Торішній урожай
Михайло Грушевський
З кінцем року звичайно чоловік обмірковує собі попередній рік, що він йому приніс, добре чи лихе, втрату чи заробіток. Так і з цілим краєм або державою: по газетах обмірковують і обраховують, що приніс минулий рік, та як з того можна міркувати – чи добре йде наше життя, чи ні. Обмірковують прибутки і втрати минулого року та роздумують над теперішнім господарством нашим – яке воно.
Сумні гадки виходять з тих обміркувань. Коли під осінь стало ясно, що урожай минулого року вийшов добрий, всі з того тішилися і сподівалися всякої благодаті. Але тепер, як оглянутися назад, виходить, що при таких порядках, як тепер, не помагає й урожай.
Правда, що й урожай не був такий дуже добрий, як сподівалися спочатку. Рівняючи з попереднім роком, уродило в 1909 році всякого збіжжя так процентів на 11 більше. Тимчасом, вповаючи на сей врожай, скупщики збили ціну на збіжжя на 15, 20, а місцями навіть 30 і 35 процентів. Якби селяни могли придержати своє збіжжя та підождати кращих цін, безпремінно ціни б піднялися. Але селянам треба було грошей, і вони спішилися й продавали збіжжя своє зараз по жнивах за таку ціну, яку давали. І там, де навіть уродило краще, як попереднього року, то селянин або виграв мало що, або й утратив через те, що ціна була нижча.
А де уродило не краще, то там через торішній урожай таки просто біда була. Бо й ціна була кепська, та й начальство прийнялося всякі недоїмки та довги правити, вповаючи на врожай. Так з доброго урожаю заробила трохи казна, багато заробили різні скупщики та перепродавці збіжжя, зароблять великі пани, що держать збіжжя до кращої ціни. А сірий хлібороб з того щастя нічого не скористав, а часом ще й утратив.
За минулий рік багато писалося в нашій газеті про те, як воно повинно бути: щоб казна і земства позаводили такі каси, де б селяни, чи, властиво, селянські товариства, могли б позичати гроші під збіжжя своїх членів; щоб були земські магазини, елеватори, де б збіжжя складалося й чекало доброї ціни. Писано було і про гадку заснувати осібний банк для збіжжя (хлебный банк), щоб позичав гроші під запаси збіжжя.
Скликана була осібна комісія для сього, та поки вона зібралася, вже селянський хліб пішов в руки скупщиків і так та справа завмерла. Земства тільки в 9 губерніях на цілу Росію зайнялися сею справою. В’ятське земство завело з 50 магазинів, куди приймало збіжжя селянське і видавало під те збіжжя гроші; трудність була в тім, що «государственный банк» не хотів давати земству грошей на сі позики, аж в 1909 р. почав позичати. На Україні робилося в сій справі ще дуже небагато.
Найбільш робили для селян в сій справі сільськогосподарські та кредитні товариства селянські. У нас на Україні в губерніях Полтавській, Херсонській і Харківській селянські кооперативи почали об’єднуватися й робити перші проби вести гуртом продажу збіжжя, позичати гроші під збіжжя та видержувати ціну, щоб не продавати за безцінь. Нема сумніву, що се діло найбільш надійне: самим селянам через свої товариства селянські запомогати собі та рятувати своє хазяйство, не чекаючи помоги з сторони.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 21 січня. – № 4. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський.
Подається за першодруком.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 265 – 266.