[Рец.] Миллер Вс. Наблюдения над географическим распространением былин
Михайло Грушевський
(«Журнал министерства нар[одного] просв[ещения]», 1894, 5, с. 43 – 47); К былинам о Вольге и Микуле (ibid., 1894, 12, с. 92 – 107); Заметки к былинам (ibid., 1895, 3, с. 100 – 124)
Проф[есор] Міллер, займаючись від давнішого часу ґенезою билин, в сих розвідках застановляється над не раз вже поставленим питанням про географічну область билинної творчості. У першій розвідці висловлює він свої спостереження над місцевостями, звідки походять записи билин. На його думку, розклад їх записів по областях хіба в малій мірі може мати припадкове значення і вже тепер може вияснити район їх розповсюдження (хоч в дальшім приходиться йому самому таку припадковість допустити – для пояснення, напр., чому Вологодська губ[ернія] не дала майже билинних записів).
Спостереження в сій сфері приводять автора до таких виводів: однорідність билинного репертуару приводить до гадки, що він заховавсь більш-менш повно в протязі останніх віків, з 2-ї полов[ини] XVII в., коли мала устати творчість билин. Головним районом билин представляється область новгородської колонізації – Олонецька й Архангельська губ[ернії], а звідти билини занесені в Сибір.
Масові примусові еміграції новгородців були причиною, що в самім Новгороді билини навіть чисто новгородські пропали, натомість заховались в колоніях. Поза границями новгородської колонізації билини існують, хоч в значно меншім числі по Волзі (значне число дали губ[ернії] Нижегородська, Симбірська і Саратовська), в губерніях же південновеликоруських билини стрічаються лише припадково й спорадично.
Відкинувши звичайний поділ на цикли Київський і Новгородський, а поділяючи билини на «богатирські», де виступає боротьба з ворогами й різними чудами, і «билини з характером новели і фабули», автор находить, що билини другої категорії переважно не виходили за границі новгородських колоній, тимчасом як богатирі Ілля, Альоша, Добриня фіксуються до місць південновеликоруських і популярні в сім районі. На цій підставі автор ставить вивод (не як категоричний, а тільки можливий), що билини богатирські перейшли в новгородські колонії з південновеликоруських земель; Новгородська ж область була головним огнищем билинної творчості.
Вивід автора поки що може бути лише гіпотезою. Я зауважив уже, що деякі області зостаються ще недослідженими щодо билинної традиції. Щодо розповсюдження билинних тем, то тут зостається непевним, що треба пояснити утратою, а що напрямом творчості? Автор сам нотує, що билини про одного з тих південних богатирів, Альошу – невідомі за границею північних губерній (с. 70). Тож для вияснення вітчини тієї чи іншої билини треба звернутись до детального аналізу. Такий аналіз автор переводить в двох дальших розвідках над билинами про Вольгу і Микулу і про Хотена Будовича. Обминаючи ідентифікацію Вольги з Всеславом Полоцьким, що наново підняв проф. Халанський в розправі про цикл Кралевича Марка, автор в обставинах билини шукає слідів місцевості.
Такі подробиці, як камінцювате, корінясте поле, що оре Микула; жито, що він сіє; прозвище Микули – Селягинович (селга – переліг); звіроловські і рибальські промисли Вольги etc. приводять автора до переконання, що область, де ся перехожа тема чудовного орача була оброблена – є Північна Росія, область новгородська. Хоч деталі, наведені д. Міллером, часом і не дуже типові, але в сумі вони справді представляють пейзаж північний, так що аргументація автора представляється правдоподібною, а до того вона знаходить собі підпору в географічній номенклатурі билини: м. Ореховець – Орешек (Горішок) = Шлюсельбург на р. Неві, р. Волхов в однім варіанті. Зі згадки про гроші автор догадується і про час утворення – після початку XV в.
В розвідці про билину за Хотена Блудовича («Заметки»), що зачислялася то до київського, то до московського циклу, автор справедливо зауважує, що обставини й типи її дуже пригадують билину про Ваську Буслаєвича; такі аналогії справді характерні: Хотен, як і Васька, «уродує» по Новгороді, знущається над «мужиками»; виступають «наемники», «мужики-должники», одне слово – характерна сила і власть плутократії над міським пролетаріатом. Автор хтів би бачити в фабулі якийсь дійсний скандал новгородський, розказаний в билині під псевдонімами (Хотен від «хотіти», невіста його – Чаяна від «чаяти»).
Розвідка «Про Іллю Муромця і Себеж» («Заметки») дотикається одного з варіантів билини, де виступає м. Себеж (Вітебська губ[ернія]). Автор догадується, що поводом до такої парентези могла бути битва під Себежом р[оку] 1536, що вказувало б на білоруський ґрунт утворення. З сього поводу автор застановляється над згадкою про «Ілію Муравленина і Соловія Будимировича» в листі Ф[ілона] Кміти, стар[ости] оршанського з р[оку] 1574, що вказує на відомість про билини в краях білоруських, тепер позбавлених билинної традиції.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VII. – Кн. 3. – С. 19 – 21 (Бібліографія).
Міллер Всеволод Федорович (1848 – 1913) – фольклорист, мовознавець, етнограф, археолог. Професор Московського університету (від 1884).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 92 – 93.