоч мусимо зазначити тяжкі моральні конфлікти, коли в народолюбство починають удаватися колоністи іншої національності, з своїм патріотизмом національним. Зістаючись в границях самої теорії, ми тому пієтизму перед громадською ідеєю повинні висловити всяке признання.
В «Australczyk-y» знову на перший план виступає індивідуальність. Ставляється питання: що забезпечує чоловікові більшу суму щастя, чи гоньба за утіхами, кар’єрою, чи повне тяжкої праці й упокорення життя на грунті? Дарновський чує себе нещасливим з першою; не щасливіші були й інші учасники тієї гоньби. – Чи вони щасливі? – питає він, дивлячись на життя родини стрия й меншого Домунта, і приходить до переконання, що хоч життя сих людей також не було рожевою ідилією, багате було різними прикростями, зв’язаними з зриванням з старими відносинами й формами життя, – одначе, мали далеко більше щастя, задовольнення. Коли теорії Стефана взяли цілковиту перевагу над попередніми поглядами Романа, для нього ще зіставалося невиясненим, що могло осолодити ту сувору боротьбу і прикрості, які приносило се нове життя? Розв’язання сієї загадки знаходить він в релігії, що стає для нього релігією терпіння, і – в любові, що стає бальзамом ласки для людської жертви.
Розв’язання проблеми, отже, переходить цілковито на грунті індивідуальних почувань. Коли Роман стоїть на роздоріжжі між старим і новим життям, вибір йому представлявся так:
«треба або зістатися спочивати на гладкій хвилі життя, що приємно тіло пестила, хоч на дні, як то він добре знав, була холодна й трохи брудна; або взяти життя за барки і, борючись з ним, мати тіло в поті й прикростях часто, а лише душу в сферах теплих і чистих».
Громадського елементу, отже, не бачимо тут. Правда, він потроху прохоплюється деінде: в ідеї служения своїй землі, голошеній устами Стефана, і в ідеї обов’язку; в словах Домунта, що натякає на світ, який кидають навколо такі освічені робітники, сідаючи на грунт; в короткій згадці, що до Стефана удавалася сусідня людність в різних справах, а Ірена вчила селянських дітей і т. ін. Все се показує, що люди сі мали в собі громадську ідею, але, повторяю, вона стоїть в повісті десь на дуже далекім плані, а все переходить на розв’язанні задачі особистого життя.
Підвалиною її є християнська ідея, і то християнства як релігії терпіння. Мотто повісті взято з Євангелія: «Щасливі ті, що страждають задля любові, бо їм належить Царство Небесне», і сі слова під час роздумувань Романа на роздоріжжі стають для нього путеводним світлом.
Християнство, безперечно, є релігією в великій мірі соціальною; однак висовування на перший план особистого усовершення не раз приводило до занедбання її громадської сторони, де воно передовсім є релігією любові, а не страждання; так було, напр., не раз і з тим покликом до особистого усовершення, що йде в Росії з іменем Льва Толстого і стоїть в близькім спорідненні з ідеями тілько що переказаної повісті. Безперечно, добрий і моральний чоловік – є дуже добра річ, але доперва тоді набирає він своєї повної вартості, коли приносить свої скарби духовні на службу громаді. Користаючи з вищенаведеного порівняння п. Ожешкової, ми могли б сказати, що пастух, що садовить дерева для будучих поколінь, не тільки корисніший, а може, й симпатичніший від того анахорета, що під тим деревом поставить собі келію і віддасться виключно заховуванню себе в правді й духовній чистоті.