12 – 14.06.1909 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Досі не писав я, бо фактично ні про що було ані в «товаристві», ані в Товаристві, ані в політиці. Аж в останніх днях (почавши від четверга) нагрянули випадки один за другим – в політиці.

Зачну від дрібнійших дрібніших, «внутрішних». Як відомо П. Професору, «Нар[одне] слово» куплено вже дефінітивно і заплачено зараз же 5000 к[орон]. Та тут тілько тільки почалося лихо. Показалося, що в касі дотеперішної адміністрації газети нема зломаного зламаного шелюга шеляга і відразу за кождий кожен № треба платити готівкою, на що покупці, очевидно, не були приготовані.

Зараз на третій день по підписанню підписанні контракту на Нар[одному] ком[ітеті] Бачинський виступив з внесеннєм внесенням, аби ухвалено «наглий» (поледва чи не в росийськім російськім значінню значенні) кредит 1000 к[орон], що викликало у тих, які підписали векслі, велику конфузію. Як обчислено, поодиноке число газети коштує менше-більше 600 к[орон], а газета виходить 3 рази тижнево. Отже, коли так дальше піде – то буде доволі кепсько.

Теж дуже кепсько стоїть справа з новою друкарнею. Заячківський аж плаче, щоби віддано сюди до друку календарь календар «Просвіти», проти чого я «застерігся», і нічого з того не буде. Озаркевич рад би дати сюди друк калєндаря календаря, але сам сього не може зробити, а Кость Левицький не відважиться ломити пакту, особливо тепер, коли з ним самим доволі скрутно.

Ось тут підходимо до важнійшого важнішого. Як відомо, в парляменті парламенті тепер панує комплєтне комплетне розбитє розбиття, так що, властиво, нема зорганізованої правительственої правительственної більшости більшості (опозицийної опозиційної теж, яка мала б скільки-небудь позитивну програму). І тільки таке безличне правительство як Бінерт – Білінський може серед таких обставин сидіти на своїм місци місці. Значить тепер така ситуація, що не тільки в поодиноких комісіях, але і в повній палаті так або інакше рішає 1 – 2 – 3 голоси.

Очевидно серед таких оставин обставин наш Клюб Клуб може мати велике значіннє значення, і справді обі сторони (бльок блок польско-німецький з одного боку, а з другого – «Славянська унія») усіми силами старалися перетягнути його на свою сторону. Треба було тільки держатися проголошеної «строго прінціпіяльної принципіальної опозиції», і можна було отсе крайне для нас вороже правительство повалити.

Тим часом Клюб Клуб так скандально знайшовся, як навіть ніколи перед тим. Зачалося від буджетової бюджетової комісії, де рубрика міністерства справедливости справедливості перейшла тільки одним голосом, дякуючи навмисній абсенції (теж не вперше) наших трех трьох членів комісії (Василько, Цеглинський, Олесницький). Через що так поступлено – ніхто не знав, і на інтерпеляцію на засіданню засіданні Нар[одного] ком[ітету] Кость Левицький, який в тім часі сидів у Львові, теж заслонився незнаннєм незнанням. Остаточно всі припускали, що правительство знова знову поробило якісь великі обіцянки.

Ще сеї справи не роз’яснено, аж в кілька днів по тім перед самим голосованнє[м] голосування[м] над внесеннє[м] внесення[м] Шустершіца в справі аграрного босанського банку, від якого залежала дальша доля правительства, наступило в нашім Клюбі Клубі розбитє розбиття: вийшли з нього буковинці і утворили окремий клюб клуб, що потім своїми голосами уратував урятував правительство (якраз 237 голосів було проти правительства], а 242 – за). В офіціяльнім офіціальнім комунікаті було сказано, що виступленнє виступлення буковинців викликано тим, що не позволено їм ухилитися від голосовання голосування, а вони тим часом з огляду «на положеннє положення русинів на Буковині» в тім випадку не могли йти проти правительства.

Тим часом [справа] не така проста. Скільки відомо і скільки тепер видно, між абсенцією наших членів в буджетовій бюджетовій комісії а виступленнєм виступленням буковинців є зв’язь, і само виступленнє виступлення є дуже хитрою штукою, переведеною не без участи участі «консервативної» групи послів галицьких. Формальна причина була ся, що на Клюбі Клубі тілько тільки Василькови Василькові позволено на абсенцію при голосованю голосуванні над внесеннєм внесенням Шустершіца – а решті буковинців ні.

Василько скористав з того насамперед для того, аби голосувати за правительством, за що воно обіцяло підперти наших буковинців під час соймових сеймових виборів восени і тим способом дасть змогу їм дальше держати «автономічну управу» Буковини в своїх руках. Дальше такий крок Василька і зв’язаних з ним деяких наших послів (Олесницький і т. д.) мало служити демонстрацією в ціли цілі присмирення ріжних різних опозиціоністів в Клюбі Клубі, які неустанно нападали на Василька, і галицьких угодовців, які вже почали пускати звістки, що буковинців наша «опозиція» своїми інтригами і грубіянським поступованнєм поступованням (внесеннє внесення на виключеннє виключення з Клюбу Клубу Василька) змусила виступити; і через се, мовляв, сталося нещастє нещастя: упадок чисельности чисельності Клюбу Клубу, брак «такого Василька» і т. д., як менше-більше навіть говорив Олесницький на Ширшім нар[однім] ком[ітеті] і, щоправда, не лишилося без певного ефекту і вражіння враження серед рутенської політичної публики публіки.

Очевидно все те лишень справді дуже хитро задумана і виконана інтрига, бо Василькови Василькові хотілося в даний момент поратувати порятувати правительство, з одного боку, а з другого – підтяти «опозиціоністів» в Клюбі Клубі. На все він, очевидно, не думав творити окремого клюбу клубу і ним вдоволитися.

Він прекрасно знає, що Василько, який має за собою п’ять голосів, не значить те саме, що Василько, за яким стоїть Клюб Клуб з 25 голосів. Знаючи публіку, з якою має діло, він напевно міг сподіватися, що під вражіннєм враженням розпаду з ріжних різних боків будуть ся старатися, щоби знова знову наступила фузія обох клюбів клубів, і він тоді під відповідними умовами «дасть себе упросити».

Як зачувати, справді ведуться пертрактації в сім напрямі. Поки що найгірше вийшов на тій цілій афері Кость Левицький. «Перешпекулював». Йому справді хотілося прикоротити Василька після того, як се почасти зробив з Олесницьким, але тепер якраз усе звернулося проти него нього: з одного [боку], «угодовці» звертаються проти нього, як одного з «опозиції», що виїла Василька, а з другого боку, ще більші «опозиціоністи» з страху, аби Кость тепер не прибрав усіх до рук, ведуть проти його кампанію усіми можливими способами, закидуючи йому усе, почавши від злодійства, інтригантства інтриганства і т. д.

Та заки кождий кожен з участників учасників тих усіх історій вспів використати так чи инакше інакше результати своєї роботи чи ролі, яку відіграв, сталася така штука, якої і звідки вони найменше сподівалися. Річ в тім, що в п’ятницю (11 с[ього] м[ісяця]) прийшов на дневний денний порядок наглий внесок Костя Левицького в справі надужить язикових в галицьких судах. Ратуючи Рятуючи правительство в палаті, а зокрема міністра справедливости справедливості Гогенбургера, панове буковинці й галицькі члени будж[етної] бюдж[етної] комісії надіялися на його обіцянки, як відомого ворога поляків (таким його знали з давнійших давніших часів), що він до внесення буде ставитися прихильно, значить, що удача в сім випадку буде як не мож кращою апробатою тої політики.

І справді, день перед тим на Ширш[ім] нар[однім] ком[ітеті] Олесницький на інтерпеляцію в справі згаданої абсенції в будж[етній] бюдж[етній] ком[ісії] при мотивованню мотивуванні свого поступку не міг нахвалитися Гогенбургера. Він найприхильнійший найприхильніший для нас міністер міністр, заклятий ворог поляків і їх судівництва в Галичині, Тхужніцького лає останніми словами, обіцяв внесок підперти, покликати урядників русинів до центральної управи, не допустити, поки він буде міністром, до покарання смертю Січинського і т. д. Через те він, Олесницький, хоч би ще раз знайшовся в такій ситуації, не міг би взяти на себе відповідальности відповідальності за поваленнє повалення такого міністра.

Все те було прийняте Ширшим нар[одним] ком[итетом] з вдоволеннєм вдоволенням до відома. І справді, як я довідався, Гогенбургер, крім спеціяльних спеціальних приречень Василькови Василькові, приобіцяв ще йому і нашій парляментарній парламентарній комісії підпертє підпертя згаданого внеску в справі язиковій і навіть приходив до Костя Левицького, про що йому (Лев[ицько]му) ходить: чи атаку на поляків, чи річевий бік питання. Той відповів, що, розуміється, річевий, за що міністер міністр Клюб Клуб похвалив і умовився щодо відповіди відповіді.

Справа була така певна, що і Кость Лев[ицьк]ий постарався її представити як результат і його заходів і роботи. Ще раз підчеркую, що удача в такім внесенню внесенні надзвичайно зміцняла Клюб Клуб і його дотеперішну дотеперішню політику перед опінією, ну і в Відни Відні.

Тим часом міністер міністр під час дебати над тим внесеннєм внесенням несподівано (очевидно для наших послів) сказав таку подлу провокацийну провокаційну промову, якої навіть Кляйн і инші інші попередні міністри не говорили. Се було таким ударом для тих, що були заангажовані в тих всіх комбінаціях, що вони попали насамперед в лють і зробили бучу, а дальше попали в формальну якусь прострацію. Навіть такий холодний, вирахований і джентельменський Василько вилетів з рівноваги і, вимахуючи до міністра кулаками, лаяв його за невдячність, за компромітацію компрометацію його, Василька, перед цілою Австрією і грозив, що він ще їм всім (правительству) покаже, хто такий Василько, що він не позволить з собою поступати, як з малим хлопцем. Коли йому завважав хтось в палаті, що він же сам виратував вирятував згаданого міністра, то в[і]дповів: «З кождого можна дурня зробити, зроблено ним і мене, але я віддячусь».

На що вже Кость Лев[ицьк]ий, що називається rohes Wesen, а й того так доняло, що, здаючи з сього справу на Комітеті, мало не плакав, бо се провалило усі його дотеперішні змагання і пляни плани.

До речі, на з’їзді Шир[шого] нар[одного] ком[ітету] остаточно показалося повне банкру[тс]тво і соймової сеймової політики Олесницького, угодової з краєвим правительство[м]. З усіх сторін від повітових організаторів піднесли жалоби на адміністрацийну адміністраційну систему. По вислуханню того всього всі прийшли до висновку, що тепер гірше діється, а передовсім небезпечнійше небезпечніше для нас, чим за Потоцького, остілько остільки небезпечнійше небезпечніше, що ми запізно спостереглися.

Вертаю до попереднього. Кость постановив шукати ратунку рятунку в опертю на Комітеті. По засіданню засіданні Нар[одного] ком[ітету] з того горя, яке його постигло, впився майже «до положення риз» і все висповідав, що до йоти. В листі трудно мені все те описувати, колись розповім. Скажу тільки, що признався, що боїться лишень двох людий людей, П. Професора і Олесницького. Жалувався, що його П. Професор поборювали, а то непорозуміннє непорозуміння і т. д. Як тільки П. Професор вернуть, хоче конечно переговорити. Поки що кінчу і перепрошаю перепрошую за довгий лист.

Передав мені Козловський звістку про Погодіна, але я з того нічого не розумію, як і що.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 215 – 215 зв., 217 – 218 зв., 216 – 216 зв., 219 – 220 зв.).

…в нашім Клюбі Клубі розбитє розбиття: вийшли з нього буковинці і утворили окремий клюб клуб… – Посли від Буковини Микола Василько, Єротей Пігуляк, Ілля Семака, Антін Лукасевич та Микола Спинул, які від червня 1907 р. складали з послами від Галичини спільний Український парламентський клуб, з червня 1909 р. утворили окремий клуб. Співзвучне зі словами І.Джиджори пояснення щодо виходу буковинських послів із Клубу дає у своєму огляді і Л.Цегельський: «Причиною цієї сецесії було заостренє загострення опозиції українського клюбу клубу против проти «коаліційного (німецько-чесько-польського) правительства Бінерта, а буковинські русини боялися прогнівати правительство» (Цегельський Л. З австрійської України // ЛНВ. – 1909. – Т. 48. – Кн. XII. – С. 603 – 604).

…звістку про Погодіна… – Див. коментар до листа М.Грушевського від 17 (4) червня 1909 р. та листа І.Джиджори від 23 (10) червня 1909 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 188 – 192.