Статті, предложені козацьким посольством царському правительству 21 марта 1654 p., з царськими резолюціями на них [86]
Михайло Грушевський
Бьють челомъ великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичи), всеа Великія и Малыя Росіи самодержцу, и многихъ государствъ государю и обладателю, его царскаго величества подданные, Богдань Хмельницкой, гетманъ Войска Запорожского, и весь міръ христіянскій російскій, чтобъ его царское величество пожаловалъ ихъ тѣмъ, о чемъ посланники ихъ бити челомъ учнуть; а они его царскому величеству во всякихъ его государскихъ повелѣньяхъ служити будуть во вѣки. И что на которую статью царского величества изволенье, и то подписано подъ статьями.
1. Чтобъ въ городѣхъ урядники были изъ ихъ людей обираны къ тому достойные, которые должны будуть подданными царского величества урежати и доходы всякіе, въ правду, въ казну царскаго величества отдавати, для того, что царского бъ величества воевода, пріѣхавъ, учалъ права ихъ ломать и уставы какіе чинить, и то бъ имъ было въ великую досаду; а какъ тутошніе ихъ люди гдѣ будуть старшіе, то они противъ правъ своихъ учнуть исправлятца.
И сей статьѣ царское величество пожаловалъ, велѣлъ быть по ихъ челобитью. А быти бъ урядникомъ въ городѣхъ войтамъ, бурмистромъ, рай-цамъ, лавникомъ, и доходы всякіе денежные и хлѣбные сбирать на царское величество и отдавать въ его государеву казну тѣмъ людемъ, которыхъ царское величество пришлетъ; да тѣмъ же присланнымъ людемъ, кого для тоѣ сборные казны царское величество пришлетъ, и надъ тѣми сборщиками смотрить, чтобъ дѣлали правду.
2. Писарю войсковому чтобъ, по милости царского величества, 1000 золотыхъ полскихъ для подписковъ давать, а на судей войсковыхъ по 300 золотыхъ полскихъ, а на писаря судейского по 100 золотыхъ полскихъ, на писаря да на хоружего полкового по 50 золотыхъ, на хоружего сотницкого 30 золотыхъ, на бунчюжного гетманского 50 золотыхъ.
Царское величество пожаловалъ, велѣлъ быть по ихъ челобитью; а давать тѣ деньги изъ тамошнихъ доходовъ.
3. На писаря и на судей войсковыхъ, на 2 человѣка, и на всякого полковника и на ясауловъ войсковыхъ и полковыхъ чтобъ по мелницѣ было, для прокормленья, что росходъ имѣютъ великой.
Царское величество пожаловалъ, велѣлъ быть по ихъ челобитью.
4. На подѣлку наряду войскового и на пушкарей и на всѣхъ работныхъ людей, которые у наряду бывають, чтобъ царское величество пожаловать изволилъ учинить свое царское милостивое призрѣнье, какъ въ зиму, такъ и о станахъ, такожде на обозного арматного 400 золотыхъ, а на хоружего арматного 50 золотыхъ.
Царское величество пожаловалъ, велѣлъ давать изъ тамошнихъ доходовъ [87].
5. Послы которые издавна къ Войску Запорожскому приходять изъ чюжихъ краевъ, чтобъ гетману и Войску Запорожскому которые къ добру были, волно приняти; а толко чтобъ имѣло быть противно царского величества, то должны они царскому величеству извѣщати.
По сей статьѣ царское величество указалъ: пословъ о добрыхъ дѣлехъ принимать и отпускать; а о какихъ дѣлехъ приходили и съ чѣмъ отпущены будуть, о томъ писать къ царскому величеству подлинно и вскорѣ. А которые послы присланы отъ кого будуть царскому величеству съ противнымъ дѣломъ, и тѣхъ пословъ и посланниковъ задерживать въ войскѣ и писать объ нихъ о указъ къ царскому величеству вскорѣ жъ, а безъ указу царского величества назадъ ихъ не отпускать. А съ турскимъ салтаномъ и съ полс-кимъ королемъ безъ указу царского величества не ссылатца.
6. О митрополитѣ кіевскомь [88] посланникомъ изустной наказъ данъ. А въ рѣчахь посланики били челомъ, чтобъ царское величество пожаловалъ, велѣлъ дать на его маетности свою государскую жаловалную грамоту.
Царское величество пожаловалъ: митрополиту и всѣмъ духовного чину людемъ на маетности ихъ, которыми они нынѣ владѣють, свою государскую жаловалную грамоту дать велѣлъ.
7. Чтобы царское величество изволилъ рать свою вскорѣ прямо къ Смоленску послать, не отсрочивая ничего, чтобъ непріятель не могъ испра-витца и съ иными совокупитися, для того, что войска нынѣ принужены, чтобъ никакой ихъ лести не вѣрили, естли бъ они имѣли въ чемъ дѣлать.
Царское величество изволилъ на непріятеля своего, на полского короля, итти самъ и бояръ и воеводъ послать со многими ратми, по пpocyxѣ, какъ конскіе кормы учнуть быть.
8. Чтобы наемнаго люду здѣ по рубежу отъ ляховъ, для всякого без-страшія, съ 3000, или какъ воля царскаго величества будетъ, хотя и болши.
Царского величества ратные люди всегда на рубежѣ для Украины обе-реганья есть и впередъ стоять учнуть.
9. Обычай тоть бывалъ, что всегда Войску Запорожскому платили. Бьютъ челомъ и нынѣ царскому величеству, чтобъ на полковника по 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъ по 30 золотыхъ полскихъ давать.
Царское величество пожаловалъ, свои государскіе грамоты на волности ихъ казатцкіе и шляхетцкіе, за своими государскими печатьми, дать имъ велѣлъ». Против сеї статті збоку приписано: «Ся статья надобь ли? потому что грамоты посылаютъ». Українському шляхетству видано осібну жалувану грамоту разом з грамотою війську, 27 березня, і супроти сього отсю статтю пропущено.
И въ прошлыхъ годѣхъ присылалъ къ царскому величеству гетманъ Богданъ Хмелницкій и все Войско Запорожское и били челомъ многажды, чтобъ его царское величество ихъ пожаловалъ, для православные христіянскіе вѣpы и святыхъ Божіихь церквей, за нихъ вступился и принялъ ихъ подъ свою государеву высокую руку и на непріятелей ихъ учинилъ имъ помочь. И великому государю нашему, его царскому величеству, въ то время подъ свою государеву высокую руку приняти было васъ не мочно, потому что у его царского величества съ короли полскими и великими князи литовскими было вѣчное докончанье. А что ихъ королевскіе стороны царского величества отцу, блаженные памяти великому государю царю и великому князю Михаилу Θедоровичю, всеа Русіи самодержцу, и многихъ государствъ государю и обладателю, и дѣду его государеву, блаженные памяти великому государю святѣйшему патріарху Филарету Никитичю, московскому и всеа Русій, и великому государю нашему царю и великому князю Алексѣю Михаиловичю, всеа Русій самодержцу, его царскому величеству, учинились многія безчестья и укоризны, и о томъ, по королевскимъ грамотамъ и по соймовому уложенію и по констьггуціи и по посолскимъ договорамъ, царское величество ожидалъ исправленія; а гетмана Богдана Хмелницкого и все Войско Запорожское хотѣлъ съ королемъ полскимъ помирить, черезъ своихъ государевыхъ великихъ пословъ, тѣмъ способомъ: буде Янь Казимеръ король учинить съ ними миръ по Зборовскому договору и на православную христіянскую вѣpy гоненія чинить не учнеть и уніятовъ всѣхъ выведетъ, и царское величество виннымъ людемъ, которые за его государскую честь довелись смертные казни, вины ихъ хотѣлъ отдать; и о томъ посылалъ къ Яну Казимеру королю своихъ государевыхъ великихъ и полномочныхъ пословъ, боярина и намѣстника великопермского князя Бориса Александровича Рѣпнина-Оболенского сътоварыщи. И тѣ царского величества великіе и полномочные послы о томъ миру и поступкахъ королю и паномъ радѣ говорили всякими мѣрами. И Янъ Казимеръ, король и паны рада ни на которую мѣру не сошли, и то великое дѣло поставили ни во что, и тѣхъ царского величества великихъ и полномочныхъ пословъ отпустили безъ дѣла. И великій государь нашъ, его царское величество, видя такіе съ королевскіе стороны многіе неисправленья и грубости и неправды, и хотя православную христіянскую вѣpy и всѣхъ православныхъ христіянь отъ гонителей и хотящихъ церкви Божія разорити и вѣpy христіянскую искорените, отъ латынь оборонити, подъ свою государеву высокую руку васъ принялъ; а для вашіе обороны собралъ рускіе и нѣметцкіе и татарскіе рати многіе, идетъ самъ великій государь нашъ, его царское величество, на непріятелей хриспянскихъ, и бояръ своихъ и воеводъ шлеть со многими ратми; и на тотъ ратной строй, по его государеву указу, роздана его государева казна многая. И нынѣ имъ посланникомъ о жалованьѣ на Войско Запорожское говорить, видя такую царского величества милость и къ нимъ оборону, не довелось. А какъ былъ у гетмана у Богдана Хмельницкого государевъ ближней бояринъ и намѣстникъ тверской Василей Васильевичъ Бутурлинъ съ товарыщи, и гетманъ говорилъ съ ними въ разговорехъ о числѣ Войска Запорожского, чтобы учинить 60000; а хотя бъ де того числа было и болше, и государю де въ томъ убытка не будетъ, потому что они жалованья у государя просить не учнутъ; да и имъ Самойлу и Павлу и инымъ людемъ, которые въ то время при гетманѣ были, про то вѣдомо жъ. А что въ Малой Росіи въ городѣхъ и мѣстехъ какихъ доходовъ, и про то царскому величеству не вѣдомо; и великій государь нашъ, его царское величество, посылаетъ доходы описать дворянъ. А какъ тѣ царского величества дворяня доходы всякіе опишуть и смѣтять, и въ то время о жалованьѣ на Войско Запорожское, по розсмотрѣнью царского величества, и указъ будетъ. A нынѣ царское величество, жалуя гетмана и все Войско Запорожское, хочетъ послать своего государева жалованья по давнымъ обычаямъ предковъ своихъ, великихъ государей царей и великихъ князей росшскихъ, гетману и всему Войску Запорожскому золотыми.
10. Крымская орда если бы имѣла вкинутися, тогда отъ Астрахани и отъ Казани надобно на нихъ наступити. Такожде и донскимъ казакомъ готовымъ быть; а нынѣ ещо въ братствѣ дать сроку и ихъ не задирать.
Царского величества указъ и повелѣнье на Донъ къ казакомъ послано: буде крымскіе люди задору никакова не учинять, и на нихъ ходить и задору чинить не велѣно; а будетъ крымцы задоръ учинять, и въ то время царское величество укажетъ надъ ними промыслъ чинить.
11. Кодакъ городъ на рубежѣ отъ Крыму, въ которомъ гетманъ всегда по 400 человѣкъ держить и кормы всякіе имъ даеть; чтобъ и нынѣ царское величество пожаловалъ кормами и порохомъ къ наряду изволилъ постройти. Также и на тѣхъ, которые за порогами Коша берегуть, чтобъ царское величество милость свою изволилъ показать: понеже нелзя его самого безъ людей оставляти.
О той статьѣ царского величества милостивой указъ будетъ впередъ, какъ про то вѣдомо будетъ, по сколку какихъ запасовъ, въ тѣ мѣста посылывано и сколко будетъ доходовъ въ сборѣ на царское величество.
[ (Далѣь рукой думного дьяка Алмаза Иванова:)] [89]
А что въ письмѣ жъ вашемъ написано: какъ великій государь нашъ, его царское величество, гетмана Богдана Хмелницкого и все Войско Запорожское пожалуетъ, свои государскіе грамоты на волности ваши дать велить, тогда вы смотръ межъ собою учините: кто будетъ казакъ, или мужикъ; а чтобъ число Войска Запорожского было 60000. И великій государь нашъ, его царское величество, на то изволилъ имъ, числу списковымъ казакомъ быть велѣлъ. И какъ вы посланники будете у гетмана у Богдана Хмелницкого, и вы бъ ему сказали, чтобъ онъ велѣлъ казаковъ разобрать вскорѣ и списокъ имъ учинилъ, да тотъ списокъ, за своею рукою, прислалъ къ царскому величеству вскорѣ.
[Акты ЮЗР. – Т. X. – Док. 8, XVII. – С. 477-484)]
[Переклад М.Грушевського]
Б’ють чолом великому государеві цареві і великому князеві Олексію Михайловичу, всієї Великої і Малой Росії самодержцеві і многих держав государеві й обладателеві піддані його царського величества Богдан Хмельницький, гетьман Запорозького Війська, і весь мир християнський російський, аби його царське величество пожалував їх тим (дав їм те), про що битимуть чолом (проситимуть) посланники їх, а вони його царському величеству служитимуть вовіки в усім, що їм государ повелить.
1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідні, будуть вони повинні підданими царського величества правити, і всякі доходи по правді віддавати до казни; а то тому, що воєвода царського величества, приїхавши, почав би права їх ламати і якісь устави заводити, і то було б (українцям) прикро; а як будуть старшини місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами [90].
Щодо сеї статті царське величество пожалував – велів бути по їх прошению. Мають по містах бути урядниками війти, бурмистри, райці, лавники, і доходи всякі грошеві і хлібні збирати на царське величество й віддавати до государевого скарбу тим людям, котрих пришле царське величество. І ті прислані люди, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді.
2. Писареві військовому по милості царського величества щоб давано 1000 [золотих] польських на підлисків (канцеляристів), на суддів військових по 300 золотих польських, на писаря судейського по 100 золотих польських, на писаря й хору[н]жого по 50 зол[отих], на хору[н]жого сотенного по 30 золотих, на бунчужного гетьманського 50 золотих [91].
Царське величество пожалував, велів бути по їх прошению; а давати ті гроші з тамошніх доходів.
3. На писаря і на суддів військових, на 2 чоловіка, на всякого полковника, осавулів військових і полкових, щоб було по млину, для вигодування, тому що несуть великі видатки.
Царське величество пожалував, велів бути по їх прошенню.
4. На роботи військової армати, на пушкарів і всіх робочих людей, що бувають при арматі, аби царське величество зволив вчинити милостиву ласку на зимове прогодування і пристановище; також на арматного обозного 400 золотих, а на хору[н]жого арматного 50 золотих.
Царське величество пожалував, велів дати з тамошніх доходів.
5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до Війська Запорозького, аби було вільно приймати [92], а коли б було щось противне царському величеству (в сих посольствах), мусять вони (українці) сповіщати царське величество.
До сеї статті царське величество велів: послів з добрими ділами приймати і відправляти і писати царському величеству вірно і скоро, за чим вони приходили і з чим їх одправлено. А котрі посли будуть присилатися з справами, противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати в війську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.
6. Про митрополита київського дано послам усний наказ. А в розмовах посли били чолом, щоб царське величество велів дати свою государську жалувану грамоту на його маєтності.
Царське величество пожалував: митрополитові і всім людям духовного чину велів дати свою государську жалувану грамоту на маєтності, котрими вони тепер володіють [93].
7. Аби царське величество зволив послати своє військо під Смоленськ, не гаючися нітрохи, аби неприятель не міг собі ради дати і сполучитися з іншими (військами), бо тепер війська (польські) потомлені – нехай не вірять ніякому лукавству (поляків), коли б почали що вимишляти.
Царське величество постановив на неприятеля свого польського короля йти самому і бояр та воєвод послати з великим військом, як просохне і почне бути паша.
8. Аби найманого війська тут на польськім пограниччі, для безпечності, було з 3000 або скільки буде воля царського величества – хоч і більше.
Військові люди царського величества на пограниччі для охорони України завсіди були і надалі будуть стояти.
9. Завсіди був такий звичай, що Війську Запорозькому плачено. Б’ють чолом і тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 єфимків, на осавулів по 200 золотих, на осавулів військових по 400 золотих, на сотників по 100 золотих, на козаків по 30 золотих польських.
Попередніх літ присилав до царського величества гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорозьке і били чолом багато разів, щоб його царське величество їх пожалував, уступився за них задля православної християнської віри і святих Божих церков, прийняв їх під свою високу руку і дав поміч на неприятелів. Великому государеві нашому в тім часі не можна було вас прийняти під свою государську високу руку, тому що у його цар[ського] величества була вічна згода з королями польськими і в[еликими] кн[язями] литовськими. А хоч з королівської сторони батькові цар[ського] величества святої пам’яті вел[икому] государеві Михайлові Федоровичеві і дідові його, святійшому патріархові Філаретові Никитичеві, і великому государеві нашому Олексієві Михайловичу сталося багато нечесті і ганьби, то в тім згідно з королівськими грамотами і соймовими постановами царське величество чекав поправи, а гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке хотів помирити з королем польським тим способом, аби король Ян Казимир учинив з ними згоду по Зборівському трактату і православної віри християнської не гонив, уніатів усіх викорінив, – зате царське величество хотів вибачити вину всім винним людям, котрим за образу його государської честі належала кара смертна. Про се посилав він до короля Яна Казимира своїх великих і уповноважених послів, боярина і намісника великопермського Бориса Олександровича Рєпніна-Оболенського з товаришами. І ті великі і уповноважені посли царського величества про ту згоду і про вчинки королеві і панам раді говорили на всякі способи. Але Ян Казимир і пани рада на се ніяк не пристали, і велику справу взяли за ніщо, а тих великих і уповноважених послів царського величества відправили даремно. Тоді великий государ наш, ви дівши так багато несправності з королівської сторони, грубості і неправди, і бажаючи оборонити православну християнську віру і всіх православних християн від гонителів латинян (католиків), що хочуть церкви Божі знищити і віру християнську викорінити, прийняв вас під свою високу руку, а для оборони вашої зібрав багато руського, німецького і татарського війська – сам великий государ наш іде на неприятелів і посилає бояр своїх і воєвод з великим військом, і на те зібрання війська, за государевим наказом, роздано великі гроші. Тому їм, послам, тепер, бачучи таку ласку до них царського величества й оборону, говорити про плату Запорозькому Війську не годиться. І як був у гетьмана Богдана Хмельницького государів ближній боярин і намісник тверський Василь Васильович Бутурлін з товаришами, гетьман в розмовах говорив з ними про число Запорозького Війська, щоб зробити 60 тис, а коли б і більше того числа було, государеві в тім шкоди не буде, бо вони просити плати у государя не будуть; про се відомо їм, Самійлу і Павлу, й іншим людям, які тоді були при гетьмані. Які доходи в Малій Росії по городах і містах, про се царському величеству не відомо, і великий государ посилає дворян, щоб описали доходи. Як ті дворяни царського величества опишуть всякі доходи і обрахують, тоді, по обміркуванню царським величеством, буде наказ про плату Запорозькому Війську. А тепер царське величество, жалуючи гетьмана і все Запорозьке Військо, по давнім звичаям предків своїх, великих государів, хоче послати гетьманові і всьому Війську Запорозькому своє го-сударське жалування золотими.
10. Коли б мала напасти Кримська орда, тоді треба на них наступити від Астрахані й Казані, також і донським козакам бути готовими. А тепер вона (орда) ще в братстві (з українцями), треба дати час і її не зачіпати.
Наказ і повеління до козаків на Дон послано: коли кримські люди не будуть зачіпати, то й на них іти не велено, а коли кримці зачеплять, то царське величество велить на них іти походом.
11. Кодак город на границі з Кримом, там гетьман завсіди по 400 чоловік держить і харч усякий їм дає – тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчем і порохом для армати; також і тим, що за порогами Коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, бо його не можна самого без людей лишати.
До сеї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди послано, і скільки доходу буде зібрано на царське величество.
А що в вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольності велить дати, тоді ви між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб Війська Запорозького було 60000, – то великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. Тож як ви, посли, будете у гетьмана Богдана Хмельницького, скажіть йому, щоб він велів скоро розібрати козаків, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписею своєю прислав негайно царському величеству.
Примітки
Примітки М. С. Грушевського
86. Се брульон (черновик) «статей», що заховався в тих же актах козацького посольства, при брульонах жалуваних грамот, виданих 27 марта. У вступі його сказано, що се написано в письмі, що прислали до бояр (Трубецького, Бутурліна, Головіна і Ал[маза] Іванова) козацькі посли 12 марта, «и что на которую статью царского величества изволенье, и то подписано подь статьями». Брульон сей був в руках Ал[маза] Іванова, що, властиво, вів переговори з посольством і укладав усі акти, і він же власноручно надав останню редакцію сим статтям. Кінець від слів: «А что въ писмѣ…» писаний його рукою. Потім поміта: «Таково писмо дано посланником», – очевидно, виправляючи їх назад на Україну. З самого тексту видно, що Алмаз Іванов не повторяв козацьких статей вповні, а робив з них вибірку – одно брав, інше відкидав, за рішенням бояр. Дата 12 марта написана на місці якоїсь іншої, вичищеної; вона неможлива, бо переговори з козацькими послами почалися 13 марта, як сказано вище. В однім з українських списків, виданім в «Історії Малоросії» Марковича (Маркевич, История Малороссии, т. III, с. 147) статті сі мають дату 21 марта, і дослідники приймають її.
87. По сім було написано, а потім зачеркнено статтю:
«Чтобъ царское величество пожаловалъ, велѣлъ имъ дать свои государевы жаловалные грамоты на пергаменѣ, одну на волности казатцкіе, а другую на волности шляхетцкіе, за своими государскими (вислыми) печатями, для того, что они то получивше, сами смотръ межъ себя учинять: кто казакъ, тотъ волности казатцкіе имѣть будеть, а кто мужикъ, тотъ будеть повинность обыклую царскому величеству отдавать, какъ и прежъ того бывало.
88. Збоку приписано, а потім зачеркнено: «Писать ли о митрополитѣ? потому что грамоты нынѣ не будетъ; а въ писмѣ о грамотѣ написано жъ (мабуть, треба: «не писано»): толко говорили словами».
89. Нотатка Г.Ф.Карпова (прим. упор.).
90. Щоб зрозуміти сі й інші статті в справі адміністрації й фінансів України, треба тямити, що гетьманський уряд, хоч фактично правив усім краем в усіх справах, все-таки не вповні визволився від погляду на себе як на власть спеціально військову. Тому не важився вповні стати між правительством царським і всіми іншими верствами України: за прикладом давніших польських порядків він допускав, що московське правительство може претендувати на безпосередню власть над невійськовою людністю України й побирання доходів з неї, тому так доволі нерішуче ставився в сих питаннях супроти московського уряду. З другого боку, він тут рахувався з старими традиціями, що козацьке військо діставало колись плату за службу з королівського скарбу, і не від того було, щоб діставати й тепер її – з скарбу царського. Але само собою виникало, що царський скарб в такім разі повинен побирати податки з української людності, як побирав колись королівський скарб. Звідси певна неясність і вагання в самих українських кругах. Безпосереднього збору податків Москвою українське правительство не хотіло ні в якім разі й подавало компроміс. В статтях, поданих послами 14 березня, стояло: «Як по інших землях дань віддається разом (вдругь), воліли б і ми, щоб певною сумою давати за тих людей, що належать до твого царського величества; а коли б не могло бути інакше, то не згоджуватися ані на одного воєводу, і про се умовлятись (договариватца) – хіба би з тутешніх (українських) людей вибрати воєводу, чоловіка гідного, щоб по правді віддавав всі ті доходи його царському величеству». На се царське правительство не згодилося, забажало принаймні двох воєвод, у Києві і Чернігові, податки хотіло мати з людності безпосередньо, з тим, щоб збирали сі доходи місцеві виборні урядники й передавали московським зборщикам, які б мали контроль над сими місцевими урядниками. В останній редакції своїх статей посли додали все-таки, що воєводи з московських людей недопустимі, так само зборщики. Бояри супроти того справу воєвод промовчали, але глухо згадали, що таки московські люди будуть відбирати грошові збори і наглядати їх. Одначе завести того збору податків до царського скарбу московське правительство не наважилося, з огляду на рішучу неохоту українського правительства і всієї людності. Тільки після того, як Брюховецький з компанією, сповняючи московську волю, подав таке прошения цареві, щоб він збирав податки, царське правительство відважилося на се. Але перша ж спроба викликала повстання на Україні, і після сього Москва більше до того не бралася.
91. На гетьмана призначалося Чигиринське староство, сей пункт пропущено тут, бо на се видано осібну царську грамоту.
92. В першій редакції статей ще додано – «аби того цар за зло не мав» («чтобы то его царскому величеству въ кручину не было»).
93. Грамота ся була приготовлена, але не вислана, тому що митрополит не виявив спочуття до об’єднання України з Москвою і вів себе неприязно.