На новий рік
Михайло Грушевський
Було колись – українці примучували, підбивали, панували над іншими народами. Українські князі збирали свої дружини і підвласних народів і посилали їх в далекі сторони на здобич, по гроші, по невільників-бранців. І дружини їх розносили по далеких сторонах славу українських князів і страх перед ними.
Було колись, українські пани-магнати величалися своїми великими маєтками, мурованими замками, дорогоцінними скарбами; на їх пишні двори прибували з далеких країв учені люди, різні митці й артисти, будували їм розкішні палати, сповняли їх скарбниці майстерними виробами і розносили славу українських панів-магнатів по широкім світі.
Було колись, українські юнаки-козаки проходили сушу і море, здобували кріпкі городи, грізних султанів турецьких, перед якими дрижав тодішній світ, полохали в їх розкішних палатах, визволяли бранців з каторг поганських і сповняли світ славою своєї нечуваної хоробрості і одваги.
І минуло все те – не стало ні князів, ні магнатів, ні козаків українських. Інші народи підбили Україну, і покинули українські князі і магнати свій народ, пошилися в поляки, в москалі, в німці, а з старшини колишньої козацької виродилися пани-поміщики, що запанували над сіромою українською. Зостався сам сірий народ український – та щось трохи людей учених, інтелігентів, як-то кажуть, що вірні лишилися свому народові та заходжувалися підняти той сірий народ, і через нього – підняти й українство.
У інших народів народне життя стоїть на інших підставах. У одних підтримує його головно панство, багаті поміщики, як було у поляків приміром. У чехів свою рідну мову і своє життя народне, свою культуру [Культурою зветься все добре, що йде від освіти і доброго ладу та їм помагає, – всяка наука, мистецтво художницьке, просвіта, добрі порядки в житті людськім.] питоменну винесло на своїх плечах чеське міщанство – заможні й роботящі ремісники, купці, промисловці. І там пани були свій народ зрадили, свою мову і народність покинули, пошилися в німці; але як міщанство з інтелігенцією [Інтелігенція значить люди учені, просвічені.] підняло свою мову і свою культуру чеську, навчили їх шанувати, тоді й пани почали вертатися до своєї мови і народності чеської.
У нас уся надія, вся сила тільки в селянському, мужицькому народі, що один не відцурався своєї рідної мови української, котрою колись князі та панове говорили, котрою гетьмани свої листи – універсали писали, а тепер її мужицькою звуть, навіть за мову людську не вважають. Як селянство наше далі буде тої мови рідної міцно держатися, а заразом буде просвіщатися, гуртуватися, ставати більш тямущим, освіченим і заможним, разом з ним буде підноситися наша мова українська, наш народ. Будуть його не зневажати, а шанувати; будуть нашу мову не тільки що за людську, але й за дуже добру та поважну вважати.
І се ви, браття, селяни та робітники, добре пам’ятайте і не забувайте, що в своїх руках держите долю того славного народу українського, що колись був такий великий та славетний, а потім так підупав і отемнів мізерно, що його покинули і зрадили його діти. Коли будете міцно триматися його і своєї мови рідної, слова українського, та будете заразом вчитися, просвіщатися, то підніметься він і процвіте знову славно і пишно. А як ні – то й зостанеться в такій мізерії. І ви з ним!
Та бодай не діждати того, щоб така мізерія була!
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 1 січня. – № 1. – С. 2. Підпис: М.Гр. Стаття написана 27 грудня 1909 р., про що свідчить запис у щоденнику М.Грушевського: «Написав вступну статю для «Села»« (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 318).
Подається за першодруком.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 258 – 259.