Жалувальна царська грамота Запорозькому Війську, 27 березня 1654 р. [94]
Михайло Грушевський
Божіею милостію, мы, великій государь царь и великій князь Алексѣй Михайловичі», всеа Великія и Малыя Росіи самодержець [95] пожаловали есмя нашихъ царского величества подданныхъ, Богдана Хмелницкого, гетмана Войска Запорожского, и писаря Ивана Выговского, и судей войсковихъ, и полковниковъ, и ясауловъ, и сотниковъ, и все Войско Запорожское: что въ нынѣшнемъ во [7]162 году, какъ по милости Божіи учинились подъ нашею государскою высокою рукою онъ гетманъ Богданъ Хмелницкой и все Войско Запорожское, и вѣру намъ великому государю и нашимъ государскимъ дѣтемъ и наслѣдникомъ на вѣчное подданство учинили, и въ мартѣ мѣсяцѣ присылали къ намъ великому государю, къ нашему царскому величеству, онъ гетманъ Богданъ Хмелницкой и все Войско Запорожское посланииковъ своихъ, Самойла Богданова, судью войскового, да Павла Тетерю, полковника переяславского; а въ листу своемъ къ намъ, великому государю, къ нашему царскому величеству, гетманъ писалъ и посланники его били челомъ, чтобъ намъ, великому государю, его гетмана Богдана Хмелницкого и все Войско Запорожское пожаловати, велѣти прежніе ихъ права и волности войсковые, какъ издавна бывали при великихъ князьяхъ рускихъ и при королехъ полскихъ [96], что суживались и волности свои имѣли въ добрахъ и судахъ, и чтобъ въ тѣ ихъ войсковые суды никто не вступался, но отъ своихъ бы старшихъ судились, подтвердити, и прежнихъ бы ихъ правъ, каковы даны духовного и мірского чину людемъ отъ великихъ князей рускихъ и отъ королей полскихъ, не нарушить, и на тѣ бъ ихъ права дати нашу государскую жаловалную грамоту, за нашею государскою печатью; и чтобъ число Войска Запорожского списковое учинить шестдесять тысячь; а было бъ то число всегда полно. А будетъ, судомъ Божшмъ, смерть случитца гетману, и намъ бы, великому государю, поволить Войску Запорожскому, по прежнему обычаю, самимъ межъ себя гетмана обирати; а кого оберуть, и про то намъ, великому государю, объявляти. А что на булаву гетманскую дано староство Чигиринское со всѣми приналежностями, тому бъ и нынѣ мы, великій государь, пожаловали, велѣли при булавѣ быть. Имѣней каза-цкихъ и земель, которые имѣють для пожитку, чтобъ у нихъ отнимать не велѣть; также бы и вдовъ послѣ казаковъ осталыхъ дѣти поволности имѣли какъ дѣды и отцы ихъ. Послы которые издавна приходять къ Войску Запорожскому изъ чужихъ земель, чтобъ гетману и Войску Запорожскому, которые будуть съ добрымъ дѣломъ, тѣхтъ бы принимати поволить; а толко бъ что имѣло быть противно нашому царскому величеству, о томъ бы извѣщали намъ великому государю.
И мы, великій государь, наше царское величество, подданного нашего Богдана Хмелницкого, гетмана Войска Запорожского, и все наше царского величества Войско Запорожское пожаловали, велѣли имъ быти подъ нашею царского величества высокою рукою, по прежнимъ ихъ правамъ и привиліямь, каковы имъ даны отъ королей полскихъ и великихъ князей литовскихъ, и тѣхъ ихъ правъ и волностей нарушивати ничѣмъ не велѣли, и судитись имъ велѣли отъ своихъ старшихъ по своимъ прежнимъ правамъ. А наши царского величества бояря и воеводы въ тѣ ихъ войсковые суды вступати не будуть. А число Войска Запорожского указали есмя, по ихъ же челобитью, учинить спискового 60000, всегда полное. А буде, судомъ Божіимь, смерть случитца гетману, и мы, великій государь, поволили Войску Запорожскому обирати гетмана, по прежнимъ ихъ обычаямъ, самимъ межъ себя; а кого гетмана оберуть, и о томъ писати къ намъ, великому государю, да томужъ новообранному гетману на подданство и на вѣрность вѣpy намъ великому государю учинити, при комъ мы великій государь укажемъ. А при булавѣ гетманской староству Чигиринскому со всѣми его приналежностями, которые прежъ сего при немъ были, указали есмя быти по прежнему. Также и имѣній казатцкихъ и земель, которые они имѣютъ для пожитку, отнимати у нихъ и вдовъ послѣ казаковъ осталыхъ у дѣтей не велѣли, а быти имъ за ними по прежнему. А буде изъ которыхъ пограничныхъ государствъ учнуть приходить въ Войско Запорожское къ гетману къ Богдану Хмелницкому [97] послы о добрыхъ дѣлехь, и мы, великій государь, тѣхъ пословъ гетману принимать и отпускать поволили. А изъ которыхъ государствъ и о какихъ дѣлехъ тѣ послы присланы и съ чѣмъ отпущены будуть, и гетману о томъ о всемъ писати къ намъ, великому государю, вскорѣ. А буде которые послы отъ кого присланы будуть съ какимъ противнымъ къ намъ, великому государю, дѣломъ, и тѣхъ пословъ въ войскѣ задерживать и писать объ нихъ къ намъ, великому государю, вскорѣ жъ, а безъ нашего царского величества указу назадъ ихъ не отпускать. А съ турскимъ салтаномъ и съ полс-кимъ королемъ, безъ нашего царского величества указу, ссылки не держать.
И по нашему царского величества жалованью, нашимъ царского величества подданнымъ, Богдану Хмелницкому, гетману Войска Запорожского, и всему нашему царского величества Войску Запорожскому быти подъ нашею царского величества высокою рукою, по своимъ прежнимъ правамъ и привиліямь и по всѣмъ статьямъ, которые писаны выше сего [98]. И намъ, великому государю, [99] и сыну нашему, государю царевичу князю Алексѣю Алексѣевичу, и наслѣдникомъ нашимъ служити и прямити и всякого добра хотѣти и на нашихъ государскихъ непріятелей, гдѣ наше государское повелѣнье будетъ, ходити и съ ними битись и во всемъ быти въ нашей государской воли и послушаньѣ на вѣки.
А о которыхъ о иныхъ статьяхъ намъ, великому государю, нашему царскому величеству, тѣ вышеимянованные посланники Самойло и Павелъ имя-немъ Богдана Хмелницкого, гетмана Войска Запорожского, и всего нашего царского величества Войска Запорожского били челомъ и подали нашимъ царского величества ближнимъ бояромъ: «боярину и намѣстнику казанскому князю Алексѣю Никитичю Трубецкому, боярину и намѣстнику тверскому Василью Васильевичю Бутурлину, околничему и намѣстнику коширскому Петру Петровичю Головину, думному дьяку Алмазу Иванову» статьи, и мы, великій государь, тѣхъ статьей выслушали милостиво, и что на которую статью наше царского величества изволенье, и то велѣли подписать подъ тѣми жъ статьями, да тѣ статьи съ нашимъ царского величества указомъ велѣли дати тѣмь же посланникомъ Самойлу и Павлу.
И хотимъ [100] его гетмана Богдана Хмелницкого и все Войско Запорожское держать въ нашемъ царского величества милостивомъ жалованьѣ и въ призрѣньѣ, и имъ бы на нашу царскую милость быть надежнымъ.
Дана ся наша царского величества жаловалная грамота, за нашею государственною печатью, въ нашемъ царствующемъ градѣ Москвѣ, лѣта отъ созданія міру 7163, мѣсяця марта 27 дня.
[Другой рукой: Подпись думного дьяка Алмаза Иванова. Писана на харатьѣ; кайма безъ фигуръ, богословія и государево имя писано золотомъ.
А на подписи писано:
Божіею милостію, великій государь царь и великій князь Алексѣй Михаиловичъ, всеа Великія и Малыя Росіи самодержецъ. Печатана новою печатью подъ гладкою кустодіею].
[Акты ЮЗР. – Т. X. – Док. 8, XXI. – С. 489-494].
[Переклад М.Грушевського]
З ласки Божої ми, великий государ (і т. д.), пожалувалисьмо наших підданих Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького Війська, і писаря Івана Виговського, суддів військових, полковників, осавулів, сотників і все Військо Запорозьке, як в нинішнім [7]162 році гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорозьке за ласкою Божою віддались під нашу государську високу руку і вчинили присягу нам, великому государеві, і нашим дітям і наслідникам на вічне підданство і в місяці березні прислали до нас вони, гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорозьке своїх посланників Самійла Богданова, суддю військового, та Павла Тетерю, полковника переяславського. В листі своїм до нас, великого государя, писав гетьман і били чолом його посланники, щоб ми, великий государ, пожалували його, гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке, – веліли потвердити їх права і вольності військові, які були при вел[иких] князях руських і королях польських, – що судилися (розумій: своїм судом) і вольності свої мали в маєтках і судах, – аби в ті їх військові суди ніхто не мішався, а щоб судились вони своїми старшими, і щоб їх давніших прав, даних людям духовного і світського чину від великих князів руських і королів польських, ми не нарушали, і на ті їх права дали нашу жалувальну грамоту за нашою государською печаттю. Щоб Військо Запорозьке реєстрове ми означили в шістдесят тисяч і те число щоб завсіди було заповнене. А коли б волею Божою прийшла гетьманові смерть, аби ми, великий государ, лишили Війську Запорозькому вибрати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть, вони про те об’являть нам [101]. А що на булаву гетьманську дано було Чигиринське староство з усіма приналежностями, то щоб і ми, великий государ, пожалували, веліли бути йому при булаві. Маєтків козацьких і земель, які мають для прожитку, аби відбирати від них не веліли; також аби діти вдів, які зістаються після козаків, мали права такі, як діди й батьки їх. Послів, що здавна приходять до Запорозького Війська з чужих земель, котрі будуть з чимось добрим, тих гетьманові і Запорозькому Війську лишити приймати, а коли 6 щось було противне нашому царському величеству, аби про те зараз оповіщали нам, великому государеві.
І ми, великий государ, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і все наше Військо Запорозьке пожалували – веліли їм бути під нашою, царського величества, високою рукою, по давнішим їх правам і привілеям, даним їм від королів польських і вел[иких] кн[язів] литовських, і тих прав і вольностей нічим нарушати не веліли. Судитися веліли їм у своїх старших по давнішим правам їх, а наші царського величества бояри і воєводи в їх військові суди мішатися не будуть. Число Запорозького Війська, по їх власному прошению, веліли ми означити в 60 000 реєстрових, і щоб завсіди було повне. А коли б волею Божою прийшла гетьманові смерть, ми, великий государ, лишили Запорозькому Війську вибирати гетьмана самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть гетьманом, про те писати до нас, великого государя, а той нововибраний гетьман аби вчинив присягу нам, великому государю, при тім, кого ми вкажемо. А при булаві гетьманській веліли ми бути Чигиринському староству, по попередньому, з усіма приналежностями, які були при нім давніше. Також маєтків козацьких і земель, які вони мають для прожитку, від них і від дітей вдів, які зістаються по козаках, ми не веліли відбирати, а бути при них по-давньому. А коли почнуть приходити в Військо Запорозьке до гетьмана Богдана Хмельницького посли з котрихось пограничних держав з чимось добрим, ми, великий государ, таких послів гетьманові лишили приймати і відправляти, а нам, великому государеві, зараз писати про все: з яких держав і в яких справах ті посли були прислані і з чим відправлені. А коли б якісь посли були прислані від когось з якоюсь справою, противною нам, великому государеві, – таких послів в війську затримувати і також зараз писати про них до нас, а без нашого указу назад їх не пускати. А з турецьким султаном і з польським королем без нашого указу зносин не мати.
І по нашій ласці підданим нашим: Богданові Хмельницькому, гетьманові, і всьому Війську Запорозькому бути під нашою високою рукою по своїм давнішим правам і привілеям і по всім вище писаним статтям; служити нам, великому государеві, і сину нашому государеві царевичеві князеві Олексієві Олексійовичеві і наслідникам нашим щиро, всякого добра шукати і на наших неприятелів, куди їм буде наш государський наказ, ходити і битись, і у всім бути в нашій государській волі вовіки.
А що вище згадані посланники Самійло і Павло іменем Богдана Хмельницького, гетьмана, і всього Війська Запорозького били чолом про інші статті нашому царському величеству і подали ті статті нашим ближнім боярам Олексієві Никитовичу Трубецькому, Василеві Васильовичу Бутурліну, Петрові Петровичу Головіну і думному дяку Алмазові Іванову, – ми, великий государ, ласкаво вислухали ті статті, і яка воля наша на котру статтю, то веліли ми підписати під тими статтями і ті статті з нашим указом веліли дати тим посланникам Самійлові і Павлові.
І хочемо ми його, гетьмана Богдана Хмельницького, і все Військо Запорозьке держати в нашій милостивій ласці і піклуванні – нехай вони будуть певні в нашій государській милості.
Дана ся жалувальна грамота нашого царського величества за нашою державною печаткою в нашім столичнім місті Москві року від сотворения світу 7162, місяця марта 27 дня. З Божої ласки великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всієї Великої і Малої Росії самодержець.
Примітки
Примітки М. С. Грушевського
94. Друкується так само з брульонів Посольського приказу: Акты ЮЗР, X, с. 489 – 494.
95. Повний титул.
96. Було написано і зачеркнено: «И великихъ князѣхъ литовскихъ и при княжатахъ рускихъ».
97. Зачеркнено: «и ко всему Войску Запорожскому».
98. Зачеркнено: «во всякомъ покоѣ и свободѣ безъ всякіе неволи служити имъ».
99. Дальші слова про царевича дописані іншою рукою.
100. Се той пункт, що Полетика в вищезгаданій своїй критиці наказу Малоросійської колегії вважав основною гарантією українських прав:
«За всѣ свои службы, за всѣ принесенныя Россійской имперіи пользы малороссійскій народъ за лучшее и всѣхъ сокровищъ дражайшее возмездіе почиталъ следующія обнадеживанія: «А мы вась всегда будемъ сохранять при прежнихъ вашихъ правахъ, привилепяхъ и вольностяхъ, и въ томъ бы вамъ на нашу государскую милость быть благонадежнымъ».
101. Се потвердження 6 пункту козацьких статей 14 марта:
«Борони Боже смерті на пана гетьмана, – тому що всяк чоловік смертний, й інакше бути не може, – аби Військо Запорозьке само між собою гетьмана вибирало і його царське величество сповіщало, – аби царське величество тим не ображався, бо то давній військовий звичай (чтобъ Войско Запорожское само межъ себя гетмана избирали и его царскому величеству извѣщали, чтобъ то его царскому величеству не въ кручину было, понеже тожъ давный обычай войсковый).
Государ велів і бояре приговорили: бути по їх прошению (быть по ихъ челобитью)».