Авторські виправлення
Михайло Грушевський
На сьогодні невідомий чистовий автограф оповідання «Бідна дівчина», який надсилав М. Грушевський до Д.Марковича, проте не менш цікавим є первісний, чорновий його варіант, збережений майже повністю. Порівняння його з першодруком дає змогу окреслити характер редакторського втручання. Нижче наводимо основні різночитання між першодруком та остаточним варіантом оповідання; вони демонструють авторську роботу над текстом оповідання майже сорок років потому.
Альманах «Степ» (1886) | Збірка «Під зорями» (1928) |
У їх три постаті – дві чоловічі, третя жіноча… | У їх три фігури – дві чоловічі, третя жіноча… |
Гармидер, колотнеча ще стояли в голові і ще одзивалися в вухах і, як то буває, в голову лізли думки, що й геть-то не стусувалися до того вечора. | Гамір, метушня ще стояли в голові, ще відзивалися у вухах і, як то буває, в голову лізли думки, що й геть-то не в’язалися з тим вечором. |
…наче нас кудись до ката везуть? | …наче нас кудись на шибеницю везуть? |
Та справді, не великі й радощі тобі: твоя пані спить і жде, щоб когось підхопити… стара дівка… | Та справді, не великі й радощі тобі: твоя сестра обгризе тобі знов голову за те, що сама не схотіла поїхати. |
Одначе ніхто не обізвався до його; сусіда тільки з нехіттю хитнув головою… | Ніхто не обізвався до його. Жартовливе, насмішкувате слово зовсім не підходило під поважну, таємничу тишу зимової ночи. Сусіда тільки з нехіттю хитнув головою… |
Смерділо оливою й кислим борщем. | Заносило оливою й кислим борщем. |
…вона помалу розперізувала, здіймала своє убрання, думаючи про минулий вечір, і кривилася, спогади в неї не дуже були веселі. | Вона помалу роздягалася, здіймала своє убрання, думаючи про минулий вечір; ті спогади не були веселі. |
…схопився та миттю у другий куток, до якоїсь «красулі»… – прошепотіла дівчина, і так се її вразило, що й пішла зараз: довго плакала. Плакати таки доволі на віку довелось: скільки вона не зазна себе – завжди себе плачем розважала – спасибі свої сльози, не куповані, – диво, що й досі очі не посліпли. От хоч би, наприклад, скільки плакала вона, як довідалася, що негарна, як узяла утямки, що то вона якась обметиця, не людина межи людей, хоч і чула се вона давно, ще малою… У тій отарі, де виросла вона… |
…схопився та миттю у другий куток, до якоїсь «красуні»… І так се її тоді вразило, що й пішла зараз і дома довго плакала. Та се був звичайний кінець – сльози й сльози, гіркі та в’їдливі, як осіння мряка, вічний плач, що їй не жити по-людськи, що вона якась обметиця… Адже в тій отарі, де виросла вона… |
…про те й не знали. Чи помітили ви, що як хоче хто дітей похвалити, то про хлопчика каже: розумний буде, а про дівчину: – є, гарна, красуля буде. От де щастя, спасения для дівчини, і хто не достав його, дурно напинається, щоб як-небудь чим инчим навернути. Довго розглядала дівчина лице своє в люстро, рівняла його до лиця самої гарної на місті. Бліде лице, сірі очі, русе, як пагоси, волосся… | …про те й не знав ніхто. І то ввійшло в кість і кров, що як хто хоче дітей похвалити, про хлопчика скаже: розумний буде», а про дівчину: «буде гарна». Лише в тому щастя, спасения для дівчини; і котра не дістала його, дурно силкуватиметься чим иншим заступити. Се затямила й вона, і довго розглядала дівчина лице своє в люстро, стараючися знайти в нім якусь красу. Дарма. Бліде лице, сірі очі, русе, як пачоси, волосся… |
Спасибі дирехторові, дали гроші, а далі що буде! | Спасибі директорові, що наказав дати гроші, а далі що буде! |
Змерзнеш, як собака, закутаєшся хусткою своєю, а вона й не гріє – такий тепера крам поганий, і гроші беруть! А тут мати ремствує, вередує, а тут під вікном ледарь усяка збереться та публіку вчинить, вражий писар цькує; як тільки не завісиш, – дивишся, вже стоїть, розглядає, усміхається яка-небудь пика погана, і що ти йому зробиш!… І в очах у дівчини ставало одно за другим… | Змерзнеш, як собака, тільки загортуєшся тою хусткою. А тут мати ремствує, вередує, а тут під вікном ледач усяка збереться та публіку вчинить, вражий писар когось нашле. Як тільки не завісиш добре вікна, – дивишся, вже стоїть, розглядає, усміхається яка-небудь пика погана, і що ти йому зробиш!… І в очах у дівчини ставали оден за другим «образки з життя»… |
…щоб «як цвіченим людям»… Усі оці писарські джигунясті підходці на лихо річ дуже усім свідома. Дівчина не здалася на підходці його, писар став «допікати». Дівчина мерзла, сидячи в нетопленій хаті, грошей їй не давали, скільки не ходила в правленіє, але се ще нічого! Що дня, скрізь наготує писар яку-небудь уразу: то прийде в гості до неї, наведе з собою таких поганців, як і сам… | …щоб «як образованим людям»… Та що казати, усі отсі писарські підходці річ дуже всім відома. Дівчина мерзне, сидячи в нетопленій хаті, грошей їй не дають, скільки не ходить у Правленіє… Але се ще нічого! Трохи не щодня приготує писар яку-небудь «історію»: то силоміць прийде в гості до неї, наведе з собою таких «образованих», як і сам… |
Пішли поголоски; нічого правдивого не було в їх, але усе дівчині на догану. | А з того пішли поголоски; нічого правдивого не було в їх, але все дівчині пришпилена латка. |
Та справді не багато й зробила б! Вона вміла тільки плакать, нудитись, ховатись у свій куток все далі та далі. Ну й нудилась, плакала цілі дні… | Та не багато й гнівом чи боротьбою зробила б. Але вона вміла тільки плакати, нудити світом, ховатись у свій куток все далі та далі. Ну й тужила, плакала цілі дні… |
Таке життя так допекло дівчині, що був час і вона задумалася, звомпила. Але, хвалити Бога, не здалася й терпіла. Не бувши сміливою, бадьорою дівчиною, вона краще мала терпіти, а ніж здатися на писарські підходці. Вона боялася. Якраз ще на той час на її супліку прийшла в правленіє папірка од директора… | Таке життя так допекло дівчині, що був час – і вона задумалася, завагалася. Але хвиля минулася і вона не піддалася й терпіла. Не бувши сміливою, бадьорою дівчиною, вона краще годилася терпіти, а ніж здатися на писарські підходці. Вона боялася. Якраз ще на той час на її скаргу прийшла в Правленіє од директора відповідь… |
Так думала дівчина. | Так думала дівчина, кинувши розбиратися й присівши на ліжку під натиском спогадів і гадок. |
Закахикала її мати за цицовим запоном… | Закахикала її мати за перкалевим запоном… |
Він з своєї жінки зробив плаксиву, в’їдливу бабу, а з дочки стала знищена, бідна, прибита дівчина. | Тим усім з своєї жінки зробив він плаксиву, в’їдливу бабу, а з дочки – бідну, прибиту дівчину. |
Зітри гординю, потовчи хіть… | Зітри гординю, потовчи бажання… |
…замість того, щоб клясти те мізерне життя, що попсовало батька, вони кляли його. Замість щоб лаяти багаття, лають курево, що курить од його, – се то й лихо людське. | …і замість того, щоб клясти те мізерне життя, що знищило батька, вони кляли його, як звичайно. |
…здригнеться вона своїм одублим тілом… А ще кажуть, що життя наше на те, щоб виробляти себе на все добре!… | …здригнеться вона своїм одублим тілом… |
Ні Бога, ні ідеалів вона не знала; була тільки батьківська наука, мізерна й погана, бо піддержуючи чоловіка, вона враз і труїла помалу чоловіка; й дівчина живилася нею… | Ні богів, ні ідеалів вона не знала. Була тільки батьківська наука, мізерна й погана, бо піддержуючи своєю філософією чоловіка, вона заразом і труїла його помалу; дівчина живилася нею… |
Вона уся увійшла у своє сіре, безпросвітне життя й воно дуже впливало на неї. Бурі та завірюхи людські оберталися в недужі повівання, але що є сили вони наддавали впливу на неї, на життя її; вони втратять свою міць – й усе, що красить те життя, стане таким сірим, недужим, нікчемним… | Вона вся увійшла в своє сіре, безпросвітне життя й воно хоронило її; усе, що чи ломить, чи красить життя, ставало однаково сірим, недужим, нікчемним… |
…зоставивши по собі ще одну болячку на серці, а не розвернувшись пишним цвітом на увесь вік. | …зоставивши по собі ще одну болячку на серці. |
…вони не перемовилися одно з другим, одначе дівчина згадала про його, лягаючи в той день і потім… | …вони не перемовилися й десятьма словами одно з другим, одначе дівчина згадала про його і в той день, і потім… |
Дівчина не звикла, щоб на неї так вважали, вона згадувала довго про його й нарешті закохалася. | Дівчина не звикла, щоб на неї так уважали, вона згадувала довго про його й гадки її все частіше до нього зверталися. |
Посвітлішало трохи дівчині. Довідавшися од самого-таки хлопця, що він вечорами ґуля понад річкою, пішла й вона якось і зустріла його. | Довідавшися від нього, що він вечорами виходить на прохід над річку, пішла й вона якось і зустріла його. |
Цей випадок розбив її бідне кохання, прохолодив серце, що трохи степліло було; наче той равлик виставив був ріжки з-під своєї халабудки, торкнувся кудись і знову боязко сховав їх. Бог то Святий зна, чому не привітався хлопець, – чи зневажаючи, чи може помітив, що дівчина покоха, й хтів, жалуючи її, кохання те перебити… | Ся стріча розбила слабі початки її чуття, прохолодила серце, що трохи степліло було. Наче той слимак виставив був ріжки з-під своєї халабудки, та торкнувся чогось і знову боязко сховав їх… |
Бучний вечір, громада… | Гамірний вечір, людська громада… |
Чому вона бідувала? Хто в тім винуватий, що батько мордував її, що мати дрочиться, лає цілий день? Що вона мерзне у своїй халупі, що мусить бігати за копійку?… | Чому вона бідувала? Хто в тім винуватий, що батько мучив її, що мати свариться, нарікає на неї цілий день? Що вона сама мерзне в своїй хижі, що мусить бігати за копійкою?… |
…хоч словом ласкавим обізвалися потім, уразивши, окривдивши її?… Та не хоче вона й слова їх ласкавого, нащо воно їй? порубаного – слізьми не загоїш!… | …хоч словом ласкавим обізвалися потім, образивши, скривдивши її?… Та не хоче вона й слова їх ласкавого: порубаного слізьми не загоїш!… |
…як не штовхала його притьмом яка пелька, або люде?… | …як не штовхав його притьмом голод або чужа воля?… |
…а тепера ця наука вже більше не гоїла, вона кинула її… що ж робити? І дурно силкуючись надумати, вона нудилась та мордувалася. | …а тепера ся наука вже більше не гоїла ран її душі; вона кинула її… Що ж тепер робити? І дурно силкуючись надумати, вона тужила та мучилась. |
Наче чоловік розбігся острівцем і став одразу: під ногами яруга і ярують там сизії хвилі; одскочив він з переляку, кинувся на другий бік – і там шумить хвиля, ще на другий – і там. | Наче чоловік розбігся й став відразу: під ногами круча й яряться там сиві хвилі; відскочив він з переляку, кинувся в другий бік – і там шумить хвиля, ще в инший – і там так само. |
…але думки усе на те звертали, щоб вмерти, – наче того химородника у Гоголевому оповіданню, що куди б не їхав він, якась сила велетня усе тягла його до Карпатів та до Карпатів. | …але думки усе на те звертали, що нема иншої дороги, тільки вмерти, – наче того химородника у Гоголевому оповіданню, що, куди б не їхав він, якась сила велетня усе тягла його до місця його кари. |
…усе менче та менче пручалося життя в холодних мертвих щелепах… | …усе менше та менше пручалося життя в холодних мертвих обіймах… |
Дівчина не чула того духу й не бачила трунку, що готувала собі… | Дівчина не чула того духу й не бачила того пиття, що готувала собі… |
Той ніколи не був голодним, хто видумав «чесну бідоту», той не плакав в холоднім покої, не тискав у тузі голову поклякшими руками… | Той, хто видумав «чесну бідність», мабуть, ніколи не був голодним, не плакав в холоднім покої, не тискав у тузі голову задубілими руками… |
…або що вона сама звомпить, підняла корця… Поганий дух од сірників шкульнув її в ніс. | …або що вона сама стратить рішучість, підняла корця… Поганий дух від сірників заняв її дух. |
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 496 – 499.