Три листи Володимира Антоновича
до Антонія Мйодушевського

Михайло Грушевський

Нам передані до опублікування три листи пок[ійного] Вол[одимира] Антоновича з такою вступною заміткою д[обродія] Мйодушевського:

«Антоній Станиславович Мйодушевський (батько одеського присяжного повіреного, члена «Просвіти», Івана Антоновича Мйодушевського) 1856 року був членом польського кола «пуристів» у Києві, до якого належали Антоній Хамєц, Онуфрій Хойновський, Ян Загурський, Тадей Рильський та інші. Коли потім Мйодушевський виїхав тимчасово з Києва до Чорнобиля, де був гувернером в домі Понтусів і Абрамовичів, він дуже тужив за товаришами і листувався з ними.

До сього часу належать 2 перші листи Володимира Боніфатієвича. Трохи згодом В[олодимир] Б[оніфатієвич] сам приїхав до Чорнобиля, і його відносини до Мйодушевського стали близькими, сердечними. Незабаром Мйодушевський приїхав до Києва, записався вільним слухачем Київського університету св. Владимира і став членом польської студентської корпорації (української гміни). Напередодні повстання між частиною членів сеї організації та «хлопоманами» стався розкол.

Коли року 1897 появились про сей розкол і інші обставини мемуари Юзефовича, син Мйодушевського передав один примірник Рильському. Антонович сказав, що в мемуарах сих факти подані неправильно, але замість спростування краще буде написати свої власні мемуари.

1862 року А.С.Мйодушевський брав участь в польськім повстанні і був арештований із зброєю в руках біля села Кошоватая; його засуджено, посаджено до київської кріпості, а потім заслано на каторгу до Сибіру. Вернувшись із Сибіру 1874 року, Мйодушевський був у Києві і зараз же побачився в Антоновичем. Побачення мало теплий, містичний характер. Антонович сказав, що напередодні він бачив сон і передчував зустріч із старим товаришем. Після теплих розмов на особисту тему перейшли до розмов про суспільну діяльність і тут між приятелями виявилася незгода.

Року 1897 Мйодушевський, заклопотаний долею сина, якого виключено з Єлисаветської гімназії і який безуспішно прохав прийняти його до Київської 1-ої гімназії, звернувся до В. Б Антоновича з листом, прохаючи в нього помочі в сій справі. Син Мйодушевского, учень 5 класи, віддав сам В[олодимиру] Б[оніфатієвичу] сього листа. Професор був зворушений, руки його тремтіли; він спитав про здоров’я свого товариша, турбуючись, чи не попсувалося воно життям в Сибіру. Того-таки дня професор пішов до членів педагогічної ради Київ[ської] 1-ої гімназії Петра Василевича Голубовського і Олексія Олександровича Андрієвського (вже небіжчиків) прохати посередництва, і дякуючи їм син Мйодушевського був прийнятий в число учнів Київської 1-ої гімназії.

1903 року А. С. Мйодушевський на просьбу сина написав мемуари і віддав їх, з огляду на тодішні цензурні умовини для сховання й використування до Кракова професорові Третякові; сей останній попрохав його, якщо можливо, письменно й непохитно встановити, чи був В.Б.Антонович, як передав Мйодушевський в своїх мемуарах, уніатом і чи його приєднання до православ’я не є тільки міфом, тим більше, що професори у Кракові знайшли спис студентів унів[ерситету] св. Владимира, де Антонович записаний православним.

Як видно, товариші В[олодимира] Б[оніфатієвича] силкувались в мемуарах як-небудь регабілітувати В[олодимира] Б[оніфатієвича] перед будучими поколіннями польської суспільності, і з їх погляду не можна не визнати, що ними в сім керував голос почуття до товариша. Саме тоді (р. 1903) А.С.Мйодушевський звернувся до В.Б.Антоновича із своїм листом, на який В[олодимир] Б[оніфатієвич] поспішив дати повну й пряму відповідь.

31 марта 1904 року в Проскурові вмер А.С.Мйодушевський, лишивши по собі пам’ять чесного працівника, що любив всіх людей однаково, без огляду на їх походження. Потвердженням його суспільних поглядів служить промова, надрукована в «Трудах Первого сельскохозяйственного съезда Подольской губернии», а також заснування Проскурівської міської бібліотеки, якої небіжчик був першим головою.

4 роки згодом умер В.Б.Антонович. Його мемуари лишились незакінченими і з деяким доповненням їх можуть стати сі листи, подані сином небіжчика одночасно до української і польської преси».

Читач, ознайомлений з біографією Антоновича, оцінить відповідно вартість сих листів. Дуже небагаті фактичним змістом, вони мають вартість, так би сказати, настроєву. Перші два, з 1856 p., представляють нам Антоновича-студента серед товаришів з польської «української гміни» Київського університету, яку він потім заходився перевести на український грунт, але при тім вона розкололася на українську і польську часті (пор. автобіографію в «Л[ітературно-]н[ауковім] вістнику», 1908, IX, с. 406). В останнім листі на склоні життя Антонович-старець дав останню відповідь на тему свого розриву з польською народністю, свій обрахунок сумління перед колишніми товаришами поляками.

Ми бажали б, щоб сей перший початок заохотив і інших до публікування листів пок[ійного] історика, а сторінки «Записок» будуть завсіди для них отворені.

Примітки

Публікується за виданням: Г[рушевський] М. [Передмова до] Три листи Волод[имира] Антоновича до Антонія Мйодушевського // ЗНТШ. – Львів, 1909. – Т. LXXXIX. – Кн. ІІІ. – С. 144-151.

Антоній Станиславович Мйодушевський (1838 – 1904) – польський суспільно-громадський діяч, активний учасник підпільного життя польських студентів 1850-х pp. у Київському університеті. Редагував рукописний журнал «Publicysta», до якого дописували В.Антонович і Т.Рильський. Ідеологічні розбіжності між ними в питаннях історії польського і українського народів призвели до розриву і виходу їх обох із редакції журналу. Навчався в Ришільєвському ліцеї, 1855 – 1856 pp. – у другій київській гімназії, згодом її покинув і працював домашнім вчителем у польських шляхетських родинах Чорнобиля – Понтусів, Абрамовичів і Кваснєвських, до 1860 р. – вільний слухач на філологічному факультеті Київського університету. Учасник Січневого повстання 1863 р., за що був висланий до Сибіру. Повернувшись у 1874 p., проживав у провінції. Засновник бібліотеки в Проскурові та її перший голова. Детальніше характеристику А.Мйодушевського див.: Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського про Володимира Антоновича і Тадея Рильського // Український археографічний щорічник. Нова серія. – Вип. 2. – К., 1993. – С. 280-283.

…Івана Антоновича Мйодушевського… – Мйодушевський Ян – польський суспільно-громадський діяч. Навчався у гімназії Єлисаветграда, першій київській гімназії, юридичному факультеті Київського університету. Працював присяжним повіреним в Одесі, брав участь у діяльності місцевої «Просвіти». У міжвоєнний період підтримував дружні стосунки з українцями, написав до Польського біографічного словника гасло про В.Антоновича. Полишив неопубліковані спогади, в яких згадував про свої зустрічі з В.Антоновичем і Т.Рильським (Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського. – С. 278 – 280).

…Антоній Хамєц… (Chamiec Antoni) (1840 – 1908) – польський політик у Галичині другої половини XIX ст. Походив із малопольської шляхетської родини. Навчався на математично-фізичному факультеті Університету Св. Володимира. На початку 1860-х років долучився до підпільної діяльності польських товариств у Києві, учасник хлопоманського руху. В кінці 1863 р. переїхав до Галичини і став чільним учасником «органічної» праці поляків у Галичині періоду автономії. У 1868 – 1879 pp. – чиновник міністерства рільництва Австро-Угорщини, а в 1883 – 1901 pp. – депутат Крайового сейму. Детальніше див.: Kieniewicz S. Chamiec Antoni // Polski Słownik Biograficzny. – T. III. – Kraków, 1937. – S. 259.

…Онуфрій Хойновський… – активний учасник польських студентських підпільних організацій у Києві кінця 1850-х – початку 1860-х pp., один із ініціаторів хлопоманського руху серед польського студентства. У 1859 – 1860 pp. брав участь у подорожі на Запоріжжя та Січ разом із В.Антоновичем, Т.Рильським та іншими (Dubiecki М. Młodzież polska w uniwersytecie kijowskim przed r. 1863. – Kijów, 1909. – S. 79; Tabiś J. Polacy na uniwiersytecie kijowskim 1834 – 1863. – Kraków, 1975. – S. 126).

…Ян Загурський… – також брав чільну участь у просвітницькій роботі хлопоманів. (Tаbiś J. Polacy nа uniwiersytecie kijowskim. – S. 127).

…Тадей Рильський (Rylski Tadeusz) (1841 – 1902) – відомий український просвітник, фольклорист. Походив із польської шляхетської родини. Здобув початкову домашню освіту. В 1858 – 1862 pp. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. В студентські роки брав участь у підпільному польському студентському русі, однак перейшов на хлопоманські, українофільські позиції, ставши учасником українського національного відродження другої половини XIX ст. Детальніше див.: Zięba A. Rylski Tadeusz // Polski Słownik Biograficzny. – Т. XXXIII. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1991. – S. 495-498.

…Петра Васильовича Голубовського і Олексія Олександровича Андрієвського (вже небіжчиків)… – Голубовський Петро (1857 – 1907) – український історик, учень В.Антоновича, ординарний професор на кафедрі російської історії Київського університету (1896 – 1907). Відомий фахівець з історії кочових народів на території України, історії Смоленської землі до XV ст. Про нього див.: Грушевський М. Петро Голубовський // Грушевський М. – Твори: У 50 т. – Т. 8. – Львів, 2006. – С. 550-552.

Андрієвський Олексій (1845 – 1902) – український педагог, історик, публіцист і громадський діяч. Кілька разів перебував на засланні у віддалених губерніях Російської імперії. Активно співпрацював із редакцією часопису «Киевская старина», підготував до друку кілька джерельних публікацій. Цро нього див.: Грушевський М. Олексій Андрієвський. Некрологічна замітка // Мого ж. – Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т 7. – С. 569-571, 694-696.

…до Кракова професорові Третякові… – мемуари А.Мйодушевського не віднайдені (Антонович М. Спомини Яна Мйодушевського. – С. 280).

Третяк Юзеф (Tretiak Józef) (1841 – 1923) – польський філолог. Навчався на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира (1859 – 1864). Доктор філософії (1885), надзвичайний (1894 – 1898), звичайний (1898 – 1919), почесний (1919 – 1923) професор Ягеллонського університету. Керівник закладу української мови та літератури (1894 – 1911). Викладав історію української мови та літератури в університеті. Фахівець з історії літератури польського романтизму, порівняльної компаративістики. Детальніше див.: Śródka A. Uczeni polscy XIX – XX stulecia. – Т. IV: S-Ż. – Warszawa, 1998. – S. 394-396.

…(nop. автобіографію в «Л[ітературно-]н[ауковім] вістнику»– див.: Автобіографічні записки Володимира Антоновича // Літературно-науковий вістник. – Львів, 1908. – Т. XLIII. – Кн. 9. – С. 406.

А. Фелонюк

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 364 – 370.