І
Михайло Грушевський
Останні події – революція й визволення України, упадок Романових і старого правління – руба поставили питання про юридичний, правно-державний характер відносин України до Росії – з тим і про їх початок, себто об’єднання України з Москвою за Богдана Хмельницького. Те, що досі звичайно було питанням науковим, історично-юридичним, часом політичним, але рідко виходило за тісні круги спеціалістів, тепер вийшло на широке всенародне видовище – дебатується на всенародних політичних зборах селянами, солдатами, робітниками. До мене звертаються селяни, солдати, інтелігенти, робітники з побажанням, щоб Переяславська умова була видана, стала приступною для обміркування всіх, і я як історик і як політичний представник українського народу вважаю своїм обов’язком негайно сповнити сю волю, не вважаючи на всі труднощі, зв’язані з її сповненням для мене.
Війна і всякі пригоди перервали мою історичну працю саме тоді, коли я приступав до вияснення сього многоважного моменту. Моя бібліотека зісталася у Львові, матеріали, котрі я почав підбирати наново, лежать у Москві; я засипаний тепер іншою роботою. Замість того щоб дати, як я хотів, ширшу наукову студію на сю тему, я мушу обмежитися тільки короткими поясненнями, щоб, даючи в руки широкого громадянства тексти актів 1654 p., усвідомити його, як треба підходити до зрозуміння тих форм, в які уложилася умова України з Москвою 1654 року.
Діло, бачите, не так просте. Коли говориться тепер про Переяславську умову, або договір Богдана Хмельницького з Москвою, уявляється зараз трактат, такий, до яких ми привикли в теперішніх обставинах міжнародного чи державного життя – конвенція, яка нормує становище двох самостійних, незалежних держав, що входять в умову між собою, конституційна хартія, яка уставляє відносини між Україною, що піддається під зверхність московського царя, і царем, як зверхником, щодо гарантованих їй прав і вольностей. Але в тих часах і обставинах умови укладалися в формах інших. Козаччина привикла більш цінити реальний факт, ніж букву привілею. В своїх відносинах до польського правительства вона посилалася на вольності і права, признані їй королями, але сі вольності і права в дійсності не були закріплені якимись сеймовими постановами чи королівськими привілеями, а були витвором практики, козацької займанщини. З другого боку, московське правительство, відповідно до прийнятих в московських кругах традицій, в зносинах з новими підданцями царя передусім силкувалося можливо піднести його престиж – прищепити їм те, на чім стояв московський лад: поняття, що цар стоїть понад правом, що кожний акт його – се ласка, пожалування, що в зносинах його з людьми, які піддаються йому, не може бути відносин рівного з рівним. В українську свідомість, виховану в порядках західноєвропейських, конституційних такі поняття не містилися, і на сім грунті трохи не розбилася справа, коли московські посли не згодилися зложити іменем царя присягу Україні на заховання її прав, перше ніж військо присягне йому на послух і покору.
По московському справозданню, старшина, щоб не дати провалитися всій справі, з котрою зв’язувалася надія на поміч Москви в війні з Польщею, кінець кінцем пішла на компроміс. Вона намовила військо вдоволитися тою усною заявою, котру уложили з нею царські посли іменем царським, і зложити присягу цареві, відложивши на потім докладніше уставлення відносин з Москвою – через козацьке посольство. Так от і уложилися ті форми, в які вилився акт об’єднання Української держави з державою Московською:
– Усна умова гетьмана і війська з царськими послами, скріплена царським словом, переказаним головою посольства В.Бутурліним.
– «Статті Б.Хмельницького», себто домагання, поставлені військом до царського правительства, в формі петицій до царя і його резолюцій на сі петиції.
– Жалувана грамота царська Запорозькому Війську, в котрій коротко збиралося і затверджувалося головніше, до чого царське правительство договорилося з козацьким посольством щодо дальших відносин України і Москви.
Примітки
Примітки до видання 2009 р.
Моя бібліотека зісталася у Львові, матеріали, котрі я почав підбирати наново, лежать у Москві; я засипаний тепер іншою роботою – М.Грушевському в досить скрутних обставинах довелося працювати над цим виданням. Перша світова війна застала його в Карпатах у с.Криворівні, де він відпочивав. Учений не міг повернутися до Львова, до своєї бібліотеки, оскільки головне місто Галичини швидко було захоплене російськими військами. Повернувшись до Києва через два місяці, в листопаді 1914 p., дорогою через Відень та Італію, М.Грушевський був арештований та відправлений на заслання, що тривало в Симбірську, Казані та Москві близько двох років. Сприятливіші обставини для наукової та публіцистичної праці відкрилися у Москві, хоч історик перебував і під наглядом поліції (див.: Грушевський М. Спомини // Київ. – К., 1989. – № 8. – С. 106 – 128; детальніше про його перебування в Москві під час заслання див.: Мельниченко В. Михайло Грушевський: «Я оснувався в Москві, Арбат 55». – М., 2005; Його ж. Тарас Шевченко и Михайло Грушевський на Старому Арбаті. – М., 2006). Коли повертався в Україну 11 березня 1917 р., у поїзді, в якому він їхав, виникла пожежа, внаслідок якої були втрачені книги, цінна колекція стародруків, недавні рукописи. Очевидно, М.Грушевський врятував рукопис статті про Переяславську умову, встигнувши витягти її з палаючого вагона, адже ця праця вийшла друком у Києві однією з перших після його повернення в Україну в 1917 р.