Початки металічної культури

Михайло Грушевський

Мідь і бронза, питання про бронзову культуру на Україні, її переходовий характер

Я згадав вище, що в деяких глиняних камерах в околиці Трипілля, з мальованим начинням, знайшлися при урнах мідяні сокирки. Се не одинокий випадок у нас, де серед обстанови неолітичної культури виступають яко перші металічні предмети вироби з чистої міді. Напр. звісна така нахідка з Угорської Русі (Лучка в Ужській столиці), де в похороннім полі кам’яної епохи знайшлася мідна сокирка; в деяких могилах з Поділля поруч кам’яних виступають теж мідяні предмети, так само в могилах з фарбованими скелетами Харківщини. Нахідки альпейських країв (осель на палях) не лишають місця сумніву, що першим металом, який почав входити в уживання серед неолітичної культури Європи, була чиста мідь, і тільки пізніше стала розповсюднюватися бронза, себто сполучення міді з циною (більше менше в пропорції одної часті цини на дев’ять частей міді). Се зрозуміле само собою. Мідь – метал найбільше приступний, найлегший до примітивного оброблення. Вона вправді далеко менше практична, менше тривала і пластична, ніж бронза; але щоб зробити бронзу, треба знати два металі – мідь і цину, і то в їх чистій формі, бо нема такого природного сполучення міді й цини, аби дала бронзу безпосереднє при обробленні, і навіть мідяна та циняна руда дуже рідко трапляються разом.

[Властиво природне сполучення міді й цини звістне тільки в однім місці – в Корнуельсі, в Англії; але домішка цини тут далеко більша, ніж потрібно для бронзи, й для того, щоб добути з сеї руди бронзу, треба перше вилучити з неї осібно цину і мідь.

Про мідяну техніку взагалі – Much, Die Kupferzeit in Europa und ihr Verhältniss zur Kultur der Indogermaneu, 2 вид., Єна, 1893, для Угорщини – Pulszky, Die Kupferzeit in Ungarn, № 84.]

Таким чином, виготовлення бронзи вимагає вже досить значного поступу металічної техніки, і вона з’являлася в ужитку значно пізніше від чистої міді. [Галицькі нахідки вказані в праці Муха і в Oesterreich-ung. Monarchie im Wort und Bild, угорсько-руські – у Муха і Пульского. З центральної України – Ханенко, Древности Приднепровья, І , с. 14 (тут видано 7 мідяних сокир різних форм, серп, спис і долото з Київщини, серп і спис з Катеринославщини, з-над Дніпрових порогів); Антонович, Археологическая карта Киева, с. 77 (мідяна сокира знайдена разом з бронзою); Хвойко, Начало земледелия и бронзовый век в среднем Поднепровье (Труды XII съезда) – мідяні і бронзові нахідки з Київщини; Сицинский, Археол[огическая] карта Подольск. губ., с. 45, 81, 97 (мідяні сокири). Звістка про мідяні ножі «серповидні» і сокирки з Єлисаветградського пов[іту] в Археологических известиях, 1895, с. 371. Без сумніву, й серед інших колекцій «бронзових речей» знайдеться чимало мідяних, тим більше, що хімічного аналізу звичайно не робиться, й мідяні предмети дуже часто з-поміж бронзових не вилучаються. Так в тім же виданні д. Ханенка одна таблиця має підпис: предмети з міді й бронзи. В багатій публікації Штукенберга, Материалы для изучения медного (бронзового века восточной полосы Европейской России, Известия общества археологии, истории й этнографіи при Казанском университете, 1901, т. XVII) також в суміш додані і мідяні й бронзові речі.]

Щоправда, мідяні вироби звісні і деінде, а у нас особливо в досить малім числі. Але на се є свої причини, якими поясняється мала численність сих нахідок: мідь тримається в землі далеко гірше, ніж бронза, а з розвоєм бронзових виробів мідяні предмети в великім числі мусили перетоплюватись на бронзу. Та й увагу на мідяні вироби звернено дуже недавно, й щойно зачинають їх вирізняти в осібну категорію від бронзових; тому й число звісних нахідок мідяних виробів зростає з року на рік. Замітно виступає мідяна культура і на Україні. Досить багате гніздо мідяної культури виходить на яв і на східних границях на Подонні, в теп[ерішній] Вороніжчині. [Розкопки й нахідки з Задонського й Землянського пов[іту] Воронізької губернії (с. Скорняківка і Скакун) – про них Сизов, Скорняковские курганы Воронежской губ. – Древности Моск[овского] арх[еологического] общ[ества], т. XIII, Спицин, Обозрение – Труды отд[еления] слав[янской] арх[еологии], т. І с. 134; речі (списи, сокири, долота) в Москов[ськым] історичнім музеї (покажчик вид. 1893 р., с. 46-7 і 600, скакунівські нахідки записані тут бронзовими). Особливо інтересні тутешні могили, де знайшлися самі кам’яні і мідяні вироби. Такі ж могили знайшлися, очевидно, і в донецьких розкопках Городцова, але він не відрізняв міді і бронзи, подав їх в суміш.]

Одначе треба відрізняти речі початкової мідяної техніки, коли ще бронзи не знали, від пізніших мідяних виробів, що виливалися замість бронзових, як бракувало цини; а така різниця не завсіди робиться.

Мідь, потім бронза і золото – се метали, що становлять ранню металічну культуру. Значно пізніше в уживання входять залізо й срібло.

Своєю появою метали не зробили перелому відразу. Навіть там, де бронза входить згодом в дуже широке уживання і стає головним матеріалом для всяких виробів, від зброї до різних окрас, творячи певну, епоху бронзової культури, і там мідь, потім бронза стрічається якийсь час, і навіть досить довго поруч виробів кам’яних і кістяних, лише поволі випираючи їх з уживання. Мідяні й бронзові вироби все були рідкі, дорогі, й не могли ввійти в ширше уживання відразу. Перше, ніж мідяні вироби встигли поширитись відповідно, з’явилася бронза. У нас же й бронза не встигла запанувати на добре, як явилося залізо.

Досить розповсюднений в археологічній літературі погляд взагалі заперечує існування бронзової культури в Східній Європі, окрім крайньої східної частини, азійського пограниччя, що входило в круг азійської бронзової культури – сибірської й середньо-азійської. [Найбільш авторитетним і рішучим заступником погляду, що в Східній Європі бронзової культури не було, був пок[ійний] Антонович; на жаль, його реферати в сій справі не надруковані, короткі резюме див. в Чтениях Київ[ського] істор[ичного] тов[ариства] [Нестора-Літописця], т. V с. 4-5, Трудах IX [археологічного]з’їзду, т. II, протоколи с. 74-5 і справоздання з засідань в Историческом обозрениии, 1894 р. В першім із згаданих рефератів він уважав придніпрянську бронзу останками по ордах, що переходили наші краї – гунах, аварах, уграх; в другім він виводить її з торговельних зносин, зазначаючи дороги сих останніх; існування бронзової культури він признає тільки на заході нашої території (за лінією Смотрича і Зах[ідного] Бугу) і на Чорномор’ї. Анучін (Труди IX [археологічного]з’їзду, т. II. с. 75-6), відміняючи погляди Антоновича, з різними застереженнями признавав бронзову культуру в Східній Європі, втім розуміння, що в певні часи бронза уживалася для всяких виробів більше, ніж залізо, хоч би залізо й було відоме вже. Інша менш важна давніша література була вказана в 2 вид.]

Так загально заперечити її не можна, але для Центральної України буде відай оправданий такий погляд, що дійсно «бронзової доби» тут не було. Тому що ані міді, ані цини у нас не здобували на місці, бронзові вироби були дістались в наших краях річчю привозною. [Чутки про сліди давнього добування мідяної руди у нас (Бурачков, 0бъяснительная записка – Древности Моск[овского] [археологического] общ[ества], с. 12, Ястребова, Обозрение древностей Херсонской губ., с. 28, Нідерле, с. 208) дотепер не справджені, скільки знаю.] Через те тільки в тих частях нашої території, що лежали в ближчім сусідстві великих огнищ бронзової культури, могли бронзові вироби, бронзова культура прийти до більшого значіння. Так Карпатське згір’я входило в круг впливів інтенсивної середньо-дунайської чи адріатицької бронзової культури; впливи сі були мабуть далеко сильніші, ніж би можна судити по нечисленним звісним нам нахідкам бронзових виробів на галицькім підгір’ї і в горах (тоді мабуть ще переважно зовсім або дуже слабо залюднених).

[Про нахідки в Галичині бронзових речей, техніки середньодунайської й адріатицької, т. зв. гальштатської (їх відграничити не завсіди можна): Demetrykiewicz, Vorgeschichte Galiziens (Oester.-ungarische Monarchie in Wort und Bild, Galizien, с. 120-2), моя стаття: Бронзові мечі з Турецького пов. в Записках Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка, т. XXXIII (три бронзові мечі, – по кілька таких мечів є в різних львівських збірках), Przybysłаwski – Skarb bronzowy znaleziony pod Uniżem (Teka konserw., І), також Pułaski, Wiadomość o dwu zabytkach bronzowych znalezionych na Podolu (Pamientnik Fizyograficzny., т. IX) і Труды XI съезда, II, c. 160. Про нахідки з Угорської Русі – Undset, Etudes sur l’âge du bronze de la Hongrie, 1880; Hampel, Trouvaillea de l’âge du bronze en Hongrie, 1886, його ж Alterthümer der Bronzezeit in Ungarn, 2 вид. 1890 (тут видано звише 1000 предметів, а долучений (с. 124) географічний покажчик дає спроможність орієнтуватись спеціально в підкарпатській культурі); в мадярськім виданні його праці: A bronzokor еmеlékei magyarhonban (Пам’ятки бронзової епохи з Угорщини) подані відомості про нахідки пізніші.]

З другого боку, недавні розкопки в поріччі Донця (в Ізюмськім пов[іті]) наводять на гадку, що тут між кам’яною і залізною культурою були часи досить розвиненого уживання знарядь мідяних і бронзових, що могло стояти в зв’язку з досить сильною бронзовою технікою Подоння, під впливами чи уральської, чи скорше може – кавказької бронзової культури (могили сеї доби дуже бідні інвентарем, предметів бронзових стрічається мало, але брак знарядь кам’яних і залізних, існування форм для відливання бронзових предметів і сліди уживання в роботі добрих, металічних знарядь наводять на гадку, що бронзове знаряддя грало в певнім часі тут досить визначну ролю. [Див. розкопки Городцова і пані Мельник-Антонович в Трудах XII і XIII археол[огічного] з’їзду.]

В центральні українській землі – в басейн середнього Дніпра й Бугу бронзові предмети могли приходити як з заходу, так і зі сходу (з уральських і кавказьких країв), а ще більше мусили приходити з Чорноморського побережжя. Виразний паралелізм в бронзовій культурі північного Кавказу і середнього Подунав’я, останніми часами констатований на великій масі матеріалу [Див. інтересні паралелі в статтях Wilke, Archäologische Parallelen aus dem Kaukasus und den unteren Donauländern (Ztschr. f. Ethnol., 1904) i Vorgeschichtliche Beziehungen zwischen Kaukasus und dem unteren Donaugebiete (Mitt. der anthrop. Ges. in Wien, 1908).], не полишав сумніву, що між сими двома культурами була зв’язь, а таким посереднім містком між ними мусило служити Чорноморське побережжя, з аналогічною бронзовою культурою. Дійсно, в побережжі нижнього Дніпра сліди фабрикації бронзи досить багаті.

Не маючи місцевих джерел, бронзова культура на великих просторах нашої території могла лише дуже поволі розпросторюватись. Камінь і кість мусили заховувати своє значіння в місцевій культурі ще довго по тім, як почали розпросторюватись бронзові вироби; перше ніж встигли вони опанувати її та витиснути з уживання камінь, появились уже вироби залізні. Тим можна собі пояснити, що коли в одних нахідках бачимо в обстанові неолітичної культури предмети мідяні (як в вище наведених), а в інших по кам’яній безпосередньо наступає бронзова культура (напр. в деяких могилах з фарбованими кістяками, де поруч з камінням починає виступати бронза), то маємо знов нахідки, де поруч із камінням виступає безпосередньо вже залізо як його наступник. Такі напр. могили с. Гатного, с. Янкович коло Києва, де залізні знаряддя знаходимо в могилах разом з полірованими камінними і дуже примітивною посудиною. [Могили с. Гатного й Янкович – Труди III [археологічного] з’їзду, т. І, протоколи с. 80 і далі та рисунки до них, і Археологическая карта Киевск[ой] губ[ернии], с. 21.] Отже, виключаючи західні й східні краї нашої території, так слабо ще досліджені – ми скорше можемо говорити про переходовий період від каміння до металу взагалі й сюди зачислити і нахідки металічних виробів разом з камінням і нахідки мідяного та бронзового знаряддя. [Сю переходову епоху звуть часом «енеолітичною» (мідяно-кам’яною).]

З тим всім бронзові вироби були навіть в центральних частях України досить розповсюднені. Не тільки такі, як стрілки, зеркальця й різнорідні окраси, що йдуть потім далеко в часи залізної культури, – в досить широкім уживанні були й такі характеристичні вироби як бронзові сокири, списи, мечі, ножі, що зараз були заступлені залізними, скоро тільки залізо стало росповсюднюватись. [Нахідки бронзи див. в археологічній карті Київщини (з двадцять характеристичних нахідок), також Волині й Поділля, див. покажчики: Каталог коллекции [древностей] А.Н.Поля [в Екатеринославе], розд. II (найбагатша колекція української бронзи). Рос[сийский] исторический музей (бронза з Харківщини й Полтавщини). Ястребов op. c[іt.], с. 11 (Херсонщина). Розкопки Городцова і пані Мельник, як вище. Aspelin, І, дод. 1 про українську бронзу (кілька речей з України).]

Бронзові вироби привозились не тільки готовими, але й вироблялись на місці, як показують нахідки камінних форм до відливання бронзових сокир, списів, серпів, або кусні приладженого матеріалу навіть з середнім Подніпров’ї. [Нахідки форм: Zbiór wiadomości do antropol. kraj., XIII, c. 34 (тут особливо інтересно було б справдити гадку автора, що знайдені форми зроблені з місцевого каміння, с. 37 і 50) Археол[ическая] карта Киев[ской] губ[ернии], с. 47. Ханенко, Древности Поднепровья, І, табл. Х-XII. Труды VIII съезда, т. IV, c. 52. Каталог коллекции [древностей] А.Н. Поля [в Екатеринославе], с. 36, 40-1. Ястребов, Обозрение древностей Херсонской губ., с. 28. Краткий указатель музея Одесск. общества истории, 1892, с. 44. Городцов в Трудах XIII з’їзду, І, с. 228-9. Российск. историч. музей (Московський) (колекція кам’яних форм в с. Кардашинки Тавр[ійськой] губ. з-над нижнього Дніпра), Археол[огическая] летоп[ись] Юж[ной] Р[оссии], 1900, с. 24. Aspelin, Antiquités du Nord finnoougrien, І, додаток l.]

Але могил з типовою бронзовою культурою в центральних землях майже не звісно; де й маємо такі, може бути питання, чи не припадково трапились в них самі лише бронзові речі. [Могили с. Должика і Романівки в Київщині – Археологическая карта, с. 57 і 68, декотрі могили Гермесової Близниці і Вел. Білозерки – Забелин, История русской жизни, I, с. 617-8, Бобринский, Кургани, III, с. 23-5 і ін.]

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 47 – 52.