Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Духовий розвій

Михайло Грушевський

Елементи артистичної творчості, культ небіжчиків, похоронні типи, розпросторення деяких культур, культура глиняних мазанок, т. зв. передмікенська, антропологічний тип людності

Естетичному розвою неолітичної людності наших країв дає високе свідоцтво мальована й гравірована кераміка з кінця сеї доби (т. зв. передмікенська). Хоч початком своїм вона, мабуть, не була свійська, але в кождім разі розвинулася й держалася на широкій простороні нашої території роботою свійських майстрів: численні гончарські горни й смітники з невдалим начинням і слідами випалювання свідчать про се виразно. Способи виробу дуже примітивні – начиння робляться ще без гончарського колеса, що найбільше вигладжуються дощечкою, або робляться на глиняних правилах; але посуда ся вирізняється вже дуже високою технікою в виробі і випалюванні глини, що в певних родах зближається своїм виробом до теракоти. Крім посуди дуже різнорідних, часом дуже оригінальних і курйозних форм (збанки форми груші або бомби, миски для привішування, підставки, двоякі форми бінокля і т. ін.), в великих масах стрічаємо глиняні фігурки людської подоби і звірячої; на посуді теж, хоч і рідше, стрічаються малюнки людей і звірят. Маємо отже зовсім серйозні початки артистичної творчості; розуміється, вона дуже наївна, але сміливо береться до розв’язок проблем пластики, помічує реальні форми, рух (малюнки собак). Але все ж таки найбільше вражає багатий і повний смаку орнамент і поліхромія мальованої посуди. Орнаментація зложена головно з різнорідних комбінацій кривих спіральних ліній: на одних начиннях, не мальованих, сі лінії витискані, чи гравіровані, і взір складається з комбінацій таких концентричних ліній; на посуді мальованій сей орнамент мальований на тлі натуральнім, або на помальованім кольоровім. При тім сей спіральний орнамент визначається дуже значним артизмом, правильністю, різнорідністю й смілістю комбінацій; гамма красок – білих, червоних, чорних, каштануватих (на червонім полі чорні або каштануваті взори, на білім – червоні і т. ін.) мав в собі також багато артистичного, як і сама форма посуди, так що сі вироби серед бідної обстанови неоліту і прийнятих звичайно поглядів про некультурність і примітивність тодішнього чоловіка вдаряють незвичайно – як щось неможливо високе. Але сума наших відомостей, зростаючи все більше з часом, власне протестує все голосніше против таких поглядів на тодішнє життя як щось дуже примітивне.

Бачимо вже культ небіжчиків, – се незвичайно характеристичне для чоловіка явище, що вказує на цілу еволюцію в крузі ідей, зв’язаних з смертю, матеріальною і духовною істотою чоловіка і т. ін. Похорони небіжчиків – принаймні в другій половині неолітичної доби (бо для ранньої неолітичної культури похоронів ми досі не можемо напевно виказати у нас), уложилися вже в певні вироблені, ритуальні форми, і сі похоронні обряди в своїм переведенні вимагали часом чималого накладу кошту і праці (високі могили, може похоронні глиняні будови), а се вказує на велике значіння, прив’язуване до сих виразів пошани і заразом – способів охорони від злоби небіжчиків і шкоди від них.

В ритуалі сім переходили часом більше або менше різкі зміни, розширяючись на великі простори. Такі перейняття обрядів, як і різні культурні течії, також не раз дуже розширені, дають характеристичну вказівку на широкі зносини, обмін ідей і продуктів між тодішньою людністю, бо об’ясняти сі відміни, як то донедавна роблено, а й тепер часто робиться – самими лише міграціями, переходами племен, що, мовляв, переносили з собою певні обряди й культурні форми, нині вже ніяк не можна. [Про се моя стаття: Етнографічні категорії і культурно-археологічні типи в сучасних студіях Східної Європи, 1904 (Статьи по славяноведению, вид[ання] Петерб[урзької] академії [наук], І).]

В археології прийнято, що старшим обрядом було ховання небіжчика в землі, а палення трупа – новішим. Се само по собі вповні правдоподібно, але з наших нахідок такого хронологічного наступства не можна поки що уставити, бо похоронних нахідок з часів раннього неоліта не можемо напевно вказати, а в пізнішій неолітичній добі поруч себе виступають обряд ховання і обряд палення.

Найстарший обряд ховання, який можна сконстатувати – се похорони т. зв. скорчених скелетів. Небіжчика ховають в ямі (рідше на поверхні землі), й над ним сиплють могилу, часом досить високо (і досі ще бувають могили до 10 м. високі). Найбільш типова форма похорону – де труп лежить на боці, скорчивши ноги, з притуленими до лиця руками; але вона вагається значно: часто труп лежить дещо скорчений тільки, або й випростований. Особливих ритуальних подробиць в похороні не примітно; стрічається кам’яне знаряддя й глиняна посуда; часом яма має сліди деревляної цямрини, або обложена камінням; загалом же обстанова похорону дуже бідна. З такими прикметами виступає він на широкім простори Східної і Центральної України (Придніпров’я і далі на схід до долішнього Подністров’я). Там, де в могильних насипах стрічаємо кілька типів похорону, се звичайно найстарший. В Західній Україні (Галичині) звісні кілька випадків такого похорону, але вже без могильних насипів (такі звісні й далі в Західній Європі). Місцями сей ритуал додержався до початків металічної культури (бронзи й навіть заліза). Зовсім конвенціонально і безосновно його тепер звуть часом «кіммерійським».

[Бранденбург, Об аборигенах Киевского края – Труды XI съезда, т. І (там і дещо з іншої літератури сих нахідок); Яворницкий, Розкопки курганов в Херсонской губ. – ibid.; Кнауера, розкопки Бессарабські, ibid. т. II і в Чтениях Київ[ського] Істор[ичного] товариства [Нестора-Літописця], т. III – VI; Антонович, Каменный век в Западной Волыни (Труды XI съезда, т. І) й Археол[огическая] карта Волынской губ. – покажчик с. 126-7; Demetrykiewicz, Nеоlіtyczne groby szkieletów t. zw. siedzacych (Hockergräber) w Przemyskiem i Krakowskiem (Materiały antrop. archeologiczne, т. Ш, 1898); дрібніші звістки в Археол[огической] летописи Юж[ной] России, 1899 с. 212, 1900 с.19 й ін. Про розповсюднення сього типу по інших краях і різні об’яснення незвичайної пози мерця R. Andree, Ethnologische Betrachtungen uber Hockerbestatung (Archiv f. Anthr., 1907) – сам Андре толкує позу мерця зв’язуванням трупа (щоб не дати йому вийти і шкодити живим), практикованим у різних племен. Інше об’яснення – як пози спочинку – F. Regnault, Des attitudts dans la race humaine (L’Homme preh., 1909).]

При кінці неолітичної культури на сім похороннім типі слідний новий дуже характеристичний обряд: обсипування, або обмазування небіжчика червоною краскою (охра, окис заліза). [Перехід до сього нового обряду дуже добре слідний напр. на розкопках Яворницького – Труды XI съезда, т. І. Навпаки, в Харківських розкопках п[ані] Мельник-Антонович (1 с) фарбовані скелети бачимо в споді могили, а в насипах не фарбовані; але се ще не значить,що сам сей тип був пізніший (див в Трудах XII съезда, с. 190).] Нахідки таких т. зв. фарбованих скелетів вказують на широке розповсюднення сього обряду, особливо в надморськім і степовім поясі: могили такі звісні в дуже великім числі, часом великими гніздами, по кількадесят або кілька соток, від Кубані до Бессарабії; на півночі вони сягають в полудневу Київщину і в поріччя середнього Дінця, в Харківщині; звісні і в Сибірі.

[Нахідки на нашій території (з Кавказом і Кримом включно) до року 1898 досить повно зібрані й описані д[октором] Спіциним в статті: Курганы с окрашенными костяками (Труды отделения рус[ской] й слав[янской] археологии, т. IV, 1899). Нахідки пізніших літ в статтях Брандебурга, Кнауера, Яворницького в Трудах XI съезда, п[ані] [К.] Мельник, Даниловича, Городцова, Покровського, Янчука в Трудах XII съезда, Городцова і Яворницького в Трудах XIII съезда, Бобринського і Спіцина в Известиях Археол [огического] ком[итета], XII, XX, Археологическая летопись Южной России, 1899 р., с. 58, 116-7, 212, 1900 р., с. 8, 181, 1901 р., с. 91, 177.]

Хронологічно сей обряд припадав на кінець неоліту й початки металічної культури. [Веселовський пробував довести, що вони належать до бронзової епохи, й кам’яне знаряддя в них мало лише ритуальне значіння. На сім стоїть і Городцов. Подібне доводив Бранденбург для похорону з нефарбованими (скорченими) скелетами (ор. с[it.]). Але їх доводів не можна прийняти: по-перше, неправдоподібно, щоб за коротку бронзову епоху лишилася така маса сих похоронів, по-друге – дуже неправдоподібно, аби металічна культура не зраджувала себе замітніше нічим в такій масі похоронів з обстановою камінної культури. Див. в сій справі ще дебати XII Археологічного з’їзду – Труды, т. III, с. 363.]

Щодо самого крашення були різні об’яснення, але докладніші спостереження не лишають уже місця сумніву про його походження: положений в могилу труп посипався або мастився зверху краскою, часом лише голова і верхні часті, часом цілий, і з розкладом тіла фарба осідала на костях.

[Спостереження Антоновича, Спіцина, Кулаковського, Кнауера, Городцова покінчили з давнішими об’ясненнями фарбування; що небіжчики були ховані в червонім убранні, або що крашено відчищені від м’яса кості небіжчика (се об’яснення повторив іще недавно Нідерле – Человечество в доистор. времена, с. 147-8). Антонович вказав нахідку скелета, у якого фарба лежала на глині, що закривала очі небіжчика; Кулаковський вказав на один кримський похорон в кісті, де земля не привалила небіжчиків, і на них і на підстілці видно було смугу насипаної червоної фарби. Спіцин згадує аналогічний факт, де кості скелета були зверху посипані фарбою, а зі споду були білі, і т. ін.

Природознавці-хіміки виказали що кість прийняла фарбу тільки довго по похороні, не лише обгнивши, але й висохши. Див. комунікати з рефератів Антоновича в Трудах VIII съезда, с. III, с. 91-2, Трудах IX съезда, т. II, с. 108, Веселовського в Записках Имп[ераторского] археол[огического] общ[ества], 1901 (нова серія, т. XII). Бобринський, Курганы близ Смелы, І, с. 58, II, с. 59 і Отчет о раскопках в Черкасск. й Канев[ском] у[езде] в 1901 г. (Известия археол[огисеской] коммиссии, IV). Кулаковський, К вопросу об окрашенных костяках – Труды XI съезда, т. І i Sur la question des squelettes colorées в Київ. универс[итетских] известиях, 1905. Якимович – Об окрашенных костях, находимых при археологических раскопках и о микроскопическом строении молочных зубов нижней челюсти человека каменного периода (Университетские изв[естьия], Київ, 1900, кн. XII, с. 302 і далі – в обох рефератах йшла мова про мікроскопійний дослід крашених костей). E. Krause, Zur Frage von der Rothfarbung vorgesehichtlichen Skeletknochea – Globus, t. 80 i Menschliche und Tier-Knochen mit rothen Flecken – Verhandl. d. Berlin, anthr. Ges.101. Knaueur, Menschliehe Knochen mit rothen Flecken aus bessarabischen Gräbern (ib.). Dühn Rot und Tot (Archiv, f. Religionswiss, 1906) і замітка Сонні там же.]

Зрештою крашення небіжчиків звісне і в інших краях – напр. в Італії, полудневій Франції, північній і полудневій Америці, Океанії. Його досить правдоподібно ставлять в зв’язь з ритуальним значінням червоного кольору як краски жалоби – широко розповсюдненим (включно до «червової китайки» наших козацьких похоронів).

В полудневій Волині і на Поділлі червоних скелетів не бачимо, натомість виступав такий варіант: небіжчика клали на поверхні землі, підсипаючи йому під голову ясної глини; зроблені з сеї ж глини валки клались на труп; з ним ховали камінне знаряддя і глиняні судини, і насипали могилу. [Розкопки Люби-Радзиміньского, справоздання в Zbior’i wadomości do antropologii kraiowej, т. I – III; результати, з численими ілюстраціями, зібрані в Трудах IX [археологічного] з’їзда, т. II – Памятники каменного века части Зап[адной] Волыни. Здобуті з сих могил кості описав Коперницький в I і III томах Zbior’a. Для пов[іту] Кам’янецького див. Pułaski, Poszukiwania archeologiczne na Podolu rosyjskiem – Zbiór, t. XIV.]

На Галицькім Поділлі і подекуди на Волині стрічаємо похорон трупів в кам’яних скринях (кістах), зложених з кам’яних плит, старанно притесаних, з плитяним же дном і накривкою; разом з трупами знаходили посуду і камінне знаряддя. На жаль досі не удалось захопити ні одної такої скрині цілої, не попсованої, або не спорожненої. [Замітки Кіркора в Zbior’i wiadomości, т. I-III, с. 67, Археол[огическая] летопись Южн[ой] России, 1901, с. 80 і 163, 1902 р. с. (Подоння). Известия археолог[ического] ком[итета], XXIX, с. 54 (Полуд[нева] Волинь)]

Похоронний обряд з паленням мерця бачимо також в різних відмінах.

В лісовім поясі – в Київськім Поліссі й на Волині, бачимо урни з попелом небіжчика, поховані в кам’яних скринях. Сей похорон стрічається дослідникам досить рідко, бо сі скрині не мають над собою могил і лише припадково видобуваються; але в кількох випадках такі гроби удалося оглянути докладно. В неглибокій ямі під верхньою верствою землі поставлено довгим чворокутником, на один – два метри довго, вісім кам’яних плит, стесаних зверху, аби не виставали, і зверху накрито дев’ятою великою плитою: в такій скрині (вісті) стояло по кілька горнців з попелом і лежали поліровані камінні сокири. [Вишевичі і Глинниця Радомиського п[овіту], Жидовці Сквирського [повіту], Збранка Овручського п[овіту], Окнини, Новий Малин, Верхів Острозького п[овіту] – Антонович, Раскопки в стране древлян (Материали по археологии России, изд[анные] археологич[еской] коммиссиею), с.21, 49-51 і його ж Археологическая карта Киевской губ., с. 58, Археол[огическеая] карта Волын. губ., с. 90, 95, 96 (докладно описані тільки нахідки з Вишевич).]

На сході, в басейні Дінця викрито похоронні поля з паленням мерців, з грубо зробленою глиняною посудою і таким же грубо зробленим (може спеціально для похорону) камінним знаряддям. [Данилевич, Раскопки курганов около Буд и Березовки Ахтырскаго у[езда] – Труды XII съезда (вони називаються тут могилами, але властиво могильних насипів сливе не замітно).]

В осадах з мальованою і орнаментованою посудою ми бачили «точки» з похоронними урнами, що містять в собі спалені кості небіжчиків; при них посуда і різне знаряддя. Але брак докладніших дослідів не дає ще можності відрізнити помешкання від таких похоронних будівель, ані здати собі справи з урядження сих похоронних «точків». [Про нахідки недопалених людських кісток в урнах «точків» – Хвойка ор. с[it.]; він каже одначе, що знаходив на «точках» і цілі скелети, черепи і т. ін., і один раз скелет з обпаленими кістьми – се могло статися і просто від пожежі. Дебата про похоронний характер «точків» див. Археологическая летопись Южной России, 1904, № 3 і 4. В їх похороннім характері сумніваються дослідники і нині.]

Всі отсі відмінні типи і варіації похоронного обряду вказують на етнографічні або культурні різниці, зміни і рух в житті нашої території тої доби – не завсіди ще зрозумілий в своїх причинах, але в кожнім разі очевидний. Найбільш одначе проречистим проявом руху і змінності життя тих часів являється все-таки сама отся культура глиняних мазанок і мальованої посуди. Крім самої високої вартості своєї (розмірно висока техніка, багатство форм, перші безсумнівні початки артистичної творчості, в де-чим – високий поступ її) – вона викликає ряд інтересних питань з життя нашої території сих часів.

Різко відрізняючися від попередніх і сусідніх верств неолітичної культури, вона з характеристичними прикметами одностайності прокидається раптом на великій території, від нижньої Десни до середнього Дністра і Пруту. В аналогічних нахідках мальованого начиння і глиняних статуеток проходить на захід, на Молдову і Семигород, далі аналогії для неї бачимо в нахідках Середнє-Дунайських країв і Адріатичного побережжя, з другого боку вони прокидаються в останніх нахідках Тесалії і в пам’ятках старої егейської культури передмікенських часів. Сі подібності не одному досліднику піддавали гадку, що в сій нашій культурі мальованої посуди маємо відблиски передмікенської або й мікенської культури Егейського побережжя; се дуже привабне об’яснення, але трудність в тім, що тамошня передмікенська культура, що цвіла коло 2000 літ перед Хр[истом], як звичайно приймають, розпоряджала високорозвиненою бронзовою культурою, і трудно собі представити, що людність наших країв переймала орнамент і техніку розписування посуди, а не перейняла від своїх учителів чи посередників металічного знаряддя, ані навіть уживання гончарського колеса, добре звісного в передмікенській добі.

Тому інші дослідники склонні бачити в нашій культурі явище старше від передмікенської культури Егейського побережжя, десь коло 3-ої тисячі літ перед Хр[истом], або навіть прототип передмікенської культури, що був принесений в ті полудневі сторони якоюсь мандрівкою – напр. тракийських племен, що мандрували з чорноморських сторін в краї балканські. [Крім цитованих статей Вовка і Штерна див. ще Hubert Schmidt: Troja-Mykene-Ungarn (Ztschr. f. Ethnol., 1904), М. Ноеrnes: Die neolithichne Keramik in Oesterreich (Jhrbuch der Zentral-Comm., 1905) і Les premières céramiques en Europe centrale (Compt. Ren., XIII congrès d’antrop., 1908). Про розширення мальованого начиння й спірального орнаменту в Центральній Європі див. Мuch, Heimat der Indogermanen.] Той факт, що в початках металічної доби ся культура зникає, не лишаючи ніяких слідів, ніякої спадщини у пізнішої колонізації, справді дає аргумент за мандрівкою представників тої пишної культури, – поки що принаймні.

З другого боку признання сеї культури незалежною від егейської, розуміється, висуває на чергу питання – під якими ж впливами розвинулася вона у нас, де її вихідна точка? Як на таку іншу можливу вітчину її пробувано вказати на стару Персію. [Див. Известия XIV арх[еологического] съезда, с. 51. Про найстарші типи мальованої посуди з Месопотамії і їх впливи на середземельну кераміку: J. de Morgan, Observations zur les origines des arts ceramiques dans le bassin méditerranéen, Revue de l’ ec. Anter, 1907. Див. ще до сього: Peet, Wace i Thompson, The connection of the Aegean Civilisation with Central Europe (Classic. Review, 1908). Vassits, South-eastern elements in the prehistoric eivilization of Servia (Annual Britsh School in Athens, 1908).] Правда, не бракує голосів і за тим, щоб бачити в наших нахідках культуру самостійну, яка зробила великий вплив на європейську культуру.

[На такім становищі став напр. в останнім часі, під впливом нахідок трипільських і петренських один з найбільш авторитетних істориків старинного світу Ед. Майер. В останнім обробленні своєї історії (Geschichte des Altertums, І. 2, вид. 1909, § 533, 537, 543, 545, 570) він признає за сею культурою велику оригінальність; вважаючи європейську культуру взагалі пасивною, вповні залежною від культури Полудневого Сходу, він в нашій культурі «на схід від Карпатів» бачить один з немногих (двох тільки) моментів, коли в Європі розвинулося щось незалежне від впливів Полудня. Особливо в похороннім обряді – паленні мерця бачить він сю оригінальність і відси виводить пізніше розширення сього обряду в егейській культурі.]

Але недавні нахідки на Північнім Кавказі і Туркестані посуди і фігурок, не раз дуже близьких до наших, а також і подібних глиняних будівель, з кремінним і мідяним знаряддям (в нахідках туркестанських) роблять досить мало правдоподібною гіпотезу самостійності і більш кажуть сподіватися розв’язання справи від дальших азійських нахідок. Остаточно розв’язати се питання було б передчасно силкуватися тепер, коли ми ще так мало знаємо про сю культуру у себе – коли в нашім розпорядженні лише кілька відокремлених гнізд, більш менш припадково викритих, переважно лихо розсліджених і лихо описаних. Я спинився на сих здогадах тільки на те, щоб зазначити, які інтересні перспективи відкривають перед нами сі нахідки.

Менше ніж для студіювання неолітичної культури, зроблено досі для вияснення фізичного типу неолітичної людності наших країв. Досі можна констатувати лише одно: се була людність довгоголова. [До пояснення, кому се треба: форма черепа обчисляється відносинами його широкості (виступів над ухами), до довжини (від виступа чола над носом до потилиці): сі відносини, помножені на 100, дають «черепний покажчик»: коли, скажім, голова на третину довша в порівнянні з широкістю, то відносини сі =3/4, отже покажчик = 75. Покажчик сей вагається на людських черепах між 58 і 98, але найчастіше між 70 і 85. Черепи з покажчиком вище 80 звуться короткоголовими (брахікефальні); границю довгоголовості беруть різно: 77 (покажчик Брока), тепер частіше 75. Черепи з покажчиком 75 (або 77) і нижче будуть довгоголові (доліхокефальні), між 65 і 80 – середні або ортокефальні; крім того часом ще розрізняють довгуваті (субдолікефальні) і широкуваті (суббрахікефальні – 81 і 82). Очевидно, що голова тим ширша, чим більш має покажчик, і тим довша, чим нижчий покажчик.]

На інші антропологічні прикмети зважалось дуже мало, аби було можна щось загальніше вивести, але де звертали увагу на форму черепа (і розуміється – де похоронний обряд зіставив кістяк цілим, не спалено його), звичайно виявлялося, що неолітичні черепи довгоголові. [Див. Богданова, О черепах каменного века, найденных в России (Антропологическая виставка, т. IV) и Quelle est la raсe la plus ancienne de la Russie Centrale (Congres internat. à Moscou, т. I). Антонович, О каменном веке Зап[адной] Волыни (с. 1). Talko-Hrynсewiсz Przyczynek do poznania świata kurhanowego Ukrainy (Materiały antropologiczno-archeologiczne, IV) (тут одначе злучені до купи могили кам’яного віку з могилами переходового часу й початків металічної культури). Менше цінні загальні, голословні характеристики, які різні дослідники дають неолітичній людності, хоч би й на підставі власного матеріалу: напр. Бранденбург, Об аборигенах Киевскаго края (с. 158) – про довгоголовість скорочених скелетів, Спіцин, Курганы с окрашенными костяками (с. 80) – про довгоголовість фарбованих скелетів, Пулавський, Археологические находки в Подольской губ. (Труды XI съезда, II. с. 147) – про довгоголовість в тутешніх похоронах, і т. ін.] Виїмки рідкі, одиничні, і то в похоронах переходового часу, напр. в похоронах з фарбованими кістяками, що стоять уже на порозі металічної культури. [Напр. у Бобринського (Курганы, II с. 54 і 140) опублікований один похорон, де фарбований скелет був короткоголовий – покажчик 82,3.]


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 39 – 47.