Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

«Докличте, притисніть Ignotus-а»

Володимир Пришляк

М.Грушевський мав двох «хрещених» батьків: у науці – В.Антоновича, у громадському житті – О.Кониського. Активний у громадсько-політичному житті Галичини і згодом Наддніпрянщини, М.Грушевський залучав у його горнило і своїх учнів. Для своїх вихованців, і насамперед для І.Джиджори, він був «хрещеним батьком» в одній особі – і в історії, і в суспільно-політичному житті.

Громадська активність завжди була характерною ознакою львівського студентства. На зламі XIХ-XX ст. львівські студенти мали свої організації, серед яких провідне місце посідало товариство «Академічна громада». Воно виникло 1896 р. в результаті об’єднання «Академічного братства» й студентського товариства «Ватра» та діяло до 1921 р. Це справжнє вогнище громадського життя мало свої фахові наукові гуртки, організовувало лекції з української та зарубіжних літератур, проводило тематичні вечори, видавало книги, брошури й часописи [Трегуб М.М. Українські студентські товариства у Львові другої пол. XIX – поч. XX ст. (Огляд архівних документів) // Записки Львів. наук. бібліотеки ім. В.Стефаника. – К., 1993. – Вип. 1 (1992). – С. 28 – 29.]. Джиджора разом із Грицюком працювали бібліотекарями «Академічної громади» з березня 1903 р. [ДАЛО, ф. 296, оп. 1, спр. 57, арк. 4.].

Товариство згуртувало цілу плеяду ліпшого львівського студентства. У 1903 – 1904 pp. списки товариства та кореспонденційні книги поряд із І.Джиджорою фіксують тут перебування й суспільно-культурну працю Федора Голійчука, Олега Целевича, Івана Крип’якевича, Михайла Возняка, Осипа Назарука, Івана Кревецького, Василя Герасимчука, Олександра Сушка, Степана Томашівського, Сидора Голубовича та ін. [Там само, арк. 3, 4, 8, 9, 19, 20, 21, 22; ЛНБ, ВР, ф. 119, спр. 9 а, арк. 41, 184, 309.].

Головним осередком не лише наукової, а й громадянської активності І. Джиджори все ж залишалось НТШ на чолі з М.Грушевським. Від 1906 р. його обирали на різні посади в НТШ [Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 31. – С. 7.]. 25 лютого 1906 р. на засіданні Археографічної комісії І.Джиджору разом з В.Герасимчуком, І.Крип’якевичем, І.Кревецьким та Д.Коренцем прийняли в члени цієї поважної комісії НТШ [Там само. – Львів, 1906. – Ч. 25. – С. 15.]. З метою підтримки здібного студента філософії у травні 1906 р. І.Джиджору ухвалили прийняти з 1 червня на вакантне місце бібліотекаря товариства [Там само. – Ч. 27. – С. 2.].

Відтоді словосполучення «Джиджора і бібліотекар НТШ» злилися воєдино, творячи нерозривну органічну цілісність. Дбаючи про забезпечення для І.Джиджори посади в бібліотеці, про що не раз йдеться в листах, М.Грушевський тим самим прагнув не лише матеріально підтримати учня, але насамперед дати змогу залишитися у Львові – центрі наукового і громадського життя Галичини, забезпечити можливість археографічних експедицій за допомогою НТШ для вихованця, який мав дані «на ученого дослідника високої марки», бо «виявляв гарне методичне виконання, здібності до ширшого синтезу – і заразом темперамент совісного, скрупульозного дослідника» [Грушевський М. Передмова. – С. VII.].

А можливо і цілком ймовірно – М.Грушевський подумував і про майбутню професуру самостійного українського університету в княжому Львові, за який стільки років боровся. У жовтні 1909 p., коли у зв’язку з одруженням І.Джиджора подумував про переїзд зі Львова, професор занепокоєно зауважував:

«Кидати ж наукові роботи, докторат etc. і іти на провінцію – було б не тільки прикро, а й не гарно. І мині Ви, розуміється, теж потрібні – хоч я, розуміється, і не маю права, і не хочу, щоб се в’язало Вас у Ваших замірах».

А у 1911 р. тодішній фінансовий директор НТШ Всеволод Козловський писав до «високоповажаного» Івана Миколайовича в Голгочі, що професор М.Грушевський у кореспонденціях постійно запитує, чи вже не приїхав Джиджора до Львова, доручає його викликати.

«Приїздіть якнайскорше, – просив В.Козловський, – (коли засипано Підгаєцьку лінію, то можна вибратися на Монастириска самому без жінки і доньки), бо Кревецький не може дати собі ради в бібліотеці, Томашівський хорий і лежить, Гнатюка Господь Бог не може вже ісцілити; а затим в товаристві хоч голову собі розбий – нема нікого ні до проводу, ні до поради» [ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 45.].

В лютому 1913 р. І. Джиджора став дійсним членом Історично-філософічної секції Товариства [Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 54. – С. 3.]. В останній рік перед Першою світовою війною він активно працював не лише як бібліотекар НТШ, а й як секретар Археографічної комісії [Діло. – 1912. – 9 липня .- Ч. 153. – С. 7.].

У квітні 1910 р. І.Джиджора від НТШ виголосив прощальне слово на похороні Марка Кропивницького в Харкові [Хроніка НТШ. – Львів, 1910. – Ч. 43. – С. 1.]. Його розлога промова від імені галичан була сприйнята як один із найщиріших виявів подяки й пам’яті за талант, присвячений рідному народові [К похоронам Кропивницкого: Речь И.Н.Джиджоры из Львова, из Украины австрийской // Утро. – 1910. – 15 апреля. – № 1017. – С. 2; Паньківський С. Образ учителя // Спогади про М. Кропивницького: 36. – К., 1990. С. 122; Новиков А. Марко Кропивницький і Харківщина: Розвідки, гіпотези, документи. – Харків, 2000. – С. 132 – 133.]. Виголошуючи її, І.Джиджора, зокрема, справедливо підкреслив, що М.Кропивницький уперше показав, «якою повинна бути українська національна сцена і яке зачарування може викликати у людській душі національний театр» [К похоронам Кропивницкого: Речь И.Н.Джиджоры из Львова, из Украины австрийской. – С. 2.].

Під час сумнозвісного конфлікту 1913 р. в НТШ І.Джиджора був одним із перших (слідом за І.Франком), хто виступив на боці свого вчителя [ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2276, арк. 7 зв.]. Коли розгорівся конфлікт навколо виданої у Львові 1911 р. брошури М. Грушевського «Наша політика», І.Джиджора як вірний представник нової «фамілії» (так називали тоді найближчих помічників М.Грушевського – його колишніх студентів другого покоління) разом із М.Мочульським, О.Роздольським та ін. став на захист навчителя.

У відповідь на чергову анонімну брошуру «Перед загальними зборами Наукового товариства ім. Шевченка» вони опублікували в співавторстві брошуру «В обороні правди» [Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 року / Упор. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 223 – 231 (опубліковано чотири листи І.Джиджори до М.Грушевського за 1911 – 1913 pp., підготовлені до друку Світланою Паньковою); Чикаленко Є. Щоденник: У 2 т.-К., 2000. – Т. I (1907 – 1917). – С. 295.], де на основі звітів Товариства спростовувалися несправедливі закиди на адресу М. Грушевського.

Проаналізувавши в архівних документах ключові моменти відомого конфлікту 1913 p., Світлана Панькова висловила слушну думку, що автором тексту брошури від третьої особи міг бути сам М. Грушевський, а О.Роздольський, М.Мочульський та І.Джиджора зібрали до неї матеріали з офіційних документів НТШ, відредагували та видали її [Панькова С. Хто був автором брошури «В обороні правди»? // Український історик. – 2006 – 2007. – Ч. 4 (172) / 1 – 2 (173 – 174). – С. 267 – 274.].

Ще у травні 1907 р. І. Джиджору було обрано дійсним членом Українського наукового товариства у Києві, де він з першого засідання Історичної секції разом з А.Яковлевим секретарював у ній [Записки УНТ в Києві. – К., 1908. – Кн. І. – С 150; Зайцева З. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець XIX – початок XX ст.). – К., 2006. – С. 223.]. У листопаді головою секції став М. Грушевський.

16 березня 1908 р. на загальному науковому зібранні УНТ, присвяченому пам’яті В.Антоновича, І.Джиджора виголосив доповідь «Історичні праці Антоновича» [Записки УНТ в Києві. – К., 1909. – Кн. IV. – С. 155.]. З цього приводу в листі до нареченої зауважував: «І мені власне й доручено, бо нікому було за такий короткий час взятися за се – щось 3 – 2 днів – зробити реферат про найважніші і численніші його праці, а власне історичні» [ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2317, арк. 55 зв.]. Перспективного галицького дослідника запрошували і на засідання Історичного товариства Нестора-літописця, що діяло в Університеті св. Володимира в Києві [ЛНБ, ВР, ф. НТШ, спр. 781/3, арк. 1.].

З 1906 р, погляди М.Грушевського щораз більше зверталися до Києва. Після революції 1905 p., коли з’явилися ознаки послаблення цензурного тиску, а з українського друкованого слова у Великій Україні було знято заборону, він наполегливо пропонував перенести до Києва редакцію провідного часопису – «Літературно-наукового вістника», відкрити там відділ львівської книгарні НТШ та налагодити видання газети «Рада». Цю великої ваги соборницьку справу мали здійснити молоді галицькі науковці й публіцисти – учні та сподвижники М.Грушевського. У 1907 р. життєвий шлях І.Джиджори проліг до золотоверхого Києва. Як співробітник тепер уже київського відділення редакції «Літературно-наукового вістника», він із головою поринув у нову адміністративну роботу. І йому, не завжди вдало та безпрограшно для спільної справи, доводилося поєднувати наукову й організаційно-редакційну діяльність.

М.Грушевський робив усе, щоб «удари обох українських крил в могутнім національнім леті, – як визначав вчений Галичину і Наддніпрянщину, – були ритмічними і гармонійними» [Грушевський М. Галицько-українські взаємини. Урочисте засідання Історичної секції з Академічною Комісією Західної України 7 жовтня 1927 р. Вступне слово, сказане на початку засідання // Україна. – К., 1928. – Кн. 2 (27). – С. 3.]. У січні 1907 р. в листі до майбутньої дружини Наталі Навроцької її «фільософ» І.Джиджора писав:

«Я попав саме в найбільший розгар роботи, а власне, коли ЛНВістник на гвалт друкується. […] Сяк-так поставилося «Раду» на ноги, й вона починає набирати значіння серйозної часописі, а тим самим єднає коло себе серіозний гурт серіозних читачів, а се вже богато значить при браку якої би то не було політичної організації» [ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2317, арк. 13 – 13 зв.].

Інше, цікаве для ілюстрації епохи, спостереження у тому ж листі: після нечуваних січневих морозів «друге київське лихо – се чорносотенці, яких тут видимо й невидимо, Київ взагалі набіч Одесси найбільше чорносотенне гніздо на усю соборну Україну» [Там само, арк. 14.].

Окрім адміністративної роботи в київській редакції ЛНВ, І.Джиджора активно співробітничав у газеті «Рада», що так само було дорученням М.Грушевського. У цій першій щоденній наддніпрянській українській газеті впродовж січня-липня 1907 p., інколи під псевдонімом «І.Нотин» чи криптонімом «Ф-ф» (Фільософ), І.Джиджора опублікував 29 статей та оглядів «З наукового, літературного та артистичного життя». Серед них актуальна історична публіцистика [Джиджора І. Український вертеп // Рада. – 1907. – 9 січня. – № 6. – С. 2 – 3; Його ж. Таки діждались! (З приводу повного видання «Кобзаря») // Там само. – 1 березня. -№ 50. – С. 2; Його ж. В 250-літні роковини // Там само. – 28 липня. – № 171. – С. 2.].

Його критичні політичні огляди знаходили місце і на сторінках «Літературно-наукового вістника», в якому він часто виступав під псевдонімом «Ignotus». Ще у 1906 р. І.Джиджора рецензував тут твори І.Франка, Е.Цеклера, студію І.Кревецького [ЛНВ. – 1906. – T. XXXIV. – С. 202 – 203; 596 – 597; Т. XXXVI. – С. 333 – 334.], у 1907 р. – сім актуальних політологічних статей М.Грушевського [Там само. – 1907. – T. XXXIX. – С. 451 – 452.], а також зміст «Записок НТШ» [Там само. – С. 156 – 158, 445 – 446; Т. XL. – С. 362 – 363.].

Постать Ignotus-a найбільш рельєфно постає саме за рядками численних листів, у яких він постійно інформував професора про стан редакційних справ у Києві [ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 22 – 115 та ін.]. У цей період взаємне листування М. Грушевського й І.Джиджори пожвавилося, 1907 р. виявився особливо плідним на кореспонденцію (75 взаємних листів): лаконічні листи М.Грушевського, розлогі, з описом численних редакційних справ, проблем і, не без того, з київськими плітками – І.Джиджори.

І якщо листи з Києва до професора відзначалися переважно діловим і стриманим стилем, то листи до коханої дівчини по вінця переповнені емоціями. Про постійну зайнятість справами І.Джиджора у червні 1907 р. писав до Н.Навроцької:

«І ціла машинерія, передовсім чисто технічна, станула, і от мені приходиться усе те надробляти, не рахуючи сповнювання цілої купи ріжних поручень загальнішого характеру, яких мені надавав Гру шевський, що не міг сам тепер виїхати до Росії. Ну, як маєш на голові редакцію «Вістника», адміністрацію, співробітництво в «Раді», Наукове Товариство і т. д., то не так-то легко будеш могти ще й з дівчатами» [ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2317, арк. 22 зв.].

Про своє захоплення містом у серпні того ж року відзначав у другому листі:

«Київ хоч чудове місто, і коли б вийти в одну із славних київських ночей на гору над Дніпро і глянути кругом, то се просто виглядає як місто богів, хоч, кажу, таке гарне місто, та мені не конче легко живеться, бо цілим[и] днями приходиться серед спеки сидіти в хаті заваленим ріжнородною роботою – я просто фізично марнуюся. Мало того, мене вже за той час трусили, арештували і саджали в участок по підозрінню, що я готовив якийсь замах чи що» [Там само, арк. 24 зв. 25.].

У тогочасній українській публіцистиці І.Джиджора – «Ignotus» мав своє обличчя, хоча в дискусіях, які викликали його публіцистичні виступи, його погляди ототожнювали з поглядами М.Грушевського. Окремі листи І.Джиджори до М.Грушевського, особливо 1909 р. (17 (4) лютого, 12 – 14 червня (30 травня – 1 червня), 3 жовтня (20 вересня)) нагадують публіцистичні статті, які з відомих причин конфіденційності не могли бути закінчені, а тим паче – опубліковані. Вони освітлюють закулісне життя тогочасного галицького політикуму, рясніють деталями, важливими для вивчення політичної історії початку XX ст.

Вбачаючи і за цими листами публіцистичний талант свого учня, М.Грушевський всіляко спонукав його до активної участі в ЛНВ. У квітні 1913 р. професор писав: «Пожудьте Ignotus-a, щоб статю до V кн[ижки] прислав». У лютому наступного року М.Грушевський також вимагав: «Докличте, притисніть Ignotus-a, аби прислав статю». Останній збережений датований лист цього корпусу (20 (7) квітня 1914 р.) – це привітання від М.Грушевського з Великоднем, а водночас чергове нагадування про публіцистичний «борг»: «Нагадайте Ign[otus-y] про статтю – доконче потрібна до IV книжки».

Перебуваючи в археографічних експедиціях, І.Джиджора завжди намагався налагодити творчі стосунки з місцевими періодичними виданнями: «Утром» у Харкові, «Московским еженедельником» у Москві, «Киевскими вестями» у Києві. Він прагнув не випускати з поля зору всі найважливіші суспільно-політичні події, які знаходили віддзеркалення у пресі. Під час наукового відрядження 1910 р. до Москви він отримав листа від Ю.Тищенка (Сірого), в якому, зокрема, йшлося:

«Дуже шкода, що Ви вчасно не подали адреси своєї, щоб ми могли висилати Вам до Москви принаймні ЛНВ і «Село», а то й справді сидіти за мурами Китай-города і почувати себе відрізаним від життя рідного досить тяжко» [ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 56 зв.].

У тодішній реальній політиці І.Джиджора мав спільні зі своїм науковим керівником погляди, які неодноразово викликали певне незадоволення в амбітних керманичів «українського П’ємонту» [Грушевский М. Украинский Пьемонт// Украинский вестник. – 1906. – № 2. – С. 104; Його ж. Галичина і Україна // ЛНВ. – 1906. – Т. 36. – Кн. 12. – С. 489 – 496.]. Богдан Лепкий, наприклад, у листі до Олександра Барвінського від 5 квітня 1908 р. роздратовано заявляв, що «з Джиджорами не сядемо до одного стола» [Журавлі повертаються…: З епістолярної спадщини Богдана Лепкого / Упоряд. В. Качкан. – Львів, 2001. – С. 93.].

Як свідчать епістолярні джерела, І.Джиджора чудово орієнтувався в заплутаних лабіринтах галицької політики, був далеко не другорядною фігурою у тому її крилі, яке представляв М. Грушевський. Листи доносять чимало цінної, а деколи й рідкісної, інформації про участь та роль І.Джиджори у Крайовому шкільному союзі [ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 98.] та Народному комітеті [Там само, арк. 64, 66.], але ці сюжети його громадсько-політичної біографії ще чекають на своїх сумлінних дослідників.