6.04.1909 р. До М. Грушевського

Дорогий Пане Професор!

На мій превеликий жаль, не[має] в мене інтересного матеріялу матеріалу для листа. Навіть на засіданню засіданні Народ[ного] комітету майже нічого такого не було, про що би ми раньше менше-більше не знали. Як з справоздання К.Левицького виходить і як се зрештою відомо, остання сесія в парляменті парламенті була, що називається, «песьою сесією» виключно через міжнародне положеннє положення. Усе скапітулювало перед правительством.

Такою поганою сесією, особливо для наших послів, була вона через те, що правительство ні в кого нічого не мало потреби просити – отже, не було жадних «конференцій», а наслідком такої «капітуляції» парляменту парламенту й інціденту інциденту з Трильовським наш Клюб Клуб навіть не відважився класти намірених трьох наглих внесень (справа міністрів-земляків, української мови в судівництві і полонізації по школах – загалом шкільна справа). Внесення ті повинні бути поставлені на найблизшій найближчій сесії.

З самого початку минулої сесії Клюб Клуб мав дві пропозиції до злуки від «Славянської унії», яка за те хотіла класти Романчука на президента палати, очевидно з тою певністю, що перепаде і від христ[иян]-соціялів соціалів за віце-президента. Клюб Клуб увійшов в порозуміннє порозуміння з останніми. Таке «гарне» положеннє положення Клюбу Клубу в парляменті парламенті попсув[ав] Трильовський, витворивши таку ситуацію, що через два дни дні потім кому-небудь з наших послів було небезечно забирати голос в парляменті парламенті, бо – як сказав К.Л[евицьк]ий – «міг би бути викинений з салі залу засідань».

Сяк-так вдалося се загладити аж по комунікаті Клюбу Клубу, якого члени, крім того, через два дни дні «ходили по инших інших клюбах клубах з поясненнями», і се уможливило Василькови Василькові забрати голос і тим його виступом поправити трохи вражіннє враження. Найгірше (і то не в одній сій справі) ворожо ставляться в подібних випадках соціял соціал-демократи.

Три[льовсько]го по його знаменитім «виясненню» в № Fr. Presse по цілоденнім засіданню засіданні Клюбу Клубу хотіли виключити; тільки з огляду на решту радикалів рішено дати йому догану і заборонено через 6 місяців забирати голос. Однак Три[льовськи]й – треба думати, головно власне через ту заборону – сам виступив. Решта радикалів лишилася в Клюбі Клубі і прекрасно себе тут почуває.

Та невважаючи на те все, «ми, – як говорили давнійше давніше – стратили гармати, та духа вратували врятували»; словом, не стратили, принаймні не зовсім, нашої доброї репутації. Вже по виступі Трильовського – але се вже дуже великий секрет – Василько був у Еренталя на передвоєнних конференціях, і Еренталь нічого – не гнівався, а навіть говорив, «що наше опозиційне становище розуміє. Таке становище є наслідком нашого положення, котре буде розважане і, він, міністер міністр, сподіється сподівається, буде користно корисно для нас полагоджене полагодження».

Очевидно, така опінія дасть нашим послам змогу вести дальше прінціпіяльну принципіальну опозицію. Діскусії Дискусії над посольським справозданнєм справозданнєм не було задля браку часу. Порішено дефінітивно купити «Народне слово» чи радше ввійти в спілку з Кришталовичем, ми 75%, а він 25% в стратах чи зисках. (Підприємство з фінансового боку пасивне, 2850 примірн[иків], річний кошт – 32 – 34000 к[орон], а Кришталович стратив досі, по його словам, 41000 к[орон], а фактично 12 – 14000 к[орон]; видавництво і дальше приноситиме страти). Кришталович зажадав заплати 10000 к[орон] з огляду на те, що формально купує Нар[одна] рада, не маючи на се ніяких грошей, і на моє питаннє питання в сій справі ніхто не дав вдоволяючої відповіди відповіді, я голосував проти покупки (зі мною ще Охримович і Стефанович), бо підозріваю, що се купує К.Лев[ицьк]ий за свої гроші, аби мати свій орган. Вчера Вчора дізнався я, що вже куплено газету за 5000 кор[он] на згаданих умовах.

В Т[оварист]ві все поки що в порядку, а про яку-небудь мобілізацію «барвінщуків» поки теж нічого не чути. Стефаник задумав видати літературний альманах в користь Франка. Для відомости відомості Пані подаю, що навіть «Музоки» вважають збірку Карманського слабкенькою слабенькою, а передмову коли не глупу, то щонайменше нерозумно претенсіональною претензіональною.

Ой! Мало не забув! Пан Професор готові наскочити на евентуальну неприємність, або радше vice-versa: сьогодня сьогодні нагло рішив Франко з цілою родиною поїхати в Київ і вже був в поліції за паспортом, тільки ж йому сьогодня сьогодні не дали, а казали прийти завтра. Я просив Козловського, щоб він сповістив про се Бандрівського, щоби той приняв прийняв якісь міри; се ж в першій лінії небезпека для самого Франка. Може бути, що Б[андрівськ]ий не допустить до сього.

Прошу передати мій поклін Паням.

З великим поважаннєм поважанням

І.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 210 – 212 зв.).

…остання сесія. – Йдеться про сесію, яка відкрилася 10 березня 1909 р. В умовах загрози війни, перед якою стояла Європа, питання про збільшення контингенту рекрутів стало центральним на порядку денному. Від імені української репрезентації виступив К.Трильовський, який заявив, що українці не підтримують лінії на збільшення кількості військових. Тим самим Клуб продемонстрував своє незадоволення політикою мілітаризації.

…навіть «Музоки» вважають збірку Карманського слабкенькою слабенькою… – Ймовірно, йдеться про думку, поширену серед членів об’єднання письменників-модерністів «Молода муза», організованого у Львові 1906 р. Видавництво «молодомузівців» видавало збірки поезій, новел-мініатюр, літературні альманахи, журнал «Світ». Ця думка стосується збірки поезій: Карманський П. Пливем… по морі тьми / Вступна ст. автора. – Львів: Накладом автора. Друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1909. Рецензію на збірку подав М.Федюшка (Євшан): Євшан М. Петро Карманський; з нагоди нової збірки творів [«Пливем по морі тьми…», Львів, 1909]. (Рецензія) // ЛНВ. – 1909. – Т. 46. – Кн. VI. – С. 537 – 543.

…сьогодня сьогодні нагло рішив Франко з цілою родиною поїхати в Київ… - У своєму щоденнику Є.Чикаленко емоційно-лаконічно описав цей візит:

«Несподівано приїхав до Києва славнозвісний Іван Франко і оселився у мене. Сумно дивитись, як такий великий і глибокий розум помутився. Про все він говорить, як здорова людина, а коли зайде мова про його паралізовані руки, то тут і виявляється його божевілля: він запевняє зовсім серйозно, що то Драгоманов покрутив йому руки і що й тепер їх крутить. […] Прожив у нас Франко днів з десяток і наморочив нас усіх немало, бо руками він не може нічого робити – його треба роздягати, одягати, вмивати й годувати. Дивно, як він сам зі Львова приїхав сюди. Тут він багато ходив сам по знайомих та на Поділ, де купував собі багато раритетних книжок. […] Додому не хотів їхати, поки син не приїхав і не забрав його» (Чикаленко Є. Щоденник: У 2 т. – К., 2004. – Т. І (1907 – 1917). – С. 57 – 58; запис від 10 квітня 1909 p.).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 185 – 187.