[Рец.] Щепкин Е. Скандинавский обряд погребения с кораблем
Михайло Грушевський
(«Журнал Минист[ерства] нар[одного] просв[ещения]», 1894, IX, с. 38 – 61)
Студія д. Щепкіна має спеціальну цікавість для української археології, особливо задля аналогії скандинавського обряду з руським похороном, описаним у Ібн-Фадлана. Висхідною точкою для сієї студії була розправа [Гюстава-Оскара] Монтеліуса, яку д. Щепкін доповнив новішою літературою і з автопсії й подає в своїй студії головні відомості з легендарної літератури і опис важніших знахідок похорону в кораблі. На жаль, здається, зосталась невідомою йому важна розправа проф. Анучіна «Санки, човен і коні, як атрибути похоронного обряду» (в «Древностях» Московського археологічного товариства, т. XIV), де один розділ спеціально присвячений похорону з човном і подано багатий матеріал етнографічний і археологічний про інші народи.
В легендах скандинавських виступає потрійний обряд – мерця пускали в кораблі в море, мерця хоронили в кораблі не палячи, нарешті, палили мерця в човні й засипали. Перший обряд цікавий тим, що найближче стоїть до містичного пояснення сього похоронного ритуалу – мрець їде човном туди ж, куди їздить сонячний човен (в могилах човни стоять носом на захід, хоч не дуже се стало). В «Інглінг-сазі» конунг Гакі, ранений на смерть, каже покласти всіх побитих на його корабель, і його з ними і, запаливши, пустити. Друге легендарне оповідання (в «Atlamal») цікаве тим, що вказує на ритуальне значення корабля: Ґудруна обіцяє для похорону Атлі купити корабель.
Одначе, ні проф. Монтеліус, ні проф. Анучін, ні д. Щепкін не відважуються надати рішучо кораблю ритуальне, міфологічне значення, бо й справді трудно відрізнити, де в дійсності мало кінчитись міфологічне значення човна і де починався його реальний характер, як однієї з головних господарських речей небіжчика (див. мої «Виїмки з жерел» etc., с. 44). Для міфологічно-ритуального значення човна характерні мініатюрні бронзові човники, часто відкопувані в Данії, аналогічні з човниками, відомими у багатьох інших далеких народів (див. матеріал, зібраний у д. Анучіна, с. 179), а також могили з виложеними з каменю фігурами кораблів, звісні з Скандинавії й Балтійського побережжя.
[Багато прикладів уживання човна при похороні у різних культурних і некультурних народів зібрано в Анучіна, а також у Спенсера в «Основах соціології» (ч. І. – ідея про той світ). Характерно, що тут виступає як давніший звичай – пускання мерця в човні водою, і з часом се переходить на ховання мерця з човном: на о. Борнео малайці мали попереду звичай класти труп начальника в човен разом з його мечем, їжею, одежею і т. ін., тут же часто приковано ланцюгом одну з його рабинь. Потім сей човен з трупом, майном і рабинею пускали рікою в море. Тепер же такий човен кладуть коло могили вождя.
Взагалі цілком натурально, що похорон в човні міг з часом розвинутись з пускання, але він міг повстати й самостійно – де корабль приходив в готовий похоронний ритуал, як просто річ з майна небіжчика, без ритуального значення, як-то могло бути і в похороні Ібн-Фадланового русина, коли будемо бачити тут варіацію загального похоронного типу, аналогічного з сіверянським («Виїмки», с. 45).
Зауважу ще подробицю з наведених у Спенсера прикладів, що у деяких народів човен виступає тільки в похороні вождів. Як відомо, Спенсер пояснює початок такого посмертного плавання еміграцією: народ посилає мерців в той край, звідки сам прийшов.]
У розкопках скандинавських стрічаються обидва типи: закопування в кораблі цілими й спалення. Перший важний тим, що дає можливість далеко ліпше розглянутись в ритуалі. Завдяки ґрунту – синій глині навіть двоє кораблів заховались добре: се великі дубові човни на 10 – 16 пар весел, в інших від човнів зісталися тільки залізні цвяхи, якими збито було дерево. Покійник лежить в середині човна, з різними речами, зі зброєю. В однім човні була зроблена для нього спеціально камера дерев’яна. В одній з ліпше захованих могил мрець, мабуть, сидів, з обох боків – зброя: мечі, ніж, стріли, сокира, також гребінь, камінці до гри. В середині човна, а частіше при ньому, за бортом – різна худоба, найчастіше коні, також собаки, вівці, свині, etc., звичайно цілі, рідко – порубані.
Далеко менше уділив місця д. Щ[епкін] паленню мерця з кораблем, описавши докладно лиш один випадок: тут кості мерця з різними дрібнішими речами зібрано в бронзове начиння, над ним лежали бляхи щитів, попсована (погнута) зброя і залізні часті човна. З сього й коротких згадок про інші розкопки видно, що попелище не зоставилося так як було, а недогарки збиралися. Находки належать до IX – X вв.
На жаль, д. Щ[епкін] не порівнює з сими находками оповідання Ібн-Фадлана, тому, як каже – «щоб не дотикатися трудного питання про етнографічне значення імені «Русь» у арабських письменників». Та порівняння таке він міг би зробити й не дотикаючись того питання, а при тім порівнянні звернув би увагу на аналогії й різниці в ритуалі, які з його оповідання не завсігди виловити можна. Зауважимо, одначе, тимчасом кілька точок:
I. У Ібн-Фадлана ховають мерця з жінкою і такий же парний похорон виступає зазвичай у Дусте і Масуді («Виїмки», с. 46 і 50). У скандинавських похоронах – один мрець.
II. Тут і там мрець окружений речами з свого майна; у Ібн-Фадлана не згадується про зброю (попсована зброя в чернігівських могилах). Худобу у Ф[адлана] розтинають і все кидають в човен, тимчасом як в вищенаведених розкопках переважають випадки, де худоба лежить за човном.
ІІІ. У І[бн]-Фадлана не сказано про збирання недогарків, просто сиплють над попелищем могилу (порівняти з тим, напр., попелище «Чорної могили»); інше в Скандинавії. Збирання в начиння виступає в нас в бідніших могилах (текст літопису і Ібн-Дусте, розкопки сіверянські – див. «Виїмки», с. 1).
Розуміється, се порівняння має більш припадковий характер. Було б добре, щоб хто-небудь докладніше порівняв на основі тих матеріалів сучасних похорони скандинавські з описом І[бн]-Ф[адлана], взявши до того й археологічні находки з палених могил східноєвропейської території. Багатий матеріал в сім напрямі зібрано в згаданій праці Анучіна, та він слідив лише один атрибут. Порівняння ж описі І[бн]-Ф[адлана] з самими скандинавськими могилами національності того русина ні в ту, ні в іншу сторону рішити не може, бо палення – з одного боку, й уживання човна – з другого відоме у найрізніших народів. Між іншого, й на території України (розкопка д. Скадовського при Дніпровім лимані – мрець в човні з часів розквіту грецької культури на Чорномор’ї, як знати з речей. – Анучін, Ор. с., с. 226).
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VIII. – Кн. 4. – С. 1 – 3 (Бібліографія).
Щепкін (Щепкин) Євген Миколайович (1860 – 1920) – російський та український історик. Професор Ніжинського інституту (1897) та Новоросійського університету в Одесі (від 1898).
Основні праці: «Русско-австрийский союз во время Семилетней войны» (1902), «Wer war Pseudodemetris I», «Вопросы методологии истории» (1905), «Порядок престолонаследия у древненорвежских конунгов» (1909).
Монтеліус Гюстав-Оскар-Августин (Gustaм Oscar Augustin Montelius; 1843 – 1921) – шведський археолог та історик культури. Один із основоположників наукової археології, автор типологічного методу. Член Шведської академії наук (від 1917).
Основні праці: «Die Chronologic der ältesten Bronzezeit in Nord-Deutschland und Skandinavien» (1900), «Kulturgeschichte Schwedens» (1906), «Dievorklassische Chronologie Italiens» у 2 т. (1912), «Die älteren Kulturperioden im Orient und in Europa» у 2 т. (1903-1923).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 32 – 34.