ІІ

Михайло Грушевський

З отсих трьох моментів українська сторона, яка брала участь в уставленні відносин, надавала головне значіння усній умові гетьмана з царським послом Бутурліним.

В своїй (поданій нижче) грамоті до царя, просячи вислухати його послів і потвердити «всякі свободи і маєтності духовних і мирських людей», гетьман посилається на «царське слово», сказане царськими послами: «Ближній твого царського величества боярин з товаришами обіцяв: «І більше сих речей одержите від великого государя, коли попросите – більшими вас свободами, державами і добрами, наділить царське величество, ніж королі польські і старі князі руські».

В листах, висланих своїм послам до Москви 21 березня, гетьман і писар Виговський нагадували їм добиватися широких прав Україні, маючи на увазі запевнення, дані Бутурліним. «Однаково пам’ятаєте й самі, ваші милості, як Василь Васильович Бутурлін словом його царського величества нас упевняв [1], що його цар[ське] вел[ичество] буде ласкавий не тільки потвердити нам права і привілеї, од віків дані, і при стародавніх вольностях заховати, але і ще більші показати всякого чину людям», – писав гетьман. «Треба про всі старі [2] як духовні, так і світські, всякого чину, умовлятися певно, щоб усяк був задоволений, і зараз на все просити привілеїв; не треба нічого над наказ упускати, і при всім пригадувати, як нас Василь Васильович Бутурлін запевняв словом царя його милості, що й понад наше прошения, чого б ми бажали, цар його милость невідмінно вдоволить», – вторував і писар. Гетьман поручав звернути увагу, що султан турецький, «хоч і бусурманин», обіцяв Україні лишить всі права і вольності і вдоволитися тільки військовою поміччю, без усякої дані. «Коли б цар в чім-небудь «уняв» українські права і вчинив «найменшу досаду» українцям, належить рахуватися з великою небезпекою – царські привілеї мусять бути прислані без усякої проволоки, і мають бути такі, щоб вповні вдоволити народ», – писали обидва [3].

На сім гетьман стояв і потім. Коли московське правительство кілька літ потім (весною 1657 р.) через свого посла Федора Бутурліна висловило гетьманові докори за те, що він не додержує московських статей в своїм правлінні, гетьман доволі рішуче дав зрозуміти, що він вважає московські статті обов’язковими лиш постільки, поскільки вони згідні з Переяславською умовою. «Судді Самійлу і полковникові Тетері він, гетьман, не наказував, і в гадці у нього не було того, щоб царське величество по великих містах – в Чернігові, Переяславі, Ніжині – велів бути своїм воєводам, а доходи, збираючи, віддавати воєводам царського величества. Будучи на трактатах з бувшим боярином царського величества і намісником тверським Василем Васильовичем Бутурліним з товаришами, він умовився тільки [4], щоб воєводи були тільки в однім місті Києві – на те, аби всі сусідні володарі знали їх підданство під високу руку царського величества – що в старій столиці великих князів російських воєвода царського величества» [5].

І після того, як відносини до Москви були зірвані і Юрій Хмельницький з старшиною наново завели мову про сі відносини, вони поставили жадання, щоб було відновлене «те, що було постановлене в Переяславі обома сторонами при виконанні присяги, і щоб ті права, привілеї і вольності, подані тоді, не були одмінені і в нічім не нарушені» [6].

Московські статті, очевидно, мали тільки розгорнути і закріпити на письмі сю Переяславську умову – але, видно, вони, на погляд української сторони, не розгорнули сеї умови відповідно – судячи з того, як маловідомі війську і непопулярні були сі московські акти. На них посилається тільки московська сторона, ставлячи різні докори гетьманові; українська сторона до них не признається. Проголошені війську вони не були, зісталися в гетьманськім архіві до смерті Б.Хмельницького, прочитані були тільки на раді при виборі Виговського, а в ширший ужиток увійшли в новій редакції, від часів Ю.Хмельницького, потім, як затерлася пам’ять про зміст Переяславської умови, а поширилися нові «статті», видрукувані й розіслані по Україні царським правительством 1657 p.

Примітки

Примітки М. С. Грушевського

1. «…словомъ его цар[ского] вел[ичества] нась утвержалъ…»

2. Очевидно – права.

3. Акты ЮЗР, т. X, с. 553-554, 558.

4. «Будучи онъ, гетьманъ, на трактатахъ царскаго величества съ бывшимъ бояриномъ и намѣстникомъ тверскимъ съ Василіемъ Васильевичемъ Бутурлиным съ товарищи только домолвили…»

5. Акты Ю[жной] и З[ападной] России, III, с. 569.

6. Статті Ю.Хмельницького: Акты ЮЗР, IV, с. 256.