Лист гетьмана до царя, висланий з козацьким посольством до Москви, 17 лютого 1654 р. [75]

Михайло Грушевський

Божою милістю великому государеві цареві і в[еликому] князеві Олексієві Михайловичу, всієї Великої і Малої Росії самодержцеві і інших многих держав государеві і обладателеві, вашому царському величеству [76] Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке низько до лиця землі чолом б’ємо. Од многих літ многочасно ми, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке, борючися з ляхами і натиск їх відбиваючи, шукали помочі у Бога, і грамотами своїми через посланників своїх до пресвітлого лиця благочестивого царя, твого царського величества, чолом били і благали, щоб нам, православним християнам, бути під кріпкою і високою рукою Бога всемогущого і царя благочестивого, твого царського величества. І от тепер Бог всевідущий і вседаровитий несказанними своїми судами Божеськими заодно обоє зробив: і ляхам, ворогам нашим, гординю їх прискромив, і мисль добру в серце цареве тобі, великому государеві, вложив: що твоє царське величество, поревнувавши по Бозі вседержителі і вірі православній східній, пожалував церков Божих і місць святих і над народом російським, благочестиво-християнським змилосердився, нас – Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке і весь мир православний російський [77] зволив милостиво пожалувати, ущедрити, захистити і під міцну і високу свою руку царську всеконечно прийняти. І як ближній боярин твого царського величества, намісник тверський Василь Васильович Бутурлін, окольничий і намісник муромський Іван Васильович Олфер’єв і думний дяк Ларіон Дмитрович Лопухін з наказу твого царського величества з грамотою до нас приїздили і про ласку безмежну царську нам оповістили, корогви військові й жалування велике твого царського величества нам віддали, розмову докладну [78] про всякі справи з нами вчинили і несказанно нас урадували, – тоді ми, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке і весь мир християнський по городах, селах і хуторах [79], старшина і чернь, сповняючи непорочну заповідь Христа Бога нашого, по добрій і справді не вимушеній волі і рішенню нашому, не маючи ніякого лукавства в серці, вчинилисьмо віру (присягу), совершенну тобі, великому государеві, і хоч які відомості мали про сусідніх царів, що запобігали нас до себе прилучити, ми, не дбаючи про них як невірних, всією душею тебе єдиного благочестивого великого государя нашого вибрали, полюбили і всім серцем, силою і мислю до твого царського величества пристали. Тому сміло покладаємось на безконечну милість твого царського величества і що будемо чогось просити у тебе, великого государя нашого, сподіваємось одержати, бо всяко увірили ми слову твого царського величества, як той ближній боярин твого царського величества з товаришами умовив і завірив і в тій вірі нас непохитно утвердив [80]. Тому посланників наших Самійла Богдановича, суддю військового, і Павла Тетерю, полковника переяславського, з товаришами з сею грамотою нашою до пресвітлого лиця твого царського величества відправляємо і просимо, аби їм твоє царське величество зволив праведні очі свої показати і милостиве вухо прихилити і благань наших не відкинув. Про що вони почнуть говорити і благати твоє царське величество, зволь їх ласкаво вислухати і нас, Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке і весь мир християнський російський [81], духовних і світських людей, у всякім чину сущих, що від тебе ласки чекають, – пожалувати, ущедрити, права, церкви, привілеї і всякі свободи й держави дібр [82] духовних і світських людей, у всякім чину і стані [83] сущих – хто що мав од віків, від князів і панів благочестивих, від королів польських надане в державі Руській [84] – за що ми кров свою проливаємо, тримаючи то від дідів і прадідів і не даючи тому пропасти, – просимо, ей, просимо і до лиця землі упадаючи велико просимо твого царського величества: зволь, твоє царське величество, затвердити і грамотами своїми госу-дарськими укріпити на віки. Бо таке ж государське слово твого царського величества нам той ближній боярин твого царського величества з товаришами обіцяв: «І більше тих речей [85] одержите від великого государя, його царського величества, коли попросите – більшими, рече, свободами, державами і добрами пожалує його царське величество, паче королів польських, княжат старих російських – тільки чолом бийте і вірно служіть його царському величеству». Отже, вдруге і втретє припадаючи до лиця землі твоєму царському величеству, благаємо, аби все, що просимо тепер і будемо просити потім, від тебе, великого государя нашого, нам одержати, – аби ми, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, все Військо Запорозьке і весь мир православний російський, у всякім чині і стані проживаючи, зрадувалися і звеселилися безконечною ласкою і пожалуванням твого царського величества, тобі щиро прияли, прямо і вірно служили до кінця життя нашого, за твоє царське величество на всіх ворогів і неприятелів міцно ставали і кров свою проливали: аби тільки Богові небесному вірували і поклонялися і царя єдиного під сонцем благочестивого, твого царського величества слухали й покорялися в роді і роді довіку. А твоє царське величество, як орел гніздо своє покриває і дітей своїх любить, так і нас, вірних слуг своїх і підданих своїх, під покровом крил твоїх зволь ласкою своєю від усіх ворогів наших ненавидящих і обидящих, що воюють на нас, покривати, пильнувати і міцною рукою і військом своїм царським хоронити і завсіди в ласці своїй премногій заховувати – паки просимо, ей паки і паки просимо. Більше того в грамоті не пишемо: посланники наші скажуть тобі. А ми себе глибокій ласці і несказаній щедроті твого царського величества віддавши, на віки Господа Бога, царя превічного, благаємо, аби вашому царському величеству дав на пресвітлих престолах пресвітлого царства Російського многолітствувати і щасливо довгоденствувати, а всіх царів земних підручниками своїми мати, однині і довіку, того щиро бажаємо. Дано в Чигрині місяця марта 17 дня року 1654. Вашого царського величества вірні піддані, найнижчі й вірні слуги Богдан Хмельницький, гетьман, з Військом й[ого] цар[ського] величества Запорозьким.

Примітки

Примітки М. С. Грушевського

75. Виданий з московського «списку» (перекладу) Посольського приказу: Акты ЮЗР, X, с. 432-436.

76. Тут повний довгий царський титул.

77. «російскій».

78. «розговоръ пространный».

79. «деревняхъ».

80. Мушу завважити, що сі слова звучать як певна гра слів, бо віра – се і присяга: «увѣрилъ и на той вѣpѣ нась непоколебимыхъ утвердилъ».

81. «російскій».

82. Володіння.

83. «преимуществѣ».

84. «въ государствѣ Російскомь».

85. «Над словом «рѣчей» інший перекладчик вгорі написав «дѣлъ».