31.08.1924 р. До О. Олеся

Дістав Вашого листа, дорогий Олександр Іванович! Розумію Вашу нервовість з приводу трівожних тривожних вістей про голод. Тут кажуть, з урядових кругів: будемо голодувати, але голоду не буде. При стані нашої преси і взагалі всякої інформації дуже трудно вгадати, що воно єсть і що буде. Але тривога пішла, і в урядових кругах роблять, або принаймні говорять що роблять ріжні різні заходи, щоб запобігти нещастю. Можна думати, що до чогось страшного і загального, як в 1921 р., не прийде. Але в кождім кожному разі щось робити в напрямі боротьби з сим нещастєм нещастям громадянство не має змоги: воно не має інформацій, воно не має приступу до преси. І те, що Ви проєктуєте проектуєте зокрема мині мені – домагатись висилки мене за кордон за пожертвами, річ цілком неможлива. Се монополь монополія Укр[аїнського] Черв[оного] Хр[еста], котрий в 1921 р. перебив мандат, котрий хотів дати мині мені уряд на збирання пожертв!

По друге – коли б я взявсь до сього, то се тільки дало б новий привід Вин[ниченку], Шап[овалу] і К° до їх геростратової роботи між укр[аїнською] емігр[ацією] – агітації против проти мене і жертв, котра б не зісталась без впливу на знеохоченнє знеохочення до жертв, як то було і в 1922 – 3 [роках], і нарешті – по голоді 1921/2 ніякого заінтересування однаково не можна викликати, і зібране ледве чи покрило б кошти дороги. Ще можна б додати і 4) і 5), але і сього досить. Се річ цілком безнадійна і не раціональна. На жаль, я тут нічого не можу зробити. Власть і відповідальність в иньших інших руках. Представництво за кордоном – також.

Питаєте за тутешнє… Що ж, я вдоволений що вернувсь, але житє життя трудне і робота не показна. 9/10 енергії йде на всякі тертя. От по безконечних трудах і проволоках ніби випускаю знова знову «Україну», 1924, кн. 1 – 2, але поки не буду мати книги в руках, не хочу розписуватись. Грошей на видання нема, покупців теж нема, зате всякої явної і тайної політики без кінця.

Помешкання не маємо досі, живемо «тимчасово» у своїх, по ріжних різних кутах, от уже 5-ий місяць, від чого особливо терпить Марія Сильв[естрівна]. Кулюня працює по примітивній культурі і фольклору, і се її займає. Ольга Ол[ександрівна] мала посаду в унів[ерситетській] бібліотеці, але розхорувалась – простудилась в непаленім [приміщенні] зимою і не знати, чи працюватиме далі. Ол[ександр] Серг[ійович] занятий зайнятий роботою, уроками, лекціями, паче можливости можливості. Найгірше з Анною Серг[іївною], вона дуже підупала на очі, на серце, на ноги; має на руках внучку, котра якраз перебула дуже тяжку скарлатину, Ан[на] Серг[іївна] ще не вийшла з сього карантина, а от сьогодня сьогодні щось захворів Сергій – якраз збиравсь їхати женитись, та й не знати що за хороба хвороба.

Трудне житє життя, тільки що почали якось підійматись, аж тут новий неврожай.

Як же живете Ви і Ваші?

Чи поправивсь Олег після тифу? Шлемо всі привіти Вірі Антоновні і Вам.

Ваш М. Г.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ІЛ, ф. 114, № 16/45).

Місце написання – за змістом.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 265 – 266.