16.06.1924 р. До О. Олеся

Дорогий Олександр Іванович!

Дуже сумно було нам довідатися, що Вам так тяжко живеться, і що бідний Олег стратив можність вчитися, і навіть не має добрих умов фізичного відживлення! Яка се гірка іронія вийшла, що Ваша сім’я з таким тяжким трудом і тратами виїхала звідси якраз тоді, як крива тутешнього житя життя почала підійматися в гору, хоч дуже помалу, але наче доволі тривко, і люде люди почали тут доволі добре – сорозмірно – відживлятися й повертатися до культурних звичок!..

Але відродженнє відродження йде дуже поволі, і відновленнє відновлення ЛНВ, про котре Ви питаєте, очевидно, не стоїть в близшій ближчій черзі. Я не надіюсь на се «в часі можливім до предвидження». Покупна сила громадянства занадто низька, щоб вона могла утримати журнал, а котресь державне чи кооперативне вид[авництво] не дасть грошей на таке виданнє видання, се зовсім певно, тому я й не порушував сього питання в Харкові, і не збираюсь порушувати. Тепер ідуть розмови про виданнє видання місячника або двотижневика красного письменства для радянської публіки; але се очевидно річ зовсім друга, до котрої я не буду мати ніякого касательства, та й не маю надії взагалі, щоб се вдалося в Київі Києві.

Всякі нові пляни плани лекше легше проводити в Харкові, в Київі Києві ж се далеко тяжше тяжче.

Щоб наш протест, чи лист до редакції ЛНВ у Львові нас до чого-небудь обов’язував, я не думаю. Се ще можна було б сказати, коли б наслідком нашої остороги Спілка відступила від свого заміру і не приступила чи перервала виданнє видання. А так коли ЛНВ, не вважаючи на нашу осторогу, виходить уже третій рік у Львові – хто може вмінити нам в вину, що ми не стали видавати паралельного видання? Вже не кажучи, що се було і єсть фізично неможливо.

Дякую, що не забуваєте про мої книги. А властиво яку ціль Ви мали, перевозячи свої книги з Відня до Праги?

Наші щирі привіти Вірі Антоновні й Вам!

Ваш М. Г.

Моя «кипуча енергія», котру похваля Калюжн[ий], поки що не дає позитивних результатів – вся вона поглощаєтся без остатку треніями адміністр[ативної] машини. Приїхав Самійленко і дуже був збентежений труднощами знайти якийсь зарібок заробок у Київі Києві. Я радив йому їхати до Харк[ова], коли хоче чогось добитись, в Київі Києві дуже тяжко інтелігенції, безробітє безробіття страшенне. Може в осені буде лекше легше – побачимо!

Примітки

Публікується вперше за автографом (ІЛ, ф. 114, № 16/44).

Місце написання – за змістом.

…Олег стратив можність вчитися… – З родинного листування відомо, що у цей час Олег Кандиба мав важку форму плевриту.

Приїхав Самійленко… – В.Самійленко на початку 1919 року з урядом Директорії виїхав з Києва. Жив у Вінниці, Кам’янці-Подільському, Тарнові. У травні 1924 року повернувся до Києва. Помер у Боярці 1925 року.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 264 – 265.