9.04.1909 р. До М. Грушевського

Дорогий Пане Професор!

Поздоровляю П. Професора, Паню і Колюнцю з праздником Воскресенія.

Сидячи на селі, я очевидно не маю нічого інтересного сказати. Пригадую тільки, чи я чого-небудь не пропустив в попереднім листі. Здається мені, що я нічого не написав про евентуальне святкованнє святкування в Галичині, чи радше маніфестації, з приводу 200-літньої річниці Полтавської битви. З таким, власне, жаданнєм жаданням звернулася до Нар[одного] комітету одна з провінціяльних провінційних організацій. Та Нар[одний] ком[ітет] рішеннє рішення сеї справи відложив на пізнійше пізніше через те, що, напр., я перший поки що не зорієнтувався, яко з огляду на росийську російську Україну поступити в данім випадку, бо ся маніфестація має мати чисто політичний характер. Чи не подумають в Росії, що ми се уладжуємо, напр., на замовленнє замовлення австрийського австрійського правительства. Нар[одний] ком[ітет] поки що став на тому, що уладженнє уладження таких маніфестацій або їх понеханнє понехання залежатиме від опінії П. Професора.

Як відомо, росправу розправу Січинського відкладено до 15-го цвітня квітня. Довідався я від його оборонців, що він через те так себе веде спокійно ну і… твердо, бо він певний, що його ні в якім разі не покарають смертю. На всякі усовіщування відповідає сміхом, що його, мовляв, тільки так страшать.

Бажаючи П. Професорови Професорові доброго од Господа здоров’я, остаю

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 213 – 214 зв.).

…з приводу 200-літної річниці Полтавської битви. - 8 травня 1909 р. відбулося засідання Народного комітету, на якому обговорювалося питання відзначення роковин Полтавського бою. Запрошення М.Грушевському на ці збори зберігається: Там само, спр. 32, арк. 37.

Завдання НТШ та своє власне М.Грушевський вбачав у підготовці історичних студій, які б правдиво висвітлювали події 200-річної давнини. Так з’явилася його праця «Виговський і Мазепа» (ЛНВ. – 1909. – Т. 46. – Кн. -С. 417 – 428), названа «снопом проміння, киненим істориком у глиб минулого».

Так само на кінець року з ініціативи голови НТШ було випущено тематичний том «Записок» НТШ (Т. 92. – Кн. VI), в якому були зібрані виключно статті та матеріали, пов’язані з подіями 1709 р. У передмові до тому М.Грушевський відзначав недостатню розробку джерельного матеріалу за темою,

«без котрого неможливе відповідне освітленнє освітлення тодішнього перелому українського життя, і супроти ваги і дражливости дражливості тих центральних питань історіографічна робота, зовсім натурально, обминає їх в надії підійти згодом до їх рішення з більшим запасом матеріалу і кращими шансами наукового розсліду».

Відкривала том студія М.Грушевського концептуального характеру «Шведсько-український союз 1708 p.» (C. 7 – 20). На противагу гучному святкуванню за участю царя, що відбувалося в Полтаві, Галичина відзначала «сумні роковини» низкою публіцистичних праць. Іван Джиджора опублікував у «Ділі» статтю «Анафема» (Діло. – 1909. – 10 липня. – № 149. – С. 1 – 2). У саркастичному тоні подало «Діло» огляд «Полтавське свято» (Там само. – 14 липня. – № 151. – С. 2), а на противагу описаним подіям видрукувало поруч «Протест українців в Бельгії проти святкуваня святкування 200-літньої річниці погрому України Москвою на українській землі» (Там само.). Авторство цих двох останніх публікацій необгрунтовано приписано І.Джиджорі (Качкан В. Іван Джиджора – оглядач львівських видань, публіцист // Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді та повідомлення п’ятої Всеукр. науково-практ. конф. 27 – 28 листопада 1998 р. – Львів, 1999. – С. 25 – 29).

Чітко визначили своє ставлення до подій і інші галицькі публіцисти. Невиголошену промову з приводу 200-ліття Полтавського бою та пропозиції щодо способів пошанування пам’яті гетьмана І.Мазепи подав В.Пачовський у своїх публікаціях під назвою «Сумні роковини» (Будучність. – 1909. – Ч. 5. – С. 73 – 76; Руслан. – 1909. – Ч. 141).

…росправу розправу Січинського відкладено до 15-го цвітня квітня. – Йдеться про покарання студента філософського факультету Львівського університету Мирослава Січинського, який 12 квітня (30 березня) 1908 р. під час аудієнції убив намісника Галичини графа Анджея Потоцького.

Це вбивство було названо першим актом політичного терору в конституційній Австрії. Мотивами убивства студент назвав антиукраїнську політику намісника. Більше року львівський карний суд розглядав судову справу М.Січинського. Двічі він був засуджений до смертної кари через повішення. Завдяки зусиллям адвокатів К.Левицького, В.Старосольського та ін. спочатку найвищим касаційним трибуналом, згодом цісарським помилуванням смертну кару було замінено на 20 років ув’язнення.

При допомозі Д.Вітовського та М.Цеглинського у 1911 р. Мирославові вдалося втекти зі Станіславівської в’язниці «Діброва» (докладно див.: Фантастична втеча Мирослава Січинського. – Сідней – Аделаїда, 1987). Проживав у Швеції, Австрії, з 1914 р. – у США, де став одним із провідних українських політичних діячів. Збереглося два листи М.Січинського до М.Грушевського за 1908 і 1909 pp. (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 748, с. 10 – 15; спр. 871, арк. 268 – 269).

У листах, написаних під час слідства, він повідомляв не лише про політичні, а й особисті мотиви, що спонукали до вбивства. З контексту листів зрозуміло, що історик відповідав М.Січинському. Пізніше, перебуваючи в еміграції, М.Грушевський налагодив зв’язки з українськими діячами в Америці, зокрема з М.Січинським. Один з листів ученого до нього було опубліковано в американських часописах (Див.: Винар Л. Лист М.Грушевського до Мирослава Січинського з 1919 року // Український історик. – 1978. – Ч. 1 – 3. – С. 160 – 162). Накладом М.Січинського у 1918 р. в Нью-Йорку вийшла брошура М.Грушевського «Про батька козацького Богдана Хмельницького».

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 187 – 188.