17.02.1909 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Знаючи, що Вп. П. Професор мають відпустку лиш до 14 с[ьо-го] м[ісяця], я не писав вдруге, сподіючися сподіваючися, що П. Професор леда-день вернуть. Не знаю теж, де зараз П. Професор перебувають, проте пишу до Київа Києва.

В Т[оварист]ві нічого нового за той час не сталося, хиба хіба те, що дехто (як Ясеницький, а в части і Козловський, а може, ще хто – не знаю) трохи невдоволений розділом каси Т[оварист]ва. Се, мабуть, із співчутя до Беднарского, котрому здається, що через [це] обкроєно його сферу діяльности діяльності. Але се дрібниця – а так лишень.

Гнатюк теж нічого, досить прихильно ставиться до ЛНВістника ЛНВісника, і не чути від його жадних нарікань – се вже щось.

Зате Томашівський зовсім відбився і пристав активно до Т[оварист]ва Петра Могили (з Раковським, Рудницьким і т. д.), де навіть в неділю (21[-го] н. ст.) читатиме виклад «Про понятє поняття історії», і пристає дальше з Щуратом, який, одначе, не дався взяти Колессі до згаданого Т[оварист]ва, але зате як може, так боронить василіян перед атаками Чоловського. П. Професор, може, ще перед тим чували про охоту василіян збурити монастир і виставити новий.

Тими днями вмер крилошанин Білинський, що не важно, а заразом член до Ради шкільної, що знов має велике значіннє значення, бо в справі його наступника вив’язалася боротьба. «Барвінщуки» уживають усього впливу, а[би] перефорсувати у Шептицького (бо се від його залежить) свого чоловічка, а власне Лициняка або Гузара – преобскурна барвінщуківська ультрамонтанська креатура, може, П. Проф. знають; а ми, себто Нар[одний] ком[ітет] (здається, перший раз!), хочемо туди можливо (розуміється) свого чоловіка вперти, котрий би, як сформуловано сформульовано, в Раді шкільній остро обстоював наші справи, а головно заздалегідь секретно інформував Нар[одний] ком[ітет] про всякі недобрі замисли, які тоді б можна паралізувати у Відні.

Тими «нашими» людьми мали б бути Лежогубський, др. Юрик або Філяк, за котрим обстоював Щурат з деякими духовними. Однак показалося, що замало у нас контакту з св. Юром, бо для сеї справи прийшлося телеграфічно викликувати Войнаровського. Чи що зробить, поки що не відомо.

До речі, про контакт. Справа контакту з єпископами ексцелєнціями (з виїмком Хомишина), скільки міркую, якось зачинає носитися в повітрі, хоч, щоправда, не скристалізована ще навіть в головах гіпотетичних ініціяторів ініціаторів – духовних послів. Але візиту Шептицького конгресови конгресові «Просвіти» можна, як думаю, вважати певного рода «Versöhnungsfest-om» між ним а партією чи її деякими бодай чиновниками. Кость Левицький поки що держиться відпорно і, мабуть, сам ніколи на близший ближчий контакт не піде, але, думаю, буде «толерантно» дивитися на заходи инших інших (Войнаровського, Онишкевича і Фолиса). Сам він навіть в приступі «щирости щирості» зі мною хвалився, що коли б не мусів був під час присутности присутності на конгресі митрополита від’їздити до Відня, то був би сказав в промові pauca verba veritatis Шеп[тицьк]ому.

І противна сторона теж, мабуть, не від того, щоб зносини такі були нав’язані. Як відомо, правительство внесло було в парлямент парламент «язиковий закон», проти внесення якого і полагодження його парляментом парламентом, а не чеським сеймом, чехи публічно запротестували, але з-поза куліс відомо, що вони нічого не мали б проти такого полагодження, коли такий закон був би внесений для всіх країв, а не тільки для чехів. От власне чехи рішили «підсилати» своїх ріжних різних ексцелєнцій до корони, щоби їй се нараїти. Про такий спосіб чехів пронюхав якось Онишкевич і по сконченій скінченій сесії, вступивши до Чеховича, піддав і «нашим ек[с]целєнціям» сю гадку, зачепивши при тім, що добре б було, коли б «руські члени палати панів йшли заодно з руським клюбом клубом».

На се Чехович [сказав], що вони б (єпископи) се да те не раз зробили, тільки каже, жеби ви нас не ігнорували і з нами соприкасалися, а то ви до нас ніякого зауфанія не маєте і т. д. Значить, і ся сторона не від того, а з послів тепер зачинає в «сферах» пускати такі думки Фолис і Онишкевич.

Та найінтереснійше найінтересніше маю для П. Професора ось що. В неділю пізним вечором був я в гостинници, де було багато ріжного різного важного і неважного люда тоді, куди прийшов і Кость Лев[ицьк]ий і, сівши коло мене, зачав розповідать про ріжні різні політичні надії й сподівання, а дальше, впадаючи щораз більше в «щирий» тон, почав розповідати про свої удачі в парляменті парламенті, знакомости знакомості, відносини з Білінським, який його, Костя, дуже високо цінить і веде ріжні різні плянові планові розмови, а нарешті якось зійшов на нашу політику і каже менше-більше так:

«Я чоловік прінціпіяльний принципіальний, стою за чесною народною політикою, не є за ріжними різними шушуканями і угодами. Одно слово того хочу і до того стремлю, що і проф. Грушевський. Одначе між нами якийсь злий дух вселив непорозуміннє непорозуміння, і ми тільки через непорозуміннє непорозуміння поборюємося обопільно. А нащо того. Чи не краще якось зробити так, аби сього між нами не було».

Се, признаюся, перший раз довелося мені чути, щоби він так де-небудь говорив (певно, з виїмком Фолиса, може, Сочинського і ще кількох), і так без політики говорив, про Олесницького і инших інших послів, і про їх здєлки, а дальше в справі «непорозуміння» з П. Професором. Се як-не-як, а дуже цікаво, бо видно, що таки здорово боїться. Замах то він в Клюбі Клубі зробив, але одна річ витворити якусь ситуацію, а друга – її утримати.

І ще про одну ще цікавійшу цікавішу річ довідався я під найбільшим секретом, а власне, що Олесницький задумав у Львові отворити адвокатську канцелярію під своєю фірмою, але на спілку з Косом, що перед тим був у Відні. Я готов був покласти розмову Костя Лев[ицько]го в зв’язку з сею звісткою, тільки ж К.Лев[ицьк]ий говорив зі мною півтора тижня назад, коли ще думка Олес[ницько]го не була рішена, і звістка ся найсвіжійшої найсвіжішої дати. Але перечитися не буду – може бути, що К.Лев[ицьк]ий якимсь способом викомбінував такий замір свого антагоніста – хоч сумніваюся. Одначе, як би там не було, одно і друге для нас дуже користне корисне, бо, на мою думку, між ними ніколи вже не може прийти до тісного, а тим менше щирого порозуміння, причім тут вмішується ще і конкуренція адвокатських канцелярій.

Політичне положеннє положення дуже непевне, і хто знає, чи не наступить розв’язаннє розв’язання парляменту парламенту. Крім двох польських гімназій, грозить нам ще далеко гірша біда; поляки конечно хотять добитися, щоб держава «пустила в посесію» «краєви» домени, і тим способом вже мали б в своїх руках менше-більше все.

Тут за П. Професором дуже богато багато людий людей допитується, а між чогось Старосольський. Коли в тій справі, то треба бути дуже обережним. З Київа Києва я теж радив би виїхати з Колюнцею, бо чую, що там лютує тиф.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 204 – 207 зв.).

Не знаю теж, де зараз П. Професор перебувають… – З 20 січня по 12 лютого (ст. ст.) 1909 р. М.Грушевський перебував у Петербурзі, де працював у архівах, бібліотеках, мав численні зустрічі з науковцями, видавцями, громадськими діячами (Там само, спр. 25, арк. 240 – 249). 12 лютого через Вільну він виїхав до Львова. Прибувши до Львова, 13 лютого відразу «закликав Джиджору на справозданнє справоздання» (Там само, арк. 250).

до Т[оварист]ва Петра Могили… – Йдеться про Товариство українських наукових викладів ім. Петра Могили, засноване 1909 р. у Львові заходами О.Колесси на основі статуту, затвердженого 1906 р. Метою товариства було поширення і популяризація знань, головним чином шляхом організації загальнодоступних наукових і науково-популярних лекцій, доповідей. Мало філії в інших містах Галичини.

…візиту Шептицького конгресови конгресові «Просвіти»… – Йдеться про Перший всеукраїнський просвітньо-економічний конгрес з нагоди 40-ліття існування та діяльності «Просвіти», який відбувся у Львові 1 – 3 лютого 1909 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 182 – 184.