Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Авторські виправлення

Михайло Грушевський

На сьогодні невідомий чистовий автограф оповідання «Бідна дівчина», який надсилав М. Грушевський до Д.Марковича, проте не менш цікавим є первісний, чорновий його варіант, збережений майже повністю. Порівняння його з першодруком дає змогу окреслити характер редакторського втручання. Нижче наводимо основні різночитання між першодруком та остаточним варіантом оповідання; вони демонструють авторську роботу над текстом оповідання майже сорок років потому.

Альманах «Степ» (1886) Збірка «Під зорями» (1928)
У їх три постаті – дві чоловічі, третя жіноча… У їх три фігури – дві чоловічі, третя жіноча…
Гармидер, колотнеча ще стояли в голові і ще одзивалися в вухах і, як то буває, в голову лізли думки, що й геть-то не стусувалися до того вечора. Гамір, метушня ще стояли в голові, ще відзивалися у вухах і, як то буває, в голову лізли думки, що й геть-то не в’язалися з тим вечором.
…наче нас кудись до ката везуть? …наче нас кудись на шибеницю везуть?
Та справді, не великі й радощі тобі: твоя пані спить і жде, щоб когось підхопити… стара дівка… Та справді, не великі й радощі тобі: твоя сестра обгризе тобі знов голову за те, що сама не схотіла поїхати.
Одначе ніхто не обізвався до його; сусіда тільки з нехіттю хитнув головою… Ніхто не обізвався до його. Жартовливе, насмішкувате слово зовсім не підходило під поважну, таємничу тишу зимової ночи. Сусіда тільки з нехіттю хитнув головою…
Смерділо оливою й кислим борщем. Заносило оливою й кислим борщем.
…вона помалу розперізувала, здіймала своє убрання, думаючи про минулий вечір, і кривилася, спогади в неї не дуже були веселі. Вона помалу роздягалася, здіймала своє убрання, думаючи про минулий вечір; ті спогади не були веселі.
…схопився та миттю у другий куток, до якоїсь «красулі»… – прошепотіла дівчина, і так се її вразило, що й пішла зараз: довго плакала.
Плакати таки доволі на віку довелось: скільки вона не зазна себе – завжди себе плачем розважала – спасибі свої сльози, не куповані, – диво, що й досі очі не посліпли. От хоч би, наприклад, скільки плакала вона, як довідалася, що негарна, як узяла утямки, що то вона якась обметиця, не людина межи людей, хоч і чула се вона давно, ще малою… У тій отарі, де виросла вона…
…схопився та миттю у другий куток, до якоїсь «красуні»… І так се її тоді вразило, що й пішла зараз і дома довго плакала. Та се був звичайний кінець – сльози й сльози, гіркі та в’їдливі, як осіння мряка, вічний плач, що їй не жити по-людськи, що вона якась обметиця… Адже в тій отарі, де виросла вона…
…про те й не знали. Чи помітили ви, що як хоче хто дітей похвалити, то про хлопчика каже: розумний буде, а про дівчину: – є, гарна, красуля буде. От де щастя, спасения для дівчини, і хто не достав його, дурно напинається, щоб як-небудь чим инчим навернути. Довго розглядала дівчина лице своє в люстро, рівняла його до лиця самої гарної на місті. Бліде лице, сірі очі, русе, як пагоси, волосся… …про те й не знав ніхто. І то ввійшло в кість і кров, що як хто хоче дітей похвалити, про хлопчика скаже: розумний буде», а про дівчину: «буде гарна». Лише в тому щастя, спасения для дівчини; і котра не дістала його, дурно силкуватиметься чим иншим заступити. Се затямила й вона, і довго розглядала дівчина лице своє в люстро, стараючися знайти в нім якусь красу. Дарма. Бліде лице, сірі очі, русе, як пачоси, волосся…
Спасибі дирехторові, дали гроші, а далі що буде! Спасибі директорові, що наказав дати гроші, а далі що буде!
Змерзнеш, як собака, закутаєшся хусткою своєю, а вона й не гріє – такий тепера крам поганий, і гроші беруть! А тут мати ремствує, вередує, а тут під вікном ледарь усяка збереться та публіку вчинить, вражий писар цькує; як тільки не завісиш, – дивишся, вже стоїть, розглядає, усміхається яка-небудь пика погана, і що ти йому зробиш!… І в очах у дівчини ставало одно за другим… Змерзнеш, як собака, тільки загортуєшся тою хусткою. А тут мати ремствує, вередує, а тут під вікном ледач усяка збереться та публіку вчинить, вражий писар когось нашле. Як тільки не завісиш добре вікна, – дивишся, вже стоїть, розглядає, усміхається яка-небудь пика погана, і що ти йому зробиш!… І в очах у дівчини ставали оден за другим «образки з життя»…
…щоб «як цвіченим людям»… Усі оці писарські джигунясті підходці на лихо річ дуже усім свідома. Дівчина не здалася на підходці його, писар став «допікати». Дівчина мерзла, сидячи в нетопленій хаті, грошей їй не давали, скільки не ходила в правленіє, але се ще нічого! Що дня, скрізь наготує писар яку-небудь уразу: то прийде в гості до неї, наведе з собою таких поганців, як і сам… …щоб «як образованим людям»… Та що казати, усі отсі писарські підходці річ дуже всім відома. Дівчина мерзне, сидячи в нетопленій хаті, грошей їй не дають, скільки не ходить у Правленіє… Але се ще нічого! Трохи не щодня приготує писар яку-небудь «історію»: то силоміць прийде в гості до неї, наведе з собою таких «образованих», як і сам…
Пішли поголоски; нічого правдивого не було в їх, але усе дівчині на догану. А з того пішли поголоски; нічого правдивого не було в їх, але все дівчині пришпилена латка.
Та справді не багато й зробила б! Вона вміла тільки плакать, нудитись, ховатись у свій куток все далі та далі. Ну й нудилась, плакала цілі дні… Та не багато й гнівом чи боротьбою зробила б. Але вона вміла тільки плакати, нудити світом, ховатись у свій куток все далі та далі. Ну й тужила, плакала цілі дні…
Таке життя так допекло дівчині, що був час і вона задумалася, звомпила. Але, хвалити Бога, не здалася й терпіла. Не бувши сміливою, бадьорою дівчиною, вона краще мала терпіти, а ніж здатися на писарські підходці. Вона боялася. Якраз ще на той час на її супліку прийшла в правленіє папірка од директора… Таке життя так допекло дівчині, що був час – і вона задумалася, завагалася. Але хвиля минулася і вона не піддалася й терпіла. Не бувши сміливою, бадьорою дівчиною, вона краще годилася терпіти, а ніж здатися на писарські підходці. Вона боялася. Якраз ще на той час на її скаргу прийшла в Правленіє од директора відповідь…
Так думала дівчина. Так думала дівчина, кинувши розбиратися й присівши на ліжку під натиском спогадів і гадок.
Закахикала її мати за цицовим запоном… Закахикала її мати за перкалевим запоном…
Він з своєї жінки зробив плаксиву, в’їдливу бабу, а з дочки стала знищена, бідна, прибита дівчина. Тим усім з своєї жінки зробив він плаксиву, в’їдливу бабу, а з дочки – бідну, прибиту дівчину.
Зітри гординю, потовчи хіть… Зітри гординю, потовчи бажання…
…замість того, щоб клясти те мізерне життя, що попсовало батька, вони кляли його. Замість щоб лаяти багаття, лають курево, що курить од його, – се то й лихо людське. …і замість того, щоб клясти те мізерне життя, що знищило батька, вони кляли його, як звичайно.
…здригнеться вона своїм одублим тілом… А ще кажуть, що життя наше на те, щоб виробляти себе на все добре!… …здригнеться вона своїм одублим тілом…
Ні Бога, ні ідеалів вона не знала; була тільки батьківська наука, мізерна й погана, бо піддержуючи чоловіка, вона враз і труїла помалу чоловіка; й дівчина живилася нею… Ні богів, ні ідеалів вона не знала. Була тільки батьківська наука, мізерна й погана, бо піддержуючи своєю філософією чоловіка, вона заразом і труїла його помалу; дівчина живилася нею…
Вона уся увійшла у своє сіре, безпросвітне життя й воно дуже впливало на неї. Бурі та завірюхи людські оберталися в недужі повівання, але що є сили вони наддавали впливу на неї, на життя її; вони втратять свою міць – й усе, що красить те життя, стане таким сірим, недужим, нікчемним… Вона вся увійшла в своє сіре, безпросвітне життя й воно хоронило її; усе, що чи ломить, чи красить життя, ставало однаково сірим, недужим, нікчемним…
…зоставивши по собі ще одну болячку на серці, а не розвернувшись пишним цвітом на увесь вік. …зоставивши по собі ще одну болячку на серці.
…вони не перемовилися одно з другим, одначе дівчина згадала про його, лягаючи в той день і потім… …вони не перемовилися й десятьма словами одно з другим, одначе дівчина згадала про його і в той день, і потім…
Дівчина не звикла, щоб на неї так вважали, вона згадувала довго про його й нарешті закохалася. Дівчина не звикла, щоб на неї так уважали, вона згадувала довго про його й гадки її все частіше до нього зверталися.
Посвітлішало трохи дівчині. Довідавшися од самого-таки хлопця, що він вечорами ґуля понад річкою, пішла й вона якось і зустріла його. Довідавшися від нього, що він вечорами виходить на прохід над річку, пішла й вона якось і зустріла його.
Цей випадок розбив її бідне кохання, прохолодив серце, що трохи степліло було; наче той равлик виставив був ріжки з-під своєї халабудки, торкнувся кудись і знову боязко сховав їх. Бог то Святий зна, чому не привітався хлопець, – чи зневажаючи, чи може помітив, що дівчина покоха, й хтів, жалуючи її, кохання те перебити… Ся стріча розбила слабі початки її чуття, прохолодила серце, що трохи степліло було. Наче той слимак виставив був ріжки з-під своєї халабудки, та торкнувся чогось і знову боязко сховав їх…
Бучний вечір, громада… Гамірний вечір, людська громада…
Чому вона бідувала? Хто в тім винуватий, що батько мордував її, що мати дрочиться, лає цілий день? Що вона мерзне у своїй халупі, що мусить бігати за копійку?… Чому вона бідувала? Хто в тім винуватий, що батько мучив її, що мати свариться, нарікає на неї цілий день? Що вона сама мерзне в своїй хижі, що мусить бігати за копійкою?…
…хоч словом ласкавим обізвалися потім, уразивши, окривдивши її?… Та не хоче вона й слова їх ласкавого, нащо воно їй? порубаного – слізьми не загоїш!… …хоч словом ласкавим обізвалися потім, образивши, скривдивши її?… Та не хоче вона й слова їх ласкавого: порубаного слізьми не загоїш!…
…як не штовхала його притьмом яка пелька, або люде?… …як не штовхав його притьмом голод або чужа воля?…
…а тепера ця наука вже більше не гоїла, вона кинула її… що ж робити? І дурно силкуючись надумати, вона нудилась та мордувалася. …а тепера ся наука вже більше не гоїла ран її душі; вона кинула її… Що ж тепер робити? І дурно силкуючись надумати, вона тужила та мучилась.
Наче чоловік розбігся острівцем і став одразу: під ногами яруга і ярують там сизії хвилі; одскочив він з переляку, кинувся на другий бік – і там шумить хвиля, ще на другий – і там. Наче чоловік розбігся й став відразу: під ногами круча й яряться там сиві хвилі; відскочив він з переляку, кинувся в другий бік – і там шумить хвиля, ще в инший – і там так само.
…але думки усе на те звертали, щоб вмерти, – наче того химородника у Гоголевому оповіданню, що куди б не їхав він, якась сила велетня усе тягла його до Карпатів та до Карпатів. …але думки усе на те звертали, що нема иншої дороги, тільки вмерти, – наче того химородника у Гоголевому оповіданню, що, куди б не їхав він, якась сила велетня усе тягла його до місця його кари.
…усе менче та менче пручалося життя в холодних мертвих щелепах… …усе менше та менше пручалося життя в холодних мертвих обіймах…
Дівчина не чула того духу й не бачила трунку, що готувала собі… Дівчина не чула того духу й не бачила того пиття, що готувала собі…
Той ніколи не був голодним, хто видумав «чесну бідоту», той не плакав в холоднім покої, не тискав у тузі голову поклякшими руками… Той, хто видумав «чесну бідність», мабуть, ніколи не був голодним, не плакав в холоднім покої, не тискав у тузі голову задубілими руками…
…або що вона сама звомпить, підняла корця… Поганий дух од сірників шкульнув її в ніс. …або що вона сама стратить рішучість, підняла корця… Поганий дух від сірників заняв її дух.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 496 – 499.