Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

У річницю війни

Михайло Грушевський

Перший рік великої європейської війни, – як би несподівано й дико це пролунало рік тому, коли у всіх на вустах ще була ця аксіома, яка втілила міркування економістів, соціологів, політиків, – що за нинішнього розвитку промисловості, громадськості, культури війна, яка вийшла з вузьких, локалізованих рамок, не може тривати більш-менш довго і дуже скоро гостротою своїх злигоднів пригасить запал ворогуючих сторін і змусить вдатися до відновлення стосунків самих ініціаторів конфлікту що б там не було та за будь-яку ціну.

Однак відміряні провидцями місяці минали, максимальні терміни, передбачені для війни, подвоювались і потроювались, та замість заспокійливих розмов про нетривалість війни почали лунати пропозиції приготуватися до тривалого її продовження – до цілих років і, можливо, до цілого циклу війни. А тим часом зовсім не можна твердити, що жахіття війни, яких побоювались і на яких засновували міркування про її нетривалість, виявилися перебільшеними; ні, все виявилося насправді: і шалені людські та матеріальні жертви, і застій і розлад промислового й економічного життя, і удар по культурі у її вищих, найцінніших і найдорожчих проявах.

Можна навіть сказати, навпаки, що найпохмуріші пророцтва ще не вгадали справжньої ваги цього жорстокого удару по всіх досягненнях суспільного та культурного прогресу останніх поколінь, якими жило, рухалося й існувало життя культурного світу і бачило в них виправдання й осмислення існування. Але сучасне людство, сучасне суспільство виявило, з іншого боку, і надзвичайну живучість – ту прадавню енергію пристосування, яка принесла тріумф над органічним і неорганічним світом його далеким предкам, але якої ніхто й не припускав у сучасних їх нащадках, які так глибоко поріднилися та зрослися з культурними умовами життя, що, здавалося, безповоротно відійшли від суворих умов варварського, середньовічного існування.

Насправді ж під тиском добровільної чи вимушеної відмови від найсуттєвіших умов цивілізованого побуту виступила з їхніх підсвідомих схованок ця первісна сила в несхитній волі зберегти й відстояти до кінця, за будь-яких умов, саме життя від небезпек, що насунули, для порятунку можливостей майбутнього відродження, готова відректися від усього, що прикрашало це життя, від усіх надбудов його, на відступ назад у глибину, здавалося б, уже безповоротно пройдених стадій і етапів культурного розвитку. І це розсуває майже до безконечності межі завзятості та руйнівної сили цієї боротьби.

Удар, завданий цією жахливою катастрофою нашому народному життю, звичайно, також перевершив усі найпохмуріші сподівання. Війна застала нас зненацька, і спустошення, яких вона завдала нашому життю, набули цілком несподіваних розмірів.

На сторонній погляд видавалося, що нашому національному рухові завдали рани смертельної, невиліковної; для багатьох і завданням даного моменту було повне й остаточне викорінення українства. Але українському життю доводилося переживати не раз такі лихі години, коли «всенародна загибель» видавалася близькою, на сторонній погляд – неминучою та безвихідною. Але збите з усіх позицій, позбавлене, очевидно, всіх сил і засобів пробудження, – усього, що видавалося необхідними умовами продовження свого існування, – воно незмінно щоразу знаходило в собі нові сили і створювало для них нові форми прояву.

Стороннім спостерігачам ці його відродження видавалися настільки несподіваними та малозрозумілими, що за ними зазвичай вбачалися якісь сторонні рушійні причини. Так, у наш час розпущена була для пояснення українського руху легенда про «прусські марки», – як раніше говорили про «польську інтригу», що створила українство для загрози Росії, тоді як поляки в Галичині торочили про те, що галицьких українців «вигадав» у 1848 р. австрійський намісник Стадіон, щоб протиставити їх польському революційному рухові, а їхні предки в Речі Посполитій вбачали в українському рухові руку Росії.

Ці вульгарні легенди дуже характерні для враження, яке справляли ці воскресіння з мертвих народної енергії, ця їх несподіваність, що змушувала припускати якусь сторонню силу, яка підносила придушене й розтоптане. Але ті, хто стояв ближче до українського життя, знали дуже добре сторонні впливи, спрямовані на придушення цього останнього, але ніяк не на розвиток чи відродження його. Так було давно, так залишилось і донині.

І як у давні часи, так і в наш час люди, близькі до українського життя, ті, хто бере в ньому безпосередню участь, знали, як глибоко закорінені у глибинах народного життя рушійні сили його і яке невичерпне джерело оновлення та відродження його криється у підсвідомих сховках цього життя. Незначної частини усіх втрат, невдач, розчарувань, переслідувань, лютих погромів, що падали на нього в різні епохи його історичного існування, було б достатньо для того, щоб придушити його, вирвати й розтоптати його національні прагнення, якби вони були явищем привнесеним, штучно прищепленим, – якби нездоланні прагнення до створення національної культури, до завоювання права громадянства для своєї мови, мистецтва, побуту, до виявлення багатого змісту народного життя не панували так могутньо над розумом і волею, а найважливіше – над підсвідомою ділянкою відчуттів, яка диктує свої керівні думки.

Свідоміші в одних, майже несвідомі в інших, але пов’язані цим загальним підсвідомим зв’язком, створеною спільністю історичних переживань, спільністю основ народного життя, вони непомітним, невловимим для будь-яких репресій інстинктом давали відчути широким, як видавалося, цілком закляклим, пасивним масам кожен подих життя, все, що таїло в собі зерно відродження та відновлення зруйнованого життя і спрагло відгукуватися на все, що підносило його творчі сили. І з нічого, – безвихідного, здавалося, нічого, – знову й знову відроджувалося життя, що свідчило про незнищенність його прагнень і невичерпне багатство народних сил.

У нинішні моменти загальної розгубленості та стихійного зміщення усіх звичних підвалин життя марною працею були б намагання вгадати, як складуться національні й суспільні стосунки після бурі, які шляхи знайде собі громадська самодіяльність, у які форми виллється відроджуване народне життя. Але невичерпна енергія оновлення, яка не потребує і не чекає жодної підтримки чи імпульсів ззовні, дух життя, «дышущій идѣже хощеть», який виявляє себе в найрізноманітніших колах і шарах суспільства й населення, не обмане, звичайно, і цим разом вікового досвіду. Місяці руйнування, якими б довгими вони не були, будуть лише прелюдією років могутньої, творчої, будівничої праці, яка готова змінити їх, аби увібрати в себе всю енергію, всю волю, всі сили сучасних поколінь і з надлишком відновити все втрачене під час цієї гіркої перерви – все втрачене, поруйноване, потоптане в ці лихі дні.


Примітки

Вперше опублікована в журналі: Украинская жизнь. – 1915. – № 7. – С. 5 – 8. Підпис: М.Грушевский. Стаття написана в Симбірську. Детальний огляд статті під заголовком «Живуча сила» вміщений у виданні: Вісник Союза визволення України. – 1915. – 24 жовтня. – Ч. 41-42.

Подається за першодруком у перекладі І.Сварника.

Стаття належить до циклу публікацій М.Грушевського, в яких учений розглядає національні проблеми та стан українського руху в контексті подій Першої світової війни: На распутьи // Украинская жизнь. – 1915. – № 10. – С. 5-9; Новый год // Там само. – 1916. – № 1. – С. 5 – 9; Перспективи нового життя // Промінь. – 1917. – № 1 – 2. – 14 січня. – С. 16 – 19. Незважаючи на численні жертви війни, історик виступає з оптимістичним настроєм і вірою у невичерпну енергію українства, звертається до історичного досвіду оновлення національного життя всупереч репресіям, утискам, війнам.

…у наш час розпущена була… легенда про «прусські марки»… – йдеться про публікацію у 1910 р. на сторінках польських та москвофільських газет фальшивих документів про українсько-німецьку угоду, які продав цим виданням колишній німецький агент, авантюрист Б.Раковський. Документи містили фальшиві відомості про надання німецьким урядом субсидій українським газетам і товариствам та ін. (див.: Нікчемна безсоромність польських клеветників // Діло. – 1910. – 21 (8) червня. – № 135; Вшехпольсько-русофільські фабрикати // Там само. – 22 (9) червня. – № 136; Ще Раковський і його «документи» // Там само. – 27 (14) червня. – № 140).

Діяльність Б.Раковського була розвінчана істориком революційних рухів у Росії В.Бурцевим. Цей вже давно спростований наклеп повторив на початку 1915 р. з думської трибуни міністр іноземних справ С.Сазонов, виступ якого засудив у Думі депутат В.Дзюбинський.

…що галицьких українців «вигадав» в 1848 г. австрійський намісник Стадіон… – йдеться про діяльність намісника Галичини (1847 – 1848), який підтримав акції Головної руської ради з метою протиставлення українського руху могутнішим і небезпечнішим для Відня польським національним змаганням, недопущення українсько-польського зближення під час революції 1848 р. в Австрійській імперії. Це дало полякам підстави довго закидати австрійцям, що «придумав» русинів граф Франц Стадіон.

Закиди довго залишалися живучими, знайшли місце і в секретному огляді політичного руху в Галичині, поданому 17 січня 1915 р. начальником тимчасового жандармського управління військового генерал-губернаторства в Галичині полковником Мезенцовим заступнику міністра внутрішніх справ Росії (див.: Єфремов С. До історії «Галицької Руїни» 1914 – 1915 pp. (В жандармському освітленні) // Україна. – 1924. – Кн. 4. – С. 132).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 415 – 417.