Початки залізної культури
Михайло Грушевський
Переходові типи, похоронні поля, культура Північної України, культура степова і передстепова: течія антична і азійська, «скитсько-сарматський» тип, готський стиль, слов’янські типи, сліди тюрків; антропологічний тип людності
Рання залізна культура наших країв в археології залюбки зветься скитською. Але се назва наскрізь конвенціональна; вона означає взагалі перші стадії залізної культури, в котрій між іншими народами жили на нашій території й скити: сею назвою протиставляється вона пізнішій залізній культурі, головно слов’янській. Взагалі дуже багатий і різнорідний матеріал доісторичної залізної культури наших країв далеко ще ані використаний, ані вистудійований в тій мірі, аби можна було його уложити в докладну хронологічну та етнографічну схему. Тому ліпше оминати етнографічних назв там, де нема певності що до етнографічної приналежності, і держатися фактів самої культури.
Я вже згадував, що ми маємо такі нахідки – головно в північнім поясі України, де залізо безпосередньо наступає по кам’яній культурі. Напр. в згаданих могилах північної Київщини (с. Гатного, Янкович) залізна зброя виступає разом з кам’яним знаряддям і дуже примітивними глиняними виробами. В інших знов нахідках старі культурні типи неолітичної доби переходять до залізної культури через більшу або меншу домішку мідяної або бронзової. Так в могилах поріччя Дінця похорони з фарбованими кістяками, без значних відмін, стрічаються то в обстанові самої неолітичної культури, то з знаряддям камінним і бронзовим (або мідяним), то крім бронзи появляються вже покажчики залізної культури – зброя залізна, шкло, срібло. [Розкопки Городцова і пані Мельник як вище.] Похоронні поля, в великім числі викриті в поріччі Бугу, дають предмети від неолітичних часів до досить пізньої залізної доби, без виразних відмін в типах похорону чи іншій культурній обстанові. Щоправда студіювання їх лишає багато до бажання.
В північнім лісовім поясі отсі похоронні поля тепер являються найбільш типовим явищем з часів ранньої і пізнішої залізної культури (з перед часів великої слов’янської міграції) і через те мають велику цікавість, та тільки в останніх часах стали звертати на себе увагу і досліджені дуже мало і слабо. Похорони в них стрічаємо великими групами, без могильних насипів, під поверхнею землі, часто в суміш – погребаних і спалених небіжчиків. Старші поля, як от побужські, поруч пережитків неолітичної культури дають вироби бронзові (окраси), залізні, кам’яні, з слідами впливів ранньої залізної культури Заходу (гальштатської). Молодші, як розкопані досі подніпрянські визначаються характеристичними предметами останніх століть перед Хр[истом] і перших по Хр[исті], як фібули – т. зв. римських провінціональних або кельтських типів, шкляну посуду й намиста; глиняна посуда, поруч примітивних виробів, стрічається в дуже гарних, правильних формах, роблених на колесі. Орнамент сеї посуди не багатий, часом дає лише дальшу аналогію з пишною орнаментацією неолітичних точків; мальованого начиння не бачимо – культура глиняних осель, як я вже сказав, не лишила у нас спадщини в пізніших верствах колонізації.
[Хвойка, Поля погребений в среднем Приднепровье (Записки рус[ского] археол[огического] общ[ества], т. XII, вип. 1) – дуже коротенькі записки а сумаричними характеристиками. Предмети видані у Ханенка, Древности Приднепровья, вип. IV. Видані гарно, але тільки з сумаричними замітками, так що не можна часом вирізнити їх з поміж інших. Про похоронні поля на верхів’ях Бугу – Шараневича, Cmentarzyska przedhistoryczne we wsiach Czechach i Wysocku (Teka konserwatorska, II) i Das grosse prähistorische Gräberfeld zu Czechy (Mittheilungen der Central-Commission, 1801), і моє: Похоронне поле в с. Чехах – Записки, т. XXXI.]
Культурні верстви сього північного поясу, де камінне знаряддя виступає всуміш з залізом, або з бронзою і залізом, або серед бронзових та камінних предметів прокидаються такі покажчики пізнішої культури як золото, шкло, посуда пізніших типів – вони хронологічно мають, очевидно, відповідати старшій залізній культурі середземельного басейна, т. зв. гальштатському періодові (більш менш до VI в. перед Хр[исті]). До сеї доби належить і найбільш багата і блискуча нахідка тих часів – золотий скарб михалківський, знайденний в розмивах Збруча під с. Михалковим (знайдено його ще в [18]70-х роках, але довго переховувано секретно і тільки тепер опубліковано). Він містить в собі діадему з золотої бляхи, багато застіжок (фібул), кілька наручників, круглих блях (фалярів), ґудзиків і інших окрас; деякі предмети мають повну аналогію з окрасами гальштатського типу з золотих скарбів сусідньої Угорщини. [Muzeum imienia Dzieduszyckісh: Złote skarby Michałkowskie opracował K. Hadaczek, 1904. По них K. Hadaczek, Zum Goldschatz von Michałków (Jahreshefte des ärchaol. Instit.). Hoernes, Goldfunde aus der Hallstattperiode in Osterreich-Ungarn (Jahrb. der Zentral-Kommission, 1906).]
Бронзові окраси гальштатських типів стрічаються також в похоронних полях Побужжя і Подніпров’я. [Напр. нахідки Київської губ. – Древности Поднепровья, І табл. XVI ч. 60, Бобринский, III с. 23 і таб. II, Матеріали до укр[аїнської] етнол[огії], III с. 6-8 й ін.] Чого-небудь оригінального, місцевого з сих північних сторін поки що не можемо вказати як для сього ранішого, так і пізнішого, кельтського періоду (т. зв. культури la Tеne) [Зветься так від багатої, типової нахідки на мілині (tène – мілина) Найбурського озера в Швейцарії.], ще обіймає останні століття перед Хр[истом], і в деяких характеристичних своїх виробах також прикидається часом і у нас не тільки на Подніпров’ї, а і далі на схід – розуміється вже в останніх століттях перед Хр[истом]. [Беляшевский, Поле погребальных урн la Tène в Радомысльском у[езде] (Археол[огическая] летоп[ись] Ю[жной] Р[оссии], 1904). Спицин, Памятники латенской культуры в России (Известия археол[огического] ком[итета], XII). Про нахідки галицькі – Oesterreichische Monarchie, Galizien.]
Взагалі північний пояс (більше менше від Києва і Львова на північ) – скільки можна розуміється судити по дотеперішньому дуже бідному матеріалу – як в попередній, неолітичній, так і в новій, металічній добі, аж до великого слов’янського розселення жив дуже нерухомим життям, без різких культурних і етнографічних пертурбацій. Не видко нічого, що вказувало б на якісь різкі зміни, нові могутні хвилі, які б захоплювали старе життя. Відгомони великих культурних перемін здалека, в безмірно ослаблених продиралися сюди і тихо осідали на старе життя, на старі форми, не маючи сил їх опанувати й витиснути новими, вищими. Таке, повторяю, вражіння дотеперішнього нашого знання; може несподівана нахідка відкриє нам зовсім нові перспективи.
Далеко виразніше й інтенсивніше ніж в сих північних сторонах виступає еволюція залізної культури останніх 500-600 літ перед Христом в приморськім степовім поясі і передстеповім Подніпров’ї (з полудневою Київщиною й Полтавщиною виключно). Тут бачимо кілька сильних культурних течій, що стрічаються й комбінуються з собою.
Перший тип, се залізна культура з виразними слідами античних впливів – нахідки й могили з грецькими речами, або зробленими з грецьких взірців. Найбільш звісні багаті типові могили сеї категорії в Кул-оба коло Керчі, Карагодеуашх коло ст. Кримської на Кавказі, могила Чортомлицька коло Порогів, Рижанівсьва в полудневій Київщині (Звенигородський п[овіт]). Се все могили, безперечно, варварські, але з багатим запасом грецьких виробів, часом спеціально приладжених до вимог варварського життя (в виборі тем, орнаменту і в самих речах) як от славні вази кул-обська і чортомлицька з сценами скитського життя; як витискані з золота бляшки для нашивання на одежу, по варварській моді; як різні багаті окраси, незвичайні для грецького убрання, але вимагані охочою до золота варварською людністю. Сі могили можуть бути датовані тільки дуже приблизно, на підставі стилю й техніки виробів, і кладуться на V-II в. перед Христом, – часи скитсько-сарматські.
Окрім таких особливо багатих похоронів більше відокремлені сліди впливів грецької, потім грецько-римської культури виступають в численних нахідках – чи то в могилах, чи на останках осад, в великім числі в виді чи то металічних виробів, чи монет. На Подніпров’ї вони сягають майже лінії лісів, на вододілі Дніпра і Дону, в басейні Дінця сягають такого глибокого передстепов’я, як Харківщина. [Головне: Ашик, Боспорское царство, 1848, Antiquités du Bosphore Cimmérien, 1854, Древности Геродотовой Скифии, т. II, 1874, Zbiór wiadomości do antropologii knjowej, т. XII, Лаппо-Данилевский і Мальмберг, Курган Каргодеуашх (Материали по археологии России, N. 13), загальне: Толстой і Кондаков, Русские древности, т. І і II. Про нахідки античної посуди і монет ще нижче.]
Поруч з сими античними впливами стоять інші, що стилем своїх виробів і предметами в’яжуться з передньою Азією, Туркестаном і Сибір’ю. Вони характеризуються багатством бронзових речей, особливо окрас кінських і колісничних, з характеристичним орнаментом – звірячим (цілі звірі і поодинокі часті звірячі – головки кінські й пташині дзюби, лапи, тощо). Орнамент сей виконаний сухо, схематично, утрировано, в противність елегантному реалізмові грецької штуки. Той же стиль і той же орнамент стрічаємо і на золотих, срібних, кістяних окрасах. Найбільш характеристично виступає він в нахідках могил Лугової (Александропільської) й Краснокутської недалеко порогів, на правім боці Дніпра та (в Катеринославськім повіті), Аксютинецької й інших коло Ромна. [Древности Геродотовой Скифии, т. І, Бобринский, Курганы близ м. Смелы, II-III, Ханенко, Древности Приднепровья, вип. III-IV (тут і мішані еленістично-оріентальні нахідки).]
Сі дві течії на Україні стрічаються й комбінуються з собою: бронзові, кістяні й інші вироби того східного стилю надибуємо часто в одних могилах з античними речами, стрічаємо теми того середньо-азійського стилю в античній передачі, змодифіковані, ублагороднені, як з другого боку бачимо еленістичні теми, варваризовані роботою тубильних майстрів. [Напр. в інших Оксютинецьких розкопках – див. Самоквасова, Основания хронологической классификации (1892, с. 28 і далі), або і в Чортомлицькій та Луговій могилі.]
Хронологічно і етнографічно відграничити сі два культурні типи ми не можемо, хоч і бачимо виразно їх відмінний початок. Вони безперечно стрічались у одних і тих самих народів. Разом взявши, можна їх характеризувати багатством бронзи і золота, а рідкістю срібла (є нахідки, де при багатстві золотих і бронзових речей не знайшлось нічого срібного) [Пор. Дарієвка, Оксютинці – Бобринський, II, с. 128-9, 162], та сими характеристичними впливами – античним (грецьким) і азійським.
З усіх типів ранньої залізної культури (повторюю – всіх її численних варіантів ще далеко не можна звести в якусь систему) сі мішані типи найскорше можна назвати скитсько-сарматськими, але й то більше з хронологічного й культурного, ніж етнографічного погляду, бо ся культура певно переходила і до дальших сусідів скитів та сарматів. Навіть похоронний обряд міг перейматись завдяки політичній перевазі, і нахідки скитсько-сарматського типу середнього Подніпров’я не можна вважати слідами скитів-сарматів.
Безпосередньо перед великою слов’янською міграцією, в II – IV вв. по Хр[исті] бачимо нову течію в техніці і стилю, так званий готський або (як звуть його в західній штуці) меровінгський. Назва ся о стільки лише оправдана, що стиль сей, розвинувшись в наших краях безпосередньо перед міграцією готів на захід, був ними присвоєний і широко розвинувся на заході, в новозаснованих германських державах. Походження ж він безсумнівно східного, і йшов з Персії й Туркестану. Характеризується він також замилуванням до золота й бронзи, але здоблених не пластикою, а садженим різнокольоровим камінням, шклом, або емалією. Місце пластичної орнаментації займає інкрустація; давній звірячий, більш реалістичний орнамент никне, панують схематичні або геометричні форми. Прототипи сього стиля новіші розкопки в Персії викривають нам з перед кількох століть перед Хр[истом]. [Такі напр. видані з розкопок Моргана інкрустовані речі з Ахеменидських могил – La délégation en Perse 1897 a 1902, раr J. De Morgan, 1902, с. 30, 92.].
Інтересна нахідка в Керчі викрила похорон з предметами готського стиля цінний тим, що він має дату в виді відтиску римської монети – кінця III або початку IV в. [Э. Штерн, К вопросу о происхождении «готского стиля» предметов ювелирного искусства – Записки Одес[ского] общества истории, т. XX. Про готський стиль в наших краях – Толстой і Кондаков, Русские древности, кн. III, Ханенко, Древности Приднепровья, кн IV, de Вау, Lа bijouterie des Goths en Russie, 1892. Пор. нахідки з дальшого етапу в розпросторення сього стилю – з Середньодунайської рівнини: Наmpel, Altherhumer des frühen Mittelalters in Ungarn, 1905, III, «перша група».]; се час, коли той готський стиль починає поширюватися в наших краях.
З слов’янською міграцією в лісовім і передстеповім поясі визначаються нові слов’янські культурні типи – в похоронах і осадах. Їх характеризує багатство срібла, що переважає над золотом; бронза грає досить малу ролю – лише яко заміна дорогших металів для бідніших верств; орнамент і стиль вповні різняться від скитсько-сарматських і готських. Про сю культуру будемо говорити нижче. В степовім поясі рух турецьких орд (VI-XII в.) приносить нові типи похоронів і похоронних пам’яток: се т. зв. кам’яні баби – грубо різьблені з каменя фігури різних типів, характеристичні монументи турецьких народів, і похорони з конем, що покривають собою степові простори нашої території, кінчаючи полудневою Київщиною (Пороссям) на півночі. Се найчастіше могили впущені, себто викопані в вершку вже готової, давнішої могили.
В степовім поясі могили старших часів (з скорченими червоними скелетами, або скитсько-сарматськими похоронами) дуже часто мають зверху такі пізніші похорони кочівників з конем цілим, або його частями (найчастіше голова й ноги коня). Могили з сим похороном вінчаються часом кам’яними бабами; останніми часами розкопки кількох таких могил уставили безсумнівно і зв’язь сих похоронів з кам’яними бабами.
[На призначення й приналежність кам’яних баб кинули світло відкриття в Північній Монголії, зроблені в 1890-х рр. Уже Радлов у своїх Alttürkische Inschriften вказав на подібність кам’яних баб до старотурецьких «бал балів», намогильних статуй з VIII в., знайдених там, і Вісловив гадку, що саме слово «баба» – се тільки змінене «бал бал». Се потвердило звістку, дану ще Рюйсброком, що кам’яні баби – намогильні пам’ятки половців (Recueil de voyagas, IV с. 37). Новіші досліди потверджують зв’язь їх з могилами кочівників; лишається лише докладніше уставити їх хронологію і еволюцію типів. Див. Бранденбург, К вопросу о каменных бабах – Труды VIII съезда, т. III; Кулаковский, К вопросу о каменных бабах – Археол[огические] известия, 1898; Мустафин, Каменные бабы (Проток[олы и сообщения] Туркестан[ского кружка] люб[ителей] археол[огии], 1898); Миллер, Археологические изыскания в окрестностях Таганрога, Археолог[ическая] летопись, 1903 і в Bulletin et memoires de la Soc. d’ Anthropologie, 1903. Трифильев, Курганы с каменными бабами в Купянском у[езде] и Веселовский, Новый тип каменных баб – Труды XII съезда, т. I і III. Ще: W. Demetrykiewicz, Figury kamienne t. zw. bab kamiennych i stosunek ich do mitologii slowiańskiej (Sprawozd. akad. um. w Krakowie, 1910).]
Значіння сих пам’яток й їх етнографічна приналежність вияснилася таким чином зовсім певно. Перед тим, навіть дуже недавно ще в похоронах з конем бачили похорони слов’янські (полян) [Теорія Антоновича – його Раскопки в стране древлян, і численні реферати, напр. в Трудах VIII съезда, IV, с. 69.]; одначе коли почали такі похорони викриватися в більших масах у всім степовім чорноморськім поясі, мусило таке об’яснення рішучо захитатись. Невиясними зостаються тільки деталі: в яких саме часах сі похорони з’являються, до яких самих орд належать; але що маємо тут останки турецьких орд, не можна сумніватися. Також ясна справа північних могил сього типа – в полудневій Київщині; се могили чорних клобуків, XII в. [Речником нового погляду виступив особливо пок[ійний] Бранденбург, в рефераті «Какому племени могут быть приписаны те из языческих могил Киевской губ., в которых вместе с покойниками погребены остовы убитых лошадей» – Труды X съезда, т. І, дискусія там же т. III с. 67-8, і на XII з’їзді, з поводу реферату Городцова: «Погребение с конем в Европейской России» (Труды XII съезда, III с. 30 286). Також Спицин, Курганы киевских торков и берендеев. – Труды отд[еления] слав[янской] археологи, т. IV, Ханенко, Древности Приднепровья, т. IV.] Ми входимо з сими пам’ятками уже в вповні історичні часи.
З антропологічного погляду похорони з часів металічної культури відкривають перед вами існування в наших краях нової раси – короткоголової.
[Звичайно говориться про тип скитський, чи «скитсько-сарматський», але се поняття о стільки широке, елементи культури, що його характеризують, так широко розпросторені, в додатку похорони сих типів так часто комбінуються з пізнішими в одних могилах, що про характеристичний антропологічний тип їх при теперішнім стані антропологічних дослідів приходиться говорити з дуже великою обережністю.
Перші наукові спостереження принесла стаття Бера в Древностях Геродотовой Скифии, т. І, про черепи з Лугової могили (повторена з різними примітками в Archiv für Anthropologie, 1877); Бер поміряв 5 черепів, було 3 широких і 2 довгих. Богданов у своїй розвідці, О могилах скифосарматской эпохи в Полтавской губернии и о краниологии скифов (Антропологическая виставка, III і потім в Quelle est la race) розпоряджав матеріалом з Посулля (Оксютинецькі могили), себто з території, що лежала далеко за границями Скитії. Нічого дивного, що тут довгоголові рішучо переважають (10 довгоголових і 1 короткоголовий), навпаки – се факт дуже інтересний для розрізнення скитсько-сарматської культури від скитського народу; не зваживши на се, Богданов вивів хибно, що скити були довгоголовою расою.
Талько-Гринцевич в своїй цитованій праці до скитської категорії зачислив 15 до 18 черепів з тих якими розпоряджав (в різних місцях праці число подане різно), з них 6 довгих; 4 коротких, 2 середніх, (покажчик 75 до 77), але всі вони походять з полудневої части Київської губернії (могили з під Холодного Яру й Рижанівки – див. с. 6), і в деяких з сих могил скитський тип не виражений досить сильно (додати б можна дещо з II т. розкопок Бобринського – напр. с. 224 й ін). В кождім разі матеріал так малий і так мало характеристичний, що про короткоголову скитську расу не можна ще так загально і категорично говорити, як говорять (напр. Бобринський op. c[іt.], III с. VII).]
Довгоголова людність, яку ми бачили тут в неолітичних часах, не зникла, ми її бачимо далі, напр. в похоронних полях, і в більше або менше чистих формах довгоголовість виступає потім в пізніших похоронах слов’янської доби. Короткоголових стрічаємо в степових скитсько-сарматських похоронах, і в тих впущених могилах з конем (тим часом, як старші, первісні похорони належать до людності переважно довгоголової). Часами, як пізніша спорадична домішка, виступають короткотоловці і в похоронах старших типів. Недавні розкопки в поріччі Дінця виказали, що тим часом як в старших типах похорону з фарбованими кістьми переважає довгоголовість, в пізніших беруть перевагу середньоголові, а у впущених могилах з конем – уже чисті короткоголовці. [Див. Покровського, О черепах кочевников – Труды XI съезда, II, Анучина, О черепах из курганов и могильников Изюмскаго у[езда] – Труды XII съезда, I.]
Примітки
Се потвердило звістку, дану ще Рюйсброком, що кам’яні баби – намогильні пам’ятки половців – тут у Грушевського певне логічне непорозуміння. Рубрук, мандруючи в сер. 13 ст. по Східній Європі, просто не знав на цій території ніякого народу, давнішого за половців, і тому вважав усі пам’ятки передтатарського часу за половецькі. Нині встановлено, що ці скульптури виготовлялись починаючи з бронзового віку до 14 ст. М.Ж.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 52 – 59.