Містичні твори

Михайло Грушевський

1892 – 1893 pp. принесли перелом у белетристичній творчості п. Кобринської; її починають менше інтересувати теми суспільного життя, натомість притягає до себе сфера фантазії та тих невиразних душевних почувань, що з являються у чоловіка на границі життя реального, сенсуального і світу віри й фантазії. Так появляються її казки на фантастичні теми народних переказів і психологічні образки тих спеціальних душевних почувань. Хоть і тут авторка не перестає бути реалісткою в рисунку, в манері, але теми вона, як бачимо, бере вже з-поза границь того, що ми в щоденній мові звемо реальним.

Казок своїх досі надрукувала п. Кобринська три: «Відьма», «Чортище» і «Рожа»; дві лишилися недруковані («Перехитрили», «Крижма»). Про них в листі до мене вона пише:

«Перше, що вражало мене в наших народних казках, то «Wahrheit und Dichtung» в цілім значенні того слова. Не раз буває, що сама основа фантастична, а всі описі, характеристика людей вражають реалізмом, часом противно (але то рідкість). Одначе завсіди побіч світу змислового, доступного з’являється світ інший, неясний, незрозумілий, якби надприродний, котрий в уяві простолюдина нерозлучно в’яжеться з світом реальним. Хмарка, що заступає місяць, сніг, що зсувається зо стріхи, – то судильниці, що проповідають долю чоловіка; самітний в полі корч рожі – то заклята дівчина; вихор – то чорт показується чоловікові. Всюди якісь невидимі сили, з котрими чоловік входить у близький контакт.

«З того світу уяви» – такий заголовок хочу дати моїм казкам. Першою з них появилася в друку «Відьма» (що хочу перезвати на «Судильниці»); тут застановила мене віра нашого народу в фаталізм, убраний в поетичну форму птахів. В «Чортищі» виходить знов вельми цікавий погляд на талан, що походить від чорта в виді горівки. «Рожа» – то дівчина, покарана за пиху, за те, що хлопців не любила, а лиш дурила (кокетство); її вибавляє вища загальна любов. В описах природи старалась я про якнайбільшу гармонію. В «Рожі», напр., звізда – то сільська дівчина, що вийшла за ворота і виглядає милого і т. ін.».

В казках п. Кобринської дійсно бачимо сполучення «Wahrheit und Dichtung», як вона каже, себто елементів реалістичних і фантастичних, а також сполучення творчості самої авторки з етнографічним матеріалом. Так, напр., в казці «Рожа», звісній нашим читачам, уся перша половина має характер зовсім реальний: се сільський образок, зроблений самою авторкою зовсім реалістично і самостійно, аж потім починається фантастика народного оповідання, і власне я б добачав хибу сеї казки у тім, що сі реалістичні часті не зливаються у якусь гармонійну цілість з фантастичними, як то воно буває в оригінальних народних переказах.

І в ній, і в «Чортищі», де реальні образки не відрізняються так виразно від фантастичних елементів, ми не знаходимо тої безпосередності, наївного світогляду, що надає інтерес народному оповіданню.

Найліпше з сього погляду випала «Відьма» (її дійсно ліпше назвати «Судільницями», бо тілько другу частину займає оповідання про відьму); але й тут модерна творчість псує початковий характер, а, окрім того, ті різні оповідання про судільниць зібрані тут досить механічно докупи. По-друге – стративши спочатку свою наївність і безпосередність у руках авторки, сі оповідання не набули того, що були повинні натомість здобути при такій перерібці, що б заступило втрачене і надало їм нову цінність – поетичної закраски, чуття або якоїсь глибшої провідної ідеї, переведеної в такім переказі; артистичні прикмети, кинені подекуди гарненькі образки природи або інші деталі не можуть заступити того духу, що повинен оживити цілість.

І провідна гадка виступає досить слабо. З пояснень авторки, напр., знаємо, що в оповіданні «Чортище» її займав народний погляд на талан; але в самій казці сей погляд зовсім не виступає так виразно, і читач не дістає якоїсь певної скристалізованої ідеї. В результаті, не вважаючи на певні партії, цікаві з етнографічного погляду, або знов гарно й артистично зроблені деталі, або знов партії реалістичні, казки п. Кобринської не осягають своєї мети; бракує їм одноцільності тону і враження, вийшли вони з етнографічної безпосередності, а не перетравилися в горні індивідуальної творчості, щоб вийти з нього зовсім новими, самостійними поетичними творами сучасного майстра.

Те саме сказав би я й про новіші оповідання авторки: «Душа», «Омен», «Св. Миколай», що мають представити, щоб так сказати – подув трансцен-дента в душі чоловіка: хоч які психологічні здібності показала авторка там, де малювала психологію звичайних людських почуть, сі образки їй не вдалися, хоч і інтересні деякими щасливими обсерваціями і як сама проба – ввести сей мотив у нашу сучасну літературу.

Перше з них описує панічний перестрах від смерті і з них удалося ще, може, найліпше; слабше випало «Омен» – про передчуття: провідна гадка лишилася неясна, самі реалістичні рамці без того спіритуалістичного змісту, що мав бути в них вложений. В меншій мірі, але те саме треба сказати і про «Душу», що і в ній спіритуалістика пропадає серед реального рисунка. В «Св. Миколаї» досить інтересна реальна частина, як гарний сільський образок, але релігійні візії, що становлять головний зміст оповідання, віддані, по-моєму, слабо й сухо.

Реалісти не раз беруться за такі тонкі, невиразні душевні почуття й процеси; пригадаю хоч би Тургенєва – його «Сон», «Тріумфальний спів любові» й ін. – в них, не перестаючи бути реалістом, умів він віддати дивні, самому автору, мабуть, неясні почуття і враження. Великий майстер на всякі психічні тонкості й абстракції реалізмом свого рисунка додавав тільки сили враження оповіданню. У авторки реальне обрамування якось відстає від тої психології й затемнює її, так що враження зовсім не осягається. Може бути, що той, хто пережив саме ті самі враження, зможе відчути їх і в оповіданні авторки, але ціль штуки – передати читачу враження автора незалежно від того, чи вони знайомі читачеві, чи зовсім нові, і в тім, власне, тріумф автора. Ся хиба тих двох оповідань особливо виразно виступає в порівнянні з іншим оповіданням п. Кобринської, чи поезією в прозі, – «Блудний метеор».

Се річ написана вповні, як то кажуть, – декадентською чи символістичною манерою; авторка лишає всякі реальні подробиці на боці, вона хоче тільки віддати враження й уживає для того виразів і образів остільки ж незвичайних, оскільки незвичайне, небуденне враження, й вона осягає свою мету. П’єса ся, надрукована в дуже малорозповсюдненій серед наших читачів газеті, остільки інтересна, а до того невелика, що позволю я собі передрукувати її в цілості.

Примітки

Про них в листі до мене вона пише – далі цитується лист Н.Кобринської до М.Грушевського від 25 лютого 1899 p., який зберігається в ЦДІАК України (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 532. – Арк. 30).

в казці «Рожа», звісній нашим читачам – цей твір публікувався в ЛНВ (1899. – Т. 7. – С. 6 – 17).

в дуже малорозповсюдненій серед наших читачів газеті – Тобто в «Буковині», 1899 р.