Культурна еволюція слов’янської території
Михайло Грушевський
Культурна еволюція слов’янської правітчини
За поміччю сих даних ми можемо робити проби – хоч би скромні, орієнтування в культурнім матеріалі нашім. Ми бачили вище, що як раз на границі передстепового поясу з лісовим на Подніпров’ї ми помічаємо певну культурну границю – в передстеповім поясі розвивається та характеристична культура глиняних будов і уривається потім, не лишаючи продовження в пізнішій культурі сих країв; тут же розширюється похоронний обряд з посипанням мерця червоною фарбою; потім та течія середньоазійська, в залізній культурі, що перехрещується з культурними впливами грецької колонізації побережжя. На границі ж лісового пояса і далі, за лінією лісу бачимо похоронні поля, що з Подніпров’я тягнуться і далі на захід; від передстепового культурного матеріалу, як ми бачили, вони відбивають сорозмірною бідністю і одностайністю життя, браком різких змін і потрясінь – принаймні в дотеперішнім їх матеріалі.
Коли дані історичні і лінгвістичні нам кажуть, що сей лісовий пояс був по всякій правдоподібності осідком слов’янським, а краї степові були зайняті людністю іранською, – в культурі похоронних піль і в раніших культурних останках ми можемо бачити останки слов’янського життя і в них образ його культурної еволюції, а в довгоголовій людності сих культурних останків – репрезентантів старого слов’янства.
Тутешній антропологічний тип одначе, як ми бачили – не відрізняється від дальшої передстепової і степової людності з часів перед азійською міграцією; домішка короткоголового типу виглядає як чужорідна домішка з якоїсь азійської течії, може якихсь тюркських елементів. Але антропологічний матеріал поки що дуже убогий, і тяжко тут робити які-не-будь дальші виводи. Коли культура глиняних будов не проявиться ані далі на захід, ані далі на північ, здобуде ще більше правдоподібності Вісловлений останніми часами здогад, що се культура тракийська, і зникла вона з наших країв з міграцією в балканські і закарпатські краї тракийських племен. Але границі культур не мусять вповні згоджуватися з племінними границями, – хіба здебільшого тільки, – незалежно навіть від колонізаційних змін, коли одна колонізація вступала в старі сліди життя і культури своїх сусідів. Тому звичайно один культурний тип заходить за другий – як ми й бачимо в археологічних нахідках.
Стільки небагато вважав я можливим сказати щодо нашого орієнтування в археологічних слідах людського життя на нашій території, – почавши від пізнього неоліту. Далі, в ранній неоліт або в палеолітичну добу не сягають ніякі етнографічні критерії, ніякі лінґвістичні виводи з мов індоєвропейських чи мов інших груп, і зовсім даремно б було на се спокушатися і фантазувати.
Еволюцію людського життя на слов’янській території, від неолітичних часів зазначили нам з грубшого археологічні викриття. Вони показали нам тяжкий розвій тутешнього життя в глухих кутах лісового поясу, далеко від живішого життя побережжя і степових країв, з їх легшими і живішими зносинами з культурнішими краями. В порівнянні з культурними краями життя лісового Подніпров’я запізнилося на багато століть. Бронзова культура, що зяйняла там майже ціле тисячоліття й дійшла високого розвою, сливе не дійшла сих сторін, – захопила сильніше побережжя Подоння, Прикарпаття, але в краї слов’янської правітчини, Подніпрянські особливо – ледво доходили її слабі рефлекси.
В Гомерівську добу сі краї мабуть ще жили в пережитках неоліту; відблиски бронзової й залізної культури, долітаючи сюди, примішувалися до старої неолітичної культури, але камінь і дерево мусили зіставатися тут головним матеріалом, коли навіть в Центральній Європі металічна культура була в повній силі. Докладніший розслід тутешніх могильників (поки що – найбільше занедбаних, власне через бідність і непоказність їх культурної обстанови) дасть з часом можність ліпше прослідити еволюцію тутешнього життя. [Се повинно бути найважнішим завданням східнослов’янської археології, яка навпаки хапається за показніші пам’ятки античної та т.зв. скитської культури.] Результат сеї культурної еволюції – в виді образу культури слов’янських племен в епоху розселення і безпосередньо по ній на підставі даних археологічних, лінгвістичних і історичних подамо нижче. Деяке поняття про ті зверхнї фактори, під виливом яких розвивалося життя слов’янських країв протягом тисячоліття, що ділить епоху слов’янського розселення від перших історичних відомостей про Схід Європи, – дадуть нам звістки з історії Чорномор’я.
Схована в глибині лісів Слов’янщина була глухим кутом, куди поволі, ослаблено долітали рефлекси політичного і культурного життя більш культурного Чорномор’я і сусіцдніх степів, де стрічалися й перехрещувалися культурні впливи середземельної і переднєазійської культури з течіями середнє-азійськими. Безпосередньо в територію, вісліджену нами для Праслов’янщини, – історичні звістки наші не заходять сливе зовсім, то значить дають кілька відірваних, небезсумнівних імен, кілька натяків – в зв’язку з докладнішими вістями про полудневу, чорноморську колонізацію. В сім з’вязку ми й оглянемо їх нижче.
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 81 – 83.